Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
07.02.2024м. ХарківСправа № 922/4932/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Погореловій О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Українсько - болгарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пірана" (61080, м. Харків, в'їзд Естакадний, 3-А)
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, м-н. Театральний, 1) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: - Державної установи "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії" (61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 25, код 00209740); - Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код 00032945)
про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
позивача - Бондаренка Я.О.;
відповідача - Зучека Є.Н.;
третіх осіб - не з'явились,
Українсько - болгарське товариство з обмеженою відповідальністю "Пірана" звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, в якій просить суд:
- скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області № 00706 № 17.11.2023;
- визнати за Українсько-болгарським товариством з обмеженою відповідальністю "Пірана" (код ЄДРПОУ 22699101) право на приватизацію шляхом викупу об'єкту приватизації - нежитлова будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв.м., яка розташована за адресою м. Харків, вул. Мироносицька, 20;
- зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області прийняти рішення про приватизацію способом викупу об'єкту приватизації - нежитлова будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м. , яка розташована за адресою, м. Харків, вул Мироносицька, 20.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 відкрито підготовче провадження у справі №922/4932/23 та призначено судове засідання на 20 грудня 2023 року о 14:30.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.12.2023 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а саме:
- Державну установу "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії" (61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 25, код 00209740);
- Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код 00032945).
21.12.2023 відповідач подав відзив (вх.№ 35168), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачем не виконані умови абз. 5 ч.2 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", а саме: здійснення і склад невід'ємних поліпшень, у тому числі невід'ємний характер поліпшень мають бути підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід'ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, має бути визначена суб'єктом оціночної діяльності. Крім того, відповідач вважає, що вимога позивача про зобов'язання Регіонального відділення прийняти рішення про приватизацію шляхом викупу об'єкту приватизації, фактично є втручанням в дискреційні повноваження Регіонального відділення.
27.12.2023 позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 35750), в якій вказав, що він виконав вимоги національного законодавства (ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна"), які є необхідною передумовою для приватизації орендованого державного майна у спрощеному порядку (здійснив невід'ємні поліпшення об'єкту оренди не менше, ніж на 25 % його вартості за згодою орендодавця), а тому має право на позитивне вирішення його заяви шляхом прийняття відповідачем відповідного рішення.
09.01.2024 третя особа (ДУ "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії") надала пояснення (вх.№ 680), в яких зазначила, що з наданих документів вбачається, що позивач виконав умови, передбачені частиною другою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме позивач отримав згоду на проведення невід'ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; невід'ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна (09.09.2022); здійснення і склад невід'ємних поліпшень, у тому числі невід'ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи; позивач належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; договір оренди укладений строком на 5 років до 24.06.2027 включно, тобто є чинним; достовірність понесених витрат та їх джерела придбання на невід'ємні поліпшення нерухомого майна підтверджується звітом незалежного аудитора.
09.01.2024 третя особа (Фонду державного майна України) надала пояснення (вх.№ 1735), в яких зазначила, що Українсько-болгарське ТОВ "Пірана" надало до суду не висновок про проведення будівельно-технічної експертизи, а звіт про проведення технічного обстеження нежитлової будівлі літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м, за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 20. Враховуючи відсутність будівельної експертизи, якою підтверджується здійснення і склад невід'ємних поліпшень, у тому числі невід'ємний характер поліпшень та відсутність визначеної суб'єктом оціночної діяльності, на підставі будівельної експертизи, вартості невід'ємних поліпшень, ідентифікація невід'ємних поліпшень неможлива, безпідставна та необґрунтована. Третя особа вважає, що оскільки умови визначені для приватизації об'єкту малої приватизації шляхом викупу не були виконані, то позовні вимоги про зобов'язання Регіонального відділення прийняти рішення про приватизацію шляхом викупу вищевказаного об'єкту малої приватизації є втручанням у дискреційні повноваження Регіонального відділення.
Протокольною ухвалою від 24.01.2024 року підготовче засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 07 лютого 2024 року о 15:15.
Представник позивача в судовому засіданні 07.02.2024 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 07.02.2024 підтримав свій відзив, проти задоволення позовних вимог заперечував.
Представники третіх осіб у судове засідання 07.02.2024 не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.
24.06.2022 між Українсько-болгарським товариством з обмеженою відповідальністю "Пірана" (позивач, Орендар) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (відповідач, Орендодавець, Регіональне відділення) укладено договір оренди № 0177 (далі - Договір), предметом якого є нежитлова будівля літ "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м, яка розташована за адресою: м Харків, вул. Мироносицька, 20, що обліковується на балансі Державної установи "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії" (третя особа, балансоутримувач).
Строк дії Договору - 5 років з дати набрання чинності цим договором (п. 12.1. Умов Договору).
Відповідно до п 5.1. Договору оренди Орендар має право здійснювати невід'ємні поліпшення майна за наявності рішення Орендодавця про надання згоди, прийнятого відповідно до Закону та Порядку.
Наказом Регіонального відділення від 24.02.2023 № 00149 Орендарю надана згода на проведення невід'ємних поліпшень за договором оренди № 0177, предметом якого є нежитлова будівля літ "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м, яка розташована за адресою м Харків, вул. Мироносицька, 20, що обліковується на балансі Державної установи "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії".
Між Позивачем та ТОВ "БК "Українська Альтернатива" укладено договір №03/03/23 від 01 03 2023 на проведення демонтажних робіт. Факт виконання договору підтверджується копіями первинних документів, які містяться в матеріалах справи.
29 03 2023 між позивачем та ПП "Екіпаж" було укладено договір поставки №290323/3-П на поставку віконних блоків металопластикових, відлив, підвіконням. Факт виконання договору підтверджується копіями первинних документів, які містяться в матеріалах справи.
Монтаж віконних блоків здійснювався на підставі договору № 23/1204-1 від 12.04.2023, укладеного між позивачем та ФОП Нещенко C.O. Факт виконання договору підтверджується копіями первинних документів, які містяться в матеріалах справи.
Придбання будівельних матеріалів та комплектуючих здійснювалось на підставі договору постачання №ДЮ-23/04/20-1 від 20.04.2023, договору постачання № НБ-23/04/18-1 від 18.04.2023, договору постачання № СА-23/04/21-1 від 21.04.2023, договору постачання № ИД-23/04/18-1 від 18.04.2023, договору постачання № ВР-23/04/19-1 від 19.04.2023 та інших. Факт виконання вищенаведеннх договорів підтверджується копіями первинних документів, які містяться в матеріалах справи.
Виконання монтажних робіт здійснювалось на підставі договору підряду №01/04/20 від 03.04.2023, укладеного між позивачем та ТОВ "Глейсен Лайт". Факт виконання договору підтверджується копіями первинних документів, які містяться в матеріалах справи.
Після завершення робіт позивач повідомив про це відповідача, на підтвердження чого надав копії підписаних замовником і підрядником актів приймання виконаних робіт та документів, що підтверджують оплату зазначених робіт.
Наказом Регіонального відділення від 07.11.2023 № 00673 прийнято рішення про включення до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, об'єкта державної власності нежитлова будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м, яка розташована за адресою м. Харків, вул. Мироносицька, 20. Також вирішено не пізніше наступного дня після затвердження цього наказу, направити до Фонду державного майна України подання про включення вказаного об'єкта державної власності до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.
Наказом Фонду державного майна України від 09.11.2023 №2016 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 №1 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (із змінами)" об'єкт державної власності - нежитлова будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, буд. 20, було включено до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації (додаток 3 "Перелік окремого майна"). Відповідальним за підготовку до приватизації вищевказаного об'єкта державної власності визначено регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області.
Листом від 15.11.2023 №170 Українсько-Болгарське товариство з обмеженою відповідальністю "Пірана" звернулося до Регіонального відділення щодо визначення способу приватизації вищевказаного об'єкта малої приватизації - шляхом викупу.
У відповідь на вказаний лист Регіональне відділення повідомило позивача листом від 17.11.2023 № 11-10-04562, що не вбачає правових підстав для визначення способу приватизації об'єкта - викуп, оскільки орендна плата розраховувалась від залишкової вартості об'єкта нерухомості, а не від вартості нерухомого майна, визначеного суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди.
Наказом Регіонального відділення від 17.11.2023 №00706 прийнято рішення про приватизацію об'єкта малої приватизації окремого майна - нежитлової будівлі літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв.м, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 20, шляхом продажу на аукціоні.
Позивач вважає, що він виконав вимоги національного законодавства (ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна"), які є необхідною передумовою для приватизації орендованого державного майна у спрощеному порядку (здійснив невід'ємні поліпшення об'єкту оренди не менше, ніж на 25 % його вартості за згодою орендодавця), та здобув право на позитивне вирішення його заяви шляхом прийняття відповідачем рішення щодо визначення способу приватизації вищевказаного об'єкта малої приватизації - шляхом викупу, а тому прийнятий відповідачем наказ від 17.11.2023 №00706 є незаконним та таким, що прийнятий з порушенням законних прав та інтересів позивача.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, виходячи зі змісту ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання права.
Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
У даному випадку позивач, зокрема, просить визнати за ним право на приватизацію шляхом викупу об'єкту приватизації - нежитлова будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв.м., яка розташована за адресою м. Харків, вул. Мироносицька, 20.
Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим регулює Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон №2269-VIIІ).
Згідно з дефініцією, наведеною в п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону, приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.
До об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України (ч.1 ст. 4 Закону №2269-VIIІ).
За змістом статті 7 Закону №2269-VІII Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації, які здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших актів законодавства. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють, серед іншого, такі основні повноваження: затверджують переліки об'єктів, що підлягають приватизації; класифікують об'єкти приватизації відповідно до цього Закону; приймають рішення про приватизацію об'єктів державної власності у випадках, установлених законодавством; здійснюють повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації; здійснюють управління об'єктами державної власності, зокрема державними підприємствами та корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери управління Фонду державного майна України, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; продають майно, що перебуває у державній власності, у процесі його приватизації, а також акції (частки), що належать державі у майні господарських товариств; укладають договори на проведення оцінки об'єктів приватизації у випадках, передбачених законодавством; здійснюють захист майнових прав державних підприємств, а також корпоративних прав держави на території України, що належать до сфери управління Фонду державного майна України; державні органи приватизації здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, іншими актами законодавства.
За змістом статті 10 Закону №2269-VІII порядок приватизації державного і комунального майна, зокрема, передбачає формування та затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об'єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об'єкта шляхом викупу. Приватизація об'єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації.
Згідно зі статтями 1, 6 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.
Статтею 13 Закону №2269-VІII унормовано способи приватизації. Зокрема, приватизація державного або комунального майна здійснюється шляхом: 1) продажу об'єктів права державної або комунальної власності на аукціоні, у тому числі: аукціоні з умовами; аукціоні без умов; аукціоні за методом покрокового зниження стартової ціни та подальшого подання цінових пропозицій; аукціоні із зниженням стартової ціни; аукціоні за методом вивчення цінових пропозицій; 2) викупу об'єктів приватизації.
Процедура подання та розгляду заяв про включення об'єктів права державної власності до переліків об'єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації визначена у Порядку, прийнятому відповідно до частини 7 статті 11 Закону №2269-VІII.
Пунктами 4 і 5 розділу 1 Порядку визначено, що заявниками можуть бути потенційні покупці - фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни) або юридичні особи (юридичні особи, зареєстровані на території України, юридичні особи інших держав). Заявник забезпечує достовірність наданої інформації та повноту поданих документів.
Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 18 Закону №2269-VІII приватизація об'єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною 2 цієї статті.
За змістом частини 2 статті 18 Закону №2269-VІII орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов:
- орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна;
- орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу;
- невід'ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди;
- здійснення і склад невід'ємних поліпшень, у тому числі невід'ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід'ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб'єктом оціночної діяльності;
- орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати;
- договір оренди є чинним на момент приватизації.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №2269-VІII орендар, який виконав умови, передбачені частиною 2 цієї статті, має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу.
Тобто, наведені положення статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначають правові підстави набуття орендарем права на приватизацію шляхом викупу об'єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду.
Наведене свідчить про те, що у випадку, коли орендарем виконано всі умови, передбачені статтею 18 Закону №2269-VІII, то відсутні законодавчі обмеження на приватизацію спірного приміщення, та якщо органом приватизації прийнято рішення про приватизацію орендованого майна шляхом викупу, в орендаря виникає право на приватизацію орендованого приміщення у визначений спосіб (шляхом викупу). Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №910/5147/20, від 01.06.2021 у справі № 910/5640/20, від 07.03.2023 по справі №910/4874/21.
Суд установив, що 24.06.2022 між Українсько-болгарським товариством з обмеженою відповідальністю "Пірана" (позивач, Орендар) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (відповідач, Орендодавець, Регіональне відділення) укладено Договір, предметом якого є оренда нежитлової будівлі літ "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м, яка розташована за адресою: м Харків, вул. Мироносицька, 20, що обліковується на балансі Державної установи "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії" (третя особа, балансоутримувач).
Вартість орендованого майна визначена згідно з висновком про вартість майна експерта-оцінювача - суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця Мокрова О.П., станом на 20.07.2022 і становить за незалежною оцінкою 4'279'600 грн без податку на додану вартість.
Строк дії Договору - 5 років з дати набрання чинності цим договором (п. 12.1. Умов Договору), тобто до 24.06.2027 включно, отже він є чинним.
Доказів розірвання вказаного правочину станом на теперішній час матеріали справи не містять.
Одночасно, за твердженнями позивача, орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати. Доказів зворотного всупереч принципу змагальності відповідачем не надано, обставин належного виконання з боку позивача своїх обов'язків за Договором не заперечено.
Відповідно до п 5.1. Договору оренди Орендар має право здійснювати невід'ємні поліпшення майна за наявності рішення Орендодавця про надання згоди, прийнятого відповідно до Закону та Порядку.
Відповідно до п 1 розділу 1 Порядку, який затверджений наказом Фонду державного майна України 18 серпня 2022 року № 910 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 вересня 2022 року за № 1070/38406 (далі - Порядок) для розгляду питання про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендар подає орендодавцю та балансоутримувачу об'єкта оренди клопотання і такі документи 1) опис передбачуваних робіт і кошторис витрат на їх проведення; 2) висновок будівельної експертизи щодо відповідності кошторису державним будівельним стандартам; 3) графік виконання робіт; 4) довідку про відсутність залишку амортизаційних відрахувань на державне майно (у разі здійснення невід'ємних поліпшень щодо єдиного майнового комплексу підприємства, його відокремленого структурного підрозділу); 5) звіт про оцінку об'єкта оренди станом на будь-яку дату між 01 січня поточного року і датою клопотання, складений суб'єктом оціночної діяльності, відібраним орендарем або балансоутримувачем орендованого майна; 6) рецензію на звіт про оцінку, проведену відповідно до вимог законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні; 7) довідку за підписом керівника балансоутримувача, що орендоване майно перебуває в стані, який не дозволяє використовувати його за цільовим призначенням, визначеним договором оренди (а якщо договір оренди не визначає цільового призначення - то за цільовим призначенням, визначеним орендарем у клопотанні) (подається лише орендодавцю). У довідці обов'язково зазначається, що вона подається для цілей отримання орендарем згоди орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна. 8) підтвердження факту усунення орендарем порушення умов договору оренди (у разі їх наявності), виявлених орендодавцем у ході планової або позапланової перевірки, сплати заборгованості з орендної плати або будь-яких інших платежів за договором оренди, наявних на дату подання клопотання.
Наказом Регіонального відділення від 24.02.2023 № 00149 Орендарю надана згода на проведення невід'ємних поліпшень за договором оренди № 0177, предметом якого є нежитлова будівля літ "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м, яка розташована за адресою м Харків, вул. Мироносицька, 20, що обліковується на балансі Державної установи "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії". Цією дією відповідач підтвердив факт виконання позивачем вимог п 1 розділу 1 Порядку.
Відповідно до п. 1 розділу 4 Порядку після здійснення усіх робіт, на здійснення яких орендодавцем була надана згода, орендар надає орендодавцю та балансоутримувачу (у разі його наявності) інформацію про завершення виконання робіт, перелік і вартість виконаних робіт та копії підписаних замовником і підрядником актів приймання виконаних робіт Орендар додатково надає копії документів, які підтверджують оплату виконаних робіт, якщо об'єктом оренди є єдиний майновий комплекс, його відокремлений структурний підрозділ, площа об'єкта оренди перевищує 150 кв. метрів Орендар має право отримати лист орендодавця про отримання ним документів, передбачених цим пунктом Орендодавець зобов'язаний надати такий лисі протягом 5 робочих днів з дати отримання прохання орендаря На виконання вимог чинного законодавства.
Позивач повідомив відповідача про завершення виконання робіт, на підтвердження чого надано копії підписаних замовником і підрядником актів приймання виконаних робіт та документів, що підтверджують оплату зазначених робіт.
Вартість зроблених позивачем невід'ємних поліпшень становить 4'331'246,13 грн без ПДВ, що підтверджується матеріалами справи, а саме:
- актом візуального обстеження об'єкта оренди, що належить до державної власності від 01.09.2023; звітом про проведення технічного обстеження нежитлової будівлі № 250723-1 від 25.07.2023; аудиторським звітом від 09.08.2023; договором № 04/03/23 від 03.03.2023 з додатками; договором поставки № 290323/3-П від 29.03.2023 з додатками; договором № 23/1204-1 від 12.04.2023 з додатками; договором постачання № ДЮ-23/04/20-1 від 20.04.2023.
Позивач звернувся до відповідача з листом, у якому просив включити об'єкт - нежитлову будівлю літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 20, до переліку об'єктів малої приватизації та розпочати роботу по приватизації даного об'єкта шляхом викупу.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону №2269-VIIІ державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п'ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об'єкта), а також відповідний уповноважений орган управління.
Наказом Фонду державного майна України від 09.11.2023 №2016 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 №1 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (із змінами)" об'єкт державної власності - нежитлова будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, буд. 20, було включено до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації (додаток 3 "Перелік окремого майна"). Відповідальним за підготовку до приватизації вищевказаного об'єкта державної власності визначено регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області.
Листом від 15.11.2023 №170 Українсько-Болгарське товариство з обмеженою відповідальністю "Пірана" звернулося до Регіонального відділення щодо визначення способу приватизації вищевказаного об'єкта малої приватизації - шляхом викупу.
Тобто, з наведеного вбачається, що фактично орендарем - Українсько-Болгарським товариством з обмеженою відповідальністю "Пірана" було виконано всі умови частини 2 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", внаслідок чого у останнього виникло право на приватизацію способом викупу об'єкта приватизації (державного окремого індивідуально визначене майно) - нежитлову будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, буд. 20.
Щодо посилань відповідача та третьої особи (Фонду державного майна України) на те, що дата укладання Договору (24.06.2022) передує даті оцінки та даті станом на яку визначена вартість майна (20.07.2022), тобто дана оцінка не є оцінкою для укладання договору оренди, суд зазначає, що визначальним у даному випадку є саме те, що поліпшення мають бути виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна.
Матеріали справи містять звіт ФОП Мокрова О.П. про оцінку майна - нежитлової будівлі літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв.м, за адресою м. Харків, вул. Мироносицька, 20.
Вказаний звіт був рецензований відповідачем та наказом останнього від 09.09.2022 №00607 затверджено висновок про вартість майна та встановлено, що ринкова вартість об'єкта оцінки становить: 4'279'600 грн.
Доказів того, що станом на 24.06.2022 ринкова вартість об'єкта оцінки була інша ніж та, що затверджена наказом відповідача, останнім не надано.
Суд зазначає, що відповідач, надавши позивачу згоду на проведення невід'ємних поліпшень за спірним договором оренди, та затвердивши висновок про вартість майна, фактично визнав ринкову вартість спірного майна, а тому вказані відповідачем та третьою особою обставини не можуть бути підставою для відмови позивачу у приватизації спірного майна шляхом викупу.
Щодо тверджень відповідача та третьої особи про відсутність висновку будівельної експертизи, суд зазначає таке.
Як убачається з матеріалів справи, здійснення і склад невід'ємних поліпшень, а також вартість невід'ємних поліпшень, підтверджуються актом візуального обстеження об'єкта оренди, що належить до державної власності від 01.09.2023; звітом про проведення технічного обстеження нежитлової будівлі № 250723-1 від 25.07.2023; аудиторським звітом від 09.08.2023; договором № 04/03/23 від 03.03.2023 з додатками; договором поставки № 290323/3-П від 29.03.2023 з додатками; договором № 23/1204-1 від 12.04.2023 з додатками; договором постачання № ДЮ-23/04/20-1 від 20.04.2023; договором підряду №01/04/20 від 03.04.2023.
При цьому вартість зроблених позивачем невід'ємних поліпшень становить 4'331'246,13 грн, тобто більше ніж 100% від вартості спірного майна (4'279'600 грн).
Суд також зазначає, що порядок та етапи приватизації державного майна чітко визначені ч. 1 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", та передбачають: формування та затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об'єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті ФДМ України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об'єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об'єкта приватизації.
З наведеної норми вбачається, що відповідачем спочатку формується та затверджується переліків об'єктів, що підлягають приватизації та приймається рішення про спосіб приватизації.
Пунктом 1.1. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, який затверджений наказом ФДМУ від 27.02.2004 №377 визначено, що цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.
Пунктом 2.2. вказаного Порядку встановлено, що підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають: договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти; погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи; довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень; інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Вичерпний пакет документів визначений у п. 2.2. вказаного Порядку та ст. 18 Закону №2269-VIIІ був наданий позивачем відповідачу, та який відповідачем був проігнорований.
З наведеного вбачається, що твердження відповідача про не проведення оцінки державного майна орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення є хибними, оскільки дана оцінка проводиться після включення майна до переліків об'єктів, що підлягають приватизації та прийняття відповідного рішення про приватизацію нерухомого майна шляхом викупу.
Таким чином, позивачем були виконані всі умови частини 2 статті 18 Закону №2269-VІII, внаслідок чого у останнього виникло право на приватизацію способом викупу об'єкта приватизації.
Враховуючи викладене, вимога про визнання за Українсько-болгарським товариством з обмеженою відповідальністю "Пірана" (код ЄДРПОУ 22699101) права на приватизацію шляхом викупу об'єкту приватизації - нежитлова будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв.м., яка розташована за адресою м. Харків, вул. Мироносицька, 20, є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про скасування наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області № 00706 № 17.11.2023, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 ст. 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (п. 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (п. 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (п. 35), від 01.02:2020 у справі №922/614/19 (п. 52), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 109).
Враховуючи те, що позивач у відповідності до встановленого законом порядку набув право на приватизацію шляхом викупу об'єкту приватизації - нежитлової будівлі літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв.м., яка розташована за адресою м.Харків, вул. Мироносицька, 20, спірний наказ відповідача є таким, що порушує права та інтереси позивача, а тому підлягає скасуванню.
Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині скасування наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області № 00706 № 17.11.2023.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про приватизацію способом викупу об'єкту приватизації - нежитлова будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м, яка розташована за адресою, м. Харків, вул Мироносицька, 20, суд зазначає таке.
Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
Конституційний Суд України виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року № 3-р/2019).
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 1-2/2016).
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 також зазначено, що кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.
У рішенні у справі "Kopeckу v. Slovakia" (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: "Vilho Eskelinen and Others v. Finland", п. 94, заява № 63235/00; "Haupt v. Austria", п. 47, заява № 9816/82; "Radomilja and Others v. Croatia", п. 142, заява № 25376/06; "Draon v. France", п. 65, заяви № 1513/03, № 11810/03 та ін.).
Поняття "якість закону" (quality of law) охоплює такі характеристики відповідного акта законодавства як чіткість, точність, недвозначність, зрозумілість, узгодженість, доступність, виконуваність, передбачуваність і послідовність. Ці характеристики стосуються як положень будь-якого акта (норм права, які у ньому містяться), так і взаємозв'язку такого акта з іншими актами законодавства такої ж юридичної сили. При цьому норми права, що не відповідають критерію "якості закону" (зокрема, не відповідають принципу передбачуваності (principle of foreseeability) або передбачають можливість різного тлумачення та правозастосування), суперечать і такому елементу принципу верховенства права як заборона свавілля, а застосування таких норм може призвести до порушення конституційних прав особи та неможливість адекватного захисту від необмеженого втручання суб'єктів владних повноважень у права такої особи.
Поняття "легітимні очікування", головним чином походять від англійського терміну "legitimate expectations" як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Отже, з огляду на вказане вище, враховуючи наявність норми частини 2 ст.18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", суд дійшов висновку, що у позивача у зв'язку із здійснення відповідних невід'ємних поліпшень об'єкта оренди за дотримання вимог вказаної вище правової норми виникли легітимні очікування на приватизацію такого об'єкта шляхом його викупу, тобто у спосіб, який визначено нормою Закону.
У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997р. №475/97 ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, не визнання Регіональним відділенням за Українсько - болгарським товариством з обмеженою відповідальністю "Пірана" права на приватизацію спірного майна шляхом викупу та прийняття рішення про приватизацію спірного майна шляхом проведення аукціону можна вважати таким, що являє собою втручання у право позивача реалізувати свої "легітимні очікування" незалежно від того, чи вважається це втручанням "на мирне володіння своїм майном" у значенні першого речення статті 1 Першого протоколу, чи позбавленням його майна у значенні другого речення цієї статті.
За таких обставин, виходячи з всього викладеного вище в сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової обґрунтованості та наявності достатніх підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про приватизацію способом викупу об'єкту приватизації - нежитлова будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м, яка розташована за адресою, м. Харків, вул Мироносицька, 20.
Щодо посилань відповідача та третьої особи на втручання в дискреційні повноваження Регіонального відділення, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 07.07.2021 у справі №910/6319/19 надав оцінку дискреційним повноваженням. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
З наведеного слідує, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас частиною 3 статті 18 Закону №2269-VIII передбачено, що орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу.
Тобто, у випадку, коли орендарем виконано всі умови, передбачені статтею 18 Закону №2269-VІII, то відсутні законодавчі обмеження на приватизацію спірного приміщення, а в орендаря виникає право на приватизацію орендованого приміщення у визначений спосіб (шляхом викупу). Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №910/5147/20, від 01.06.2021 у справі №910/5640/20, від 07.03.2023 по справі №910/4874/21.
У свою чергу, основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об'єктів приватизації ефективному приватному власнику (ст. 2 Закону №2269-VIII).
За приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Верховний Суд неодноразово вказував на принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium - "не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці". Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
На переконання суду, відповідач надаючи дозвіл на здійснення позивачем невід'ємних поліпшень орендованого державного майна мав розуміти про очікування останнього на приватизацію такого майна шляхом викупу за Законом №2269-VIII, проте Регіональне відділення після включення спірного майна до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, повідомило позивача, що не вбачає правових підстав для визначення способу приватизації об'єкта - викуп.
Законний (охоронюваний законом) інтерес виражається у можливостях суб'єкта права користуватися певним соціальним благом, не вимагаючи певних дій від інших осіб і лише за певних умов маючи можливість звертатися за захистом цього інтересу до суду з метою задоволення своїх потреб, які не суперечать суспільним.
Для звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу особа повинна мати легітимні очікування вчинення стосовно неї певних дій з боку іншого суб'єкта відповідно до заснованого на законі дозволу.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У підпунктах 11.82 - 11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
За приписами ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Ефективний спосіб захисту прав має забезпечувати мету здійснення правосуддя з урахуванням процесуальної економії.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Верховний Суд у своїй постанові від 28.05.2020 у справі №910/7164/19 щодо способу засобу захисту вказав, що, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Таким чином, на переконання суду, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та забезпечує поновлення порушеного права останнього через порушення та не визнання відповідачем та третьою особою (Фондом державного майна України) його права на приватизацію окремого майна шляхом викупу за наявності дотримання позивачем вимог ч. 2, 3 ст. 18 Закону №2269-VIII.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 8052 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області № 00706 № 17.11.2023.
Визнати за Українсько-болгарським товариством з обмеженою відповідальністю "Пірана" (код ЄДРПОУ 22699101) право на приватизацію шляхом викупу об'єкту приватизації - нежитлова будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв.м., яка розташована за адресою м. Харків, вул. Мироносицька, 20.
Зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області прийняти рішення про приватизацію способом викупу об'єкту приватизації - нежитлова будівля літ. "А-4" загальною площею 1365,1 кв. м., яка розташована за адресою, м. Харків, вул Мироносицька, 20.
Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, м-н. Театральний, 1; код ЄДРПОУ 44223324) на користь Українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пірана" (61080, м. Харків, в'їзд Естакадний, 3-А; код ЄДРПОУ 22699101) судовий збір у сумі 8052 грн.
Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України
Учасники справи:
Позивач - Українсько-болгарське товариство з обмеженою відповідальністю "Пірана" (61080, м. Харків, в'їзд Естакадний, 3-А; код ЄДРПОУ 22699101).
Відповідач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, м-н. Театральний, 1; код ЄДРПОУ 44223324).
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
- Державна установа "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії" (61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 25, код 00209740);
- Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код 00032945).
Повний текст рішення складено 13.02.2024.
Суддя І.В. Трофімов