Справа № 580/8225/23 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ТИМОШЕНКО
13 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., за участі в режимі відеоконференції представника позивача Горстки Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії
08.09.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просила:
1) визнати протиправними та незаконними дії головного державного виконавця Другому відділі державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в частині відкриття виконавчого провадження на підставі ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" НОМЕР_1 та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1;
2) визнати протиправними та незаконними дії головного державного виконавця Другому відділі державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в частині відкриття виконавчого провадження на підставі ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" НОМЕР_2 та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, спірні постанови були прийняті з порушенням законодавчого порядку, не у порядку та спосіб, передбачений законом, що виключає її правомірність.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції виходив з того, що спірні постанови є правомірними, оскільки стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання рішення, зокрема, розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов'язаний зазначити суму виконавчого збору, яка належить до стягнення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано доводами аналогічними позовній заяві.
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, інші сторони до суду не прибули, про місце, дату, час розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08.01.2021 відповідачем відкрито виконавче провадження № 64050123 з примусового виконання виконавчого листа № 823/3762/14 виданого 12.05.2016 Черкаським окружним адміністративним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління ДПС у Черкаській області боргу в сумі 140414,35 грн, якою також було стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 14041,43 грн.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області № 925/1482/21 від 20.01.2022 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру реструктуризації боргів боржника.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області № 925/1482/21 від 07.02.2023 завершено процедуру погашення боргів боржника фізичної особи, припинено повноваження керуючого реалізацією арбітражного керуючого ОСОБА_2 та закрито провадження у справі
15.06.2023 головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петренко Світланою Василівною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі ухвали № 925/1482/21 від 07.02.2023.
08.08.2023державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 14041,43 грн на підставі постанови № 64050123 від 08.01.2021 та постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 щодо стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 110,44 грн на підставі постанови № 64050123 від 08.01.2021.
Не погоджуючись з вказаними постановами про відкриття виконавчого провадження щодо примусового стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною п'ятою статті 26 Закону № 1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частинами першою-четвертою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону № 1404-VІІІ).
Приписами статті 42 Закону № 1404-VIII передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Види та розміри витрат виконавчого провадження встановлені наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5.
До видів витрат виконавчого провадження відноситься:
Виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари.
Пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку.
Послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.
Послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум.
Проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини.
Послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці.
Банківські послуги при операціях з іноземною валютою.
Сплата судового збору.
Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.
Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга).
Відповідно до вимог частини першої статті 13 Закону 1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.
Частиною першою статті 40 Закону 1404-VIII визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.
Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення.
Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
При цьому, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання.
Як зазначено Верховним Судом в постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 640/8132/20 якщо виконавче провадження закінчено й ухвалені в ньому постанови щодо стягнення з боржника виконавчого збору, та щодо стягнення з боржника витрат виконавчого провадження є чинними в порядку, визначеному законодавством, не визнані протиправними та не скасовані, законодавство не передбачає іншої поведінки виконавця, окрім як відкриття нового виконавчого провадження з виконання таких постанов.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець в межах відкритого виконавчого провадження і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду Боржником за допомогою стимулювання останнього до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження.
Такі висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладених в постановах від 26 червня 2020 року у справі № 360/3324/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 620/334/20.
Щодо доводів позивача про порушення терміну прийняття оскаржуваних постанов, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Проте, відповідно до частини 5 статті 13 Закону № 1404-VIII порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Так, положеннями Закону № 1404-VIII передбачено, що нестягнута сума витрат виконавчого провадження, виконавчого збору, підлягає стягненню (продовжує стягуватися) в окремому виконавчому провадженні на підставі постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, постанови про стягнення виконавчого збору.
Отже, після закінчення виконавчого провадження, державний виконавець, стягує не стягнуту в ході проведення виконавчих дій суму витрат виконавчого провадження та виконавчого збору, про що виносить постанови про відкриття виконавчого провадження та виконує постанови про стягнення витрат виконавчого збору, про стягнення виконавчого збору в загальному порядку виконання виконавчих документів.
Так, з метою примусового стягнення з Боржника (Позивача) витрат виконавчого провадження та виконавчого збору, постанови державного виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору були виділені із закінченого виконавчого провадження ВП № 64050123 та звернуті до примусового виконання в порядку, передбаченому Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Таким чином, враховуючи трьохмісячний строк пред'явлення оскаржуваних постанов Виконавця, що обраховується з наступного дня після закінчення виконавчого провадження - 15.06.2023, тобто з 16.06.2023, станом на момент прийняття оскаржуваних постанов - 08.08.2023 такий строк не пропущений.
Твердження позивача про те, що в межах виконавчого провадження не відбулося фактичного стягнення боргу колегія суддів не приймає з огляду на вищенаведені норми закону.
Відповідно, у органу стягнення були підстави для стягнення виконавчого збору та витрат з огляду на положення ст. 27 Закону №1404-VІІІ.
Посилання позивача на практику Верховного Суду колегія суддів не приймає з огляду на те, що фактичні обставини даної справи є іншими від тих, які досліджені Верховним Судом у зазначених позивачем постановах.
Відтак, всі доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, постанови суду першої інстанції без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.
Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Повний текст постанови виготовлено 13.02.2024 року.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 р. - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
В.В. Файдюк