Справа № 420/12778/23
12 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», як правонаступника майнових прав та обов'язків військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період 01.01.2016 по 24.01.2018 року;
зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 24.01.2018 року, з урахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року.
Позивач в обгрунтування позовних вимог вказує, що з 2015 року по 2018 рік позивач проходив службу в Науково-дослідному центрі Збройних Сил України «Державний океанаріум», який реорганізовано та приєднано до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» та що у цей період індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 12.06.2023 року адміністративний позов залишено без руху та повідомлено позивача про необхідність у 5-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки шляхом надання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з відповідними доказами поважності причин його пропуску та доказів, визначених судом (з копіями для відповідача).
Ухвалою суду від 07.07.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що з доводами позовної заяви позивача командування Інституту не погоджується у зв'язку з тим, що вони не відповідають нормам матеріального права.
Відповідач у відзиві зазначає, що на дату звільнення з військової служби позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , яка на той час була окремою військовою частиною зі статусом юридичної особи, мало своє фінансове господарство. З 01.11.2018 науково-дослідний центр Збройних Сил України “Державний океанаріум” (в/ч НОМЕР_1 ) зараховано на грошове забезпечення до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”. З 01.02.2019 науково-дослідний центр Збройних Сил України “Державний океанаріум” реорганізовано шляхом приєднання до Інституту, який визначено правонаступником цього центру, науковий центр втратив статус юридичної особи.
Внаслідок чого, вказує відповідач, діловодство НДЦ ЗС України “Державний океанаріум” було здано до Одеського територіального архівного відділу галузевого Державного архіву Міністерства оборони України, тобто, командування Інституту немає інформації про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 24.01.2018 під час проходження служби у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується листом Інституту від 13.01.2023 № 1056/460/86 на звернення позивача, який міститься в додатках до позовної заяви.
Враховуючи викладене, вказує відповідач, командування Інституту наразі не може надати обґрунтований відзив на позовну заяву у цій справі.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що згідно з витягом з наказу командира командира військової частини НОМЕР_1 від 24.01.2018 №14 позивача, звільненого з військової служби наказом від 27.12.2017 року №952 у запас з 24 січня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як стверджується позивачем та не спростовується відповідачем, за період з 01.01.2016 року по 24.01.2018 року включно індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Як зазначає відповідач у відзиві, 01.11.2018 науково-дослідний центр Збройних Сил України “Державний океанаріум” (в/ч НОМЕР_1 ) зараховано на грошове забезпечення до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” та на підставі наказу Міністерства оборони України від 19.09.2018 року №479 науково-дослідний центр Збройних Сил України “Державний океанаріум” з 01.02.2019 реорганізовано шляхом приєднання до Інституту, який визначено правонаступником цього центру, науково-дослідний центр Збройних Сил України “Державний океанаріум”.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період 01.01.2016 по 24.01.2018 року, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст.65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідності до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
В силу ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі: до 01 січня 2016 року - 101 відсоток, після 01 січня 2016 року - 103 відсотки (з 01 січня 2016 року набрав чинності Закон від 24 грудня 2015 року №911-VIII, яким внесено зміни до вказаного Закону, зокрема змінено відсоток порогу індексації в сторону збільшення).
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч.2 ст.5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. (абз.8 п.4 Порядку №1078).
Згідно п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Виходячи зі змісту наведеної норми для проведення подальшої індексації з наступного за базовим місяцем здійснюється нове обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації. При цьому сума підвищення доходу має перевищувати суму індексації, що має нараховуватись у місяці зростання доходу.
Згідно з п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, з аналізу наведених положень законодавства випливає, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Відповідно до вимог вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Згідно п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), у редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 року, яка набрала чинності з 15.12.2015 року та підлягала застосуванню з 01.12.2015 року, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, починаючи з 01.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.
В той же час, відповідні зміни до Порядку № 1078 були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 року Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів (далі - Постанова № 1013).
Пунктом 1 вказаної постанови № 1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.
При цьому, підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1-3 -го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Отже, з прийняттям постанови № 1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто, з 01.12.2015 року посадові оклади військовослужбовців не змінилися, а тому посилання представника відповідача на постанову № 1013 є неспроможними.
При цьому, відповідачем не надано жодного доказу щодо підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, у грудні 2015 року та січні 2016 року.
На момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07.11.2007 року № 1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до п. 13 постанови № 1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
Постанова № 1294 діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року, тобто в період дії постанови № 1294 з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року, розміри посадових окладів військовослужбовців був незмінним.
Таким чином, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 24.01.2018 року.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається порушення прав позивача саме Інститутом Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», зважаючи на те, що військова частина НОМЕР_1 перейшла на грошове забезпечення відповідача 01.11.2018 року, та що відповідач став правонаступником військової частини НОМЕР_1 значно пізніше, ніж період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями ч.2 ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.8 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За змістом наведених норм судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси особи.
Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду, зокрема, від 19 квітня 2018 року у справі №800/442/17, від 19 квітня 2018 року у справі №800/440/17, від 25 квітня 2018 року у справі №711/7586/16-а, від 31 травня 2018 року у справі №587/300/16-а.
Рішенням від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Відповідно до рішення Верховного Суду від 19.03.2018 справа № 9901/414/18, провадження № П/9901//414/18 завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Таким чином, саме по собі звернення до адміністративного суду ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Для того щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Отже, зважаючи на те, що на час звільнення позивача з військової служби грошове забезпечення йому нараховувалось та виплачувалось військовою частиною НОМЕР_1 , доказів звернення позивача до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 24.01.2018 року до суду не надано, відтак суд не вбачає порушення прав та інтересів позивача Інститутом Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія».
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов задоволенню не підлягає.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач:Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (код ЄДРПОУ 26614030, адреса: вул. Дідріхсона, буд. 8, м. Одеса, 65029).
Суддя П.П.Марин
.