Номер провадження: 22-ц/813/2271/24
Справа № 522/14148/22
Головуючий у першій інстанції Шестакова Я.В.
Доповідач Заїкін А. П.
25.01.2024 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 522/14148/22
Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/2271/24
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Зєйналової А.Ф.к.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, за апеляційною скаргою адвоката Богданцевої Ірини Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Шестакової Я.В. 13 липня 2023 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі - 30 000 доларів США, 2% річних в сумі - 373,20 долара США. Позивачка також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 20 000 грн. та сплачений судовий збір у розмірі - 12 405 грн..
ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами був укладений договір позики, згідно якого позивачка передала, а відповідач прийняв гроші у позику в розмірі - 30 000 доларів США. Відповідач зобов'язався повернути позичені гроші у строк - до 01.03.2022 року, а у випадку несвоєчасного повернення коштів додатково сплатити 2% річних від суми заборгованості.
Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, борг не повернув у встановлений строк в зв'язку з чим позивачка звернулася з даним позовом (а. с. 1 - 5).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 13.07.2023 рокузадоволено частково вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у загальному розмірі - 30 373 долара 20 центів США, що складається з: - основний борг - 30 000 доларів США; - 2% річних - 373,20 долара США.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі - 22 405,00 грн., які складаються з: - сплачений судовий збір у розмірі - 12 405 грн.; - витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 10 000 грн..
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до якого позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі - 30 000 доларів США, про що складено відповідну розписку. За умовами укладеного договору позики повернення всієї суми боргу повинно бути здійснено у строк - до 01.03.2022 року, а у випадку несвоєчасного повернення коштів відповідач зобов'язався додатково сплатити 2% річних від суми заборгованості. Вказане підтверджується оригіналом договору позики, наявність оригіналу якого у позивача є належним та допустимим доказом як факту отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 позики, так і невиконання відповідачем даного боргового зобов'язання у повному обсязі.
На час розгляду справи відповідачем до суду не надано доказів часткового або повного виконання зобов'язання з повернення коштів за договором позики.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову і стягнення з відповідача заборгованості за договором позики (розпискою) у загальному розмірі - 30 000 доларів США та 2% річних в сумі - 373,20 долара США (а. с. 108 - 110).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Адвокат Богданцева І.В., діюча від імені ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.07.2023 року. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що наявність в матеріалах справи розписки не свідчить про факт виникнення між сторонами позикового зобов'язання. У вказаній розписці не вказано про те, що гроші надаються у борг, а визначено факт наявності заборгованості. Відповідач заперечував факт укладення договору позики з підстав недосягнення між сторонами згоди щодо усіх суттєвих умов договору та відсутності передачі коштів (а. с. 118 - 122).
Узагальнені доводи позивачки в апеляційному суді
Адвокат Чумаченко С.О., діючий від імені ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Представник позивачки зазначає, що зі змісту складеної відповідачем розписки від 14.01.2022 року вбачається, що вона за своєю суттю є договором позики, в якому зафіксовані: - сума позики; - розмір процентів за користування грошовими коштами; - строк виконання зобов'язання. Крім того, відповідачем власноруч у розписці було вказано, що грошові кошти отримав у повному обсязі (а. с. 143 - 145).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.09.2023 року апеляційну скаргу адвоката Богданцевої Ірини Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2023 року залишено без руху (а. с. 125 - 125 зворотна сторона).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Богданцевої Ірини Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2023 року (а. с. 133 - 133 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.09.2023 року призначено апеляційну скаргу до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 134).
20.10.2023 року від адвоката Чумаченка С.О., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу (а. с. 143 - 145).
24.01.2024 року від адвоката Богданцевої І.В., діючої від імені ОСОБА_2 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Адвокат Кокарєв А.П., діючий від імені ОСОБА_1 , у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Щодо клопотання адвоката Богданцевої І.В., діючої від імені ОСОБА_2 , про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні в м. Києві, колегія суддів вважає необхідне зазначити наступне.
Колегія суддів приймає до уваги, що до вказаного клопотання не надано жодного доказу щодо наявності відповідного судового провадження, дати його відкриття, судової повістки про виклик у судове засідання. Крім того, адвокат самостійно має визначитися з пріоритетністю справи його клієнтів. Таким чином, вказані адвокатом причини неявки у судове засідання не є поважними.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення правої позиції сторонами у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, про можливість слухання справи за відсутності інших учасників, колегія суддів необхідним відмовити у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши поясненняучасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Богданцевої Ірини Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_2 , не підлягає задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
14.01.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, відповідно до якого позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі - 30 000 доларів США, про що складено відповідну розписку. За умовами укладеного договору позики повернення всієї суми боргу повинно бути здійснено у строк - до 01.03.2022 року, а у випадку несвоєчасного повернення коштів відповідач зобов'язався додатково сплатити 2% річних від суми заборгованості, що підтверджується оригіналом договору позики в матеріалах справи.
Позичальник не виконав прийняті на себе зобов'язання з повернення коштів.
Між сторонами виникли правовідносини з договору позики.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржене рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.
Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів викладених у відзиві на апеляційну скаргу
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Колегія суддів вважає необґрунтованими та недоведеними доводи апеляційної скарги про те, що у розписці не вказано, що гроші надаються в борг, а лише визначено факт наявності заборгованості. Та вказана заборгованість могла виникнути за будь-якими іншими договірними зобов'язаннями.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, на яку позивач посилається у касаційній скарзі, ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899св20.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
При цьому відсутність назви документа такої як «розписка» або «договір» не створює перешкод для того, щоб дійти висновку щодо дійсності правової природи цього документа.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
Як встановлено матеріалами справи, оригінал розписки на час подання вказаного позову знаходився у позивача, та вказана розписка міститься в матеріалах справи.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що у розписці від 14.01.2022 року міститься інформація про особу, яка повинна повернути грошові кошти, суму коштів, строк повернення і обов'язок позичальника повернути грошові кошти до спливу цього строку, відсотки за порушення строку повернення коштів, тобто наявна повна інформація для ідентифікації позичальника, суми позики і строку її повернення.
Відповідачем не було спростовано написання вказаної розписки.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, не передання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину.
При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, враховуючи той факт, що відповідно до письмової розписки від 14.01.2022 року, яка власноручно підписана позичальником, між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, притаманних договору позики, у тому числі щодо форми такого договору. Розписка засвідчує як укладення між сторонами договору позики, так і факт фактичної передачі коштів за ним. Оригінал розписки знаходиться у позивача (позикодавця), доказів виконання зобов'язань за розпискою позичальником ОСОБА_2 не надано.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов правомірного висновку, що між сторонами виникли договірні зобов'язання, які випливають із договору позики, на підставі власноручно складеної відповідачем розписки.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що відповідачем не спростовано як розмір заборгованості за розпискою, так і розмір нарахованих позивачем відсотків.
Таким чином, вищевказані доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до власного розуміння наявних між сторонами правовідносин та переоцінки доказів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Богданцевої Ірини Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_2 , є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Богданцевої Ірини Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_2 , відсутні.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Богданцевої Ірини Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 14 лютого 2024 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе