07 лютого 2024 року м. Київ
Справа №760/6831/22
Провадження № 22-ц/824/4091/2024
Резолютивна частина постанови оголошена 07 лютого 2024 року
Повний текст постанови складено 12 лютого 2024 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Мандрики О.П.
сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Коршун Тарасом Олександровичем на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з вищезазначеним позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 95900 доларів США.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 05.11.2003 позивач надав ОСОБА_2 позику в сумі 40000 доларів США з терміном повернення до 01.08.2004. На час отриманої позики відповідач проживав у м. Києві й займався бізнесом. У зв'язку з відсутністю у боржника особистих коштів для повернення боргу, відповідач запропонував позивачу вести спільний бізнес, ОСОБА_1 було запропоновано посаду директора ТОВ «УКРА-ІР» за умови надання товариству позики у розмірі 75000 грн, що за курсом НБУ становило 14000 доларів США, на що позивач погодився. У подальшому ТОВ розрахувалось з позивачем і він вийшов зі складу учасників товариства. У період з 06.05.2004 по 06.08.2004 відповідач отримав у позивача в борг грошові кошти у розмірі 95900 доларів США. 28.01.2022 позивач направив вимогу про повернення у строк до 10.03.2022 коштів у розмірі 95900 доларів США, однак відповіді не отримав. Відтак просить позов задовольнити.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 95900 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 12405 (дванадцять тисяч чотириста п'ять) грн 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником ОСОБА_2 адвокатом Коршун Т.О. подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та ухвалення рішення при неповному з'ясуванню всіх обставин справи.
Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Дем'янюк В.П. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Зазначає, що письмовими доказами спростовується твердження апелянта про те, що грошові кошти за розписками отримувались на виконання угоди купівлі-продажу. Також зазначає, що апелянтом не наведено доказів того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат Коршун Т.О. підтримали доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_1 та його представник адвокат Дем'янюк В.П. проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише
у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Встановлено, що що 05 листопада 2003 року ОСОБА_2 на підставі розписки отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 40000 доларів США.
Відповідно до копії протоколу № 6 від 15 липня 2004 року засідання засновників ТОВ «Укра-Ір», вирішили підтримати пропозицію ОСОБА_2 про отримання позики у фізичної особи ОСОБА_1 в сумі 75000 грн. та передачу під заставу 20% частки Статутного фонду учасника товариства ОСОБА_2 .
Згідно з копією трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 02 серпня 2004 року прийнято на роботу ТОВ «Укра-Ір» (ООО «Укра-Ир») на посаду директора. 01 лютого 2019 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади за власним бажанням.
Згідно протоколу №11 загальних зборів учасників ТОВ «Укра-Ір» від 03 лютого 2005 року, надано згоду та прийнято до учасників в зв'язку з набуттям права власності на частку ОСОБА_1 , частка якого склала 5630 грн., що становить 20 % Статутного фонду.
06 травня 2004 року ОСОБА_2 на підставі розписки отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 25000 доларів США.
10 червня 2004 року ОСОБА_2 на підставі розписки отримав від ОСОБА_1 для особистих потреб грошові кошти у розмірі 41300 доларів США.
13 липня 2004 року ОСОБА_2 на підставі розписки отримав для особистих потреб від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3000 доларів США.
06 серпня 2004 року ОСОБА_2 на підставі розписки отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 17600 доларів США.
02 серпня 2004 року ОСОБА_2 на підставі розписки отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4000 доларів США.
30 червня 2004 року ОСОБА_2 на підставі розписки отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5000 доларів США.
Відповідно до копії вимоги про повернення коштів у сумі 95900 доларів США, ОСОБА_1 направив 28 січня 2022 року ОСОБА_2 вищезазначену вимогу, строк повернення встановлено до 10 березня 2022 року.
У зазначений строк відповідач не повернув позивачу суму боргу.
Відповідно до розписки про наміри, складеної 17 січня 2019 року, про укладення якої не заперечував в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 , яка була підписана ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в обмін на свої корпоративні права в розмірі 20% статутного капіталу ТОВ «Укра-Ір» отримав три квартири і не має претензій, в тому числі до ОСОБА_2 .
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов'язується повернути позику.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
У справі, яка переглядається, з розписок, складених 06 травня 2004 року вбачається, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 25000 доларів США; 10 червня 2004 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 для особистих потреб грошові кошти у розмірі 41300 доларів США; 13 липня 2004 року ОСОБА_2 отримав для особистих потреб від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3000 доларів США; 06 серпня 2004 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 17600 доларів США; 02 серпня 2004 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4000 доларів США; 30 червня 2004 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5000 доларів США.
Отже, розписки про отримання грошових коштів не містять зобов'язання про їх повернення.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів вважає, що правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за якими ОСОБА_2 отримав грошові кошти в сумі 95900 доларів США, є правовідносинами купівлі-продажу майнових прав у статутного фонду ТОВ «Укра-Ір».
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку, що заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 червня червня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , подану адвокатом Коршун Т.О. та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, то розмір сплаченого ОСОБА_2 судового збору за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь відповідача в сумі 18608 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Апеляційну скаргу ОСОБА_9 -задовольнити.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 18608 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна