Справа № 626/407/17 Номер провадження 11-кп/814/263/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
05 лютого 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинувачених - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 42016220000001032 за апеляційною скаргою прокурора Красноградського відділу Первомайської місцевої прокуратури ОСОБА_10 на вирок Красноградського районного суду Харківської області від 10 грудня 2019 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Станичне Нововодолазького району Харківської області, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано невинуватим за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано у зв'язку із недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки смт Сахновщина Харківської області, громадянки України, із вищою освітою, вдову, працюючу адміністратором ФОП « ОСОБА_11 », зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , не судиму,
визнано невинуватою за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано у зв'язку із недоведеністю вчинення нею вказаного кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо арешту майна, речових доказів, застави, судових витрат.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачуються у тому, що ОСОБА_8 виконуючи обов'язки першого заступника начальника Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, маючи спеціальне звання радника податкової та митної справи 3 рангу, будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, яка займає відповідальне становище, використовуючи своє службове становище та владні повноваження, наприкінці жовтня 2016 року, перебуваючи у своєму службовому кабінеті за адресою: буд. АДРЕСА_3 , з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, за попередньою змовою з ОСОБА_9 , яка працювала на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб, майнових податків та єдиного внеску управління податків і зборів з фізичних осіб зазначеного ГУ ДФС, мала спеціальне звання інспектора податкової та митної справи 1 рангу та була працівником правоохоронного органу, надав вказівку ОСОБА_9 отримати від приватного підприємця, зареєстрованого на території Сахновщинського району Харківської області ОСОБА_12 , неправомірну вигоду з використанням службових повноважень, а саме за не проведення перевірки його господарської діяльності, пов'язаної з вирощуванням та реалізацією сільськогосподарських культур, і невжиття заходів за її результатами.
09 листопада 2016 року ОСОБА_8 зателефонував ОСОБА_12 та викликав його до Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області. Коли 10 листопада 2016 року ОСОБА_12 приїхав до ГУ, ОСОБА_8 , скориставшись його юридичною необізнаністю, увів його в оману, повідомивши, що у його діях є порушення податкового законодавства, за результатами перевірки яких буде нараховано грошові стягнення, чим створив умови, за яких ОСОБА_12 усвідомив, що буде вимушений надати неправомірну вигоду. Вказав, що для відвернення негативних наслідків ОСОБА_12 має спілкуватися з ОСОБА_9 , яка, використовуючи службове становище та владні повноваження, виконуючи вказівку ОСОБА_8 , діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, у подальшому висунула вимогу ОСОБА_12 про надання неправомірної вигоди у вигляді 30 000 грн.
Після чого, виконуючи вказівку ОСОБА_8 , 15 грудня 2016 року, знаходячись у автомобілі ОСОБА_12 , розташованому поблизу будівлі Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, ОСОБА_9 отримала від ОСОБА_12 неправомірну вигоду в сумі 30 000 грн.
Крім того, повторно, наприкінці грудня 2016 року, ОСОБА_8 , за попередньою змовою з ОСОБА_9 , знаходячись у своєму службовому кабінеті розташованому в адміністративній будівлі Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, надав вказівку ОСОБА_9 викликати мешканця Сахновщинського району Харківської області ОСОБА_13 з метою отримання з останнього неправомірної вигоди за не проведення перевірки його господарської діяльності, пов'язаної з вирощуванням та реалізацією сільськогосподарських культур, і не нарахуванням за результатами неї грошових стягнень.
У подальшому ОСОБА_9 30 грудня 2016 року, виконуючи вказівку ОСОБА_8 , зустрілась з ОСОБА_12 , який представляв інтереси ОСОБА_13 , та повідомила, що ОСОБА_13 повинен передати їй та ОСОБА_8 неправомірну вигоду в сумі 20 000 грн. за не проведення перевірки його господарської діяльності, пов'язаної з вирощуванням та реалізацією сільськогосподарських культур і не нарахуванням за результатами неї грошових стягнень, на що в подальшому погодився ОСОБА_13
12 січня 2017 року, близько 12 год. 20 хв. ОСОБА_9 , за вказівкою ОСОБА_8 отримала у його автомобілі Renault Duster д.н.з. НОМЕР_1 , розташованому поблизу адміністративній будівлі Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, від ОСОБА_13 частину обумовленої неправомірної вигоди в сумі 12 000 грн.
23 січня 2017 року близько 12 год. 00 хв. ОСОБА_8 надав вказівку ОСОБА_9 отримати від ОСОБА_13 іншу частішу неправомірної вигоди, після чого, ОСОБА_9 перебуваючи у своєму службовому кабінеті № 3, розташованому в адміністративній будівлі Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, близько 12 год. 20 хв. того ж дня, отримала від ОСОБА_13 другу частину обумовленої суми в розмірі 8 000 грн., які були вилучені того ж дня під час обшуку службового кабінету ОСОБА_9 .
Виправдовуючи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , місцевий суд зазначив, що в основу обвинувачення лягли відомості, які здобуті незаконним шляхом, а саме внаслідок проведення НСРД, результати проведення яких не можуть братися судом як доказ, оскільки є недопустимими доказами, так як отримані внаслідок провокації злочину, істотного порушення прав та свобод громадян, а також через не відкриття стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, документів, що стали підставою для їх проведення.
Так, на підтвердження факту вчинення кримінального правопорушення є лише протокол прийняття заяви ОСОБА_12 про вчинене кримінальне правопорушення від 22 листопада 2016 року, який не зареєстрований у встановленому законом порядку, а тому є недопустимим доказом. Показання ОСОБА_12 , допитаного попереднім складом суду, не можна визнати допустимим доказом, оскільки повторно допитати його в суді немає можливості.
За фактом отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_13 , суд зазначив, що дана особа не являється фізичною особою підприємцем і господарської діяльності не веде, тобто органи ДФС ніяким чином не могли провести перевірку його діяльності, крім того з 01 січня до 31 грудня 2017 року було запроваджено мораторій на проведення планових та позапланових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Крім того, із заяви та показань ОСОБА_13 вбачається провокація злочину, оскільки останній повідомив під час допиту, що про вимагання у нього грошей він дізнався зі слів ОСОБА_12 , особисто грошей у нього ніхто не вимагав, а заяву він написав лише після приїзду до нього співробітників СБУ та ОСОБА_12 , які повідомили, що податківці вимагають кошти у мешканців села.
Суд вказав, що дії працівників СБУ та осіб, які діяли за їх дорученням, мали провокативний характер, а стороною обвинувачення не доведено, що злочин було б вчинено без втручання працівників правоохоронного органу.
Також суд визнав недопустимими доказами висновки експертиз від 09 вересня 2017 року, 30 березня 2017 року, 10 травня 2018 року, 30 липня 2018 року, 22 жовтня 2018 року, оскільки у встановленому порядку під час відкриття матеріалів досудового розслідування відповідно ст. 290 КПК України вони стороні захисту не були відкриті.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд при ухваленні вироку помилково взяв до уваги лише неправдиві показання обвинувачених та не врахував показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , які пояснюють, за яких обставин було виконано вимогу про передачу неправомірної вигоди. Також суд не надав належну оцінку доказам та встановленим фактичним обставинам кримінального правопорушення, а саме показанням свідка ОСОБА_14 . Просить взяти до уваги, що вина обвинувачених також підтверджується письмовими доказами: протоколом прийняття заяви від 22 листопада 2016 року, заявою та протоколом допиту ОСОБА_13 від 06 січня 2017 року, протоколами огляду, помітки та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр та протоколами про результати контролю за вчиненням злочину, протоколами за результатами проведення негласної слідчої розшукової дії, протоколами обшуків за місцем проживання ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , робочому кабінеті ОСОБА_9 , висновками судових комп'ютерно-технічних, криміналистичних та хімічної експертиз.
Зазначає, що суд при дослідженні підстав початку досудового розслідування неправомірно визнав недопустимим доказом протокол прийняття заяви у ОСОБА_12 про вчинене кримінальне правопорушення у зв'язку із тим, що протокол не зареєстрований, оскільки норми КПК не вимагають окремої реєстрації таких заяв. Також, суд неправомірно визнав недопустимим доказом заяву ОСОБА_13 про вчинене кримінальне правопорушення від 06 січня 2017 року, оскільки підстави внесення відомостей до ЄРДР по кримінальному провадженню №42017220000000025, а саме протокол допиту ОСОБА_13 та рапорт від 10 січня 2017 року, стороною захисту не оспорювалися, у зв'язку з чим витяг з ЄРДР в судовому засіданні не досліджувався.
Просить взяти до уваги, що свідок ОСОБА_12 , якого неможливо допитати на даний час у зв'язку зі смертю, давав показання іншому складу суду у тій же справі, тому його показання є належним доказом, оскільки немає заборони у КПК посилатися на них. Також суд не врахував, що під час виконання вимог ст. 290 КПК України стороні захисту також були надані протоколи про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Просить взяти до уваги, що на час виконання ст. 290 КПК України у володінні прокурора зазначені ухвали слідчих суддів про дозволи на проведення НСРД не перебували, а гриф секретності з них було знято відповідно до акту експертної комісії Апеляційного суду Харківської області лише 14 лютого 2018 року. Розсекречені ухвали були надані стороні захисту для ознайомлення в судовому засіданні 08 травня 2018 року, у зв'язку з чим було оголошено перерву.
Зазначає, що судом при винесенні рішення не конкретизовано якими саме нормативними актами він користувався, а також суд не зазначив вид і розмір судових витрат, віднесених на рахунок держави.
На апеляційну скаргу прокурора захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_15 подали заперечення, у якому він просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора.
Інші учасники провадження вирок не оскаржували.
Заслухавши доповідача, прокурора в підтримку його апеляційної скарги, обвинувачених та їх захисника, які просили вирок залишити без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При цьому, згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Винуватість особи має бути доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи, не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце, та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.
У відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов правомірного висновку про те, що вони не підтверджують вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 інкримінованого їм кримінального правопорушення.
Обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, орган досудового розслідування обґрунтовує такими доказами: протоколи обшуку від 23.01.2017 в робочих кабінетах та за місцем проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; протоколи про результати контролю за вчиненням злочину від 12.01.2017 та від 25.01.2017; протоколи огляду та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 12.01.2017 та від 23.01.2017; протоколи від 21 лютого 2017 та від 22 лютого 2017 року за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій; висновок судової експертизи по дослідженню речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин №1215 від 06.09.2017; висновки судових комп'ютерно-технічних експертиз №1216 від 30.03.2017 та №1217 від 30.07.2018; висновки судових криміналістичних експертиз відео- та звукозапису від 10.05.2018 та від 22.10.2018 року.
Обвинувачений ОСОБА_16 заперечував свою причетність до інкримінованого кримінального правопорушення та повідомив, що вилучені у нього 23.01.2017 мічені кошти він зайняв у ОСОБА_9 для придбання скутера своїй дружині. Стосовно телефонних розмов з ОСОБА_9 зазначив, що вислів «з них всіх 2.0» означає класифікатор податків.
ОСОБА_9 під час судового розгляду свою причетність до інкримінованого кримінального правопорушення також заперечувала та розповіла, що з 2009 по середину 2016 року вона мала близькі стосунки та фактично проживала однією сім'єю з ОСОБА_12 , який допомагав їй матеріально. У грудні 2016 ОСОБА_12 приїжджав до неї кілька разів з приводу роз'яснення податкового законодавства, оскільки він займався обробкою землі та під час розмови запропонував їй допомогти оплатити навчання сина. Кошти у розмірі 20 000 грн. повинен був привезти його кум ОСОБА_13 , який нібито мав борг перед ОСОБА_12 . Спочатку ОСОБА_13 в середині січня 2017 передав їй 12 000 грн, а через кілька днів ще 8 000 грн. Крім того, ОСОБА_13 також займався обробкою землі, тому приїжджав до неї за консультацією стосовно оподаткування та разом з тим привозив кошти, які, як вона вважала, передавав ОСОБА_12 на навчання сина. Звернула увагу, що перевірок стосовно ОСОБА_13 вона та ОСОБА_8 проводити не могли, оскільки ОСОБА_13 не є приватним підприємцем та на той час діяв мораторій на їх проведення.
Також підтвердила, що дійсно давала в борг кошти ОСОБА_8 на придбання скутера, які взяла з тих купюр, що їй передав ОСОБА_13 .
Свідок ОСОБА_13 , допитаний у судовому засіданні у суді першої інстанції, заперечив факт вимагання у нього коштів. Вказав, що у грудні 2016 року та на початку січня 2017 року спілкувався із ОСОБА_9 та з ОСОБА_8 , які роз'яснили йому необхідність укладання договорів на обробіток земельних ділянок та подання податкових декларацій. Неправомірної вигоди не вимагали.
Щодо обставин передачі коштів ОСОБА_9 вказав, що написав заяву про вимагання неправомірної вигоди та передавав кошти за вказівкою працівників СБУ, які змусили його це зробити. Інформацію у заяві про вчинення злочинів виклав з розмов, які чув від своїх односельців. Особисто ні з ОСОБА_9 , ні з ОСОБА_8 питання щодо передачі коштів не обговорював. Усі перемовини з ОСОБА_9 вів ОСОБА_12 .
Свідок ОСОБА_12 був допитаний у суді першої інстанції попереднім складом суду, а на момент розгляду провадження судом, який постановив вирок, помер. Під час допиту показав, що передавав ОСОБА_9 кошти у сумі 30000 грн. за не проведення податкової перевірки. Однак, кошти передав власні, зробив це самостійно, а не під час проведення спеціального слідчого експерименту. Також вказав, що після того, як він передав грошові кошти обвинуваченій поза контролем правоохоронних органів, працівники СБУ наполягли, щоб кошти передав ще й ОСОБА_13 , який спочатку запевняв, що у нього ніхто кошти не вимагає, а потім, після розмови із представниками правоохоронного органу, погодився написати заяву та передати кошти. Вказав, що він за вказівкою працівників СБУ повідомив ОСОБА_9 , що ОСОБА_13 готовий передати їй кошти.
Допитаний під час судового розгляду свідок ОСОБА_14 підтвердив, що ОСОБА_9 та ОСОБА_12 проживали разом протягом тривалого часу.
Тобто, факт передачі ОСОБА_12 коштів ОСОБА_9 у сумі 30 000 грн. у якості хабара підтверджується лише показаннями свідка ОСОБА_12 . При цьому будь-яким чином така передача не фіксувалась, ОСОБА_9 факт отримання коштів від особисто ОСОБА_12 заперечує та стверджує про наявність між ними у минулому близьких стосунків та про можливе бажання свідка помститися їй після розлучення. Безпосередньо судом, який розглядав провадження, ОСОБА_12 не допитаний, оскільки свідок помер.
ОСОБА_13 вимагання у нього коштів заперечив, вказав, що особисто з ОСОБА_9 чи ОСОБА_8 щодо необхідності передачі коштів не спілкувався, всі розмови вів ОСОБА_12 . При цьому ОСОБА_9 стверджує, що ОСОБА_12 передавав їй, як близькій людині, через ОСОБА_13 кошти в якості допомоги, для її особистих потреб. Такі твердження ОСОБА_9 нічим не спростовано.
Крім того, колегія суддів погоджується і з висновком місцевого суду про наявність в діях працівників СБУ ознак провокації.
За змістом статей 246, 271 КПК НСРД можуть проводитись, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочини та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. При цьому згідно з ч. 3 ст. 271 КПК під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
Підбурювання з боку правоохоронного органу має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений (п.38 рішення ЄСПЛ у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії»).
Місцевий суд дійшов правильного висновку, що працівники правоохоронних органів через особу, яка діяла за їхніми вказівками, здійснювали вплив на обвинувачених, підбурюючи їх до вчинення злочину, оскільки не було підстав вважати, що такий злочин було б вчинено без їхнього втручання.
Про це свідчать показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про те, що заяву про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_13 написав під тиском працівників СБУ. При цьому свідок неодноразово наголошував, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не вимагали у нього грошові кошти та він не мав наміру звертатися до правоохоронних органів з відповідною заявою, як і надавати обвинуваченим такі кошти, звертав увагу, що він не займається господарською діяльністю та не є фізичною особою підприємцем, а тому не міг бути об'єктом податкової перевірки.
Крім того, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 зазначають, що під час готування до передачі грошових коштів вони діяли відповідно до вказівок працівників СБУ. Тобто, у даному випадку судом вбачається порушення вимог ч. 3 ст. 271 КПК України, оскільки дії свідків були спрямовані на підбурювання злочину, а тому суд вважає, що вони носили провокативний характер.
Наведене підтверджує наявність ознак, притаманних провокації злочину правоохоронними органами, які явно схиляли обвинувачених до протиправних дій, хоча не було об'єктивних доказів для припущення, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 займаються незаконною діяльністю та немає жодних причин вважати, що без втручання працівників правоохоронного органу злочин було б учинено.
Доказів на спростування доводів сторони захисту щодо провокації злочину прокурором не надано та прокурор про наявність таких доказів у апеляційній скарзі не вказує.
Оскільки судом встановлено, що мала місце провокація злочину, докази, отримані внаслідок цієї провокації, а саме - протоколи про результати контролю за вчиненням злочину від 12.01.2017 та від 25.01.2017; протоколи огляду та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 12.01.2017 та від 23.01.2017; протоколи від 21 лютого 2017 та від 22 лютого 2017 року за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій; висновок судової експертизи по дослідженню речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин №1215 від 06.09.2017; висновки судових комп'ютерно-технічних експертиз №1216 та №1217 від 30.07.2018; висновки судових криміналістичних експертиз відео- та звукозапису від 10.05.2018 та від 22.10.2018 року, місцевий суд правильно визнав недопустимими.
Протоколи, складені за результатом проведення негласних слідчих (розшукових) дій, є недопустимими з огляду ще й на таке.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 в справі № 751/7557/15-к, для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно негласних слідчих (розшукових) дій. Невідкриття матеріалів сторонами в порядку цієї статті є окремою підставою для визнання таких матеріалів недопустимими як докази.
Не відступила від такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду і в постанові від 16.10.2019 у справі №640/6847/15-к.
У цій постанові Велика Палата також вказала, що, якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм статті 290 КПК України.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, ухвали слідчого судді про надання дозволу на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж відносно ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 проведення аудіо- та відеоконтролю відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в даному кримінальному провадженні не відкривались стороні захисту під час виконання вимог ст.290 КПК України після завершення досудового розслідування.
Досудове розслідування було завершено 16.03.2017 та кримінальне провадження надійшло до Красноградського районного суду Харківської області 21.03.2017. З клопотання про розсекречення ухвал слідчого судді Апеляційного суду Харківської області про надання дозволу на проведення НСРД прокурор звернувся 21.02.2018, тобто уже під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції. Зазначені ухвали були розсекречені 12.03.2018 та відкриті сторонам кримінального провадження лише 08.05.2018. При цьому докази що свідчили б про те, що сторона обвинувачення вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення вказаних процесуальних документів під час досудового розслідування, однак, вони не були розсекречені до моменту передачі справи у суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, в матеріалах провадження відсутні.
З огляду на викладене, доводи прокурора про неправильну оцінку доказів сторони обвинувачення, зроблену судом, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.
Сам по собі факт виявлення у обвинувачених коштів, які використовувались під час проведення спеціального слідчого експерименту, не доводить того, що ці кошти були отримані ними у якості хабара. При цьому в матеріалах провадження відсутні будь-які дані, що підтверджують походження коштів, які використовувались під час проведення спеціального слідчого експерименту.
Інші наявні в матеріалах кримінального провадження докази, у тому числі показання свідка ОСОБА_14 , який не був безпосереднім учасником подій та не був обізнаний ні про вимагання, ні про передачу хабара у ОСОБА_12 чи ОСОБА_13 , заяви про вчинення злочину, речові докази не підтверджують винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину, який їм інкриміновано.
Тобто, судом першої інстанції детально досліджено всі докази, надані стороною обвинувачення, та вжито всіх можливих заходів у рамках кримінального провадження для з'ясування обставин та усунення протиріч.
В ході судового розгляду не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в суді і вичерпані можливості їх отримати. Тому висновок суду першої інстанції про недоведеність вчинення обвинуваченими інкримінованого їм злочину є правильним та обґрунтованим.
Виправдовуючи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , суд першої інстанції вказав, що не доведено, що ними вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.368 КК України. Така підстава для виправдання визначена п.1 ч.1 ст.373 КПК України. Відсутність у вироку посилання на конкретний пункт та частину відповідної статті, всупереч доводам прокурора, не є істотним порушенням КПК України.
Щодо доводів прокурора про те, що судом у вироку не конкретизовано, які саме судові витрати віднесено на рахунок держави, колегія суддів зазначає таке.
У цьому кримінальному провадженні проводились експертизи та відповідно державою понесено витрати на їх проведення. Інформація про інші судові витрати у матеріалах провадження відсутня.
За змістом ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого витрати, пов'язані із залученням експерта, у разі ухвалення обвинувального вироку. Оскільки у даному випадку ухвалено виправдувальний вирок, суд дійшов правильного висновку про те, що такі витрати з обвинуваченого стягненню не підлягають. Відсутність у вироку точної суми судових витрат, понесених державою, не є порушенням КПК та не тягне за собою скасування вироку. До того ж, прокурор не вказує, яке саме порушення у цьому випадку допустив суд та не вказує про неправильний розподіл процесуальних витрат.
Істотних порушень процесуального закону, що тягнули б за собою скасування вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, місцевим судом допущено не було, а тому апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Красноградського районного суду Харківської області від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4