Іменем України
05 лютого 2024 року
м. Київ
справа №990/235/23
адміністративне провадження № П/990/235/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого- судді - Мацедонської В.Е.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А., Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
за участю:
секретаря судового засідання - Рейтаровської О.С.
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Ізвєкова К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Вищої ради правосуддя
про визнання дій неправомірними і стягнення недоотриманої винагороди
I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
27 вересня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Верховного Суду, як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), в якому просила:
- визнати протиправними дії Вищої ради правосуддя щодо виплати позиваці у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року винагороди члена Вищої ради правосуддя із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ;
- стягнути з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 недоплачену винагороду члена Вищої ради правосуддя за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 641 427,94 грн з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року ВРП незаконно обмежувала ОСОБА_1 винагороду (як члену ВРП) розміром, що не перевищував 10 розмірів мінімальної заробітної плати, яка встановлена станом на 01 січня 2020 року (зважаючи на приписи Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-IX доповнений, зокрема, статтею 29, на підставі якої й обмежувалася винагорода, серед інших, членів ВРП).
Позивачка вказує, що 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон №553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.»
Рішенням Конституційного суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1- 14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Згідно з довідкою Вищої ради правосуддя від 26 липня 2021 року № 40 розмір виплаченої позивачці у 2020 році винагороди члена Вищої ради правосуддя із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» в редакції Закону № 553-ІХ, склав 1496720,16 грн; розмір винагороди, розрахований без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» в редакції Закону № 553-ІХ, що мав бути виплачений за 2020 рік, складає 2138148,10 грн.
Також позивачка зазначає, що Верховний Суд, зокрема, у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №580/4201/20, від 05 травня 2022 року у справі № 160/16362/20, від 27 лютого 2023 у справі № 340/6875/21, переглядаючи рішення судів нижчих інстанцій у справах, предметом яких була правомірність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», неодноразово констатував протиправність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року №553- ІХ як такого, що вчинене всупереч положень статті 130 Конституції України.
Так, Верховний Суд зауважив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», як і Закон № 553-ІХ жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, оскільки це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих на їх розвиток приписів статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
На думку позивачки, Вища рада правосуддя, при нарахуванні та виплаті винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, протиправно обмежила її розмір десятьма мінімальними заробітними платами.
Ураховуючи те, що Вища рада правосуддя є головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі, і виплати винагороди членів Вищої ради правосуддя, позивачка уважає, що належним та ефективним способом захисту її порушених прав є прийняття судом рішення про стягнення 641 427,94 грн недоотриманих коштів саме з Вищої ради правосуддя.
19 жовтня 2023 року ВРП подала відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовної заяви та просить в її задоволенні відмовити.
В обґрунтування своєї позиції відповідач вказує, що 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Законом України № 553-ІХ).
Згідно з частиною 1 статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом України № 553-ІХ), яким було встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Відповідно до частини 3 статті 29 Закону №294-ІХ (в редакції Закону України №553-ІХ) обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
В подальшому Конституційний Суд України ухвалив рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 (далі - Рішення КСУ), яким визнав, зокрема, такими, що не відповідають Конституції України вищезазначені положення частин 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Разом з тим, частиною другою статті 152 Конституції України, частиною 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідач вказує, що рішення КСУ не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
З огляду на зазначене, на думку відповідача, у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року членам ВРП винагорода виплачувалась на підставі та відповідно до вимог Закону №294-ІХ (в редакції Закону України №553-ІХ).
Крім того, ВРП просить Суд відхилити доводи, викладені в позовної заяви про необхідність врахування висновків Верховного Суду щодо незаконності обмеження, зокрема, суддівської винагороди, викладених у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №580/4201/20, від 05 травня 2022 року у справі №160/16362/20, від 27 лютого 2023 року у справі № 340/6875/21, за їх безпідставністю, оскільки суб'єктний склад учасників спору, характер спірних правовідносин та їх нормативно-правове регулювання є різними.
Окрім того Відповідач зауважує, що згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Бюджетними призначеннями 2021, 2022, 2023 років не були передбачені кошти для перерахунку та виплати винагороди членів ВРП за 2020 рік.
У разі прийняття Судом рішення на користь позивачки, у ВРП у 2023-2024 роках не буде можливості виконати його, оскільки такі видатки у поточному році не планувались і у проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» бюджетні призначення на виконання таких рішень суду не передбачені.
ІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року відкрито провадження в цій справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів без виклику сторін.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2023 призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією суддів з повідомленням (викликом) на 11 грудня 2023 року о 15:00 год. у приміщенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за адресою: вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5, м. Київ, 01029.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про об'єднання справи за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій неправомірними і стягнення недоотриманої винагороди в одне провадження із судовими справами №990/233/23, №990/234/23, №990/241/23, №990/242/23, №990/244/23.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій неправомірними і стягнення недоотриманої винагороди залишено без руху й надано позивачці можливість подати клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із наведенням поважних причин з урахуванням мотивів, викладених в ухвалі.
В судовому засіданні, яке відбулося 11 грудня 2023 року оголошено перерву до 22 січня 2024 року до 15:00 год.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року в задоволенні клопотання ВРП про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду відмовлено.
В судовому засіданні, яке відбулося 22 січня 2024 року оголошено перерву до 05 лютого 2024 року до 14:30 год.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 , у травні 1991 року призначена виконуючою обов'язки народного судді Харківського районного народного суду м. Києва.
VII сесією XII скликання Київської міської ради народних депутатів 13 грудня1991 року обрана і призначена народним суддею Харківського районного народного суду м. Києва.
Постановою Верховної Ради України від 10 січня 2002 року № 2971-ІІІ обрана суддею Дарницького районного суду міста Києва безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 11 листопада 2002 року № 106-ІV обрана суддею Київського апеляційного господарського суду.
Постановою Верховної Ради України від 18 вересня 2008 року № 531-VI обрана на посаду судді Вищого адміністративного суду України.
Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII звільнена з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Указом Президента України від 04 лютого 2020 року № 36/2020 призначена членом Вищої ради правосуддя.
Наказом Голови Вищої ради правосуддя від 10 лютого 2020 року № 58-к зарахована до штату Вищої ради правосуддя на посаду члена Вищої ради правосуддя з 10 лютого 2020 року.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 22 лютого 2022 року № 161/0/15-22 звільнена з посади члена Вищої ради правосуддя за власним бажанням 23 лютого 2022 року.
На підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, ОСОБА_2 розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя був обмежений десятьма мінімальними заробітними платами станом на 01 січня 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року.
Рішенням Конституційного суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1- 14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Згідно з довідкою Вищої ради правосуддя від 26 липня 2021 року № 40 розмір виплаченої ОСОБА_1 у 2020 році винагороди члена Вищої ради правосуддя із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» в редакції Закону № 553-ІХ, склав 1496720,16 грн; розмір винагороди, розрахований без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» в редакції Закону № 553-ІХ, що мав бути виплачений за 2020 рік - 2138148,10 грн.
10 січня 2022 року позивачка звернулась до Вищої ради правосуддя із заявою про приведення нарахованої винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у відповідність до вимог частини другої статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ (далі - Закон № 1798-УІІІ) та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі - Закон №1402-VIII).
Листом Вищої ради правосуддя від 19 січня 2022 року № 358/0/9-22 у задоволенні заяви відмовлено.
Позивачка вважає, що Вища рада правосуддя при нарахуванні та виплаті їй винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року протиправно обмежила її розмір десятьма мінімальними заробітними платами, а тому звернулася до суду з цим позовом.
IІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом судового контролю в цій справі є дії Вищої ради правосуддя щодо виплати позивачці у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року винагороди члена Вищої ради правосуддя із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року « 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон України № 1798-VIII) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Відповідно до пункту 16 частини 1 статті 3 Закону України № 1798-VIII ВРП здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; бере участь у визначенні видатків Державного бюджету України на утримання судів, органів та установ системи правосуддя відповідно до Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 7 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Згідно з частиною першою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом України № 553-ІХ) було встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Відповідно до частини 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом України № 553-ІХ) обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
В подальшому Конституційний Суд України ухвалив рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, яким визнав, зокрема, такими, що не відповідають Конституції України вищезазначені положення частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами.
Як уже мовилося, ВРП своєї спірні дії мотивувала тим, що рішення КСУ не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, а тому у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року членам ВРП винагорода виплачувалась на підставі та відповідно до вимог Закону України №553-ІХ (в редакції, яка була дійсна в оспорюваний позивачкою період).
З огляду на зазначене вбачається, що основним питанням, яке необхідно з'ясувати, це порядок застосування положень статті 21 Закону №1798-VІІІ при визначенні розміру та виплаті винагороди члена Вищої ради правосуддя (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положеннями Закону №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ було доповнено статтею 29.
Преамбулою Закону № 1798-VIII встановлено, що цей Закон визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя.
Частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII, яка встановлює гарантії діяльності членів Вищої ради правосуддя, передбачено, що розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду.
Розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду.
Виплата винагороди членам Вищої ради правосуддя провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
З наведеного слідує, що законодавець, визначаючи обсяг гарантій діяльності членів Вищої ради правосуддя, передбачив принцип, відповідно до якого винагорода члена Вищої ради правосуддя не може бути нижчою за посадовий оклад судді Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою, та встановив, що розмір цієї винагороди прямо залежить від розміру посадового окладу судді Верховного Суду.
Необхідність встановлення зазначених гарантій зумовлена конституційним статусом Вищої ради правосуддя як органу, якому статтею 131 Конституції України надані повноваження щодо внесення подання про призначення судді на посаду; ухвалення рішень стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалення рішень про звільнення судді з посади; надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою; ухвалення рішень про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів; ухвалення рішень про переведення судді з одного суду до іншого, а також як органу, який відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII діє для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Зазначене також узгоджується з Висновком №10 (2007) Консультативної ради Європейських судів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, відповідно до яких метою судової ради (ВРП або іншого еквівалентного незалежного органу) є гарантування як незалежності судової системи, так і незалежності окремих суддів. Судова рада наділена повноваженнями захищати незалежність суддів як необхідного елементу держави, що керується верховенством права, і таким чином дотримується принципу поділу влади. Судова рада повинна самостійно управляти своїм бюджетом та фінансуватися в обсязі, що дозволяє оптимальне та незалежне функціонування. Члени ради (судді і не судді) повинні мати гарантії незалежності та безсторонності.
Своєю чергою, базовий розмір посадового окладу судді Верховного Суду встановлений частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) та складає 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
За змістом частини другої статті 135 Закону 1402-VIII посадовий оклад є складовою суддівської винагороди.
Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами.
Зазначені положення статті 135 Закону № 1402-VIII прийняті на реалізацію положень частини другої статті 130 Конституції України, відповідно до яких розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
З наведеного слідує, що розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя встановлюється статтею 21 Закону № 1798-VIII у взаємозв'язку зі статтею 135 Закону №1402-VIII.
Щодо Закону №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону №294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону №553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних правовідносин Суд зазначає, що цим законом не вносилися зміни ні до Закону №1798-VІІІ (стосовно розміру винагороди члена Вищої ради правосуддя), ні до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), отже Закон №553-ІХ не може встановлювати розміру винагороди члена Вищої ради правосуддя.
Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру винагороди члена Вищої ради правосуддя), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1798-VІІІ.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 21 Закону № 1798-VIII у взаємозв'язку зі статтею 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).
Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1798-VIII та Закону №1402-VIII, зокрема, їх статтей 21 та 135, відповідно, у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Зважаючи на те, що встановлення розміру винагороди члена Вищої ради правосуддя у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду визначено статтею 21 Закону № 1798-VІІІ саме як гарантія діяльності членів Вищої ради правосуддя, колегія суддів доходить висновку, що зміна розміру такої винагороди у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону № 1798-VІІІ, є протиправною, а застосування Вищою радою правосуддя при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року винагороди члена Вищої ради правосуддя положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону № 553-ІХ - порушенням встановлених частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII гарантій діяльності позивачки, як члена Вищої ради правосуддя.
За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Вищої ради правосуддя щодо виплати позивачці у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року винагороди члена Вищої ради правосуддя із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 недоплаченої винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 641 427,94 грн з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 2 КАС України метою адміністративного судочинства визначено ефективний захист прав свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд звертає увагу на те, що стягнення заборгованості і зобов'язання нарахувати і виплатити цю заборгованість - це два різні способи захисту порушеного права і передбачають відмінний механізм виконання судових рішень.
Відповідно до довідки про винагороду від 26 липня 2021 року №40 убачається, що за період з лютого 2020 року по грудень 2020 року ОСОБА_1 нараховано винагороду члена Вищої ради правосуддя в розмірі 2 138 148, 10 грн (без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» в редакції Закону № 553-ІХ), проте розмір виплаченої ОСОБА_1 у 2020 році винагороди члена Вищої ради правосуддя, склав 1496720,16 грн (з урахуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» в редакції Закону № 553-ІХ).
З наведеного слідує, що загальний розмір недоплати позивачці винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року складає 641 427,94 грн.
Ураховуючи те, що Вища рада правосуддя є головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі, і виплати винагороди членів Вищої ради правосуддя, Суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є задоволення позовних вимог в частині стягнення з Вищої ради правосуддя недоотриманих коштів в розмірі 641 427,94 грн.
Відповідно до частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства країни при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
З огляду на викладене та, ураховуючи те, що відповідач не довів правомірність своїх дій, як того вимагають частина друга статті 19 Конституції України та стаття 2 КАС України, Верховний Суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Вищої ради правосуддя щодо виплати позиваці у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року винагороди члена Вищої ради правосуддя із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ; та про стягнення з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 недоплачену винагороду члена Вищої ради правосуддя за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 641 427,94 грн з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Розподіл судових витрат
За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачка звільненена від сплати судового збору, то такі розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 250, 255, 257, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та стягнення коштів задовольнити.
Визнати протиправними дії Вищої ради правосуддя щодо виплати позивачу у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року винагороди члена Вищої ради правосуддя із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ;
Стягнути з бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (вул.Студентська, 12-а м. Київ, 04050; код ЄДРПОУ 00013698) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) недоплачену винагороду члена Вищої ради правосуддя за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 641 427 грн 94 коп (шістсот сорок одна тисяча чотириста двадцять сім гривень дев'яносто чотири копійки) з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 12 лютого 2024 року.
Головуючий - суддя В. Е. Мацедонська
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов