07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 394/20/22
провадження № 61-16144св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року та додаткову постанову цього ж суду від 10 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування реєстрації права власності.
В обґрунтування позову вказала, що згідно із договором купівлі-продажу від 12 червня 1992 року вона є власником квартири АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_2 - власником квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку. Присадибна ділянка за вказаною адресою перебуває у спільному користуванні сторін як власників квартир у двоквартирному житловому будинку.
Згідно із Державним актом серії ЯК № 139488 від 15 грудня 2011 року відповідач отримав право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 0,15 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Рішенням Новоархангельської селищної ради № 1336 від 13 серпня 2018 року їй було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки. Разом із тим під час розробки проєктної документації на землю було встановлено, що межі присадибної земельної ділянки відповідача проходять через частину належної їй квартири.
В порядку досудового врегулювання спору між сторонами комісією Новоархангельської селищної ради було проведено обстеження на місці та складено акт, яким рекомендовано оскаржувати відповідні рішення в судовому порядку.
Крім того, оскільки під час приватизації відповідачем земельної ділянки їй було присвоєно кадастровий номер за адресою: АДРЕСА_3 , без прив'язки до номера квартири відповідача, тому вона не може отримати та зареєструвати присадибну ділянку біля своєї квартири.
З урахуванням поданих уточнень до позовних вимог позивач просила суд усунути їй перешкоди у користуванні присадибною земельною ділянкою шляхом скасування реєстрації права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 3523655100:50:013:0033, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) В.02.01, площею 0,15 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №139488, виданий 15 грудня 2011 року на ім'я ОСОБА_2 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням цього ж суду від 03 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав, який є неефективним, а її аргументи в сукупності зводяться до неправильного розуміння вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для задоволення позову.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року скасовано рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 03 квітня 2023 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №139488, виданий 15 грудня 2011 року на ім'я ОСОБА_2 .
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні присадибною земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , шляхом скасування державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3523655100:50:013:0033, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) В.02.01, площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 .
В порядку розподілу судових витрат стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 354,40 грн сплаченого судового збору, 8 470,80 грн за проведення земельно-технічної експертизи, 9 683,50 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.
При вирішенні спору суд апеляційної інстанції керувався тим, що оспорюваний державний акт виданий відповідачу без врахування фактично розміщених на земельній ділянці споруд, належних позивачці ОСОБА_1 , що перешкоджає останній обслуговувати свою квартиру і надвірні споруди, вирішити питання щодо приватизації землі, на якій розташована належна їй квартира.
Водночас апеляційний суд вказав про безпідставність висновків місцевого суду щодо неправильно обраного позивачем способу захисту її прав.
Додатковою постановоюКропивницького апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 126 грн сплаченого судового збору та 10 736 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до положень статті 141 ЦПК України, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 354,40 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, та 8 470,80 грн за проведення земельно-технічної експертизи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У листопада 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року та додаткову постанову цього ж суду від 10 жовтня 2023 року, у якій просив їх скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17, від 10 серпня 2022 року в справі № 680/578/17, від 17 червня 2021 року в справі № 243/8040/17, від 11 жовтня 2023 року в справі № 127/9859/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору в цій справі суд апеляційної інстанції базував свою позицію на висновку судової земельно-технічної експертизи від 14 жовтня 2022 року, на підставі якого виснував про порушення права позивачки на користування суміжною ділянкою, допустивши неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а також неналежним чином оцінивши докази та не надавши належної уваги іншим доказам, зокрема наданим відповідачем. Дізнавшись про існування помилки у вигляді зміщення координатних точок земельної ділянки, відповідач вжив усі можливі заходи досудового врегулювання спору, зокрема і шляхом внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру, в результаті чого його земельна ділянка не має співпадінь з жодною ділянкою у просторовій базі.
У січні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
В обґрунтування доводів відзиву заявник вказала, що внаслідок того, що відповідач з порушенням закону здійснив приватизацію земельної ділянки, позивач позбавлена можливості оформити право власності на присадибну ділянку, що знаходиться біля належної їй квартири, та користуватися усіма погосподарськими спорудами, доступ до яких проходить через належну відповідачу ділянку.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно із договором купівлі-продажу від 12 червня 1992 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області № 1336 від 13 серпня 2018 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, в тому числі по угіддях: 0,1500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови на АДРЕСА_4 .
Відповідно до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №139488 від 15 грудня 2011 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (присадибної) ділянки під кадастровим номером 3523655100:50:013:0033.
Згідно із копією витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 належить земельна ділянка загальною площею 0,1500 га, із земель житлової та громадської забудови, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, з кадастровим номером 3523655100:50:013:0033, розташована на АДРЕСА_3 , номер запису про право власності 27788156.
Технічним звітом про геодезичну-кадастрову зйомку присадибної ділянки ТОВ «Оксамитсервіс» встановлено, що межі присадибної земельної ділянки ОСОБА_2 проходять через частину квартири АДРЕСА_1 (а. с. 22-28, т.1).
Згідно із копією акта, складеного у 2018 році комісією у складі заступника Новоархангельського селищного голови, землевпорядника, інженера з благоустрою та інспектора по роботі з молоддю та неповнолітніми Новоархангельської селищної ради, власників домоволодіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , проведено обмір земельних ділянок, які знаходяться на АДРЕСА_5 та кв. АДРЕСА_6 , на предмет встановлення їх меж.
Відповідно до інформації відділу Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області у Новоархангельському районі від 14 травня 2019 року № 11/147-19 ОСОБА_1 зверталася із заявою про виявлення технічної помилкиДержавного земельного кадастру, за результатом розгляду звернення прийнято рішення про відмову у виправленні зазначених у повідомленні помилок, у зв'язку із встановленням факту, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей та не потребують виправлення, в зв'язку з не виявленням відповідних технічних помилок у таких документах (а. с. 17-18, т.1).
Згідно із висновком судової земельно-технічної експертизи № 1-10/2022 від 14 жовтня 2022 року земельна ділянка кадастровий номер 3523655100:50:013:0033 площею 0,15 га, яка належить ОСОБА_2 , фактично знаходиться в спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме у ОСОБА_2 під будівлями, спорудами та двором - 1 463,3 кв. м; у ОСОБА_1 під приміщенням квартири АДРЕСА_6 знаходиться частина ділянки площею - 29,5 кв. м; у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частина ділянки площею біля 8,0 кв. м, яка необхідна ОСОБА_1 для доступу до спільної криниці та частини земельної ділянки, яка знаходиться у її користуванні та не входить до ділянки, яка досліджується.
Квартира АДРЕСА_1 частково знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 3523655100:50:013:0033 цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) В.02.01, площею 0,15 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . Площа накладання становить 29,5 кв. м (а. с. 111-123, т.1).
Відповідно до інформації від 08 грудня 2022 року, наданої управлінням надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області, згідно Книг записів державної реєстрації державних актів на право приватної власності на землю, постійного користування землею, договорів оренди землі на ім'я ОСОБА_2 зареєстровано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №139488 від 15 грудня 2011 року, кадастровий номер 3523655100:50:013:0033. Відомості про вказану земельну ділянку були автоматично перенесено з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру, відкрито Поземельну книгу та 31 серпня 2018 року Новоархангельською селищною радою зареєстровано речове право на земельну ділянку кадастровий номер 3523655100:50:013:0033 за ОСОБА_2 , про що в Державному реєстрі прав вчинено запис №27788156.
29 грудня 2020 року в результаті розгляду заяви ЗВ-9201298112020 про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру у координатах поворотних точок меж земельної ділянки відомості ДЗК про земельну ділянку кадастровий номер 3523655100:50:013:0033 було виправлено та внесено зміни до координат поворотних точок меж земельної ділянки, в результаті чого земельна ділянка ОСОБА_2 не має співпадінь з жодною ділянкою в просторовій базі. Вказані зміни були внесені до програмного забезпечення на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови, за адресою: АДРЕСА_3 (а. с.158-159, т.1).
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі з таких підстав.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статей 386, 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до положень частини першої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.
Частиною п'ятою статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що оскаржуваний державний акт порушує права та інтереси позивача, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.
Разом із тим суд вірно керувався тим, що позивач належними та допустимими доказами довела, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться біля її житла та яку вона має на меті приватизувати.
Так, суд апеляційної інстанції обґрунтовано узяв до уваги належні та допустимі докази наявності таких перешкод для позивача, зокрема технічний звіт про геодезичну-кадастрову зйомку присадибної ділянки, яким встановлено, що межі присадибної земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 проходять через частину квартири АДРЕСА_1 , належну позивачу, а також висновок судової земельно-технічної експертизи № 1-10/2022 від 14 жовтня 2022 року, згідно із яким частина належної відповідачу земельної ділянки знаходиться під приміщенням належної позивачу квартири із площею накладання 29,5 кв. м.
Крім того, вказаною експертизою було встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 3523655100:50:013:0033 має таку конфігурацію, яка унеможливлює користування частиною ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , та спільною криницею без необхідності переміщення по частині, яка належить ОСОБА_2 , орієнтовною мінімальною площею біля 8,0 кв. м.
Заперечуючи факт наявності у позивача перешкод щодо користування земельною ділянкою, яка знаходиться біля її житла та необхідна для його обслуговування, відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування вказаного, не звертався до суду із клопотанням про проведення повторної судової земельної експертизи.
На обґрунтування своїх доводів про відсутність упозивача перешкод щодо користування земельною ділянкою, яка знаходиться біля її житла, відповідач вказував, що в результаті розгляду його заяви про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру 29 грудня 2020 року такі зміни були внесені. Аналогічні доводи містить й касаційна скарга ОСОБА_2 .
Надаючи оцінку цим доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно із листом Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області у Новоархангельському районі від 08 грудня 2022 року в результаті розгляду заяви ЗВ-9201298112020 про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру у координатах поворотних точок меж земельної ділянки відомості ДЗК про земельну ділянку кадастровий номер 3523655100:50:013:0033 29 грудня 2020 року було виправлено та внесено зміни до координат поворотних точок меж земельної ділянки, в результаті чого земельна ділянка ОСОБА_2 не має співпадінь з жодною ділянкою в просторовій базі.
Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.
Порядок встановлення та відновлення меж земельних ділянок визначений Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція).
Пунктом 2.1 Інструкції передбачено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (пункт 2.3 Інструкції).
Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України.
Згідно із матеріалами судової земельно-технічної експертизи № 1-10/2022 від 14 жовтня 2022 року обстеженням на місці для встановлення фактичного порядку користування проведено контрольні вимірювання розмірів приміщень квартири АДРЕСА_6 та прив'язка меж користування до будинку. В результаті проведеного обстеження не було виявлено жодного межового знаку, про які вказано в акті перенесення та погодження меж земельних ділянок в натуру (на місцевість), а також акті передачі межових знаків на охорону та зберігання. На питання про наявність межових знаків, місця їх установлення, а також про тип і спосіб їх закладання ОСОБА_2 не відповів.
Земельна ділянка кадастровий номер 3523655100:50:013:0033 площею 0,15 га, яка належить ОСОБА_2 , фактично знаходиться в спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме у ОСОБА_2 під будівлями, спорудами та двором - 1 463,3 кв. м; у ОСОБА_1 під приміщенням квартири АДРЕСА_6 знаходиться частина ділянки площею - 29,5 кв. м; у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частина ділянки площею біля 8,0 кв. м.
Квартира позивача частково знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 3523655100:50:013:0033, площа накладання становить 29,5 кв. м.
Отже, доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів фактичного накладення квартири позивача на приватизовану земельну ділянку відповідача спростовуються висновком експертизи, що була проведена після внесення змін до Державного земельного кадастру за заявою відповідача у грудні 2020 року, і яка зафіксувала накладення належної відповідачу земельної ділянки на земельну ділянку, що розташована під квартирою позивача.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно узяв до уваги як неналежний доказ висновок судової земельно-технічної експертизи, оскільки цей висновок не врахував внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру за заявою відповідача та базувався на технічному звіті про геодезично-кадастрову зйомку присадибної ділянки ОСОБА_1 , проведеному у 2019 році, колегія суддів їх відхиляє як необґрунтовані, оскільки в основу висновку експерта покладено не лише вказаний технічний звіт, а й технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 . Водночас зазначене дослідження проводилося методом порівняння наданих матеріалів із даними, отриманими під час обстеження на місці.
Основні аргументи касаційної скарги, які зводяться до неналежності наданих позивачем доказів, а також надання їм судом апеляційної інстанції неправильної правової оцінки, є безпідставними та необґрунтованими.
Разом із тим суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції підставно констатував той факт, що оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку відповідача не лише порушує права позивачки як суміжного землекористувача, перешкоджає їй обслуговувати свою квартиру і надвірні споруди, а й перешкоджає ОСОБА_1 вирішити питання щодо приватизації землі, на якій розташована її квартира.
Таким чином, вирішуючи спір у цій справі та установивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у зв'язку із порушенням ОСОБА_2 її законних прав та інтересів.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах: Верховного Суду: від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17, від 10 серпня 2022 року в справі № 680/578/17, від 17 червня 2021 року в справі № 243/8040/17, від 11 жовтня 2023 року в справі № 127/9859/14-ц, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.
Так, предметом розгляду справи № 761/26815/17 є скасування рішення загальних зборів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку в частині встановлення плати на утримання та обслуговування житлово-будинкового комплексу.
У справі № 680/578/17 суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що видачою особі, правонаступником якого є відповідач, оспорюваного державного акту на земельну ділянку порушуються його права як власника чи землекористувача суміжної земельної ділянки.
При розгляді справи № 243/8040/17 суд касаційної інстанції керувався тим, що матеріалами справи не підтверджено накладення земельних ділянок саме в частині, яка, зокрема, перебуває у користування позивача.
Направляючи справу 127/9859/14-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції вказував про те, що апеляційний суд зробив передчасні висновки про відсутність правових підстав для застосування позовної давності у спірних правовідносинах.
Натомість у справі, що переглядається, суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного суду про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку відповідача не порушує права позивачки як суміжного землекористувача, перешкоджає їй обслуговувати свою квартиру і надвірні споруди та перешкоджає вирішити питання щодо приватизації землі, на якій розташована її квартира.
Щодо судових витрат
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої
статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення позивачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу її представник - адвокат Волощук В. В. надав: розрахунок суми судових витрат від 27 вересня 2023 року на суму 12 224 грн, згідно із яким адвокат та позивач погодили вартість однієї години роботи у розмірі 50 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка складає 1 342 грн, консультація клієнта 1 год - 1 342 грн, підготовка апеляційної скарги 6 год - 8 052 грн, участь адвоката в судовому засіданні 1 судове засідання - 1 342 грн, судовий збір - 1 488 грн; оригінал квитанції № 20 від 27 вересня 2023 року на суму 10 736 грн.
З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 736 грн та їх співмірність складності справи та виконаним адвокатом обсягу роботам, часу, виплаченого гонорару, у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у заявленому останньою розмірі.
При цього суд врахував, що відповідач не доводив неспівмірність цих витрат та не заявляв клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Відповідних доводів не містить й касаційна скарга ОСОБА_2 .
Водночас колегія суддів вважає, що при визначенні суми витрат на правничу допомогу, що підлягала стягненню на користь позивача із відповідача, суд апеляційної інстанції безпідставно включив до вказаної суми витрат, пов'язаних з розглядом справи (12 224 грн), судовий збір у розмірі 1 488 грн.
Крім того, суд не врахував, що відповідач ОСОБА_2 є особою з інвалідністю IIгрупи, а тому відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору на усіх стадіях судового розгляду, та помилково стягнув із відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2 480,40 грн (2 354,40 + 126).
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин та з огляду на положення статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» оскаржені судові рішення в частині розподілу судових витрат не відповідають вимогам закону та підлягають зміні в цій частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 400, 412, 415-419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року змінити, виключивши посилання про стягнення судового збору.
Компенсувати ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 480,40 гривень за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь Р. А. Лідовець О. М. Осіян В. В. Шипович