13 лютого 2024 року Чернігів Справа № 620/8407/23
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку) щодо не нарахування та виплати не у повному розмірі позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку) щодо нарахування та виплати в не повному розмірі позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні основні відпустки за 2022 та 2023 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 22 календарні роки служби з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки за 2022 та 2023 роки, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він, як військовослужбовець, звільнений з військової служби за станом здоров'я, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 22 календарні роки. Натомість, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.04.2023 № 94 (по стройовій частині), відповідач здійснив нарахування та виплату одноразової грошової допомоги тільки за 19 календарних років. Також позивач зазначає, що відповідно до вимог пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мав право у 2022 та 2023 роках на щорічну основну відпустку тривалістю 45 календарних днів кожна. Проте, відповідачем була здійснена компенсація за невикористані щорічні основні відпустки за 2022 та 2023 роки лише за 80 діб.
Відповідач подав відзив, в якому зазначив, що є державною установою та фінансується з Державного бюджету через Департамент фінансів Міністерства Оборони України та Департамент соціального забезпечення Міністерства Оборони України. Стверджує, що видатки на грошове забезпечення бюджетної установи повинні здійснюватися в межах бюджетних асигнувань, які визначені Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, а також в межах затвердженого кошторису, а тому відповідач не уповноважений витрачати бюджетні кошти на грошове забезпечення поза межами затвердженого кошторису.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.04.2023 № 94 позивач був звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключений зі списків особового складу з 25.04.2023 (а.с. 21).
Як слідує з вказаного наказу вислуга років у Збройних Силах України станом на 25.04.2023 у позивача становить: календарна - 21 рік 07 місяців 24 дні, пільгова - 22 роки 06 місяців 10 днів. Позивачу встановлено виплатити грошову компенсацію за 80 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки та виплатити одноразову грошову допомогу за 19 календарних років.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до підпункту «б» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються із служби за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частин першої-третьої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби які звільняються з військової служби за станом здоров'я.
Отже, військовослужбовець, що звільнений з військової служби, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги за наявності вислуги 10 років і більше. При цьому законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної, пільгової).
Суд звертає увагу, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 25 чи 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
За встановленими обставинами, на момент звільнення позивача календарна вислуга становила 21 рік 7 місяців 24 дні, а пільгова вислуга років становила 22 роки 06 місяців 10 днів.
Отже, розмір одноразової грошової допомоги позивача становить 50% місячного грошового забезпечення та повинен обраховуватися за кожний повний календарний рік служби, який у позивача складає 21 рік.
Суд звертає увагу позивача, що за приписами статті 15 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення виплачується лише за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною першою статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Враховуючи, що календарна вислуга років позивача становить більше 21 рік він мав право на надання щорічні основні відпустки - 45 календарних днів.
Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.04.2023 № 94 позивачем не використана основна відпустка за 2022 та 2023 роки.
За таких обставин, відповідачем протиправно проведено виплату позивачу грошової компенсації виходячи з розрахунку 80 календарних днів.
За приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до першого абзацу частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Натомість, другий абзац частини четвертої вищевказаної статті передбачає, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням зазначеного, враховуючи принцип верховенства права, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом: визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та виплати не у повному розмірі позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 21 календарний рік служби, з урахуванням виплачених сум; визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати в не повному розмірі позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні основні відпустки за 2022 та 2023 роки; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 90 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки, з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. надано суду копії наступних документів: договір про надання правової допомоги № 08-06-23 від 08.06.2023; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 12.06.2023 до договору про надання правової допомоги № 08-06-23 від 08.06.2023; ордер на надання правової (правничої) допомоги від 09.06.2023 серії АІ № 1407193; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 7568/10 (а.с. 22-25).
Так, дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідачів, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».
Дана справа є справою незначної складності, цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині вивчення документів, надання усних та письмових консультацій; складання та направлення адвокатських запитів до в/ч НОМЕР_1 та складання позовної заяви.
Таким, чином враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, розрахунку таких витрат, а також часткове задоволення позовних вимог, суд вважає обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 2500,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку (вул. Шевченка, буд. 107, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26638088) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та виплати не у повному розмірі ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення.
Зобов'язання Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 21 календарний рік служби, з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо нарахування та виплати в не повному розмірі ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані щорічні основні відпустки за 2022 та 2023 роки.
Зобов'язати Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 90 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки, з урахуванням виплачених сум.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13.02.2024.
Суддя Василь НЕПОЧАТИХ