12 лютого 2024 року Справа № 280/1158/24 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Богатинський Б.В., перевіривши матеріали позовної заяви
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ),
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України під 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 12 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4 426,48 грн в місяць.
Зобов'язати Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 12 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4 426,48 грн в місяць.
Зобов'язати Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати га виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позовну заяву подано та підписано представником позивача адвокатом Єрьоміною В.А., на підтвердження повноважень наданий ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АН №1341149 від 22.01.2024.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1, 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Представник позивача - адвокат Єрьоміна В.А. подала до суду заяву, в якій просила поновити позивачу строк звернення до суду зі вказаною вище позовною заявою. В обґрунтування заяви зазначено, що позивач не одержував письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а саме розрахунку індексації грошового забезпечення. Стверджує, що діючим законодавством не передбачено включення інформації щодо нарахованої та виплаченої індексації військовослужбовцю при звільненні. Позивачу не було відомо про суму нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення та він не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача під час розрахунку грошового забезпечення. Посилалася на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статтей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», відповідно до якого у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Просила врахувати висновки Верховного Суду у постанові від 04.04.2023 у справі № 640/8348/21. Тому враховуючи зміни в законодавстві, той факт, що позивач не обізнаний у змінах в законодавстві щодо строків звернення до суду, та з метою забезпечення права на доступ до правосуддя щодо захисту права на оплату праці в умовах воєнного стану, представник позивача просить поновити позивачу строк звернення до суду.
Відповідно до ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовані ст. 122 КАС України, частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Водночас відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Відповідно до заявлених вимог позивач не погоджується з правильністю обчислення роботодавцем індексації його грошового забезпечення як військовослужбовця за період з 01.01.2016 по 12.12.2018.
До суду позовна заява надійшла 06.02.2024 (надіслана поштою 01.02.2024).
Як встановлено судом, з наданих особистих карток на грошове забезпечення, з 12.12.2018 позивач виключений із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та йому виплачені відповідні суми грошового забезпечення. Індексації серед вказаних виплат немає. Тобто, про всі складові розрахунку при звільненні позивач міг дізнатися під час отримання розрахунку при звільненні.
З адвокатським запитом щодо виплати індексації грошового забезпечення позивача представник позивача звернулася лише у грудні 2023 року та лист-відповідь відповідача на такий адвокатський запит датована 19.12.2023 № 3/33/12-7143.
Отже, лише з грудня 2023 року позивач через свого представника почав вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за вказаний вище період. До вказаної дати позивач не вчиняв дій щодо реалізації свого права на отримання зазначеної вище індексації грошового забезпечення.
Позивач не врахував, що обчислення процесуальних строків відбувається не лише з часу, коди дізнався, а й коли міг дізнатися про порушення своїх прав.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19).
Суд наголошує на тому, що грошове забезпечення військовослужбовців є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого призначено таке грошове забезпечення та/або змінено його розмір, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення військовослужбовцем, він вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли військовослужбовець без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення, звернувся до військової частини із заявою про надання йому відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.
Суд звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Щодо висновків, зазначених у рішеннях Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013, № 9-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, та висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 04.04.2023 у справі № 640/8348/21, на які посилається представник позивача у заяві про поновлення строку, то у вказаних справах обставини стосуються подібного предмета спору та не ідентичних обставин спору, позаяк спірні правовідносини у них регулювалися нормами статтями 116, 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Однак для цієї справи вказані норми діють в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022.
Отже, вказані вище висновки для неї не застосовні.
Не підлягають врахування до спірних правовідносин висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, на які посилалася представник позивача у заяві, оскільки у зазначеній справі суд встановив, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України. Тому дійшов висновку, що строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), не підлягає застосуванню, оскільки продовжено на строк дії карантину, який закінчився 30.06.2023.
У справі, що розглядається позивач звернувся до суду після відміни на всій території України зазначеного вище карантину. Отже, доводи представника позивача у цій частині не обґрунтовані та не можуть бути визнані судом обґрунтованими.
Суд також урахував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 06.09.2022 у справі № 420/16598/21, згідно з якими сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках. Поновлення строків це виняток, а війна загальна умова для всіх.
Дотримуючись вказаного підходу, суд дійшов висновку, що оскільки суд та всі учасники заявленого спору діють в однакових умовах воєнного стану, сам по собі факт дії такого стану не свідчить про поважність пропуску строку для звернення до суду. Позивач не обґрунтував та не подав суду належних, достовірних та достатніх доказів щодо його залучення до здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Викладені у заяві про поновлення строку доводи не стосуються об'єктивних факторів, свідчать про необґрунтоване зволікання позивача щодо звернення до відповідача та суду щодо нарахування та виплати йому за період з 01.01.2016 до 12.12.2018 індексації грошового забезпечення, а отже, не обґрунтовані.
Зміст заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, як і зміст позовної заяви, не містить переконливих доводів з приводу того, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо отримання від роботодавця всіх належних йому сум заробітку у тому числі і індексації або ж звернутися до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк.
Тож заявник так і не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду, які завадили позивачу звернутися з цим позовом до суду протягом встановленого законом строку, а тому наведені обставини суд визнає недостатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду, оскільки зазначені у заяві обставини не є поважними, а тому заява про поновлення цього строку не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України залишається без руху.
Частиною 6 ст.161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У відповідності до цього позивачу необхідно надати обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч.1-ч.2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позов підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 122, 161, 169, 171, 248 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, суд повертає позовну заяву у відповідності до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Б.В. Богатинський