12 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/20911/23 пров. № А/857/21876/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Сподарик Н.І.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження в м.Львові 07 листопада 2023 року у справі № 380/20911/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
06.09.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - Управління), просив: - визнати протиправним рішення Управління, оформлене листом від 10 серпня 2023 року №21307-21525/C-52/8-1300/23, про відмову у переведенні на пенсію за вислугою років відповідно до п. «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»; - зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити з 26 липня 2023 року пенсію за вислугою років згідно із пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідно до вислуги, яка становить 27 років 02 місяці 08 днів.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року в задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення позивача про призначення пенсії з 26.07.2023 редакція пп. «а» п.3 Порядку №393 зазнала змін, відповідно до яких зарахування строку на пільгових умовах до вислуги років застосовується виключно для визначення розміру пенсії, а не для призначення пенсії, як передбачала попередня редакція пп. «а» п.3 Порядку №393. Суд першої інстанції вказав, що оскільки за приписами статті 17 Закону №2262 при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення, а саме Порядком № 393 визначено обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262 і цей Порядок встановлює пільгове обчислення вислуги років так, як вважає позивач, тільки для визначення розміру пенсії, тому відсутні підстави для врахування позивачу пільгового періоду до календарної вислуги років.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на день звільнення позивача зі служби відповідно до діючої на час звільнення редакції Порядку 393 в позивача була достатня вислуга для призначення пенсії за вислугу років. Скаржник вказує, що зміст правовідносин, зокрема, прав та обов'язків особи, не може змінюватися зі зміною законодавчих норм. Скаржник зауважує, що набуття права на пенсію за вислугою, відповідно до ст. 12 Закону №2262 настає в момент звільнення зі служби, і якщо на день звільнення наявна певна вислугу років, право на пенсію повинно визначатися відповідно до законодавства, діючого на час набуття такого права, а не на час звернення за реалізацією права. Скаржник вважає, що при обчисленні вислуги років, необхідної для призначення пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII, слід керуватися діючим на час звільнення позивача зі служби Порядком № 393.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що з 18.02.2021 відповідно до наказу Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» №12/ОС21 від 17.02.2021 ОСОБА_1 звільнений з служби виконання покарань.
На момент звільнення вислуга років ОСОБА_1 в календарному обчисленні становила 20 років 08 місяців 25 днів, а у пільговому обчисленні - 27 років 02 місяці 08 днів. З 16.03.2021 ОСОБА_1 призначена пенсія по інвалідності відповідно до статті 21 Закону №2262.
26.07.2023 ОСОБА_1 звернувся в Управління з заявою про переведення на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Листом від 10.08.2023 № 21307-21525/С-52/8-1300/23 Управління відмовило у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», оскільки відповідно до розрахунку вислуги років від 17.02.2021, вислуга років у календарному обчисленні становить 20 років 08 місяців 25 днів, тому підстави для переведення на пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону 2262 немає.
Вважаючи таку відмову Управління протиправною, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2262-XII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2262-XII особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України (пункт «б» частини 1 статті 1-2 Закону № 2262-XII).
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону № 2262-XII при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України (статті 17-1 Закону № 2262-XII).
Відповідно до Закону № 2262-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та визначено, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.
Пунктом 3 вказаної Постанови, в редакції чинній на час звільнення позивача з служби, закріплювались періоди служби, які зараховувались на пільгових умовах до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що визначення у Законі № 2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Таким чином, передбачена Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
У свою чергу, передбачені статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Постанови № 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років. Таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, що висловлена в постанові від 03.03.2021 року у справі №805/3923/18-а основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 та від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 зазначив щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, зміст правовідносин, зокрема, прав та обов'язків особи, не може змінюватися зі зміною законодавчих норм, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати порядок обчислення вислуги років для визначення права позивача на пенсію відповідно до Порядку№ 393, чинного на день звільнення позивача зі служби.
Окрім того, право на пільговий залік вислуги років для осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби передбачене також і Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» 23.06.2005 № 2713-IV.
Відповідно до частин 3, 4 статті 23 цього Закону пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З матеріалів справи вбачається, що на день звільнення позивача зі служби 18.02.2021 вислуга позивача у календарному обчисленні складала - 20 років 08 місяців 25 днів, а у пільговому обчисленні - 27 років 02 місяці 08 днів.
Вказане у своїй сукупності дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що для призначення пенсій за вислугу років за Закону № 2262-ХІІ на час звільнення позивача зі служби календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.
До того ж, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що подана позивачем заява від 26.07.2023 розглянута Управлінням в порядку Закону України «Про звернення громадян», хоч незалежно від наявності права особи на призначення/переведення/перерахунок пенсії, законодавством передбачена обов'язкова процедура прийняття рішення пенсійним органом і відповідач як суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення (індивідуальний акт), тоді як надісланий лист від 10.08.2023 має лише інформаційний характер та не є рішенням щодо переведення з одного виду пенсії на інший.
Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за результатами розгляду заяви позивача від 26.07.2023 встановленого зразка відповідачем не прийнято відповідного рішення, відповідач не вказав на недотримання позивачем вимог законодавства щодо форми та/чи змісту поданої заяви, а фактично відмовив у переведенні на пенсію за вислугу років по суті розгляду заяви позивача.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з врахуванням положень статті 2 КАС України спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникало б необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.
Частиною 1 статті 48 Закону №2262-ХІІ заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
Суд апеляційної інстанції доходить висновку, що з огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушених прав позивача, відмова у формі листа вказує на відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством. Оскільки процес надання позивачу відмови у перерахунку пенсії без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути тривалим, тому в межах спірних правовідносин, за вказаного правового регулювання, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з дати звернення - 26.07.2023.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення не правильно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 380/20911/23 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, оформлену листом від 10 серпня 2023 року №21307-21525/C-52/8-1300/23, у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 26 липня 2023 року пенсію за вислугою років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідно до вислуги, яка становить 27 років 02 місяці 08 днів.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко