Справа № 620/13597/23
12 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Мельничука В.П.
За участю секретаря: Єжелі А.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, суддя Падій В.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, в якому просив:
- визнати протиправними дії Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, щодо ненадання інформації на запит ОСОБА_1 від 15.08.2023;
- зобов'язати Чернігівську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону, повторно розглянути запит на інформацію запит ОСОБА_1 від 15.08.2023 та надати відповідь по суті запиту в термін передбачений Законом №2939-VI.
Відповідно до ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окржного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 15.08.2023 звернувся до Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону із запитом, в якому просив, на підставі Закону України « Про доступ до публічної інформації», надати витяг з наказу (копію) про накладення дисциплінарного покарання (стягнення) за скоєне правопорушення посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 (а.с.5).
Чернігівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону надала позивачу відповідь листом від 23.08.2023 за №14-1613вих-23, в якій повідомили позивачу, що Чернігівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону не являється розпорядником вказаної інформації та з метою отримання вказаного документа йому необхідно звернутися до Військової частини НОМЕР_2 або до Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку у Збройних Силах України (а.с.6).
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
Законом України від 13.01.2011 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI) визначається порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Згідно статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
За змістом частини першої статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами.
Згідно статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
- суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
- юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
- особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
- суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Згідно частини першої та другої статті 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
За приписами частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина друга статті 22 Закону № 2939-VI).
За змістом частин першою та другою статті 23 Закону №2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3)ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №2939-VI, оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.08.2023 ОСОБА_1 звернувся до Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону із запитом, в якому просив, на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації», надати витяг з наказу (копію) про накладення дисциплінарного покарання (стягнення) за скоєне правопорушення посадовими особами Військової частини НОМЕР_2 (а.с.5), проте Чернігівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону надала позивачу відповідь листом від 23.08.2023 за №14-1613вих-23, в якій повідомили позивачу, що Чернігівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону не являється розпорядником вказаної інформації та з метою отримання вказаного документа йому необхідно звернутися до Військової частини НОМЕР_2 або до Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку у Збройних Силах України (а.с.6).
Колегія суддів зазначає, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем, як розпорядником інформації, на відповідний запит може бути надана виключно та інформація, що була отримана або створена в процесі роботи прокуратури, або яка знаходиться у його володінні, тоді як Чернігівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону не є власником наказів про накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб Військової частини НОМЕР_2 та розпорядником запитуваної позивачем інформації.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
За такого правового обґрунтування, колегія суддів доходить висновку, що інформація, яка запитувалася позивачем, на момент його звернення не була відображена чи задокументована на будь-яких носіях та не утворена в процесі виконання відповідних повноважень Чернігівською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону.
Отже, оскільки Чернігівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону не є розпорядником інформації про доступ до якої звернувся позивач, Чернігівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону правомірно повідомовила ОСОБА_1 у наданні такої інформації так як не являється власником та розпорядником запитуваної інформації.
Частиною третьою статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що Чернігівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону, як за статусом так і характером діяльності не відомо про кадрову діяльність Військової частини НОМЕР_2 , а тому не зобов'язана була направляти цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Мельничук В.П.