справа № 753/8983/21 головуючий у суді І інстанції Комаревцева Л.В.
провадження № 22-ц/824/142/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
05 лютого 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Бойчук Наталією Петрівною на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2023 року та на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2023 року у справі за поданням заступника начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лапанашвілі Петра Юрійовича про визначення частки майна боржника, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та за заявою державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Лапанашвілі Петра Юрійовича про затвердження мирової угоди в процесі виконавчого провадження, стягувач ОСОБА_3 , боржник: ОСОБА_2 ,-
24 квітня 2023 року заступник начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лапанашвілі Петро Юрійович звернувся до суду з поданням, в якому просив суд визначити що частка ОСОБА_2 в нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1/2 частину цього майна.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2023 року задоволено подання заступника начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лапанашвілі Петра Юрійовича про визначення частки майна боржника, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .
Визначено, що частка ОСОБА_2 в нежитловому приміщенні площею 81,2 м.кв., за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 10-164, становить 1/2 частину цього майна.
У червні 2023 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла заява державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Лапанашвілі Петра Юрійовича про затвердження мирової угоди в процесі виконавчого провадження, стягувач ОСОБА_3 , боржник ОСОБА_2 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2023 року задоволено подання державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Лапанашвілі Петра Юрійовича.
Затверджено мирову угоду від 23 червня 2023 року між ОСОБА_3 (Позивач/Стягувач) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (Відповідач/Боржник) з іншої сторони, а разом іменовані - сторони, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3 на наступних умовах:
1. На виконанні Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) знаходиться виконавче провадження №70644379 з виконання виконавчого листа №753/8983/21 Дарницького районного суду м. Києва від 12.01.2022 року, з урахуванням ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 08.11.2022 у справі № 753/8983/21 та ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 09.05.2023р. у справі № 753/8983/21.
2. Сторони домовилися, що в рахунок заборгованості Відповідача/Боржника перед Позивачем/Стягувачем по рішенню Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/8983/21, в розмірі 2 300 000,00 грн (два мільйони триста тисяч гривень 00 копійок) та судовий збір 11 350,00 грн. (одинадцять тисяч триста п'ятдесят гривень 00 копійок), Відповідач/Боржник передає у власність Позивача/Стягувача 1/2 нежитлового приміщення, загальною площею 81,2 м.кв., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 702227180366, який належить Відповідачеві/Боржнику, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав, індексний номер витягу 336502895 від 21.06.2023 року (надалі по тексту - Приміщення ).
3. Оціночна вартість Приміщення, згідно Довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 23.06.2023 року складає 3 388 279,59 грн. (три мільйони триста вісімдесят вісім тисяч двісті сімдесят дев'ять гривень 59 копійок).
3.1.1. Вартість 1/2 частини Приміщення відповідно складає 1 694 139,79 грн (один мільйон шістсот дев'яносто чотири тисячі сто тридцять дев'ять гривень 00 копійок).
4. Дана Мирова угода, після її затвердження Дарницьким районним судом міста Києва, є підставою для реєстрації за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 81,2 м.кв., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 702227180366.
5. Сторони визнають, що після затвердження Дарницьким районним судом міста Києва даної Мирової угоди та виконання п. 2-4 такої угоди, заборгованість Відповідача/Боржника перед Позивачем/Стягувачем, згідно рішення Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/8983/21, в розмірі 2 300 000,00 (два мільйони триста тисяч гривень 00 копійок) вважається погашеною у повному обсязі.
6. У випадку, якщо Сторонами будуть порушені умови цієї мирової угоди, винна сторона повинна відшкодувати іншій стороні завдані таким порушенням збитки.
7. Положення даної мирової угоди не суперечать нормам чинного законодавства України та не порушують права та свободи інших осіб.
8. Дана мирова угода складена в трьох примірниках, по одному для кожної зі Сторін та для суду.
9. Мирова угода набуває законної сили після затвердження ухвалою суду.
10. Положення щодо Мирової угоди передбачені ст.ст. 206-208 ЦПК України «Сторонам» відомі та зрозумілі.
Не погоджуючись із ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2023 року, та ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня травня 2023 року, ОСОБА_1 через представника - адвоката Бойчук Наталію Петрівну, 15 вересня 2023 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати ухвали суду та постановити нове рішення про відмову в задоволенні подання про визначення частки майна боржника та відмовити в задоволенні заяви про затвердження мирової угоди.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що ОСОБА_1 не була стороною у цій справі. Як заінтересована особа, яка на праві спільної сумісної власності із боржником володіє приміщенням, не була повідомлена про день і час розгляду подання, і як наслідок неможливість прийняти участь в судовому засіданні та надати суду свою позицію відносно вказаного подання. В матеріалах справи на арк. 181 міститься поштовий конверт із штрихкодом 0206821882874 із штампом «судова повістка» та направлений02 травня 2023 року судом на адресу, який, був повернутий з тієї підстави, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Фактично без її відома був вирішений спір щодо поділу спільного майна подружжя, в якому право спільної сумісної власності на нежитлове приміщення припинилося і виникло право спільної часткової власності на нього. При цьому ОСОБА_1 була позбавлена можливості надавати свої міркування та заперечення щодо вирішення такого спору, що є однозначним порушення її права на справедливий суд.
Апелянт зазначила в апеляційній скарзі, що враховуючи викладені фактичні обставини, а також позицію Великоїпалати Верховного суду щодо тлумачення положення розділу VI ЦПК України, |та зокрема, ст. 443 ЦПК України, є очевидним, що постановляючи ухвалу від 09 травня 2023 року про задоволення подання державного виконавця про визначення частки у майні боржника, суд першої інстанції порушив право ОСОБА_1 и на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неповно з'ясував обставини справи, в порушення положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при вирішенні подання виконавчої служби не врахував правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справа № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) від 08 червня 2022 року.
Щодо незаконності ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року про затвердження мирової угоди, то апелянтка зазначила, що оскільки частка ОСОБА_4 була визначена незаконною ухвалою Дарницького районного суду від 09 травня 2023 року, з порушенням прав та охоронюваних інтересів ОСОБА_1 , без її на те згоди, то й умови мирової угоди щодо передачі ОСОБА_2 вичем цієї частки у спільному майні є такими, що порушують права та законні інтереси співвласника цього майна - ОСОБА_1 и.
Постановляючи ухвалу про затвердження мирової угоди на стадії виконання судового рішення, в порушення положень ч.5 ст. 207, ч.3 ст. 434 ЦПК України, суд першої інстанції не перевірив чи не суперечать умови мирової угоди закону (в цьому конкретному випадку положенням ч.2 ст. 369 ЦК України), та чи не порушують права та законні інтереси співвласника цього майна.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
14 листопада 2023 року надійшов відзив ОСОБА_2 , поданий представником, адвокатом Тоцькою Аллою Олександрівною, за змістом якого боржник із доводами апеляційної скарги не погодився, вважає їх недостатніми, необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам справи, фактичним обставинам та нормам чинного законодавства України і сталій судовій практиці в ідентичних спорах, тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвали суду залишити без змін.
У відзиві зазначено, що аргументація апелянтки про неналежне повідомлення її про час і місце розгляду подання, спростовується, самим же апелянтом, яка зазначає адресу реєстрації та адресу для листування: АДРЕСА_3 , куди суд і направляв всі повідомлення і звідки листи повертались у зв'язку із «відсутністю за вказаною адресою».
05 лютого 2024 року представником апелянтки, адвокатом Бойчук Наталією Петрівною подано письмове пояснення, за змістом якого в апеляційній скарзі саме вказана адреса: АДРЕСА_3 , зазначена як адреса фактичної реєстрації ОСОБА_1 . Жодної іншої адреси, як адреси фактичного проживання чи адреси для офіційного листування апелянт ані в реквізитах апеляційної скарги, ані по тексту не зазначає. Таким чином суд належним чином та за належною адресою повідомив апелянта (зацікавлену особу) про дату і час розгляду подання. Однак, наголосила на тому, що ОСОБА_1 не була учасником справи, про існування цієї справи їй не було відомо. У зв'язку із військовою агресією, задля безпеки доньки з квітня 2022 року вона тимчасово перебуває разом із донькою у Австрії, що підтверджується копією посвідчення особи, що потребує захисту. Як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 ця обставина була достеменно відома на час розгляду подання. Однак, суду про це вони не повідомили.
Не знаючи про існування цієї судової справи та про розгляд подання, ОСОБА_1 була позбавлена можливості висловити свою згоду чи не згоду щодо визначення частки ОСОБА_2 у спільному майні.
За таких обставин, враховуючи правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справа № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) від 08 червня 2022 року, не маючи відомостей про обізнаність співвласника майна, що є спільною сумісною власністю та за відсутності згоди ОСОБА_1 щодо визначення частки ОСОБА_5 у спільному майні, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні подання про визначення його частки у спільному майні.
Нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 є одним з об'єктів, що є предметом спору у справі про визнання правочинів недійсними, поділ спільного майна, визнання права власності, який розглядається Яремчанським міським судом Івано-Франківської області. У своєму позові ОСОБА_1 просить суд визнати право власності на вказане спірне нежитлове приміщення за нею.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є сторонами у справі, що розглядається Яремчанським міським судом Івано-Франківської області, представником ОСОБА_5 у вказаній справі є той же представник, що і в цій справі. Отже, з цими доказами вони ознайомлені.
В судовому засіданні представник апелянтки, адвокат Бойчук Наталія Петрівна підтримала апеляційну скаргу на доводах, викладених в ній та просила задовольнити, а ухвали суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні подання та відмовити у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди.
Представник зацікавденої особи ОСОБА_2 , адвокат Тоцька Алла Олександрівна просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвали суду залишити без змін.
Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість ухвал суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в ній доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При розгляді подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, що він володіє спільно з іншою особою, судом першої інстанції встановлено наступне.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року позов ОСОБА_6 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором підряду № 36/12/9-2017 в розмірі 2 300 000,00 грн (два мільйони триста тисяч гривень 00 копійок), судовий збір в розмірі 11 350,00 грн. (одинадцять тисяч триста пятдесят гривень 00 копійок).
На примусовому виконанні в Дарницькому відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ) (надалі - Відділ) перебуває виконавчий лист №753/8983/21 від 12 січня 2022 року, що виданий Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором підряду № 36/12/9-2017.
08 листопада 2022 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва заяву ОСОБА_3 про заміну сторони виконавчого провадження, заінтересовані особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 - задоволено. Допущено заміну стягувача: ОСОБА_6 на ОСОБА_3 за виконавчим листом 753/8983/21 про стягнення заборгованості.
03 січня 2023 року заступником начальника Відділу, ОСОБА_7 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено сторонам. стягувачу для відома, боржнику для виконання.
Подання обгрунтовано тим, що на сьогоднішній день виконавче провадження залишається не закінченим, а виконавчий документ не виконаним, оскільки у боржника ОСОБА_2 немає нерухомого майна та грошових коштів, належних йому на праві особистої власності, на яке можна було б звернути стягнення в примусовому порядку.
Дані обставини підтверджуються відповідями на запити державного виконавця, зокрема відсутня інформація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію за боржником права власності на нерухоме майно та інші речові права. Із відповіді Пенсійного фонду України від 03 січня 2023 року інформацію щодо особи боржника ОСОБА_2 не знайдено. Із відповідей Державної фіскальної служби України інформація щодо джерел отримання доходів боржником та номерів рахунків відкритих ним у банках і інших фінансових установах України відсутня та не надходила.
В той же час розшук майна боржника показав, що боржник ОСОБА_2 у період з 25серпня 2011 року по 15вересня 2021 року перебував у шлюбі з ОСОБА_8 .
За ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2016 року, що зареєстрований в реєстрі за № 1620 та посвідчений ПН КМНО, Магомедовою М.Г. , зареєстроване нежитлове приміщення площею 81,2 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 10-164.
Відповідно до п.1.7. цього договору, заява про згоду другого з подружжя ОСОБА_2 на придбання нерухомого майна отримана в установленому законом порядку та долучена до договору. Факт того, що боржник ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_1 на момент підписання даного договору є свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 25 серпня 2011 року.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва №753/19582/20 від 15 лютого 2021 року задоволено позов про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Задовольняючи подання державного виконавця суд першої інстанції виходив з того, що виділ частки боржника із спільної сумісної власності у межах виконавчого провадження регулюється нормами цивільно-процесуального законодавства, при розгляді подання державного виконавця в порядку ст. 443ЦПК України вирішується питання не про виділ частки, що призводить до виділу її в натурі, припинення права спільної часткової власності на майно, а вирішується питання про визначення частки, що не є його поділом чи виділенням частки та не тягне за собою припинення права спільної часткової власності, а такий захід спрямований лише на забезпечення виконання рішення суду.
При цьому суд першої інстанції врахував, що системне тлумачення положень вказаних норм дає підстави дійти висновку, що за результатами розгляду подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд постановляє ухвалу, в якій зазначається конкретне майно, що підлягає саме виділу. Власники, які вважають, що у зв'язку зі зверненням стягнення на майно боржника у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, порушені їх майнові права у виконавчому провадженні, у зв'язку з накладенням арешту на майно, мають право звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення його з-під арешту. За таких умов суд прийшов до переконання, що державним виконавцем надані належні і достатні докази, які свідчать про належність спірного майна на праві спільної сумісної власності боржнику, а тому задовольнив клопотання в повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду повною мірою погоджується з висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII(далі - Закон України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Підставою звернення державного виконавця до суду із цим поданням стало те, що бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення та на переконання державного виконавця є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та його дружини, набуте ними в шлюбі, частку боржника в цьому майні не визначено.
За змістом частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, порядок захисту прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні унормовано положеннями Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
За змістом статей 60, 61 СК України, статей 366, 371 ЦК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної сумісної власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», частка боржника у спільній власності з іншими особами визначається за поданням державного виконавця відповідно до положень законодавства, що регулює право власності. Такі подання мають розглядатися з додержанням вимог процесуального закону щодо допустимості засобів доказування.
Частиною 2 ст. 370 ЦК України передбачено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Щодо доводу апеляційної скарги про врахування правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справа № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) у постанові від 08 червня 2022 року, то слід зазначити, що правовідносини, що були предметом розгляду у справі, вказаної апелянтом, не є подібними до правовідносин у даній справі, тому такі правові висновки не можуть бути застосовані апеляційним судом.
При цьому, апеляційний суд не погоджується з доводом апелянта про те що вона не була залучена до участі даній справі та щодо неналежності повідомлення її судом про розгляд даної справи.
Так, як вбачається зі змісту подання державного виконавця апелянтка ОСОБА_1 була залучена до участі у справі як зацікавлена особа (а.с.155-157).
При цьому, з матеріалів справи видно, що поштовий конверт з судовим викликом на ім'я ОСОБА_1 повернувся до суду з відміткою про те, що адресат відсутній за зазначеною адресою (а.с. 181, 182).
Суд першої інстанції, керуючись положеннями п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, вважав таке повідомлення відповідача належним.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції цілком вірним.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Отже, апеляційний суд доводи апелянта в цій частині розцінює критично і до уваги не приймає, оскільки суд першої інстанції виконав усі вимоги процесуального закону і жодного порушення прав апелянта під час розгляду подання державного виконавця апеляційним судом не встановлено. При цьому, апеляційний суд також бере до уваги ту обставину, що частка боржника у спільному майні визначена законом, а саме ст. 70 СК України, згідно якої частки майна дружини та чоловіка є рівними, тобто по кожного, що не заперечувалося представником апелянтки під час перегляду справи.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2023 року, порушення судом норм процесуального та матеріального права при її постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
Поряд з цим, судом першої інстанції при постановленні ухвали від 03 липня 2023 року та затвердженні мирової угоди від 23 червня 2023 року, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3, було враховано, що мирова угода, укладена сторонами, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, вчинена в інтересах обох сторін.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ (частина друга статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 753/16296/14-ц (провадження № 61-8665св20) зазначено, що:
«зі змісту частини першої статті 434 ЦПК України вбачається, що на законодавчому рівні встановлений імперативний припис щодо часу, коли може бути укладена мирова угода після ухвалення судового рішення, тобто закінчення судового процесу, та кола суб'єктів, які уповноважені звернутися до суду з клопотанням про затвердження мирової угоди, яке розширеному тлумаченню не підлягають.
Так, на відміну від раніше чинної частини першої статті 372 ЦПК України 2004 року, викладеної в новій редакції відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, яка дозволяла укладення мирової угоди як до відкриття виконавчого провадження, так і під час виконавчого провадження, частина перша статті 434 ЦПК України встановлює, що зазначене право може бути реалізовано лише в процесі примусового виконання судового рішення, тобто за наявності відкритого виконавчого провадження.
Суб'єктами, які уповноважені звертатися до суду з клопотанням про затвердження мирової угоди, є державний або приватний виконавець, на виконанні в яких знаходиться відповідне виконавче провадження.
У зв'язку з наведеним, у разі звернення сторін безпосередньо до суду з письмовою заявою про укладення мирової угоди під час виконання судового рішення, суд має виходити з того, що заява підписана особами, які не мають права її підписувати».
Відповідно до частини сьомої статті 49 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.
Відповідно до статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоди сторони можуть вийти за межи предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією є ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Умови мирової угоди викладені сторонами на окремому аркуші та підписані ними, у зв'язку з укладенням мирової угоди судом роз'яснені наслідки такого рішення передбачені статтею 256 ЦПК України.
Положеннями частини першої статті 207 ЦПК України передбачено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.
Згідно з статтею 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
З матеріалів справи вбачається, що по даній мировій угоді сторони домовилися між собою з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і домовленостей у справі №752/8983/21 про стягнення заборгованості, та під час виконання судового рішення в межах відкритого виконавчого провадження уклали мирову угоду, яка не суперечить статті 369 ЦК України щодо здійснення права спільної сумісної власності.
Умови мирової угоди від 23 червня 2023 року, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3, стосуються лише їхніх прав та обов'язків, не суперечать закону і є виконуваними. У матеріалах справи відсутні докази того, що умови цієї угоди порушують права чи охоронювані законом інтереси третіх осіб, оскільки стосуються лише частини майна, що належить боржнику і не порушують права апелянта на належну їй частину цього ж майна.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в частині незаконності ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2023 року колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в судовому рішенні.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не можуть бути скасовані з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Бойчук Наталією Петрівною на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2023 року та на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2023 року у справі за поданням заступника начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лапанашвілі Петра Юрійовича про визначення частки майна боржника, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та за заявою державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Лапанашвілі Петра Юрійовича про затвердження мирової угоди в процесі виконавчого провадження, стягувач ОСОБА_3 , боржник: ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2023 року, якою задоволено подання заступника начальника Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лапанашвілі Петра Юрійовича про визначення частки майна боржника, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 - залишити без змін.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2023 року, якою затверджено мирову угоду від 23 червня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова