31 січня 2024 року м. Харків Справа №922/2310/23 (904/4780/22)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Тихий П.В.
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,
за участю представників:
від позивача - Кувакіна Н.В.,
від відповідача - Сироткін С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» (вх.№2340Х від 14.11.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 у справі №922/2310/23 (904/4780/22) (м. Харків, суддя Яризько В.О., повний текст рішення складено 18.10.2023),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакорм», м. Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль», смт Слобожанське Дніпровський район, Дніпропетровська область,
про стягнення коштів, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новакорм» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» в якому просило суд стягнути заборгованість у розмірі 168781,91 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині сплати заборгованості за договором поставки №011220 від 01 грудня 2020 року.
13.06.2023 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакорм» штрафні санкції в загальному розмірі 387 950,95 грн, з них пеня за порушення зобов'язання в розмірі 216618,20 грн, відсотки за невиконання грошового зобов'язання в розмірі 18634,87 грн, інфляційні збитки в розмірі 152697,86 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області у справі №922/2310/23 від 06.07.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакорм».
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 передано матеріали справи №904/4780/22 Господарському суду Харківської області, в провадженні якого перебуває справа №922/2310/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакорм», для розгляду спору в межах цієї справи.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакорм» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакорм» штрафні санкції у розмірі 387950,95 грн, з яких пеня за порушення зобов'язання в розмірі 216618,20 грн, 3% річних в розмірі 18634,87 грн, інфляційні збитки у розмірі 152697,86 грн та 5819,28 грн судових витрат. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить поновити відповідачеві пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 у справі №922/2310/23 (904/4780/22) як такий, що пропущений ним з поважних причин; відкрити апеляційне провадження у справі №922/2310/23 (904/4780/22); скасувати повністю рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 у справі №922/2310/23 (904/4780/22) та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі; у разі неможливості відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі - змінити рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 у справі №922/2310/23 (904/4780/22), яким зменшити: - суму нарахованих процентів річних до 1 000,00 (однієї тисячі) грн; - суму нарахованої пені до 5 000,00 (п'яти тисяч) грн; - суму нарахованих інфляційних втрат до 4 000,00 (чотирьох тисяч) грн; судові витрати покласти на позивача; розглянути справу в судовому засіданні з викликом сторін.
В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ «Дніпрокріль» зазначає наступне:
- позивачем не дотримано вимог Господарського процесуального кодексу України до заяви про збільшення або зменшення/збільшення розміру позовних вимог;
- розрахунок заборгованості станом на 05.11.2021 здійснений позивачем на припущеннях щодо відсутності переплати за Договором; наявні порушення розрахунку штрафних санкцій за окремими видатковими накладними;
- Специфікація №1 підписана раніше ніж Договір поставки, а договір не містить положень про розповсюдження його дії на правовідносини, що склалися до підписання договору. Зазначені документи є окремими підставами для стягнення заборгованості, які по різному регулюють питання відповідальності за неналежне виконання заборгованості;
- погашення заборгованості повинно було бути здійснено не за хронологією поставок товару, а саме відповідно до призначення платежу, який зазначено самостійно платником (відповідачем);
- позивачем неправильно обрано спосіб захисту, оскільки положеннями договору та чинного законодавства не передбачені такі заходи відповідальності за порушення грошових зобов'язань як «відсотки за невиконання грошового зобов'язання» та «інфляційні збитки»;
- суд першої інстанції не врахував фінансовий стан відповідача при визначенні розміру нарахованих штрафних санкцій.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» (вх.№2340Х від 14.11.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 у справі №922/2310/23 (904/4780/22) залишено без руху. Встановлено апелянту десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги. Східним апеляційним господарським судом в умовах воєнного стану, зважаючи на утруднення реалізації учасниками справи прав, наданих їм Господарським процесуальним кодексом України рекомендовано для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи з використанням програми «Електронний суд». Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/ Повідомлено апелянта, що заява про усунення недоліків повинна надійти до суду апеляційної інстанції не пізніше п'ятого дня з наступного дня після закінчення десятиденного строку на усунення недоліків. Наслідки неусунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, визначені статтями 174, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України. Звернуто увагу скаржника, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 №3200-IX передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України.
В строк наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№14635 від 27.11.2023) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 17.11.2023. Зокрема, апелянтом надано докази доплати судового збору у розмірі 3185,54 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №922/2310/23 (904/4780/22). Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» (вх.№2340Х від 14.11.2023) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 у справі №922/2310/23 (904/4780/22). Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2310/23 (904/4780/22). Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Відзив має бути оформлено у відповідності до вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України, якою, зокрема, передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. Східним апеляційним господарським судом в умовах воєнного стану, зважаючи на утруднення реалізації учасниками справи прав, наданих їм Господарським процесуальним кодексом України рекомендовано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи (відзиви, заяви, клопотання тощо) з використанням програми «Електронний суд». Учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв'язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень. Звернуто увагу учасників судового провадження, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 №3200-IX передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України.
05.12.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2310/23 (904/4780/22) (вх.№15047).
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакорм» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№15714 від 18.12.2023), в якому просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Дніпрокріль» на рішення Господарського суду Харківської області у справі №904/4780/22 від 09.10.2023 без задоволення; у випадку розгляду апеляційної скарги з викликом сторін забезпечити проведення судових засідань у справі №904/4780/22 в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, за допомогою програмного забезпечення «ВКЗ» («Захищений відеоконференцзв'язок з судом»), з використанням власних технічних засобів.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Новакорм» зазначає наступне:
- наразі твердження щодо зарахування оплат в хронологічному порядку є неактуальним, адже ТОВ «Новакорм» було здійснено перерахунок з врахуванням оплат відповідно до призначення платежу;
- доводи апелянта щодо некоректності розрахунку спростовуються матеріалами справи. При цьому відповідачем не було здійснено контррозрахунок;
- формулювання «відсотки за невиконання грошового зобов'язання» та «інфляційні збитки» повністю відповідають суті понять описаних статтею 625 ЦК України, є загальновживаними, в тому числі Верховним Судом;
- доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій є необґрунтованими, а інфляційні витрати не можуть бути зменшені за рішенням суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 призначено справу №922/2310/23 (904/4780/22) до розгляду на «31» січня 2024 р. о 10:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Повідомлено учасників справи про дату, час та місце розгляду справи. Задоволено клопотання представника ТОВ «Новакорм» - адвоката Кувакіної Н.В. про його участь у судових засіданнях Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №922/2310/23 (904/4780/22) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів представника, який подав вказану заяву. Судове засідання у справі №922/2310/23 (904/4780/22), яке відбудеться « 31» січня 2024 о 10:15 год. та подальші судові засідання у даній справі ухвалено провести за участю представника ТОВ «Новакорм» - адвоката Кувакіної Н.В. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Повідомлено представника ТОВ «Новакорм» - адвоката Кувакіну Н.В., що Інструкція користувача підсистеми відеоконференцзв'язку розміщена на веб-сторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua, та роз'яснити, що для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду особі необхідно використовувати комп'ютерну техніку або смартфони з доступом в мережу Інтернет, які дозволяють передавати аудіосигнал та відеозображення; за 10 хвилин до початку судового засідання представник зобов'язаний зайти та авторизуватися в системі відеоконференцзв'язку, активувати технічні засоби (мікрофон, навушники та камеру), перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою системи відеоконференцзв'язку та очікувати запрошення секретаря судового засідання до участі в судовому засіданні. Роз'яснено учасникам справи, що в умовах дії режиму воєнного стану, з міркувань безпеки та враховуючи приписи ст.3 Конституції України, розгляд апеляційної скарги може бути перенесений на іншу дату. Запропоновано учасникам справи заздалегідь визначитися із бажанням та можливістю взяти участь у судовому засіданні, про що письмово повідомити Східний апеляційний господарський суд. Явку представників учасників справи визнано необов'язковою. Запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи (заяви, клопотання тощо) з використанням програми «Електронний суд». Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/ Звернуто увагу учасників судового провадження, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 №3200-IX передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України.
Представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» - адвокатом Сироткіним С.С. було надано суду апеляційної інстанції клопотання (вх.№15936 від 22.12.2023) про його участь у судовому засіданні, призначеному на 31.01.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» - адвоката Сироткіна С.С. про його участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №922/2310/23 (904/4780/22), яке відбудеться « 31» січня 2024 р. о 10:15 год. у залі судового засідання №132 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів представника, який подав вказану заяву. Судове засідання у справі №922/2310/23 (904/4780/22), яке відбудеться « 31» січня 2024 р. о 10:15 год. ухвалено провести за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» - адвоката Сироткіна С.С. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Повідомлено представника ТОВ «Дніпрокріль» - адвоката Сироткіна С.С., що Інструкція користувача підсистеми відеоконференцзв'язку розміщена на веб-сторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua, та роз'яснити, що для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду особі необхідно використовувати комп'ютерну техніку або смартфони з доступом в мережу Інтернет, які дозволяють передавати аудіосигнал та відеозображення; за 10 хвилин до початку судового засідання представник зобов'язаний зайти та авторизуватися в системі відеоконференцзв'язку, активувати технічні засоби (мікрофон, навушники та камеру), перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою системи відеоконференцзв'язку та очікувати запрошення секретаря судового засідання до участі в судовому засіданні.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» надійшли додаткові пояснення (вх.№1374 від 26.01.2024), в яких останнє заперечує проти доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просить суд задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 31.01.2024 представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити її в повному обсязі. Представник позивача проти вимог скарги заперечив, просив оскаржуване рішення суду залишити в силі.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Новакорм» (Постачальник за Договором) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» (Покупець за Договором) Договір поставки №011220 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених даним Договором, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити комбікорм (далі Товар), зазначений специфікаціях до Договору.
Згідно з пунктом 2.1 Договору кількість, ціна та вартість Товару, що поставляться за цим Договором, визначається у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до пунктів 4.1-4.2 Договору ціна за одиницю Товару, загальна вартість Товару, що поставляться, кількість Товару, відображається у Специфікаціях. Розрахунки за поставлений згідно Договору Товар здійснюються шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок Постачальника у розмірі 100% вартості партії Товару у строк 30 (тридцять) календарних днів з моменту постачання Товару. Інший порядок розрахунків за Товар, який поставляється за цим Договором, може бути встановлений у Специфікації.
Матеріалами справами підтверджується, та не заперечується сторонами, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання, здійснюючи поставку Товару відповідно до Договору. Станом на 11.10.2021 було поставлено Товару на загальну суму 5 993 031,60 грн, зокрема: 14.12.2020 на суму 246 537,12 грн (видаткова накладна №2216, 218); 22.12.2020 на суму 254 850,72 грн (видаткова накладна №2284, 2285); 27.01.2021 на суму 262 641,60 грн (видаткова накладна №210); 28.01.2021 на суму 1 701,60 грн (видаткова накладна №211); 15.02.2021 на суму 266 996,16 грн (видаткова накладна №365, 366); 02.03.2021 на суму 226 738,80 грн (видаткова накладна №488); 10.03.2021 на суму 262 044,72 грн (видаткова накладна №565, 566); 22.03.2021 на суму 264 197,52 грн (видаткова накладна №692, 693); 02.04.2021 на суму 270 010,08 грн (видаткова накладна №797, 798); 13.04.2021 на суму 265 058,64 грн (видаткова накладна №905, 906); 23.04.2021 на суму 259 197,12 грн (видаткова накладна №1018); 07.05.2021 на суму 221 572,08 грн (видаткова накладна №1134,1135); 12.05.2021 на суму 266 004,96 грн (видаткова накладна №1186); 23.05.2021 на суму 266 034,72 грн (видаткова накладна №1276, 1277); 06.06.2021 на суму 264 263,52 грн (видаткова накладна №1396); 16.06.2021 на суму 268 864,56 грн (видаткова накладна №1495, 1496); 28.06.2021 на суму 264 698,88 грн (видаткова накладна №1584); 11.07.2021 на суму 265 351,92 грн (видаткова накладна №1702); 28.07.2021 на суму 267 746,40 грн (видаткова накладна №1837); 09.08.2021 на суму 272 535,36 грн (видаткова накладна №1963); 24.08.2021 на суму 262 759,20 грн (видаткова накладна №2097, 2098); 10.09.2021 на суму 261 651,36 грн (видаткова накладна №2259); 23.09.2021 на суму 264 916,56 грн (видаткова накладна №2394); 05.10.2021 на суму 266 658,00 грн (видаткова накладна №2513).
Відповідачем у повному обсязі сплачено грошові кошти за поставлений товар у загальному розмірі. Водночас, як зазначає позивач, відповідачем не було належним чином виконано своїх зобов'язань за Договором, що виявилося у систематичному порушенні строку виконання зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого Товару.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача пеню за порушення зобов'язання в розмірі 216 618,20 грн, 3% річних в розмірі 18 634,87 грн, інфляційні втрати в розмірі 152 697,86 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що факт отримання від позивача за спірним договором товару на загальну суму 5993031,60 грн підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Враховуючи встановлені судом факти здійснення відповідачем оплат з порушенням 30 денного відстрочення, не надання відповідачем доказів здійснення своєчасної оплати кожної партії поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти вимог позивача, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого ТОВ «Новакорм» за договором поставки товару №011220 від 01.12.2020. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази на підтвердження здійснення поставок та оплат за договором, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначено розмір заборгованості станом на початок нарахування штрафних санкцій. Суд вказав, що відповідно до чинного на час існування правовідносин законодавства, а саме положень щодо карантину, строк нарахування штрафних санкцій було продовжено. За висновками суду, присудження до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а також засобом недопущення використання штрафних санкцій, як інструменту отримання безпідставних доходів. Суд зазначив про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Нормами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 1,2 статті 692 ЦК України).
В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормами статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).
Судом встановлено, що між сторонами у справі укладено Договір поставки №011220 від 01.12.2020 відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, зазначений у специфікаціях до Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар на суму 5993031,60 грн, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Відповідачем було сплачено вартість поставленого товару в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, не заперечується сторонами та не є предметом позовних вимог.
Водночас, позивач вказує на систематичне прострочення відповідачем оплати товару за Договором.
Судом встановлено, що відповідно до п. 1.1 Договору поставки №011220 від 01.12.2020 Покупець зобов'язується прийняти та оплатити комбікорм (далі - Товар), зазначений специфікаціях до Договору.
Відповідно до пунктів 4.1-4.2 Договору ціна за одиницю Товару, загальна вартість Товару, що поставляться, кількість Товару, відображається у Специфікаціях. Розрахунки за поставлений згідно Договору Товар здійснюються шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок Постачальника у розмірі 100% вартості партії Товару у строк 30 (тридцять) календарних днів з моменту постачання Товару. Інший порядок розрахунків за Товар, який поставляється за цим Договором, може бути встановлений у Специфікації.
Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної постачальника (п.3.5. Договору).
Як вбачається із наявних у справі Специфікацій, останні визначають обсяг, вартість поставки товару та обов'язки сторін у майбутньому. Порядок розрахунків у Специфікаціях визначено аналогічно п.4.2. Договору, тобто оплата 100% вартості партії Товару у строк 30 (тридцять) календарних днів з моменту постачання Товару.
Тобто, зважаючи на умови Договору та фактичні обставини справи, обов'язок зі сплати Товару виник у відповідача протягом 30 календарних днів з моменту поставки Товару за кожною окремою видатковою накладною.
Таким чином, з досліджених доказів вбачається, що строки оплати відповідачем дотримані не були.
Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту дотримання строків оплати поставленого товару закон покладає на Покупця (за Договором №011220 від 01.12.2020).
Відповідач не надав суду належні докази щодо своєчасної оплати товару згідно з Договором поставки №011220 від 01.12.2020, а тому є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
У частині 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою встановлено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Так, відповідно до п.6.4. Договору у випадку прострочення оплати або неповної оплати товару в строки, зазначені у Договорі, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення оплати від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення оплати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався, зокрема до 30.06.2023.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року були внесені зміни до Цивільного та Господарського кодексів України, а саме: доповнено Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину»; доповнено розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Таким чином, здійснивши перерахунок пені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 216 618,20 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 18 634,87 грн та інфляційні втрати у розмірі 152 697,86 грн згідно з поданими розрахунками.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар, позивач має право нараховувати на суму боргу відсотки річних та інфляцію.
Згідно з п. 6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 18 634,87 грн.
Стосовно заявленої суми інфляційних нарахувань слід зазначити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Такий спосіб розрахунку інфляційних втрат у порядку статті 625 ЦК України не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при відповідному розрахунку.
Вказана правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.
Таким чином, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 152 697,86 грн.
Стосовно доводів скаржника про неправильний розрахунок позивачем початку заборгованості з листопада 2021, колегія суддів зазначає про наступне.
Основною засадою (принципом) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини 3 статті 2 ГПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом (частина 2 статті 13 ГПК України).
Статтею 14 ГПК України визначено, що диспозитивність господарського судочинства полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Тобто диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги та за який період заявляти.
Як вбачається з матеріалів справи, договірні відносини між сторонами на підставі Договору поставки виникли з 2020 року, а позивачем період прострочення сплати основної суми боргу визначено з листопада 2021 року. Колегія суддів зазначає, що заявлені ТОВ «Новакорм» межі позовних вимог визначаються останнім на власний розсуд, що є вираженням принципу диспозитивності. У даному випадку визначення початку прострочення заборгованості з листопада 2021 не порушує права відповідача.
Визначення позивачем початкової суми боргу здійснено на основі наявних у матеріалах справи видаткових накладних та платіжних доручень. Відповідач не погоджується із сумою заборгованості станом на початок розрахунку, при цьому останнім не надано контррозрахунку, з якого можуть вбачатися конкретні порушення позивачем розрахунку суми заборгованості, не надані належні і допустимі докази на підтвердження вказаних обставин.
З огляду на викладене, доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими, а тому вірним є висновок суду першої інстанції про правильність визначення розміру заборгованості станом на початок нарахування пені, відсотків річних та інфляційних витрат.
За змістом доводів апеляційної скарги відповідач висловлює незгоду з судовим рішенням в частині нарахування пені, відсотків річних та інфляційних, з одного боку стверджуючи про відсутність правових підстав для здійснення таких нарахувань взагалі, але у той же час посилається на те, що здійснений позивачем розрахунок є невірним за окремими видатковими накладними. Колегія суддів зазначає, що відповідачем на підтвердження своїх доводів не надано контррозрахунку пені, відсотків річних та інфляційних втрат. Натомість матеріалами справи підтверджено прострочення погашення вартості поставленого товару.
Щодо твердження апелянта про те, що положення Договору не розповсюджуються на правовідносини що виникли за Специфікацією №1, а тому питання відповідальності за неналежне виконання зобов'язання регулюється по-різному, колегія суддів зазначає про наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали Специфікацію №1 від 30.11.2020 до Договору поставки №011220 від 01.12.2020. Пунктом 1 вказаної Специфікації визначено період поставки (з 01.12.2020 по 31.12.2020), найменування, кількість та вартість товару. Пунктом 3 встановлено порядок розрахунків шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника у розмірі 100% вартості партії товару у строк 30 календарних днів з моменту постачання товару.
Сторони у п.4 Специфікації №1 погодили, що у всьому, що не передбачено умовами цієї Специфікації, сторони керуються положеннями договору поставки №011220 від 01.12.2020. Специфікація набирає чинності від дати її підписання сторонами (п.5 Специфікації №1). Відповідно до п.6 ця Специфікація є невід'ємною частиною договору поставки №011220 від 01.12.2020.
Специфікація №1 від 30.11.2020 підписана сторонами та скріплена печатками.
З огляду на викладені обставини, Специфікація №1 є невід'ємною частиною Договору №011220 від 01.12.2020. А тому відсутні підстави вважати про нерозповсюдження умов Договору на правовідносини, що виникли за Специфікацією №1, зокрема, про відмінний від умов Договору порядок сплати заборгованості та відповідальність за неналежне виконання зобов'язання.
Доводи скаржника стосовно протиправної самовільної зміни позивачем призначення платежів, що спричинило неправильне визначення періоду та розміру пені, відсотків річних та інфляційних витрат, не знайшли свого підтвердження з огляду на наступне.
З доданого до позову розрахунку вбачається, що ТОВ «Новакорм» спочатку враховувало оплати від ТОВ «Дніпрокріль» в хронологічному порядку на погашення заборгованості. Водночас, у заяві про збільшення позовних вимог від 13.06.2023 позивачем здійснено перерахунок пені, відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до призначення платежу у платіжних дорученнях відповідача, про необхідність чого і вказує апелянт.
Таким чином, доводи скаржника в апеляційній інстанції про порушення порядку зарахування оплат за Договором спростовуються матеріалами справи та не приймаються судом до уваги.
При цьому, апелянт зазначає, що заява про збільшення розміру позовних вимог, подана до суду 13.06.2023 не відповідає вимогам ч.1 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначає, що у заяві не зазначено прізвище та ініціали судді, який розглядає справу, з найменування заяви неможливо визначити зміст вимог (збільшення чи зменшення позовних вимог), до заяви не надано докази про направлення відповідачу копій всіх документів, а тому заява підлягала поверненню заявнику без розгляду.
Дослідивши наявну в матеріалах справи заяву про збільшення позовних вимог від 13.06.2023 колегія суддів встановила, що остання подана до суду представником позивача через систему Електронний Суд.
Відповідно до п. 12.12.1. Інструкції користувача Електронного кабінету ЄСІТС вторинні заяви - це заяви що подаються по справі, яка вже зареєстрована та доступ до якої надано в кабінеті ЕС. Вторинні заяви подаються користувачами з розділу «Мої справи». Номер справи, номер провадження (за наявності), тип судочинства, категорія/підкатегорія справи, суд та суддя будуть заповнені автоматично інформацією, що міститься в справі. Таким чином, інформація щодо судді заповнюється системою автоматично, а відсутність вказаної інформації з технічних причин за наявності ідентифікації справи за номером та сторонами, не може свідчити про порушення заявником вимог процесуального законодавства.
Також при поданні вказаної заяви до суду представником було обрало запропонований системою шаблон, який має назву «Заява про збільшення або зменшення/збільшення розміру позовних вимог». З мотивувальної та прохальної частини заяви однозначно вбачається, що остання є заявою про збільшення позовних вимог. А тому назва документу не може свідчити про те, що заява є одночасно і збільшенням і зменшенням позовних вимог.
Доводи скаржника про те, що позивачем не надано докази направлення відповідачу копій всіх документів, долучених до матеріалів заяви, спростовуються доданим до заяви описом вкладення на адресу відповідача. Різна назва додатку «розрахунок за специфікаціями» (у поданій до суду заяві) та «розрахунок позовних вимог» (в описі вкладення) не свідчить про те, що вказані додатки мають різний зміст та не становить порушення норм процесуального права.
Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
Отже, колегія суддів зазначає, що заява про збільшення позовних вимог відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України, правомірно прийнята судом першої інстанції, а зазначені апелянтом недоліки не впливають на висновок про прийнятність такої заяви.
Також апелянт стверджує, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушених прав. Такий висновок скаржника ґрунтується на тому, що положеннями договору та чинного законодавства не передбачені такі заходи відповідальності за порушення грошових зобов'язань як «відсотки за невиконання грошового зобов'язання» та «інфляційні збитки».
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів зазначає, що в позовній заяві, з посиланням на частину 2 статті 625 ЦК України, та у наданому до суду розрахунку визначено правову природу та суть заявлених до стягнення сум. Використане позивачем формулювання не свідчить про іншу правову природу заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення пені, відсотків річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549-552 ЦК.
У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов'язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань.
Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Поняття «значно» та «надмірно», які використовуються у статтях 551 ЦК України та 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання (відповідач).
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):
- ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання);
- причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання;
- тривалість прострочення виконання;
- наслідки порушення зобов'язання для кредитора;
- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);
- поведінку кредитора;
- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);
- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;
- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення);
- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Слід відмітити, що укладаючи договір, сторони брали на себе певні зобов'язання та ризики. Отже, підписуючи договір відповідач усвідомлював ступінь відповідальності за неналежне виконання умов договору, зокрема передбачений розмір штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленого товару.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19 зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК).
Так, ст. 86 ГПК передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
В обґрунтування зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій відповідач посилається на погашення основного боргу, відсутність грошових коштів у відповідача, відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок прострочення виконання зобов'язання відповідачем, припинення господарської діяльності відповідача у зв'язку з початком військової агресії, незадовільний майновий стан відповідача, неспівмірність заявлених до стягнення штрафних санкцій з розміром основної заборгованості.
Позивач заперечує проти зазначених відповідачем доводів та зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на те, що штрафні санкції за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором нараховані відповідно до чинного законодавства. ТОВ «Новакорм» зазначає, що останнє також зазнало негативних наслідків збройної агресії, а порушення відповідачем строків оплати за Договором розпочалось до повномасштабної війни. Також позивач вважає, що сума штрафних санкцій є співмірною оскільки розмір заборгованості за певні періоди становив більше ніж 800 000,00 грн.
Суд враховує, що частина 1 статті 625 ЦК України вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частина 2 статті 218 ГК України зазначає, що єдиною підставою звільнення від господарсько-правової відповідальності дія непереборної сили, тобто надзвичайні та невідворотні обставини, що унеможливили належне виконання зобов'язання. Не є підставами звільнення від відповідальності, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника потрібних коштів.
Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 ГК України).
Таким чином, посилання скаржника на відсутність грошових коштів та невиконання зобов'язань його контрагентами не обґрунтовує поважність причин неналежного виконання зобов'язання та не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Крім того, суд зауважує, що саме лише погашення боргу, із порушенням визначених договором строків здійснення розрахунку, не може слугувати безумовною підставою для звільнення особи від передбаченої приписами чинного законодавства та умовами договору відповідальності.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Стосовно посилання відповідача на військову агресію рф проти України, як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, систематичне прострочення з оплати поставленого товару виникло до повномасштабного вторгнення рф. При цьому скаржником не зазначено обставин, які перешкоджали належному виконанню зобов'язань у строк, встановлений Договором.
Саме по собі введення воєнного стану та негативні фінансові наслідки, яких зазнало підприємство у зв'язку з цим, не свідчать про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій. Суд враховує, що у даній справі обидві сторони здійснюють господарську діяльність на території України в умовах збройної агресії.
Доказів наявності форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, які унеможливлюють виконання зобов'язань відповідачем за Договором, та слугують підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, матеріали справи не містять.
Також у даній справі відсутній факт значного перевищення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій у порівнянні із основною заборгованістю.
Стягнення пені в даному випадку не є засобом доходу, а засобом впливу на боржника для належного виконання ним своїх зобов'язань зі своєчасної оплати за поставлений товар.
Щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, які не враховані судом першої інстанції при визначенні розміру штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
Аналіз висновків Верховного Суду стосовно зменшення розміру пені в справах, на які посилається скаржник, свідчить, що з них неможливо виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин відповідних справ та застосувати у цій справі. Більш того, Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду в питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Отже, відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним.
Подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21.
Таким чином, в межах цієї справи судом не встановлено обставин, що свідчать про достатні підстави для застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення пені.
Також відповідач просить зменшити заявлений до стягнення розмір 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
Проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Відповідне зменшення заявлених до стягнення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, що склалися у справі №902/417/18, та зокрема з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала про те, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Отже, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість зменшення відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості.
Фактично, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення, суд може зменшити саме погоджений сторонами у договорі загальний розмір процентів річних, встановлених як відповідальність за час прострочення грошового зобов'язання.
Наразі, погоджений сторонами у договорі загальний розмір процентів річних відсутній.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 18 634,87 грн, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є законним.
Суд звертає увагу, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, чинним законодавством України не передбачено можливості зменшення розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №904/4334/22.
З огляду на викладене, доводи відповідача про наявність підстав для зменшення інфляційних втрат є необґрунтованими. А тому позовні вимоги в частині стягнення 152697,86 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині належних до стягнення розмірів пені, відсотків річних та інфляційних втрат є таким, що підлягає залишенню без змін.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що під час апеляційного перегляду судового рішення судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи, наведені апелянтом не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та не свідчать про допущення будь-яких порушень при прийнятті оскаржуваного рішення. Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване судове рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.2 ст. 273 ГПК апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 14.02.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 08.11.2023 №3429-IX).
Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокріль» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2023 у справі №922/2310/23 (904/4780/22) залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.02.2024.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук
Суддя П.В. Тихий