09 лютого 2024 рокусправа № 380/23667/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд:
-зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, а саме зобов'язати уповноважених службових осіб Військової частини НОМЕР_1 надати відстрочку військовослужбовцю ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рапорту про звільнення з військової служби згідно з підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці невисловили бажання продовжувати військову службу), а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» та на даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Так, 20.09.2022 було прийнято Закон України «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану», яким постановлено п. п. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» доповнити новим абзацом такого змісту: «перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років». Тобто, законодавцем зазначено факт перебування на утриманні трьох і більше дітей як підставу для звільнення з військової служби. Позивач зазначає, що на його утриманні перебуває четверо неповнолітніх дітей та у зв'язку з наявністю законних підстав для звільнення з військової служби, останній 28.08.2023 подав до командування військової частини НОМЕР_1 відповідний рапорт на звільнення, до якого було долучено пакет підтверджуючих документів. Однак, 30.08.2023 командуванням військової частини НОМЕР_1 позивачу було відмовлено у задоволенні його рапорту на підставі того, що він є батьком лише двох дітей ( ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Позивач зазначає, що 27.06.2023 між ним та ОСОБА_4 було укладено шлюб. Від першого шлюбу його дружини ОСОБА_4 народилися два сини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 також позивач зазначив, що після реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 проживають спільною родиною, ведуть спільно побут та займаються спільним вихованням дітей так як батько ОСОБА_7 не займається вихованням свої дітей, не цікавиться станом здоров'я не проявляє ініціативи щодо спілкування і зустрічі з дітьми. На думку позивача, так як він опікується та виховує четверо дітей, то має право на звільнення з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Додатково до адміністративного позову на адресу суду від позивача надійшла заява про долучення доказів, а саме: копії афідевіту від 04.10.2023; копії платіжних інструкцій від 18.04.2023, 20.04.2023, 22.04.2023, 04.06.2023, 22.06.2023, 20.07.2023, 01.08.2023 та чеків про купівлю продуктів харчування.
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що військовослужбовець ОСОБА_1 з 14.11.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . 06.08.2023 позивачем був поданий рапорт про звільнення з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Командуванням військової частини НОМЕР_1 було розглянуто рапорт позивача. 30.08.2023 за вих. № 1627/3675 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволені його рапорту на підставі того, що він є батьком лише двох дітей ( ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Двоє дітей, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , є дітьми із попереднього шлюбу дружини позивача, ОСОБА_4 , із батьком дітей ОСОБА_7 . Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Відповідно до ст.180 «Сімейного кодексу України» батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч.1 ст.141 «Сімейного кодексу України» мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, ч.2 ст.141 «Сімейного кодексу України» передбачає, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу. Отже позивач не має права на звільнення з військової служби за вищевказаними підставами. Щодо посилання позивача на те, що ОСОБА_7 (батько малолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 19.07.2015) не займається вихованням свої дітей, не цікавиться станом здоров'я та не проявляє ініціативи щодо спілкування і зустрічі з дітьми, то представник відповідача зазначив, що з постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, виданої Личаківським відділом державної виконавчої служби 28.10.2022 ВП НОМЕР_15 вбачається, що з ОСОБА_7 стягувалися на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання двох малолітніх дітей. І лише за заявою самої ОСОБА_4 про повернення виконавчого документа без виконання від 26.12.22 стягнення було припинено. Проте, це не звільняє від обов'язку ОСОБА_7 дбати та утримувати власних дітей. Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, Військова частина НОМЕР_1 вважає про відсутність протиправної бездіяльності посадових осіб військової частини в частині не прийняття рішення про звільнення з військової служби, з огляду на допущення позивачем вищевказаних порушень.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому наголошує, що визначальним фактором є не батьківство та запис у свідоцтві про народження батьком, а саме утримання військовослужбовцем трьох і більше дітей. Тому вважає, так як він та ОСОБА_4 перебувають в зареєстрованому шлюбі та проживають однією сім'єю в АДРЕСА_4 , разом з ними проживають діти його дружини від першого шлюбу - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та він виховує їх як рідних, забезпечує усім необхідним для життя, виховання та розвитку особистості то має право на звільнення з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Також зазначив, що його дружина ОСОБА_4 працює прибиральницею службових приміщень у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Львівській області, її дохід з серпня 2022 по липень 2023 склав 65406,05 грн. Фактично весь час ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебувають на його утриманні. Так, з ОСОБА_7 на підставі судового наказу, виданого Личаківським районним судом м.Львова 27.04.2022 стягувались аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. Однак, виконавчий документ про стягнення аліментів з ОСОБА_7 повернуто без виконання ще у жовтні 2022 року. Станом на день подання відповіді на відзив, боржник аліментів не сплачує. Покликання представника відповідача про те, що батько ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_7 дбає та утримує власних дітей є лише його припущенням, про що він сам зазначив у відзиві на позов. Просив задоволити адміністративний позов повністю.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Суд встановив таке.
ОСОБА_1 , з 18.09.1998 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
25.02.2022 на підставі Указу Президента від 24.02.2022 №69/2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу у Збройні Сили України, яку проходить у ВЧ НОМЕР_1 з 14.11.2022.
06.08.2023 позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі положень підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, зокрема у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, через що звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом з долученням копій необхідних документів, а саме: нотаріально завірена копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 від 03.07.2019 р., на 1 аркуші; Нотаріально завірена копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 від 02.12.2017 р., на 1 аркуші; Нотаріально завірена копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_6 від 02.06.2017 р., на 1 аркуші; Нотаріально завірена копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_7 від 24.07.2015 р., на 1 аркуші; Нотаріально завірена копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_8 від 27.06.2023 р., на 1 аркуші; Акт про фактичне місце проживання від 29.06.2023 р., на 1 аркуші; Довідка про доходи №1626/4040 від 08.07.2023 р., на 1 аркуші; Довідка №25.7-20/3928 від 31.07.2023 р., на 1 аркуші; Постанова про повернення виконавчого документа стягувану ВПНОМЕР_15 від 28.10.2022 р., на 1 аркуші; Нотаріально завірена копія паспорта громадянина України серія НОМЕР_9 від 27.03.2015 р., на 3 аркушах.
ТВО командира ВЧ НОМЕР_1 , розглянувши рапорт позивача та додані до нього документи, листом від 30.08.2023 №1627/3675 повідомив його про те, що «відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до ст. 180 «Сімейного кодексу України» Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 «Сімейного кодексу України» мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, ч. 2 ст. 141 «Сімейного кодексу України» передбачає, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Оскільки відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_10 про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 у м.Львові, виданого Личаківським районним у м.Львові відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Львівській області 02.06.2017, актовий запис №606 від 02.06.2017, копія якого засвідчена ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 28.06.2023 №1098 Телюк Василь Ігорович не записаний батьком ОСОБА_5 та відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_11 про народження ОСОБА_6 .07.2017 у смт.Івано-Франкове Яворівського району Львівської області, виданого Виконавчим комітетом Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області 2407.2015, актовий запис №48 від 24.07.2015, копія якого засвідчена ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 28.06.2023 №1099 Телюк Василь Ігорович не записаний батьком ОСОБА_6 .
Відповідно ОСОБА_1 не має права на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18років».
Вважаючи таку відмову відповідача у звільненні з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статте. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, врегульовано нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (надалі Закон N 2232- XII), а також нормами «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі Положення №1153/2008).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За нормами ч.2 ст.2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 №Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, ч.4 ст.26 Закону №2232-XII визначено підстави звільнення військово-службовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
01.10.2022 набрали чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану» від 20.09.2022 №2599-IX (далі Закон №2599-IX) до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, яким передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що законодавець не ставить право військовослужбовця на звільнення з військової служби у залежність від того, чи рідні діти перебувають у нього на утриманні, водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей на утриманні.
Отже, предметом доказування в цій справі є доведеність факту перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та, як наслідок, наявність підстав для звільнення його з військової служби під час воєнного стану.
Зазначеним Законом не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України.
Частиною 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III (далі - Закон №2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом частин 1 та 2 статті 15 Закону №2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
За приписами частин 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною 5 цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Так, частиною 1 статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 СК).
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 164 КК України.
Визнання батьків або одного із них недієздатними не припиняє їх обов'язку утримувати свою неповнолітню дитину. Водночас, смерть матері або батька чи оголошення їх померлими припиняє їх обов'язок по утриманню дитини. До спадкоємців померлих батьків обов'язок по утриманню дитини не переходить.
Частинами 1-3 ст. 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Отже, з викладеного вбачається, що у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
При цьому, з огляду на положення підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, для підтвердження наявності підстави для звільнення відповідного військовослужбовця, вирішальне значення має встановлення саме факту перебування трьох і більше дітей віком до 18 років на його утриманні.
Суд зазначає, що з огляду на положення СК України, підтвердженням такого факту може бути, зокрема:
- наявність у військовослужбовця дитини відповідного віку, яка належить до сім'ї своїх батьків, що перебувають у шлюбі;
- сплата батьком аліментів, присуджених дітям.
Суд встановив, що згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_12 від 02.12.2017, яке видане Городоцьким районним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській область, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 02.12.2017 складено відповідний актовий запис №327, батько - ОСОБА_1 , матір - ОСОБА_9 .
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_13 від 03.07.2019, яке видане Городоцьким районним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській область, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 03.07.2019 складено відповідний актовий запис №182, батько - ОСОБА_1 , матір - ОСОБА_9 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії № НОМЕР_14 від 27.06.2023, яке видане Відділом реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 27.06.2023, про що 27.06.2023 складено відповідний актовий запис № 324.
На час укладення шлюбу, у дружини позивача ОСОБА_4 були два неповнолітні сини ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Згідно з свідоцтвом про народження серії № НОМЕР_11 від 24.07.2015, яке видане Виконавчим комітетом Івано-Франківською селищною радою Яворівського району Львівської області, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 24.07.2015 складено відповідний актовий запис №48, батько - ОСОБА_7 , матір - ОСОБА_4 .
Згідно з свідоцтвом про народження серії № НОМЕР_10 від 02.06.2017, яке видане Личаківським районним у м.Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 02.06.2017 складено відповідний актовий запис №606, батько - ОСОБА_7 , матір - ОСОБА_4 .
Так, суд встановив, що позивач є вітчимом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім'єю.
Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов'язків щодо пасинка, падчерки.
Сімейне законодавство передбачає права та обов'язки щодо утримання вітчимом падчерки, пасинка (стаття 268 Сімейного кодексу України).
Так, відповідно до статті 268 СК, мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже вітчим має обов'язок утримувати своїх падчерку та пасинків, лише за сукупності таких обставин:
- такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання;
- вітчим може надавати матеріальну допомогу.
Як з'ясовано судом, відповідно до рішення Личаківського районного суду міста Львова від 07.02.2022 у справі №463/14768/21, було видано судовий наказ, щодо стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 29.12.2021 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Отже біологічний батько пасинків позивача повинен виконувати свій обов'язок щодо утримання своїх дітей, доказів ухиляння від такого виконання останнього позивачем до суду не надано.
Однак, у Личаківський відділ державної виконавчої служби у м.Львові 26.10.2022 надійшла заява ОСОБА_4 про повернення виконавчого документа без виконання заборгованості по аліментах станом на 25.10.2022 .
Постановою старшого державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління юстиції Скопом Т.А від 28.10.2022ВП НОМЕР_15 судовий наказ №463/14768/21 повернуто стягувачу ОСОБА_4 .
При цьому позивач, який не є батьком цих дітей, не несе обов'язку щодо їх утримання, позаяк такий обов'язок за ним законодавчо відсутній і утримання вказаних дітей він може здійснювати лише з власної волі.
Крім того, суд зауважує, що позивачем до рапорту від 06.08.2023 надано лише нотаріально засвідчені свідоцтва про народження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , при цьому, доказів того, що діти, яким позивач є відчимом перебуває на його утримання до рапорту додано не було.
Таким чином, з матеріалів справи видно, що позивач є батьком - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже, вони перебувають на його утриманні.
Надані позивачем разом з рапортом документи жодним чином не підтверджували факт перебування у позивача на утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей, щоб могло бути підставою звільнення позивача з військової служби на підставі положень п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Таким чином, на час розгляду цієї справи в суді та за наявних у матеріалах справи доказів у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби на підставі положень п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому останнім судовий збір сплачено не було, а доказів понесення судових витрат відповідачем матеріали справи не містять, відтак, підстави для розподілу судових витрат у даному випадку відсутні.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
вирішив:
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )про зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.