про залишення позовної заяви без руху
12 лютого 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/1334/24
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Головко А.Б., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив: визнати протиправною відмову Департамента боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, б. 24/2, ЄДРПОУ 43673764), оформлену листом № 123456-2024 від 22.01.2024 (128794) в нарахуванні та виплаті надбавки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешкає: АДРЕСА_1 , за роботу в умовах режимних обмежень на посаді начальника міжрайонного сектору Управління боротьби з наркозлочинністю в Полтавській області Департаменту боротьби з наркозлочинністю в розмірі 15 % від посадового окладу, відповідно до Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 414; зобов'язати Ліквідаційну комісію Департаменту боротьби з наркозлочинністю (міжрегіональний територіальний орган) Національної поліції України (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, б. 24/2, ЄДРПОУ 43673764) нарахувати та виплатити надбавки за роботу в умовах режимних обмежень на посаді начальника міжрайонного сектору Управління боротьби з наркозлочинністю в Полтавській області Департаменту боротьби з наркозлочинністю в період часу з 26.11.2020 року по травень 2022 року в розмірі 15 % від посадового окладу, відповідно до Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 414.
Позовну заяву належить залишити без руху з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
У ході з'ясування питання, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, крім іншого, з'ясуванню підлягає питання дотримання строків звернення до суду з позовом.
Частиною другою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовна заява подається у письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно зі статтею 43 вказаного Кодексу здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), а здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Так, позовна заява подана ОСОБА_1 , проте документів, що підтверджують адміністративну процесуальну правосуб'єктність особи, яка подала позовну заяву, до позовної заяви не додано.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто, відтоді коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Вищевказані правові висновки відображені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 9901/141/20.
Відповідно до положень статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Разом з цим, правовідносини щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів регулюються ще й положеннями статті 233 КЗпП України.
Вирішуючи питання конкуренції норм КАС та КЗпП, Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).”.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 №540-IX КЗпП України було доповнено главою XIX такого змісту: “Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.”.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
З огляду на викладене строк звернення до суду продовжений законом, а саме пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач у період із серпня 2020 року по червень 2022 року проходив службу у Національній поліції України на посаді начальника міжрайонного сектору Управління боротьби з наркозлочинністю в Полтавській області.
Предмет спору зводиться до з'ясування обставин правомірності невиплати ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень на посаді начальника міжрайонного сектору Управління боротьби з наркозлочинністю в Полтавській області Департаменту боротьби з наркозлочинністю в період часу з 26.11.2020 року по травень 2022 року в розмірі 15 % від посадового окладу.
Тож про належні до виплати, але не виплачені суми індексації грошового забезпечення позивач повинен був дізнатися ще у травні 2022 році.
Однак з цим позовом заявник звернувся до суду лише 05.02.2024, тобто з пропуском трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом (останній день строку звернення до адміністративного суду з урахуванням частини 6 статті 120 КАС України - 02.10.2023).
При цьому суд зазначає, що факт отримання листа відповідача від 22.01.2024 у відповідь на звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти набагато пізніше після не отримання виплати.
Такі висновки суду відповідають позиції Верховного Суду, що наведена, зокрема, у постановах від 06.02.2018 у справі №607/7919/17, від 16.05.2018 у справі №521/9634/17, від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.
Статтею 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною першою статті 169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Отже, позовну заяву слід залишити без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк на усунення недоліків 10 днів з дня отримання повідомлення про цю ухвалу та роз'яснити, що неусунення недоліків у встановлений судом строк є підставою для повернення позовної заяви.
Позивачеві усунути недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду належним чином завіреної копії паспорта; заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, а також доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя А.Б. Головко