Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
13 лютого 2024 р. № 520/34924/23
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (вул. Ярослава Мудрого, 16, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ 43315445) про стягнення суми, -
Позивачка - ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому просить суд:
- стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на ОСОБА_1 не виплачену при звільненні належні суми складових заробітної плати у розмірі 19187,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що до 06 жовтня 2023 року позивачка працювала на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи та розвитку персоналу Управління персоналу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 05 жовтня 2023 року № 11/к позивачку звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з реорганізацією Східного міжрегіонального управління Miнiстepcтвa юстиції (м. Xapкiв) шляхом приєднання до Пiвнiчно-Схiдного міжрегіонального управління Miнicтepcтвa юстиції (м. Cyми) з перейменуванням у Східне міжрегіональне управління Miністерствa юстиції з припиненням державної служби. Усього до виплати відповідно до розрахункового листа за жовтень 2023 року відповідач мав сплатити позивачці суми складових заробітної плати на загальну суму 19187,54 грн. Однак, станом на момент подання цього позову розрахунок зі нею не проведено, у зв'язку із чим позивачка звернулася до суду.
Ухвалою суду від 08.12.2023 по справі відкрито спрощене провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
Представник відповідача у поданому відзиві зазначив, що 23.09.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис №1004801270015082677 про перебування Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у стані припинення. Разом з цим, із зазначеної дати, комісією з реорганізації міжрегіонального управління розпочався процес з реалізації плану заходів, пов'язаних з припиненням діяльності територіального органу. Вказаний процес передбачає, серед іншого, закриття банківських рахунків, анулювання свідоцтв, дозволів та виключення з реєстрів. Відтак, міжрегіональне управління з об'єктивних підстав позбавлено можливості провести остаточний розрахунок з позивачем.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
Позивач - ОСОБА_1 перебувала на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи та розвитку персоналу Управління персоналу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2023 у справі №520/1991/23 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 26 грудня 2022 року № 6830/к "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації роботи та розвитку персоналу Управління персоналу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з 02.01.2023. Стягнуто зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу 02.01.2023 по 14.04.2023 у розмірі 23 372, 25 грн. Рішення суду в частині поновлення на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - допущено до негайного виконання.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, міжрегіональним управлінням подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої Другим апеляційним адміністративним судом постановою від 18.10.2023 вищевказане рішення Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін.
На виконання вищевказаного рішення суду, наказом міжрегіонального управління від 29.09.2023 № 9/к ОСОБА_1 поновлено на посаді.
У подальшому, наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 05 жовтня 2023 року № 11/к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв'язку з реорганізацією Східного міжрегіонального управління Miнiстepcтвa юстиції (м. Xapкiв) шляхом приєднання до Пiвнiчно-Схiдного міжрегіонального управління Miнicтepcтвa юстиції (м. Cyми) з перейменуванням у Східне міжрегіональне управління Miністерствa юстиції з припиненням державної служби.
При звільненні, відповідно до положень статті 47 Кодексу законів про працю України, позивачці надано розрахунок про нараховані їй суми при звільненні.
Так, відповідно до вказаного розрахунку Східного міжрегіонального управління Miнiстepcтвa юстиції (м. Xapкiв), при звільненні позивачці нараховано 19 187,54 грн.
09 жовтня 2023 року позивачкою на адресу роботодавця спрямовано вимогу здійснити виплату всіх належних сум у відповідності до норм діючого законодавства.
У відповідь на зазначену вимогу листом Східного міжрегіонального управління Miнiстepcтвa юстиції (м. Xapкiв) за вих. №347/616/23/23/12.3 від 13.10.2023 відповідач у порядку надання інформації зазначив про нараховані виплати при її звільненні.
Позивач, вважаючи, що з нею не проведено повних розрахунок при звільненні, у зв'язку із чим позивач звернулася до суду з даним позовом.
Щодо правового регулювання спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (надалі - Закон № 889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Частинами першою третьою статті 5 Закону № 889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону № 889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Відповідно до п.п. 1 та 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Суд зазначає, що наведена норма встановлює прямий обов'язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок в день звільнення та завчасно письмово повідомити його про відповідні нараховані суми до моменту їх фактичної виплати. Таке повідомлення дозволяє усунути розбіжності у проведених роботодавцем і працівником розрахунків та уникнути потенційного спору.
Статтею 117 КЗпП встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз зазначених законодавчих норм свідчить, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2023 року у cправі № 910/6968/16 (607/6254/15-ц) вирішуючи спір про наявність обов'язку сплатити нарахованої, але не виплаченої заробітної плати звертає увагу на зміст поняття заробітної плати, який узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Положеннями статті 12 вказаної Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Таким чином, враховуючи викладене, а також те, що на момент розгляду даної справи роботодавець не виконав свій обов'язок перед позивачем щодо розрахунку з ним при звільнені у повному обсязі, суд дійшов висновку, що позивач мав право при звільненні на отримання належної йому, але не виплачену при звільненні належні суми складових заробітної плати.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що у відповідача бути відсутні кошти для своєчасної виплати позивачці. Зазначена обставина не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої законодавством.
Разом з тим, суд наголошує, що вказані суми на користь позивача мали бути виплачені Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2022 року № 912 "Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції" та наказу Міністерства юстиції № 4011/5 від 22.09.2022 Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) реорганізовано шляхом його приєднання до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з перейменуванням у Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.
23.09.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис № 1004801270015082677 про перебування Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у стані припинення.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому, обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічну правову позицію висловив Верховини Суд у постановах від 13.03.2019 у справі №524/4478/17, від 20.02.2019 у справі №826/16659/15.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №2а-23895/09/1270.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, перебування відповідача у стані припинення в порядку реорганізації з подальшим переданням прав та обов'язків правонаступнику не звільняє його від зобов'язань з виплати самостійно визначеної суми заборгованості перед позивачем, яка не є спірною.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки не виплачену при звільненні належні суми складових заробітної плати у розмірі 19187,54 грн.
Частиною другою статті 6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як випливає з практики ЄСПЛ, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, пункт 39, від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 170).
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).
Відповідно до ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (вул. Ярослава Мудрого, 16, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ 43315445) про стягнення суми - задовольнити.
Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (вул. Ярослава Мудрого, 16, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ 43315445) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) не виплачену при звільненні належні суми складових заробітної плати у розмірі 19187 (дев'ятнадцять тисяч сто вісімдесят сім) грн. 54 коп.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Шляхова