про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
12 лютого 2024 року справа № 580/1361/24
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Рідзель О.А., перевіривши матеріали позову настоятеля Свято-Георгіївської парафії Української православної церкви Малеги Анатолія Васильовича до Черкаської обласної державної адміністрації (Черкаської ОВА), державного реєстратора Штрика Є.А. про визнання протиправними дій, скасування розпорядження та запису,
07.02.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов настоятеля Свято-Георгіївської парафії Української православної церкви Малеги Анатолія Васильовича (далі - позивач) до Черкаської обласної державної адміністрації (Черкаської ОВА) (далі - відповідач 1), державного реєстратора Штрика Є.А. (далі - відповідач 2), в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати розпорядження Черкаської обласної державної (військової) адміністрації стосовно реєстрації статуту релігійної громади Свято-Георгіївської парафії Української православної церкви;
визнати протиправним дії та скасувати внесення змін до установчих документів юридичної особи - Свято-Георгіївської парафії Української православної церкви в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.08.2023 №1009601200000000108 та від 22.02.20 №1009601070001000108.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок неправомірних дій відповідачів було порушено право позивача на свободу совісті та віросповідання, а протиправна зміна підлеглості Релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, порушує його право на вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації і на вільний вибір сповідування релігійного культу.
Ознайомившись із позовною заявою, виявлено підстави для відмови у відкритті провадження, з огляду на таке.
Згідно з п.1 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За змістом ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Термін “суб'єкт владних повноважень” означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
При визначенні компетенції адміністративний суд виходить не лише із суб'єктного складу, а із суті спору. Так, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій, які треба розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Суд врахував, що майнові відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).
В контексті викладеного суд врахував, що позивач оскаржує до адміністративного суду рішення суб'єктів владних повноважень, пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів релігійної організації Свято-Георгіївської парафії Української православної церкви щодо внесення відомостей про зміну керівника та підлеглості, посилаючись при цьому на недотримання цими суб'єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.
При цьому, зміст позову свідчить, що позивач вважає, що зміни підлеглості релігійної громади у канонічних і організаційних питаннях були прийняті неналежним суб'єктом, особами, які не мали і не мають права впливати та змінювати підлеглість релігійної громади.
Таким чином, звернення позивача до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його корпоративних та майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Суд врахував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 зазначила, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись в порядку господарського судочинства, з огляду на приватноправовий характер правовідносин. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що спори, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК.
Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а, від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.
Крім того, Касаційний господарський суд у постанові від 27.05.2020 у справі № 910/13499/19 за позовом Релігійної організації до обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови обласної державної адміністрації, яким зареєстровано статут релігійної організації у новій редакції, зазначив про належність цієї категорії спорів до господарської юрисдикції.
Оскільки цей спір за своєю суттю має приватноправовий характер та пов'язаний з корпоративними правовідносинами, суд дійшов висновку, що на нього не поширюється юрисдикція адміністративних судів і він підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 3 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Тому суд дійшов висновку про підвідомчість спору господарському суду.
Якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.170 КАС України визначений обов'язок судді відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі та роз'яснити позивачу, що спір в цій частині віднесено до юрисдикції господарського суду.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 170-171, 295 КАС України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом настоятеля Свято-Георгіївської парафії Української православної церкви Малеги Анатолія Васильовича до Черкаської обласної державної адміністрації (Черкаської ОВА), державного реєстратора Штрика Є.А. про визнання протиправними дій, скасування розпорядження та запису.
2. Роз'яснити, що спір відноситься до юрисдикції господарського суду.
3.Копію ухвали направити позивачу.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з моменту її складення.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ