Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
13 лютого 2024 року № 520/23813/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого суді Кухар М.Д. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (вул. Мандрика, буд. 7, м. Покровськ, Донецька область, 85302, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд :
-визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058), що полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 01.10.2021 по день фактичного розрахунку 30.08.2023;
-зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058), виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 01.10.2021 по день фактичного розрахунку 30.08.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що, всупереч вимогам ст.117 КЗпП України, відповідачем не виплачено позивачеві його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з моменту звільнення з 01.10.2021 по 30.08.2023.
Ухвалою суду від 31.08.2023 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Представником відповідача подано через систему "Електронний суд", надійшов відзив на позов, в якому він просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівнику сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Позивач надав відповідь на відзив, в якому зазначає, щодо позиції відповідача з приводу невчасного, звернення, що суд, при винесенні рішення по справі №520/5415/22 досліджував питання додержання позивачем строків звернення з позовом до суду. При відмові відповідача на листи позивача з вказаного питання вже була стала правова позиція, викладена у Висновках Верховного Суду України, яку протиправно ігнорував відповідач.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суддя Кухар М.Д. з 21.09.2023 по 22.09.2023, з 23.10.2023 по 31.10.2023 та з 01.01.2024 по 14.01.2024 перебувала у щорічній відпустці.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 01.10.2021 № 539 о/с, ОСОБА_1 звільнено з Національної поліції (за власним бажанням) на підставі п.7. ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію», проте фактичний розрахунок з позивачем, всупереч правилам ст. 116 КЗпП України (на виконання Рішення) відповідач здійснив 30.08.2023.
26 червня 2023 року Другим апеляційним адміністративним судом винесено постанову по справі № 520/5415/22 за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, якою апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Донецькій області залишена без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 по справі № 520/5415/22 залишено без змін.
27.07.2023 Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виніс Ухвалу по справі № 520/5415/22 за касаційною скаргою ГУНП в Д/о на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, якою у відкритті касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою відмовлено.
12.07.2023 ГУНП в Д/о листом №Л-44/26/08-2023 повідомило позивача про те, що на виконання зазначеного Рішення, ГУНП в Д/о здійснено розрахунок потреби в коштах в сумі 92262,06 грн. та в подальшому перераховано на картковий рахунок 90878,13 грн., а також про те, що відповідач не знаходить достатніх правових підстав для нарахування та виплати позивачу суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
На виконання Рішення, 29.07.2023 ГУНП в Д/о нараховано (виплачено) на картковий рахунок позивача в АТ «Ощадбанк» грошові кошти в сумі 8068,38 грн., що підтверджується випискою (довідкою) по рахунку ОСОБА_1 , 30.08.2023 ГУНП в Д/о нараховано (виплачено) на картковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 82809,75 грн., що підтверджується випискою (довідкою) по рахунку ОСОБА_1 .
Крім того, у наказі від 01.10.2021 № 539 о/с зазначено: «Вважати невикористану відпустку за 2021 рік у кількості 34 діб. Підстава: рапорти ОСОБА_1 від 14.09.2021.» Листом ГУНП в Донецькій області від 07.11.2022 № 533/26/02-2022 та додатком до нього надана «Інформаційна довідка про потребу в коштах на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським», згідно форми, затвердженої Наказом Національної поліції України від 19.06.2019 року №589. У наданому додатку наведена сума про кошти на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 (розрахована з наявних в ГУНП в Д/о відомостей щодо грошового забезпечення позивача).
Всупереч правилам ст. 116 КЗпП України, відповідачем на картковий рахунок позивача в АТ КБ «ПриватБанк» 27.10.2021 нараховано (виплачено) компенсацію (розраховану з наявних в ГУНП в Д/о відомостей щодо грошового забезпечення позивача) за невикористану відпустку в році звільнення - 18039,36 грн. та 10.11.2021 нараховано (виплачено) одноразову грошову допомоги при звільненні ОСОБА_1 - 91121,18 грн.
Всупереч вимогам ст.117 КЗпП України, відповідачем не виплачено позивачеві його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з моменту звільнення з 01.10.2021 по 30.08.2023.
Не погоджуючись с такими діями відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Як вже було встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, останній розрахунок з позивачем при звільнені з 01.10.2021 був здійснений роботодавцем тільки 30.08.2023.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі № 806/889/17.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012, щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція щодо конкуренції норм загального та спеціального права висловлена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а.
Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постановах Верховного Суду у справах, зокрема, від 30.10.2019 №806/2473/18, від 12.08.2020 №400/3151/19, від 26.06.2019 №761/9584/15-ц, судом застосовувався механізм зменшення розміру сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягали стягненню на користь позивачів.
Водночас, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України (в тому числі і частину 1) викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому як було унормовано частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто редакція статті 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року та після 19 липня 2022 року має зовсім інший правовий зміст в частині обчислення строку середнього заробітку, адже до 19 липня 2022 року працівник мав право на виплату середнього заробітку за весь час затримки, проте після 19 липня 2022 року такий строк обмежений шістьма місяцями.
Суд зазначає, що в постановах Верховного Суду, зокрема, від 30.10.2019 №806/2473/18, від 12.08.2020 №400/3151/19, від 26.06.2019 №761/9584/15-ц, застосовувалася редакція статті 117 КЗпП, яка діяла до 19 липня 2022 року, натомість до спірних правовідносин у цій справі слід застосовувати редакцію статті 117 КЗпП України в редакції після 19 липня 2022 року.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.11.2023 по справі №380/19103/22.
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (01.10.2021) та дата виплати щодо проведення остаточного розрахунку (30.08.2023), кількість днів затримки розрахунку при звільненні відповідно становить 698 днів.
Разом з цим, суд враховує, що згідно ст. 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні становить 6 місяців за період з 01.10.2021 по 31.03.2022 - 182 дні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 01.10.2021 по 31.03.2022.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Враховуючи вищенаведені правові норми, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне у межах даного спору вирішити питання про покладення на Головне управління Національної поліції України в Донецькій області відповідальності за затримку такого розрахунку шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 01.10.2021 по 31.03.2022.
Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне вказати таке.
Аналіз наведених вище норм матеріального права (116, 117 КЗпП України) дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15.
У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
Як вбачається зі змісту довідки ГУНП в Донецькій області про середньоденний розмір грошового забезпечення №86 від 09.08.2022 року ОСОБА_1 встановлений на день звільнення, 01.10.2021, середньоденний розмір грошового забезпечення становить 477,47 грн.
Тобто, сума середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України (з 01.10.2021 по 31.03.2022), становить 86 899,54 грн. (182 робочих днів * 477,47 грн.).
Вирішуючи питання розміру суми середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.
Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, суд, дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 86899,54 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат судом не здійснювався, з огляду на те, що відповідно до положень статті 5 Закону України "Про судовий збір", ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, як позивач - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058), що полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 01.10.2021 по день фактичного розрахунку 30.08.2023.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058), виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку, але не більше як за шість місяців, починаючи з 01.10.2021 по 30.08.2023 в сумі 86 899,54 (вісімдесят шість тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять грн., 54 коп).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
Повний текст рішення складено 13 лютого 2024 року.
Суддя Кухар М.Д.