13 лютого 2024 року Справа № 480/10166/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10166/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області, третя особа - Головне управління Державної казначейскої служби України в Сумській області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області (далі - відповідач), в якій просила:
1. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами згідно Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 та допомоги на оздоровлення (за 2021-2023 роки) судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн. у період з 01.01.2021 по дату ухвалення судового рішення у даній справі.
2. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області нарахувати та виплатити судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 :
- суму недоплаченої у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 та допомоги на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн.;
- суму недоплаченої у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн.;
- суму недоплаченої у період з 01.01.2023 по день ухвалення судового рішення у даній справі суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України № 1402- VIII від 02.06.2016 та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн. відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що працює на посаді судді Ковпаківського районного суду м. Суми. Вказує, що починаючи з 01.01.2021 і до цього часу відповідач протиправно здійснює нарахування і виплату належній їй суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи не із розміру встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році (2270,00 грн. - у 2021 році, 2481,00 грн. - у 2022 році, 2684,00 грн. - у 2023 році), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законом про Державний бюджет у 2021-2023 роках у розмірі 2102,00 грн. На переконання позивача, нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у зазначений період виходячи із спеціального розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є протиправним, оскільки положеннями частини другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено інший порядок для визначення розміру прожиткового мінімуму, що застосовується під час розрахунку суддівської винагороди. Наголошує, що ці норми мають пріоритет і не можуть бути обмежені іншими законодавчими актами. Посилаючись на те, що під час прийняття нових законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та Законом № 1402-VIII гарантій незалежності судді, а законами про державний бюджет визначено іншу розрахункову величину, через що розмір її суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення безпідставно зменшено, позивач просив позов задовольнити.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статей 7 Законів № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня у розмірі 2102 гривні.
Також, до суду надійшов відзив Державної судової адміністрації України, у якому представник просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те що оклад судді складається з розрахункової величини "прожиткового мінімуму для працездатних осіб", розмір якого встановлюється на 1 січня календарного року та відповідного коефіцієнту (множника), який залежить від інстанції. При цьому Закон № 1402-VІІІ не дає визначення "прожиткового мінімуму для працездатних осіб" та не вказує нормативно-правового акту, яким необхідно керуватися для визначення розміру такої розрахункової величини. Представник зазначає, що Державна судова адміністрації України не здійснювала дій, спрямованих на порушення прав і законних інтересів позивача. У відзиві також заявлено клопотання про залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України. Також, представник вказав про порушення позивачем строку звернення до суду.
Від Головного управління Державної казначейської служби України надійшли пояснення по справі, в яких представник зазначає, що Головне управління жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, то відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства Казначейство не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб'єктів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом, постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 11.07.2002 року № 107-IV ОСОБА_1 було обрано безстроково на посаду судді Охтирського районного суду Сумської області.
Указом Президента України "Про переведення суддів" від 11.01.2012 року № 7/2012 позивача було переведено на роботу на посаду судді Ковпаківського районного суду м. Суми (а.с. 11).
Наказом Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.02.2012 року № 3-ОС наказано вважати ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання обов'язків судді Ковпаківського районного суду м. Суми з 17 лютого 2012 у зв'язку з переведенням з посади судді Охтирського районного суду Сумської області (а.с. 12).
Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області від 01.09.2023 № 04-2228/23 суддівська винагорода і допомога на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки ОСОБА_1 була нарахована і виплачена відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік», ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік» та ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн. (а.с. 15).
Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Щодо посилань представника Державної судової адміністрації України на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
При цьому, усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX внесено зміни до ст. 233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX) набрав чинності з 19.07.2022.
Отже, після внесення Законом № 2352-IX вказаних змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення (або нарахування та виплати) заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах:
- про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення);
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином з 01 липня 2023 року строк звернення до суду із позовом про виплату заробітної плати регламентується статтею 233 КЗпП України і складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
За таких обставин, строки звернення до суду з позовними вимогами щодо неправомірного обмеження суддівської винагороди у період з 01.01.2021 по 18.07.2022 не застосовуються, оскільки зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, необхідно визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права (положень статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX).
При цьому, спірні правовідносини за період з 19.07.2022 виникли уже за нової редакції положень статті 233 КЗпП України, а отже в даному випадку підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, який в силу пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України, слід обраховувати з 01.07.2023, а тому вказаний строк закінчився 02.10.2023 (01.10.2023 припадає на вихідний день).
Водночас, позивач з позовною заявою звернувся до суду 15.09.2023, тобто у межах тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України.
За таких обставин, посилання представника Державної судової адміністрації України щодо порушення позивачем строку звернення до суду є безпідставними.
Щодо суті позовних вимог суд враховує наступне.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно із статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
На підставі пункту 2 частини 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Також, 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Спірним у межах цієї справи є питання застосування до розрахунку суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року, з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 грн.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення у спірних періодах обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також вказати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
За приписами статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Разом з тим, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, закони про Державний бюджет на 2021, 2022 та 2023 роки фактично містять змінену складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Втім, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за наведеного правового підходу, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення законів про Державний бюджет на 2021, 2022 та 2023 роки вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Суд вважає за необхідне підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн.), а на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.) на 1 січня 2023 року (2684,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є неправомірною.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2021 року складає 2270 грн., станом на 01.01.2022 року складає 2481,00 грн., станом на 01.01.2023 року складає 2684,00 грн.
Водночас, суд враховує, що розмір допомоги на оздоровлення також залежить від розміру посадового окладу судді.
Так, відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
За викладених обставин, враховуючи, що допомога на оздоровлення встановлюється в розмірі посадового окладу, оцінку розрахунку розміру якого судом надано вище, суд вважає, що позовні вимоги про нарахування та виплату допомоги на оздоровлення за 2021 рік в розмірі, встановленому Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» у значенні 2270 грн., за 2022 рік в розмірі, встановленому Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» - у значенні 2481 грн. та за 2023 рік в розмірі, встановленому Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - у значенні 2684 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права, суд враховує, що позивачем в даній позовній заяві заявлено вимоги зокрема про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами згідно Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 та допомоги на оздоровлення (за 2021-2023 роки) судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн. у період з 01.01.2021 по дату ухвалення судового рішення у даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. (ч. 1 ст. 5 КАС України)
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.
З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
У зв'язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.
Так, суд наголошує, що права позивача щодо визначення розміру суддівської винагороди станом на дату розгляду справи не були порушені, оскільки така виплати відповідачем не було здійснено і строк їх виплати не завершився, а тому суд дійшов висновку, що наведені позовні вимоги є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, з метою ефективного та повного захисту прав позивача, з урахуванням правових висновків Верховного Суду та наведених норм чинного законодавства України, керуючись ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами та допомоги на оздоровлення (за 2021-2023 роки) ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн. у період з 01.01.2021 по 15.09.2023 (дата звернення до суду) та зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди із відповідними доплатами та допомоги на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн.; суму недоплаченої у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 суддівської винагороди із відповідними доплатами та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн.; суму недоплаченої у період з 01.01.2023 по 15.09.2023 (дата звернення до суду) суддівської винагороди із відповідними доплатами та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області, третя особа - Головне управління Державної казначейскої служби України в Сумській області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами та допомоги на оздоровлення (за 2021-2023 роки) судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн. у період з 01.01.2021 по 15.09.2023.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області (вул. Українських Перемог, буд. 4, м. Суми, Сумська область, 40002, код ЄДРПОУ 26270240) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму недоплаченої у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди із відповідними доплатами та допомоги на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області (вул. Українських Перемог, буд. 4, м. Суми, Сумська область, 40002, код ЄДРПОУ 26270240) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму недоплаченої у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 суддівської винагороди із відповідними доплатами та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області (вул. Українських Перемог, буд. 4, м. Суми, Сумська область, 40002, код ЄДРПОУ 26270240) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму недоплаченої у період з 01.01.2023 по 15.09.2023 суддівської винагороди із відповідними доплатами та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко