08 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 300/2773/21 пров. № А/857/24293/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.,
представника позивача Чаплінської О.В.,
представника відповідача Манченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові апеляційну скаргу Карпатського національного природного парку на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 300/2773/21 за адміністративним позовом Карпатського національного природного парку до Зеленської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Боршовським Т.І. в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області 19.10.2023 року о 16:51 год., повне судове рішення складено 02.11.2023), -
Карпатський національний природний парк (далі - позивач, Парк) звернувся до суду з адміністративним позовом до Зеленської сільської ради (далі - відповідач, сільська рада), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 11.06.2020 № 1 (далі - також спірне рішення)у частині встановлення ставок земельного податку для категорій земель 01.14 (для збереження та використання земель природно-заповідного фонду) та 04.03 (для збереження та використання національних природних парків) в розмірі 1 відсотка.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що рішення сільської ради від 11.06.2020 № 1 не було прийнято з дотриманням приписів щодо порядку прийняття такого регуляторного акта та не оприлюдено в установленому порядку. Окрім цього, позивач, встановивши в додатку до рішення по земельних ділянках, ставки земельного податку: для категорії 01.14 - 1%, для 04.03 - 1%, порушив вимоги статей 274, 277 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки для лісових земель, ставка податку не може бути більшою 0,1% від їх нормативної грошової оцінки, а якщо нормативну грошову оцінку не проведено - не більше 0.1 % від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області. Позивач вказує на те, що згідно статей 1, 5 Лісового кодексу України всі земельні ділянки, зокрема й ті, які використовує позивач, є лісовими ділянками та становлять лісовий фонд України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають. Отже, для земельних ділянок, які використовує позивач, відповідач мав встановити ставку податку не більше 0.1% від їх нормативної оцінки, як для лісових земель. Крім того, помилковим вважає висновки про те, що ставка 0.1% діє лише для лісових земель, а не для збереження та використання земель природно-заповідного фонду та для збереження та використання національних природних парків. Територія Парку відноситься до лісового фонду України, площа лісових земель - 24827,4 га, за класом цінностей земель - вся територія парку відноситься до природного заповідного фонду. На території сільської ради загальна площа земель Парку становить 4377,39 га, з них - 3882,8 га лісові землі.
Відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив в задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
В судовому засіданні представник апелянта наполягала на задоволенні апеляційної скарги, представник відповідача проти задоволення такої заперечувала.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що згідно Проекту організації території, охорони та рекреаційного використання природних комплексів та об'єктів, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 14 січня 2005 № 16, територія Парку відноситься до лісового фонду України, площа лісових земель - 24827,4 га, за класом цінностей земель - вся територія Парку відноситься до природного заповідного фонду. На території сільської ради загальна проща земель Парку становить 4377,39 га, з них - 3882,8 га лісові землі, решта - нелісові землі, зокрема сільськогосподарські угіддя.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ № 001503, виданого відповідачем, Парку на території сільської ради згідно рішення цієї ради від 29.10.2001 надано в постійне користування для природно-заповідного використання 4377,39 га.
Також матеріалами справи встановлено, що як на час прийняття спірного рішення, так і на час розгляду справи судом першої інстанції Парком не розроблено та не затверджено в установленому порядку технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) земель Парку. Також позивачем не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідне речове право на земельні ділянки, що перебувають в користуванні Парку, з врахуванням відомостей Державного земельного кадастру та даними щодо цільового призначення в межах відповідної категорії земель, кожної окремо визначеної земельної ділянки.
11 червня 2020 відповідач прийняв рішення № 1 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку».
Підпунктом 1 пункту 1 вказаного рішення затверджено ставки земельного податку - Додаток № 1, підпунктом 2 цього ж пункту - пільги зі сплати вказаного податку - Додаток № 2. Пунктом 2 рішення зобов'язано оприлюднити це рішення в засобах масової інформації або в інший можливий спосіб. Пунктом 3 покладено на земельну комісію сільської ради контроль за виконанням цього рішення.
Згідно Додатку 1 до вказаного рішення «Ставки земельного податку» ставки земельного податку вводяться в дію з 01 січня 2021 року. Ставка податку для категорії земель за видом цільового призначення 01: «Землі сільськогосподарського призначення», та підкодом: 01.14 : «Для цілей підрозділів 01.01 - 01.13 та збереження та використання земель природно-заповідного фонду» становить 1% від нормативної грошової оцінки, незалежно від місцезнаходження та 1% - для земельних ділянок за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, як для фізичних, так і юридичних осіб.
Також згідно Додатку 1 до вказаного рішення, ставка податку для категорії земель за видом цільового призначення 04: «Землі природно-заповідного фонду», та підкодом: 04.03: «Для збереження та використання національних природних парків» становить 1% від нормативної грошової оцінки, незалежно від місцезнаходження та 1% - для земельних ділянок за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, як для фізичних, так і юридичних осіб.
Згідно листа від 29.08.2022 № 8834/6/99-00-04-01-04-06 Державна податкова служба України відмовила позивачу в наданні індивідуальної податкової консультації зі сплати земельного податку, з мотивів того, що: «… порушені в заяві від 04.02.2022 питання щодо наявності в Карпатського національного природнього парку права застосовувати окремі коди цільового призначення земель для визначення певних категорій земельних ділянок (наприклад, землі сільськогосподарського або лісового призначення), а також щодо розмірів ставок Податку для обчислення податкових зобов'язань за такі категорії земельних ділянок, не регулюються нормами Кодексу… Ставки Податку встановлюють органи місцевого самоврядування у своїх рішеннях з урахуванням меж ставок, визначених Кодексом, та виду цільового призначення землі (п.п 12.4.1 п. 12.4 ст. 12.. та п. 284.1 ст. 284 Кодексу)».
Не погодившись з спірним рішенням в частині встановлення ставок земельного податку для категорій земель 01.14 (для збереження та використання земель природно-заповідного фонду) та 04.03 (для збереження та використання національних природних парків) в розмірі 1 відсотка) - додаток № 1 до вказаного рішення, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення не є регуляторним актом і відповідачем при його прийнятті та оприлюдненні не було порушено вимог чинного законодавства. Визначаючи у спірному рішенні ставки податку, сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК України даний Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, зокрема, сільська, селищна, міська рада, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов'язковими згідно з нормами ПК України, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм ПК України із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
Статтею 274 ПК України встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження).
Ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотки та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 ПК України).
Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності) (пункт 274.2 статті 274 ПК України).
Статтею 277 ПК України встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Так, ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотки та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (пункт 277.1 статті 277 ПК України).
Таке оподаткування лісових земель запроваджено Законами України від 10 липня 2018 року № 2497-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання утворення та діяльності сімейних фермерських господарств» (далі - Закон № 2497-VIII), який набрав чинності 15.08.2018, та від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (далі - Закон № 2628-VIII), який набрав чинності з 01.01.2019.
Так, Законом № 2628-VIII, зокрема, внесені зміни до повноважень місцевих рад в частині встановлення плати за землю та розмірів ставок земельного податку за лісові землі.
Ці зміни в першу чергу обумовлені тим, що Законом № 2497-VIII з 15.08.2018 року була змінена норма статті 273 ПК України щодо оподаткування земельним податком земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення незалежно від місця знаходження, згідно з якою «податок за лісові землі складається із земельного податку та рентної плати, що визначається податковим законодавством», а окремих ставок для таких земель не було передбачено.
Таким чином, було передбачено, що лісові землі підлягають оподаткуванню земельним податком у загальному порядку - за ставками, затвердженими рішеннями місцевих рад в межах ставок, визначених ПК України, оскільки саме до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належить встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених ПК України (підпункт 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України).
Тобто, Законом № 2497-VIII були внесені зміни до пункту 273.3 статті 273 ПК України, якими й визначено, що ставки земельного податку за 1 гектар лісових земель встановлюються відповідно до статей 274 та 277 цього Кодексу. Однак вказаним Законом не було встановлено окремих ставок земельного податку для лісових земель.
Натомість Законом № 2628-VIII була змінена редакція пункту 10.3 статті 10 ПК України та встановлено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.
Отже, місцеві ради самостійно вирішують питання запровадження земельного податку за лісові землі, так як земельний податок за такі землі не є обов'язковим до запровадження.
За визначенням статті 1 Лісового кодексу України лісовими ділянками є ділянки лісового фонду України з визначеними межами, виділені відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
За змістом визначень, наведених в ПК України:
- земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74 пункту 14.1 статті 14);
- цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку (підпункт 14.1.74 пункту 14.1 статті 14).
Підстава для нарахування земельного податку - дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).
Отже, в розумінні ПК України, при визначенні ставок земельного податку за земельні ділянки згідно приписів статей 274, 277 цього Кодексу, має значення їх цільове призначення, визначені на підставі документації із землеустрою, згідно даних Державного земельного кадастру.
За змістом додатку № 3 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051), категорії земель за основним цільовим призначенням мають такі коди: 100 - Землі сільськогосподарського призначення; 300 - Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначенн; 700 - Землі лісогосподарського призначення.
Склад угідь вносять до Державного земельного кадастру (частина перша статті 15 Закону України від 7 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр»).
Класифікація угідь наведена у додатку 4 «Перелік угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ)» до Порядку № 1051. Наприклад:
Згідно даної класифікації зокрема Група 001 включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви; Група 005 включає земельні лісові ділянки та інші лісовкриті землі незалежно від того, на яких землях за основним цільовим призначенням вони розміщені Група не включає зелені насадження у межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів та інших лісовкритих земель; господарські будівлі і двори, господарські шляхи і прогони на сільськогосподарських угіддях, болота, води, а також сільськогосподарські угіддя, які розміщені у таких лісах.
Класифікації видів цільового призначення за категоріями земель затверджена наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548 (далі - Наказ № 548), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин.
Так, згідно пункту 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель (далі -КВЦПП) КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
Так, згідно КВЦПЗ:
Секція А, розділ 01 - Землі сільськогосподарського призначення (землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей; землі, надані для діяльності у сфері надання послуг у сільському господарстві, та інше). Містить підгрупи від 01.01 до 01.14. Зокрема підгрупа 01.14 - Для цілей підрозділів 01.01-01.13 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Секція С, розділ 04 - Землі природно-заповідного фонду (природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва), що надаються в постійне користування спеціальним адміністраціям територій та об'єктів природно-заповідного фонду (крім земельних ділянок під об'єктами природно-заповідного фонду, що включені до їх складу без вилучення)). Містить підгрупи від 04.01 до 04.11. Підгрупа 04.03 - Для збереження та використання національних природних парків.
Секція Н, розділ 09 - Землі лісогосподарського призначення (землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, крім земель, зайнятих зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також земель, зайнятих окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках). Містить підгрупи від 09.01 до 09.03. Підгрупа 09.03 - для цілей підрозділів 09.01-09.02 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час прийняття сільською радою спірного рішення, рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків та зборів мали відповідати Типовій формі, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 року № 483 «Про затвердження форм типових рішень про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» (далі - Постанова № 483), яка прийнята, як зазначено в цій постанові, відповідно до підпункту 72.1.2.4 підпункту 72.1.2 пункту 72.1 статті 72, абзацу четвертого підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266, абзаців другого та третього пункту 284.1 статті 284 ПК України.
Водночас форма Типового рішення про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку, затверджена Постановою № 483, не передбачає можливості встановлення ставок земельного податку відносно складу угідь, а виключно за видом цільового призначення земель відповідно до КВЦПЗ, затвердженої Наказом № 548, чинного на час виникнення спірних правовідносин.
Зі змісту спірного рішення в частині додатку № 1 вбачається, що таке рішення за структурою та змістом повністю відповідає Додатку 1 до Типового рішення про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку «Ставки земельного податку», затвердженому Постановою № 483.
Отже є вірним висновок суду попередньої інстанції, що для категорії земель - Землі сільськогосподарського призначення, розділ 01 згідно КВЦПЗ, у тому числі й підгрупи 01.14, сільська рада, в межах приписів пунктів 274.1 статті 274, пункту 277.1 статті 277 ПК України встановила ставку земельного податку для всіх суб'єктів (як фізичних осіб, так і юридичних осіб) - 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (чи нормативної оцінки одиниці площі такої землі по області).
Також, для категорії земель - Землі природно-заповідного фонду, розділ 04 згідно КВЦПП, у тому числі й підгрупи 04.03, сільська рада, згідно приписів пунктів 274.1 статті 274, пункту 277.1 статті 277 ПК України встановила ставку земельного податку в розмірі 1%, оскільки такий розмір є в межах, які передбачені вказаними нормами податкового закону для всіх земельних ділянок, окрім прямо передбачених винятків, тобто не більше 3% від їх нормативної грошової оцінки, якщо її проведено, чи не більше 5% - якщо нормативну оцінку не проведено.
Щодо твердження позивача про те, що ставки земельного податку за земельні ділянки за кодами 01.14 та 04.03 мали бути встановлені відповідачем як для лісових земель за ставкою не більше 0.1% від нормативної грошової оцінки, то апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість таких тверджень, оскільки ставки за вказаними кодами сформовані згідно КВЦПЗ, тобто за цільовим призначенням земельних ділянок. Як вже зазначено судом вище, податковий закон ідентифікує земельні ділянки в конкретних межах, за їх місцезнаходженням, та за цільовим призначенням. Отже, для передбачених нормами статей 274, 277 ПК України сільськогосподарських угідь згідно КВЦПЗ, яка покладена в основу Типового рішення про ставки земельного податку, чинних станом на 2020 рік, для земельних ділянок з цільовим призначенням за категорією 01 - землі сільськогосподарського призначення - була можлива лише ставка податку від 0,3 до 1%. Для передбачених нормами статей 274, 277 ПК України лісових земель, враховуючи, що згідно КВЦПЗ земельні ділянки класифікуються за їх цільовим призначенням, а не за складом угідь (тобто їх функціональним призначенням), ставка земельного податку за категорією 04, зокрема підгрупою 04.03, могла бути встановлена в розмірі не більше 3% чи 5% залежно від того, чи була проведена нормативна грошова оцінка земельних ділянок, чи ні. І лише в межах категорії 09 - Землі лісогосподарського призначення, сільська рада, за наявного на той час правового регулювання, для лісових земель могла встановити ставки земельного податку в розмірі не більше 0,1%.
Щодо доводів позивача про те, що при прийнятті спірного рішення сільська рада не дотрималася законодавчих приписів щодо прийняття регуляторного акта та не оприлюднила його в установленому порядку, то суд зазначає таке.
Суд першої інстанції вірно застосував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.12.2021 у справі № 0940/2301/18, в якій зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів ПК України та оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв'язку з чим дія цього Закону не поширюється на такі рішення. У цій постанові також зазначено, що як у ПК України, так і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства немає норм, якими б був визначений спосіб оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, не встановлено обов'язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не навів аргументів та не надав доказів, які б свідчили про протиправність рішення сільської ради від 11.06.2021 № 1 в частині встановлення ставок земельного податку для категорій земель 01.14 (для збереження та використання земель природно-заповідного фонду) та 04.03 (для збереження та використання національних природних парків) в розмірі 1 відсотка (додаток № 1 до вказаного рішення), а тому оскаржуване рішення відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, є правомірними та не підлягає скасуванню.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Тому за наведених вище підстав, апеляційний суд не вбачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Карпатського національного природного парку залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 300/2773/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 12.02.2024