Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
12.02.2024р. справа №520/36505/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання протиправним та скасування рішення та спонукання до призначення пенсії, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №ПС204050008810 від 17 листопада 2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пільгової пенсії; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-1V від 09 липня 2003 року, починаючи з 13 листопада 2023 року.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в призначенні пенсії.
Відповідач був належно та завчасно сповіщений про розгляд справи, але обов'язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; є багатодітною матір'ю, яка виховала п'ятеро дітей до чотирнадцяти років (1) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво серії НОМЕР_1 ; 2) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво серії НОМЕР_2 ; 3) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво серії НОМЕР_3 ; 4) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , свідоцтво серії НОМЕР_4 ; 5) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , свідоцтво серії НОМЕР_5 ; 6) ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , свідоцтво серії НОМЕР_6 ; 7) ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , свідоцтво серії НОМЕР_7 ); 13.11.2023р. звернувся із заявою про призначення пенсії відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як жінці, яка працює у сільськогосподарському виробництві та виховала п'ятьох дітей до 14-річного віку.
За відомостями копії трудової книжки колгоспника НОМЕР_8 трудова діяльність заявника складається з наступних періодів: 20.07.1998 - 01.04.2000 - член колгоспу "Восток"; 01.04.2000 - 13.09.2015 - член сільськогосподарського кооперативу "Восток"; 14.09.2015-05.08.2020 - денний сторож; з 21.07.2023 підсобний робітник ТОВ "СК Восток" .
Згідно з довідкою від 23.10.2023 №314, виданою ТОВ "СК Восток", заявник працювала у колгоспі "Восток" і була членом колгоспу "Восток" з 20.07.1998 (Протокол №7 від 20.07.1998) по 05.08.2020 (Наказ №143к від 05.08.2020), з 21.07.2023 (Наказ №135к від 20.07.2023) по теперішній час. Сільськогосподарський кооператив "Восток" є правонаступником колгоспу "Восток" (Протокол №2 від 04.03.2000) (а.с.17).
Згідно з довідкою від 09.11.2023 №358, виданою ТОВ "СК Восток", заявник працює на підприємстві ТОВ "СК Восток" на постійній основі підсобним робітником в тваринництві з 21.07.2023 (Наказ №135к від 20.07.2023) по теперішній час (а.с. 18).
Згідно з довідкою від 23.10.2023 №215, виданою ТОВ "СК Восток", відбулося перетворення с/г кооперативу "Восток" в ТОВ "СК Восток" (Протокол №1 від 21.03.2011 загальних зборів засновників) (а.с. 19).
Рішенням Головного управління від 17.11.2023 №ПС204050008810 заявникові було відмовлено у призначенні пенсії, оскільки до заяви про призначення пенсії було надано Наказ №135к від 20.07.2023 про зарахування на роботу підсобним робітником на МТФ №1 з 21.07.2023 згідно договору з відрядною формою оплати праці, проте вказаний договір та уточнююча довідка щодо класифікації професії, на якій працює заявник, відсутні. Так, на думку відповідача, неможливо визначити, що заявник зайнятий на постійній роботі у виробництві сільськогосподарської продукції.
Стверджуючи про протиправність рішення органу публічної адміністрації, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон №1058-IV) відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Пунктом 7 частини 2 статті 114 Закону № 1058 передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається жінкам, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятьох і більше дітей, - незалежно від віку і трудового стажу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, положення п.7 ч.2 ст.114 Закону № 1058 є спеціальною нормою права відносно положень ч.1 ст.26 та п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV як стосовно вікового цензу для набуття права на призначення пенсії, так і стосовно цензу тривалості страхового стажу.
Аналогічне нормативне регламентування міститься і у положеннях Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", згідно з ст.12 якого право на пенсію за віком мають жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років, а у силу п.«ж» ст.13 якого на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей, - незалежно від віку і трудового стажу, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів від 16.05.1992 №244, прийнятої на виконання пункту 7 частини другої статті 114 Закону №1058, встановлено, що жінкам, які працюють в сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро або більше дітей до 14-річного віку, в тому числі усиновлених, пенсії на пільгових умовах призначаються незалежно від віку та наявного трудового стажу. Право на пенсію на вказаних у пункті 1 цієї постанови пільгових умовах мають жінки, які зайняті на постійній роботі у сільськогосподарському виробництві у колгоспах, державних господарствах, міжгосподарських підприємствах, кооперативах, орендних колективах, а також в фермерських та інших господарствах незалежно від форм власності та господарювання. Обчислення заробітку, призначення та виплата таких пенсій провадяться відповідно до чинного законодавства.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли під постійною роботою найманого працівника слід розуміти виконання трудової функції за безстроковим трудовим договором у розумінні ст.ст.21 та 23 Кодексу законів про працю України.
Доказів того, що у спірних правовідносинах заявник працює за строковим трудовим договором матеріали справи не містять, відповідач усупереч ч.2 ст.77, ч.3 ст.79, ч.ч.4 ст.162 КАС України таких доказів до суду у ході розгляду справи не подав.
Натомість, згідно з приєднаною до матеріалів позову довідкою ТОВ "СК "Восток" від 09.11.2023р. №358 заявник працює з 21.07.2023р. на постійній основі підсобним робітником у тваринництві. (а.с.18).
Отже, необхідними кваліфікуючими умовами для призначення жінці пенсії у порядку п.7 чю2 ст.114 Закону №1058-ІV, є:
-особисте та безпосереднє виховання жінкою не менше п'яти дітей (в тому числі усиновлених) протягом періоду до досягнення кожною дитиною 14-річного віку;
-зайнятість жінки на постійній роботі у сільськогосподарському виробництві на час звернення за призначенням пенсії.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.05.2018 у справі №211/2323/17 (2-а/211/150/17), які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Судом встановлено, що позивач є багатодітною матір'ю, яка виховала понад п'ятеро дітей до чотирнадцяти років.
Даний факт підтверджений свідоцтвами про народження дітей: 1) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво серії НОМЕР_1 ; 2) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво серії НОМЕР_2 ; 3) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво серії НОМЕР_3 ; 4) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , свідоцтво серії НОМЕР_4 ; 5) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , свідоцтво серії НОМЕР_5 ; 6) ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , свідоцтво серії НОМЕР_6 ; 7) ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , свідоцтво серії НОМЕР_7 та не заперечується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Статтею 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк) протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванн та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фону відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).
Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».
Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, як вже зазначалося судом, основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.
З аналізу наведених норм права слідує, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків
При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.
Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Окрім того суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі за текстом - Основні Положення №310).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень №310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень №310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або відповідних записів у ній, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.
Згідно запису №15 трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_8 від 15.11.1999 позивач з 21.07.2023 прийнятий на роботу ТОВ "СК Восток" підсобним робітником.
Таким чином, подана позивачем трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_8 від 15.11.1999, містить записи достатньої повноти про трудову діяльність заявника.
Згідно з інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ "СК Восток" є розведення великої рогатої худоби молочних порід (КВЕД 01.41). Окрім того, підприємство також здійснює розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів (КВЕД 01.42), вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11), вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів (КВЕД 01.13), змішане сільське господарство (КВЕД 01.50), прісноводне рибництво (аквакультура) (КВЕД 03.22), виробництво м'яса (КВЕД 10.11), інші види діяльності із прибирання (КВЕД 81.29) та перероблення молока, виробництво масла та сиру (КВЕД 10.51).
За наведених обставин, суд доходить до переконання про те, що записом №15 в оформленій на ім"я заявника трудовій книжці колгоспника повною мірою підтверджується факт зайнятості заявника на постійній роботі у сільськогосподарському виробництві.
При цьому, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача щодо відсутності документів, які підтверджують зайнятість позивача у сільськогосподарському виробництві, оскільки доказів на підтвердження того, що запис №15 в трудовій книжці останньої був у встановленому законом порядку визнаний недійсним, нечинним або таким, що внесений помилково, відповідачем суду не надано та судом в ході судового розгляду справи по суті не встановлено.
Факт відповідності позивача умовам, визначеним п. 7 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 (виховання п'ятьох і більше дітей), відповідач не заперечує.
За таких обставин, суд встановив, що заявник повністю відповідає умовам п. 7 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-ІV і постанови Кабінету Міністрів від 16.05.1992 №244 для призначення пенсії жінкам, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятьох і більше дітей.
Окрім того суд зазначає, що п.7 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV не містить визначення, що діяльність найманого робітника у сільськогосподарському виробництві (тваринництві) повинна бути підтверджена трудовим договором.
Додатково суд зважає, що п.7 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV фактично кореспондує змісту судової доктрини "найкращих інтересів дитини", згідно з якою у контексті приписів ст.3 Конституції України у кореспонденції із приписами Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959р.) та Конвенції про права дитини від 20.11.1989р. (ратифікована Україною 27.02.1991р.) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
З огляду на зміст обов"язків заявника як матері відповідно до ст.51 Конституції України та ст.ст.5 і 150 Сімейного кодексу України суд вважає, що призначення заявникові у даному конкретному випадку пенсії у порядку п.7 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV відповідає інтересам дітей заявника та є належним проявом засвідчення поваги з боку держави Україна до жінки, котра народила сімох дітей - громадян України.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту ч.1 ст.2 КАС України було надано Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у спірних правовідносинах ГУ ПФУ в Харківській області не було забезпечено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правововідносин були з'ясовані неповно, належна норма закону була витлумачена невірно, оцінки усім юридично значимим факторам суб"єкт владних повноважень не надав, унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується із дійсними обставинами спірних правовідносин та змістом нормативного регламентування.
З огляду на викладені вище мотиви і міркування суду оскаржене рішення суб"єкта владних повноважень підлягає скасуванню, а суб"єкт владних повноважень підлягає обтяженню обов"язком вчинення конкретного управлінського волевиявлення, позаяк відповідно до абз.1 ч.4 ст.245 КАС України суб"єктом владних повноважень у даному конкретному випадку виконані усі визначені законом умови, що передують прийняттю рішення з приводу призначення пенсії у порядку п.7 ч.2 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а існування будь-яких інших юридично значимих факторів, котрі можуть вплинути на правомірний результат вирішення порушеного зацікавленою особою питання судом у ході розгляду справи не виявлено.
Визначаючи дату, з якої слід відновити порушене право заявника на пенсійне забезпечення, суд враховує положення п.1 ч.1 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач 13.11.2023р. звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-ІV і на час такого звернення були наявними підстави для призначення пенсії, то порушене право позивача слід відновити з 13.11.2023.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.11.2023р. №ПС 204050008810.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 13.11.2023р. пенсію у порядку п.7 ч.2 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко