13 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 500/5580/23 пров. № А/857/25150/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Гудима Л.Я., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року (ухвалене головуючим - суддею Осташ А.В. у м. Тернопіль) у справі № 500/5580/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність щодо не звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідними медичними висновками медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
зобов'язати звільнити його з військової служби за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідними медичними висновками медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він подав рапорт про звільнення у зв'язку із необхідністю постійного догляду за хворою матір'ю. За результатом розгляду рапорту відповідач 2 листом від 10.07.2023 №501/3/1509 відмовив у задоволенні рапорту, оскільки висновок лікарсько-консультативної комісії не може бути визнаний, як документ, що відповідає нормативно-правовим актам та не може бути підставою для звільнення позивач зі служби. Вважає відмову незаконною, оскільки вона суперечить чинному законодавству. Позивач зазначає, що жодні спеціальні нормативно-правові акти не містять заборону ЛКК надавати висновки про потребу у постійному сторонньому догляді. На думку позивача, посилання на той факт, що тільки МСЕК має право надавати висновок про необхідність в постійному сторонньому догляді, суперечить іншому законодавству, яким встановлюється потреба в такому догляді у інших осіб, які не визнані особами з інвалідністю І групи. Зазначає про неможливість застосування постанови КМУ №413 від 12.06.2013, оскільки під час дії воєнного стану, пункт 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” доповнений підпунктом "г" , який самостійно визначив перелік сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону№2232 у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я знайшов своє підтвердження під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що 10.06.2023 водій-електрик медичного пункту Військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_1 подав рапорт по команді командиру Військової частини НОМЕР_2 з проханням клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г», п.2, ч.4, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відтак, звільнення позивача пов'язане із необхідністю здійснення постійного догляду за його матір'ю ОСОБА_2 06.05.1946 року.
Згідно вказаного рапорту, позивач додав наступні документи, які підтверджують сімейні обставини, а саме: Ксерокопія паспорта ОСОБА_2 , ОСОБА_3 паспорта ОСОБА_1 , Ксерокопія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , Висновок ЛКК 38/1 від 29.05.2023, Заключення ЛКК 38/1 від 29.05.2023, Довідка про зареєстрованих у житловому приміщені осіб 220 від 03.04.2023, Індивідуальний податковий помер платника податків ОСОБА_2 .
Військова частина НОМЕР_3 за результатом розгляду рапорту, листом від 10.07.2023 №501/3/1509 відмовила у задоволенні рапорту.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, а саме, що висновок лікарсько-консультативної комісії не може бути визнаний, як документ, що відповідає нормативно-правовим актам та не може бути підставою для звільнення позивача зі служби, оскільки відповідно до положень Постанови КМУ №413 від 12.06.2013 необхідність постійного стороннього догляду за повнолітнім має бути підтверджена висновком МСЕК, а не ЛКК., позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, та загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232).
Згідно ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону №2232 визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232 передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232. При цьому підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період встановлені у частині 4 статті 26 Закону №2232 та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1); під час воєнного стану (пункт 2).
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по даний час.
З огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону №2232.
Згідно абзацу 3 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, є зокрема необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка). При цьому необхідність постійного догляду повинна підтверджуватися відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Спірним питанням, є те чи медичний висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я є належним та достатнім документом, на підставі якого командування військових частин приймає рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби з підстав передбачених підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232.
Згідно пункту 7 статті 26 Закону 2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу другого підпункту 2 пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України 1153/2008 (далі - Положення 1153/2008), звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу": у військових частинах до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно абзацу 2 пункту 12 Положення 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про основи національного спротиву" батальйон територіальної оборони входить в структуру бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 9 цього ж закону на громадян України, зарахованих до складу добровольчих формувань територіальних громад, під час участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони поширюється дія статутів Збройних Сил України.
Згідно частини другої статті 66 Статуту внутрішньої служби збройних сил України: командир бригади є прямим начальником усього особового складу полку.
Таким чином, військова частина НОМЕР_2 є структурним підрозділом та знаходиться в прямому підпорядкуванні військової частини НОМЕР_3 (оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України).
Командир військової частини НОМЕР_2 правами командира бригади і посадових осіб, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, не володіє, а отже не наділений правом звільняти військовослужбовців з військової служби з підстав передбачених підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232.
Військова частина НОМЕР_4 є відповідачем в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності, щодо не звільнення позивача з військової служби.
Таким чином, саме командир Військової частини НОМЕР_4 був наділений повноваженням щодо звільнення позивача зі служби за сімейними обставинами.
Відтак, саме наказ про звільнення позивача міг бути виданий та підписаний тільки командиром ВЧ НОМЕР_4 .
Згідно спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.07.2023 №Д-321/71/дск, військова частина НОМЕР_2 (в якій служить позивач) передана до складу НОМЕР_5 окремої механізованої бригади - військова частина НОМЕР_1 .
Саме ВЧ НОМЕР_1 як бригадна військова частина, в структуру якої входить ВЧ НОМЕР_2 , уповноважена на даний час вирішувати питання, щодо звільнення позивача зі служби. А тому вимоги позивача про зобов'язання прийняття рішення про звільнення стосуються саме військової частини НОМЕР_1 .
Військової частини НОМЕР_3 вказуючи, що висновок лікарсько-консультативної комісії не може бути визнаний, як документ, що відповідає нормативно-правовим актам та не може бути підставою для звільнення позивача зі служби, посилаються на Постанову Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2023 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі-Постанова 143), де зазначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років, однак з такою позицією відповідачів колегія суддів не погоджується покликаючись на наступне, а саме:
Згідно преамбули Постанови 413, зазначено: " Відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 р. №470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 р. №618, Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, що додається."
На момент прийняття Постанови 413, стаття 26 Закону №2232 не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову КМУ.
Під час дії воєнного стану пункт 2 частини 4 статті 26 «Про військовий обов'язок і військову службу» доповнений підпунктом г) згідно із Законом 2122-ІХ від 15.03.2022; в редакції Закону 2169-ІХ від 01.04.2022.
Безпосередньо Законом 2169-ІХ від 01.04.2022 підпункт "г" викладений в такій редакції:
«г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
- у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько- консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років";».
Апеляційний суд звертає увагу, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми ст. 26 Закону №2232 уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця з служби.
Згідно пункту 2 розділу II Прикінцеві положення Закону 2169-ІХ зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Станом на час розгляду даної справи, Кабінет Міністрів України не виконав свого обов'язку щодо приведення положень Постанови №413 у відповідність з новою редакцією ст. 26 Закону №2232.
Норми ст. 26 даного Закону та перелік поважних причин затверджених Постановою 413 суперечать одна одній, а тому оскільки закони мають вищу юридичну сили, перед постановами Уряду, суд, керуючись принципом визначеним ч.3 ст.7 КАС України, застосовує норми Закону.
Згідно абзацу 7 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 звільняються з військової служби під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Навіть назважаючи на незастосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ №413, вказана норма закону передбачає альтернативу у тому який саме висновок має підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду: медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії.
Визначення терміну “медичний висновок» знаходимо в Наказі Міністерства охорони здоров'я України № 2136 від 18.09.2020 "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я", де він вживається у значенні електронного документа, що формується на підставі медичних записів (без відмітки про відміну запису) в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Наказом МВС України "Про затвердження Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими" від 05.10.2020 № 705, медичний висновок визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У Постанові КМУ "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві" від 17.04.2019 р. № 337 визначено, що медичний висновок - це висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Таким чином, медичний висновок - це документ, який містить об'єктивні дані про стан здоров'я особи та питань та пов'язаних з таким станом здоров'я обставин.
Закон України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” від 06.10.2005 р. №2961-IV визначає, що Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. №1317 (далі - Положення №1317) регламентована процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відтак, з огляду на пп.1 п.11 Положення №1317, міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 р. №577 затверджено форму первинної облікової документації №157-1/о “Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією”.
Механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності визначений Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 р. №917 (далі - Положення №917).
Згідно пп.1 п.7 Положення №917 комісії визначають: наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію “дитина з інвалідністю” або “дитина з інвалідністю підгрупи А”, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань; потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування.
З метою виконання статті 5 Закону України “Про психіатричну допомогу”, пункту 7 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2000 року №1192, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 р. №667 затверджено форму висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу та Інструкцію про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу (далі - Інструкція №667).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №667 висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Згідно з п.п.4 6 Інструкції №667 підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I групи внаслідок психічного розладу є встановлення медико-соціальною експертною комісією І групи інвалідності внаслідок психічного розладу. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.
Підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю IІ групи внаслідок психічного розладу є постійна (упродовж не менше місяця) наявність в особи з інвалідністю одного з перелічених видів обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування здатність до самообслуговування за допомогою інших осіб та нездатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до самостійного пересування здатність до самостійного пересування за допомогою інших осіб та нездатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до орієнтації здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування здатність до спілкування за допомогою інших осіб та нездатність до спілкування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності контролювати свою поведінку здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою інших осіб. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом. Особам з інвалідністю I групи висновок ЛКК видається на строк встановлення їм інвалідності. Особам зінвалідністю II групи висновок ЛКК видається строком не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 6 місяців, а у разі якщо за особою з інвалідністю II групи догляд здійснюється непрацюючим пенсіонером (особою з інвалідністю), висновок ЛКК видається строком не менше ніж на 12 місяців.
Таким чином, висновки щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою видаються МСЕК відносно осіб з І групою інвалідності, а ЛКК - відносно осіб з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, а також стосовно дітей (осіб до 18 років) з інвалідністю.
Абзацом 7 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 передбачає необхідність постійного догляду за особою, що підтверджується відповідним медичним висновком. Тобто, відносно осіб яким не встановлена група інвалідності.
Пунктом 2 розділу II Прикінцеві положення Закону 2169-ІХ зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Незважаючи на те, що з моменту набрання чинності Законом 2169-ІХ пройшло уже півтора року, Кабінет Міністрів України не привів нормативно-правові акти у його відповідність та не видав жодного нормативно-правового акту, який би деталізував процедуру практичної реалізації підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232, а саме в частині у яких випадках мають бути медичні висновки МСЕК, а в яких ЛКК.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем до рапорту про звільнення від 10.06.2023 серед іншого додано висновок ЛКК №38/1 від 29.05.2023 року про наявність когнітивних порушень у матері позивача - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого вона за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, як особа з когнітивними порушеннями та не здатна до самообслуговування через невиліковні хвороби.
Такий висновок виданий у довільній формі.
Згідно пп.6.28 п.4 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №417/2011 МОЗ України відповідно до покладених на нього завдань: затверджує форми: первинної облікової документації, яка використовується в закладах охорони здоров'я незалежно від рівня надання медичної допомоги та форми власності, порядок її видачі та заповнення (довідка про стан здоров'я дитини, яка виїжджає за кордон на відпочинок та оздоровлення).
Відповідно до листа Міністерства охорони здоров'я України №25-04/15616/2-23 від 08.06.2023 р. встановлено, що Міністерством охорони здоров'я України не затверджено форми первинної облікової документації, яка видається для підтвердження потреби постійної сторонньої допомоги в осіб з тяжкими формами захворювання (у тому числі до встановлення інвалідності), які не здатні (частково нездатні) до самообслуговування.
За умови невиконання МОЗ України обов'язку щодо затвердження форми висновку, який підтверджував би потребу особи у постійному догляді через хворобу, висновок ЛКК від 29.05.2023 №38/1, підлягає врахуванню разом з іншими документами.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем до рапорту про звільнення від 10.06.2023 р. надано достатні докази на підтвердження того, що наявні підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до абзацу 3 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у справі № 500/5580/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді Л. Я. Гудим
З. М. Матковська