12 лютого 2024 р. № 400/13431/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Національної поліції в Миколаївській області, вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправними дії щодо відмови нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2020 рік - 19 днів, 2021 рік - 35 днів, 2022 рік - 36 днів та додаткової відпустки за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки - 50 днів; зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2020 рік - 19 днів, 2021 рік - 35 днів, 2022 рік - 36 днів та додаткової відпустки за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки - 50 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; стягнення компенсації на відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що при звільненні відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та основної відпустки.
Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлене правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.
Відповідно до ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку:
Позивач 15.03.2017 був прийнятий на службу до Національної поліції України.
Наказом ГУНП в Миколаївській області №315 о/с від 01.05.2023 року позивач був звільнений зі служби в поліції на підставі п. 7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
На заяву позивача від 05.05.2023 про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2017-2022 роки відповідач листом від 26.05.2023 повідомив, що відповідно до наказів по особовому складу ГУНП в Миколаївській області в 2020 щорічну та додаткову відпустку використано частково у кількості 15 діб (залишок 19 діб), в 2021 щорічну основну та додаткову відпустки не використано (залишок 35 діб).
Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Нормами спеціального законодавства для поліцейських передбачено виплату компенсації за невикористану відпустку тільки в році звільнення.
Відповідно до ст. Закону України "Про відпустки" установлено такі види відпусток:1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Питання виплати компенсації за невикористані відпустки при звільненні за роки, що передували року звільнення поліцейського, було предметом дослідження Верховного Суду також у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19.
У справі №160/10875/19, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18 (на яку посилається відповідач у відзиві), №825/1038/16, і зазначив наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України «Про Національну поліцію». Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд звернув увагу, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
Таким чином, Верховний Суд у справі №160/10875/19 дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 року у справі № 640/85/20.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому позов в цій частині належить задовольнити.
Матеріали справи не містять доказів, яку саме відпустку не виплачено позивачу за 2020 та 2021 рік - основну чи додаткову. Також відповідач не надав доказів, що позивачу виплачена основна та додаткова відпустка за 2022 рік.
Тому суд відповідно до ст. 245 КАС України з метою захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік.
Також позивач просить виплатити додаткову відпустку за 2019-2023 роки відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки».
Позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження. Дружина позивача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Ст. 19 Закону України «Про відпустки» встановлено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Тому відповідач повинен виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2019-2022 роки.
Позовні вимоги щодо виплати додаткової відпустки за 2023 рік задоволенню не підлягають, оскільки дочці позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.06.2022 року виповнилося 15 років.
За цих обставин суд дійшов висновку, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним відпустки, проте відповідач протиправно її не виплатив.
Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає:
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України особа, якій неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдана моральна шкода, має право вимагати відшкодування такої шкоди особою, яка її завдала, за наявності вини останньої.
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно ч.ч. 3-5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи ( постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін інші обставини, які мають істотне значення саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
У справі, що розглядається позивач зазначає, що йому завдано моральної шкоди, яка полягала в тому, у зв'язку з судовим захистом порушених прав він відчуває негативні відчуття, постійно хвилюється та переживає, знаходиться в стані емоційного неспокою, пригніченості та роздратованості, розуміючи свою безпорадність у даній ситуації, втратив сон та спокій, що негативно впливає на його стан здоров'я та уклад життя, що призводить до порушення його звичних життєвих зв'язків та звичок, відображається на його особистому житті та унеможливлює продовження активної життєвої діяльності.
Крім того, дії відповідача негативно вплинули не лише на стан позивача, а завдали шкоди і його дітям, оскільки позивач планував використати компенсацію за невикористані дні відпустки на придбання дітям необхідних речей для забезпечення їх розвитку.
Позивач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження обґрунтування цієї позовної вимоги, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Тому позов належить задовольнити частково.
Судовий збір сплачено за вимогу про стягнення моральної шкоди. Оскільки у задоволенні позову в цій частині відмовлено, судовий стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40108735) задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40108735) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік та за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» 2019-2022 роки у кількості 40 днів.
3. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40108735) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» 2019-2022 роки у кількості 40 днів.
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя Т. О. Гордієнко