Справа № 159/3076/22 Провадження №11-кп/802/260/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
12 лютого 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження № 12022030550000283 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 ,
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2024 року задоволене клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів до 29 березня 2024 року включно щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.309 КК України, у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12023030570000155.
В поданій апеляційній скарзі захисник оскаржує судове рішення з мотивів його незаконності. Вказує, що продовжений щодо його підзахисного запобіжний захід є занадто суворий. Зазначає, що прокурором не доведено, а лише формально зазначено, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися. Посилається на те, що ОСОБА_7 має зареєстроване місце реєстрації і проживання, за яким характеризується позитивно, на його утриманні перебувають непрацездатні батьки,має бажання офіційно працевлаштуватися, задля того, щоб потерпілій відшкодувати спричинену шкоду. Просить ухвалу суду скасувати і застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю, у випадку незадоволення клопотання про зміну запобіжного заходу, встановити розмір застави, визначивши мінімальний її розмір, передбачений ч.5 ст.182 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які підтримували подану апеляційну скаргу та просили змінити запобіжний захід ОСОБА_7 на домашній арешт, прокурора, яка заперечила доводи апеляційної скарги і просила залишити ухвалу суду без змін, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Згідно положень ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Вимоги ст.177 КПК України регламентують, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
На думку апеляційного суду, місцевий суд відповідно до положень кримінального процесуального законодавства, а також майнового і сімейного стану ОСОБА_7 , міцності його соціальних зв'язків, інших даних про його особу, ризиків, передбачених ст.177 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, підставно продовжив обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.
Матеріалами провадження стверджується, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.309 КК України.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен враховувати вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом першої інстанції правильно враховані конкретні обставини кримінального провадження, дані про особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованих йому діянь, і те, що він обвинувачується у вчиненні злочину насильницького характеру, що підвищує суспільну небезпечність такого діяння.
Отже, апеляційний суд вважає, що інші, більш м'які запобіжні заходи, аніж тримання під вартою, будуть недостатніми для запобігання ризикам, встановленим п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були доведені стороною обвинувачення.
Тому, на переконання апеляційного суду, заявлені прокурором ризики продовжують існувати.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, суд повинен враховувати вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При продовженні обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою суд першої інстанції врахував як обставини, передбачені ст.184 КПК України, так і обставини, визначені ст.199 КПК України.
Наведені захисником апеляційні доводи жодним чином не зменшують доведених прокурором ризиків та не є єдиною і безумовною підставою для скасування рішення місцевого суду та застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Також місцевий суд дійшов вмотивованого висновку про те, що тримання обвинуваченого під вартою у даному випадку є виправданим, так як цього вимагають справжні інтереси суспільства у даному кримінальному провадженні.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги про можливість визначення обвинуваченому ОСОБА_7 застави у розмірі, передбаченому ч.5 ст.182 КПК України, то вони є безпідставними, оскільки суперечать вимогам кримінального процесуального законодавства.
Так, положеннями п.2 ч.4 ст.183 КПК України визначено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
В даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, тобто у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Тому суд першої інстанції обґрунтовано та підставно не визначив ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, розміру застави з огляду на приписи п.2 ч.4 ст.183 КПК України.
З урахуванням сукупності вищенаведених обставин, апеляційний суд вважає, що лише винятковий запобіжний захід зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 процесуальних обов'язків, а також запобігти спробам будь-якого перешкоджання здійсненню кримінального провадження.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, апеляційним судом не встановлено.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: