Рішення від 31.01.2024 по справі 199/8208/23

Справа № 199/8208/23

(2/199/455/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

31.01.2024

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання Подварченко А.Ю.,

за участі представника позивача адвоката Логвінова С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , де треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Насобіна Тетяна Володимирівна, про витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом (Т.1 а.с. 70-74), в його обґрунтування посилаючись на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 був збудований у шлюбі подружжям ОСОБА_4 (батько позивача) і ОСОБА_5 (мати позивача), кожному з них належало по 1/2 частині у спільному майні подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги після її смерті були ОСОБА_4 - чоловік, ОСОБА_1 - син, ОСОБА_2 - донька. Частка померлої ОСОБА_5 була успадкована чоловіком ОСОБА_4 в розмірі 1/2 частини, оскільки син ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2 спадщину після смерті мати не прийняли, відтак, після смерті ОСОБА_5 батьку позивача ОСОБА_4 належав весь будинок: частина на праві спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частина в порядку спадкування після смерті дружини (1/2 + 1/2 = 1).

Як зазначається позивачем при зверненні до суду, за життя ОСОБА_4 важко хворів: зі змісту довідки медико-соціальної експертної комісії № 050995, за результатами огляду 17 січня 1994 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , психіатричною МСЕК № 4 безстроково встановлена друга група інвалідності.

Згідно довідці КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» Дніпропетровської обласної ради від 24 жовтня 2016 року № 11/402, ОСОБА_4 перебував на обліку у лікаря-психіатра з 1980 р. з діагнозом «шизофренія», знятий з обліку у зв'язку зі смертю у 2016 році.

ОСОБА_4 за станом свого здоров?я не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відповідач ОСОБА_2 достовірно знала про стан здоров'я батька та використала цей стан: 15 лютого 2010 р. ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л. М. та зареєстрований за № 168, відповідно до умов якого ОСОБА_2 набула у власність житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року у справі № 199/8289/16-ц, яке залишено без змін постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 29 березня 2023 року, визнаний недійсним договір дарування житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, укладений 15.02.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округа Колодій Л.М. за реєстровим № 168, реєстрація в Реєстрі права власності за №29584493.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер; спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 є його син ОСОБА_1 , якій подав заяву про прийняття спадщини після його смерті до Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори в шестимісячний строк, встановлений законом для прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 29 жовтня 2016 р. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , з посиланням на те, що державна реєстрація вказаного домоволодіння проведено за іншою особою.

ОСОБА_2 , донька ОСОБА_4 , спадщину після смерті батька ОСОБА_4 не прийняла: вона не зверталася із заявою про прийняття спадщини в установленому законом порядку, та не прийняла спадщину фактично, оскільки не проживала разом із батьком спільно.

Позивач посилається на те, що відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом може прийняти спадщину або не прийняти її. Право власності, яке було отримано відповідачем за договором дарування, не створює жодних правових наслідків з моменту його укладання, зокрема, не породжує наслідків прийняття спадщини, оскільки рішенням суду договір визнано недійсним. Схожий за суттю правовий висновок, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 644/7422/16-ц: «Скасоване рішення не створює жодних правових наслідків з моменту його ухвалення».

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі (№199/8289/16-ц) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, касаційним судом встановлено: «Зі змісту медичного висновку психоневрологічного диспансеру №ІІ/196 від 23 березня 1987 року судами встановлено, що ОСОБА_4 за станом здоров'я не може проживати у комунальній квартирі, не може проживати в одній кімнаті з членами сім'ї, у тому числі в ізольованій квартирі, та має право на першочергове надання житлового приміщення на нижніх поверхах або у будинку з ліфтом».

На переконання позивача, факт окремого проживання ОСОБА_2 та її непроживання разом із батьком, починаючи з 2006 р., і відсутність її особистих речей у будинку підтверджується актом про непроживання від 04.11.2015 р., посвідченого квартальним комітетом ОСОБА_6 за участю свідків: ОСОБА_7 , яка мешкає по АДРЕСА_2 ; ОСОБА_8 , яка мешкає по АДРЕСА_3 ; ОСОБА_9 , яка мешкає по АДРЕСА_4 ; згідно із акту про непроживання, який складений ОСОБА_7 та затвердженого головою квартального комітету 04.11.2015 року ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 не проживає з 2007 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у 6-місячний строк він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Оскільки рішенням суду договір дарування будинку між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 15.02.2010 р. визнано недійсним, будинок АДРЕСА_1 набуває статус спадкового майна. Отримати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальному порядку позивач не має змоги, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спадковий будинок зареєстровано за іншою особою, у зв'язку з чим він звертається до суду із даним позовом.

Відповідач ОСОБА_2 отримала нерухоме майно без достатньої правової підстави, яка рішенням Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 р. у справі № 199/8289/16-ц вже була визнано недійсним, тому, на переконання позивача, наявні підстави для витребування у набувача спірного майна на підставі ст. 387 ЦК України.

Статтею 387 ЦК України регламентовано право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правовій підставі заволоділа ним. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, якій або не ґрунтується на прямий вказівки закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (подібні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада у справі № 922/3412/17).

За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10, 29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 63,74), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 146) незалежно від того, чи таке витребування відбулося в результаті віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов?язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914.2618.16 (пункт 38)).

Відповідно до абзацу другому частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спадковий будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 від 26.07.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Насобіної Т.В. за реєстровим № 580.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

На переконання позивача, договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є нікчемним, оскільки був відчужений на підставі судового рішення Дніпровського апеляційного суду від 23.02.2021 р., яке було скасовано Верховним Судом 29.03.2023 року.

Позивач зазначає, що Велика Палата Верховного Суду розглядала тотожню справу №644/7422/16-ц у тотожних правовідносинах, та у постанові від 12 грудня 2018 р. висловила наступний правовий висновок: «Скасоване рішення не створює жодних правових наслідків з моменту його ухвалення».

На переконання позивача, таким чином, ОСОБА_2 не мала право відчужувати спадковий будинок.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала повністю.

У відзиві на позов (Т. 1 а.с. 46 - 48) відповідач зазначає, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини володіла спірним нерухомим майном на підставі договору дарування, який був дійсним, у зв'язку з чим,на переконання відповідача ОСОБА_2 , не заслуговує на увагу твердження позивача про те, що ОСОБА_2 заволодівала цим майном без відповідної правової підстави.

До складу спадщини входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (частина перша статті 1218 ЦК України).

В даному випадку відсутні підстави вважати, що право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , тому позовні вимоги в частині визнання цього майна власністю у порядку спадкування за позивачем є безпідставними.

У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі №637/897/17 зазначено, що «Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Однією з обов?язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким».

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 будинок та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 , не входили до спадкової маси, не перебували у володінні позивача, тому, на переконання відповідача ОСОБА_2 , безпідставним є посилання позивача, що він є власником спірного нерухомого майна.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.03.2021 р., у справі №289/2381/18 під порушенням права слід розуміти такий стан суб?єктивного права, протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Розглядаючи позов, в якому порушено вимоги про захист права або інтересу, суд зобов?язаний з?ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. На переконання відповідача ОСОБА_11 , право позивача жодним чином не порушено ОСОБА_2 .

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечує проти обставин, які викладені позивачем та на які позивач посилається як на підставу для звернення до суду із позовом, правовими підставами звернення з даним позовом та з позовними вимогами (Т. 1 а.с. 131 - 132).

Позивач в обгрунтування позовної вимоги про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом посилається на ст.ст. 1268, 1269 та 1270 К України, однак визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якшо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Позивач посилається на те, що він є єдиним спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_4 , втім це не відповідає дійсності. Відповідно до ст. 1261 ЦК України відповідач ОСОБА_2 ,, як донка спадкодавця, має право на спадкування у першу чергу. Безпідставним є посилання позивача на те, що вона не прийняла спадщину після смерті батька. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи 02.3-12/7291 від 12.06.2020 р., яка знаходиться в матеріалах справи, ОСОБА_2 з 05.02.2007 року та по дату видачі довідки була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 у будинку, де був зареєстрований батько.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідач від спадщини не відмовлялася.

За ст. ст. 1268-1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийняття спадщини це: постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини або подання спадкоємцем, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяви про прийняття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи, визначено ч. 2 ст. 1220 ЦК України.

Згідно з частиною третьою ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як зазначається представником відповідача, відповідач ОСОБА_2 проживала разом з батьком та не заявляла про відмову від спадщини та вважається такою, що прийняла спадщину, навіть з урахуванням того, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року у справі №199/8289/16-ц, залишеного в силі постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 29 березня 2023 року, визнаний недійсним договір дарування житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, укладений 15.02.2010 р. між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округа Колодій Л.М. за реєстровим №168.

Позивач у позові посилається на акт про непроживання від 04.11.2015 р., яким встановлено, що відповідач не проживала разом із батьком з 2006 року і по теперішній час і в будинку відсутні її особисті речі. Даний акт було складено ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та підписи цих осіб були засвідчені головою квартального комітету ОСОБА_6 .

На переконання відповідача ОСОБА_2 , даний доказ є недопустимим, оскільки позивачем не надано доказів реєстрації відповідного квартального комітету у відповідності до вимог ст. 13 Закону України "Про органи самореалізації населення" та рішення загальних зборів щодо обрання головою квартального комітету саме ОСОБА_13 відповідно до ст. 22 цього Закону. Крім того, згідно цієї ж статті закону керівник квартального комітету не має повноваження засвідчувати справжність підпису особи на документах. В акті про непроживання від 04.11.2015 р., на який, як на доказ, посилається позивач, взагалі відсутні підписи осіб, які його склали, відтак невідомо які підписи підтверджувала голова квартального комітету.

Що стосується акту про непроживання від 19.11.2023 р., наданого як додаток до уточненого позову, то він повністю дублює попередній акт та, відповідно, також є недопустимим доказом. На спростування обставин, викладених в актах про не проживання, відповідачем було надано до суду клопотання про допит свідків.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження неможливості оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Позивач посилається на наявність постанови державного нотаріуса Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 29 жовтня 2016 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, однак позивач не надає доказів звернення до державного нотаріуса після набрання законної сили рішення у справі №199/8289/16-ц. На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 будинок та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 , не входили до спадкової маси, не перебували у володінні позивача, тому безпідставним є посилання позивача, що він є власником спірного нерухомого майна. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 11.03.2021 року у справі №289/2381/18, під порушенням права слід розуміти такий стан суб?єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб?єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов?язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Розглядаючи позов, в якому порушено вимоги про захист права або інтересу, суд зобов?язаний з?ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Вважаємо, що право позивача жодним чином не порушено відповідачкою і тому відсутні підстави для задоволення позову.

Позивач у відповіді на відзив відповідача ОСОБА_2 (Т. 1 а.с. 186 - 191) просив суд врахувати, що у відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 з посиланням на ч. 3 ст. 1268 ЦК України стверджує, що вона прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом реєстрації за місцем проживання спільно із спадкодавцем відповідно до довідки № 02.3-12/7291 від 12.06.2020 року з 05.02.2007 року та по дату видачі довідки, тобто до 12.06.2020 року (стор. 2, абзац 4 відзиву).

На стор. 2 абзац 7 відзиву ОСОБА_2 вказує, що вона проживала спільно з батьком. Однак, відповідач- 1 не говорить про те, за якою адресою вона проживала спільно з батьком ОСОБА_4 , якій страждав на «шизофренію» (F20.9 за МКХ-10) та не міг проживати спільно з членами сім?ї. ОСОБА_2 ніколи не проживала спільно з батьком ані за адресою: АДРЕСА_1 , ані за адресою її фактичного проживання, ані разом із батьком, а проживала разом зі своєю сім?єю по АДРЕСА_5 .

Позивач ОСОБА_1 не заперечує проти того, що ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , з 05.02.2007 р. по 12.06.2020 р., але категорично заперечує проти того, що ОСОБА_2 спільно проживала з батьком у цей період часу: з 05.02.2007 р. по 12.06.2020 р.

ОСОБА_2 ніколи не проживала спільно за однією адресою із батьком ОСОБА_4 .

Дані обставини непроживання спільно з батьком ОСОБА_4 підтверджуються, на переконання позивача, не тільки актами про непроживання ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , які складено та підписано сусідами, а підтверджуються постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 199/8289/16-ц у розділі «Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи»: «Зі змісту медичного висновку психоневрологічного диспансеру № ІІ/19 від 23 березня 1987 року судами встановлено, що ОСОБА_4 за станом здоров'я не може проживати у комунальній квартирі, не може проживати в одній кімнаті з членами сім'ї, у тому числі в ізольованій квартирі, та має право на першочергове надання житлового приміщення на нижніх поверхах або у будинку з ліфтом».

Вказані обставини є, на переконання позивача, преюдиційними для справи № 199\8208\23, що розглядається. ОСОБА_4 проживав один у будинку АДРЕСА_1 , адже за станом свого здоров?я він не міг проживати спільно з членами своєї сім?ї. ОСОБА_1 не проживав разом з батьком ОСОБА_4 , ОСОБА_2 також не проживала з ним, крім того ОСОБА_2 погано відносилася до свого батька, брезгувала ним та ображала його.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Законодавець застосував словосполучення «спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем», а не «спадкоємець, який постійно був зареєстрований разом із спадкодавцем», - у вищезазначеної нормі права (частини 3 статті 1268 ЦК України).

Позивач просив суд врахувати правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у подібних правовідносинах: «Під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою».

Право на спадкування будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначається рішенням суду, а не Четвертою дніпровською державною нотаріальною конторою, оскільки нотаріус не може перебирати на себе функцію суду у питанні визнання договору дарування спадкового будинку недійсним, та нотаріус не може видати свідоцтво про право на спадщину за законом, якщо інший спадкоємець - ОСОБА_1 оскаржує право ОСОБА_2 на спадкування після смерті батька.

Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, адже спадковий будинок на час прийняття постанови нотаріусом не належав спадкодавцю; позивачу запропоновано звернутися до суду.

В цієї постанові не вказано, що ОСОБА_1 може звернутися до нотаріуса для оформлення спадщини після визнання недійсним договору дарування спадкового будинку.

Крім того, державний нотаріус не може видати позивачу свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, яке зареєстровано за ОСОБА_3 .

Позивач просив суд врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 644/7422/16-ц: «Скасоване судове рішення не породжує жодних правових висновків з моменту його ухвалення».

Постанова Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 199/8289/16-ц була скасована Верховним Судом Касаційним цивільним судом.

Правові наслідки постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 199/8289/16-ц полягають у визнанні права власності ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1 ., що в свою чергу слугувало підставою укладання договору купівлі-продажу будинку між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визначення добросовісності / недобросовісності набувача ОСОБА_3 : відповідач ОСОБА_2 нічого не зазначає про відчуження спадкового майна - будинку за договором купівлі-продажу із ОСОБА_3 у своєму відзиві на позов, хоча це має істотне значення для справи.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 199/8289/16-ц поведінка ОСОБА_2 визнана недобросовісною та несправедливою. А з урахуванням того, що «Скасоване судове рішення не створює жодних правових наслідків з моменту його ухвалення» ОСОБА_2 не мала право відчужувати спірний будинок АДРЕСА_1 , тобто є недобросовісним відчужувачем майна.

У пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України зазначено: загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.

Правовий висновок викладений у пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), про те, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19), здійснено тлумачення понять справедливість і добросовісність.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19: пункт 5.62. «Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19)».

Пункт 5.60. «Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно».

Пункт 5.64. «Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Пункт 5.66. «Не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо вона знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема пов'язана особа (близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55))».

Пункт 5.67. «Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісною поведінкою може бути необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема, з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40))».

Пункт 5.68. «Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у всіх випадках відповідно до приписів статті 387 ЦК України».

Обставини, які вказують на недобросовісність набувача ОСОБА_3 , на переконання позивача, є приховування набутого права на майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, адже для добросовісного набувача не має потреби володіти майном таємно. Відповідно до пункту 5.66 правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 908/976/19 «Не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо вона знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема пов'язана особа».

Набуття спірного майна ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу з ОСОБА_2 з подальшим приховуванням права власності на нього у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свідчить, на переконання позивача, про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є пов?язаними особами, а сам ОСОБА_3 є недобросовісним набувачем спірного майна.

Згідно Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, держава захищає право власності особи на майно, якщо особа мирно та відкрито володіє майном

Відповідач ОСОБА_2 у запереченнях на відповідь на відзив (Т. 1 а.с. 221- 223) не погодилася із доводами позивача, зазначила, що предметом даного позову є житловий будинок АДРЕСА_1 , а не комунальна квартира, що вказує на можливість проживання ОСОБА_4 з членами сім'ї, оскільки загальна площа будинку становить 75,5 кв.м.

Щодо актів про не проживання від 04.11.2015 р. та від 19.11.2015 р., то вказані акти є недопустимими доказами. Позивачем не надано доказів реєстрації відповідного квартального комітету у відповідності до вимог ст. 13 Закону України "Про органи самореалізації населення" рішення загальних зборів щодо обрання головою квартального комітету саме ОСОБА_6 відповідно до ст. 22 цього Закону. Крім того, згідно цієї ж статті Закону керівник квартального комітету не має повноваження засвідчувати справжність підпису особи на документах.

В акті про непроживання від 04.11.2015 р. відсутні підписи осіб, які його склали, та вони складені головою іншого квартального комітету, тоді як АДРЕСА_1 відноситься до квартального комітету №8 та головою цього квартального комітету є ОСОБА_14 .

Щодо посилання позивача на недобросовісність набувача ОСОБА_3 , то на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 будинок та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 , не входили до спадкової маси, не перебували у володінні позивача, тому безпідставним є посилання позивача, що він є власником спірного нерухомого майна.

Рішення Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська від 08.12.2020 р. у справі №199/8283/16-ц, яким визнано договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Колодій Л.М. 15.02.2010 року за реєстровим №168 недійсним, постановою Дніпровського апеляційного суду 23.02.2021 року скасовано. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. 26.07.2021 р. ОСОБА_3 набув речових прав на спірний об?єкт нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу.

Стаття 330 ЦІК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності та майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦІК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв?язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Положення статті 388 ЦК України застосовується, як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було вилучене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі №152/25684/12, у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2018 року у справі №752/3089/19 провадження N?61-16519св21).

ОСОБА_3 набув право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2021 р., та позивач не довів наявність таких обов'язкових елементів даного способу захисту права власності позивач безсумнівним власником майна, що витребовується, майно, що є предметом віндикації, вибуло з володіння позивача поза йог волею, відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача. Обов'язок доводити наявність усіх елементів такої правової конструкції покладається саме на позивача (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду № справі №334/8625/14 - ц від 30.11.2023 р.).

На переконання відповідача-1, ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, оскільки ОСОБА_1 не був та не є власником спірного майна, а на момент укладення договору купівлі-продажу спірного будинку 26.07.2021 р. ОСОБА_2 була його власником та будинок вибув з її володіння за її волею.

Відповідач ОСОБА_3 не скористався правом брати участь у судових засіданнях, правом наданні відзиву на позовну заяву тощо.

Представник третьої особи - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у письмових поясненнях (Т. 1 а.с. 163 - 170) зазначив, що відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та спрямований на забезпечення визнання та захист таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно ст.12 Закону, державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Ведення Державного реєстру прав здійснюється з використанням програмного забезпечення, що забезпечують його сумісність і взаємодію з іншими інформаційними системами та мережами, що становлять інформаційний ресурс держави.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав.

Державний реєстр прав є державною власністю, складовою Національного архівного фонду і підлягає довічному зберіганню.

Вилучення будь-яких документів або частин Державного реєстру прав не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Доступ державного реєстратора до Державного реєстру прав здійснюється шляхом багатофакторної аутентифікації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України у Порядку ведення Державного реєстру прав.

На підставі ст. 13 Закону, державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

На кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна.

Підстави проведення державної реєстрації права власності на інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, визначені у ч. 1 ст. 27 зазначеного вище Закону.

Позивач просить визнати за собою право приватної власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 392 ЦК України регламентовано, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання, у разі якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У разі захисту прав та інтересів шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння подається віндикаційний позов.

25 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 278/607/17, досліджував питання щодо витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом подання віндикаційного позову.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Таким чином, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово- правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Отже витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово- правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16-ц, провадження № 14-208цс18, зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на правівласності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатнцм договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12, постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 752/3089/19 (провадження № 61-16519св21).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2020 у справі № 199/8283/ 16-ц, яким визнано договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Колодій Л.М. 15.02.2010 за реєстровим №168 недійсним, постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.02.2021 у справі № 199/8283/16-ц було скасовано. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №199/8289/16- ц, постанову Дніпровського апеляційного суду від 23.02.2021 було скасовано та залишено в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2020 у справі № 199/8283/16-ц. У той самий час відповідач-2 набув речових прав на спірний об'єкт нерухомого майна 26.07.2021 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 580, виданий 26.07.2021, видавник: ПН ДМНО Насобіна Т.В.

Представник третьої особи - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради просив суд розглянути справу з урахуванням відомостей, що викладені у поясненні Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та згідно норм чинного законодавства.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 80 ЦПК України, позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження (Т. 1 а.с. 6).

ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (Т, 1 а.с. 240).

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (Т.1 а.с. 7), ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження (Т. 1 а.с. 8).

Державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Н.С. 29.10.2016 р. ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки реєстрація права власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , проведена за іншою особою (Т. 1 а.с. 9).

На підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.09.2023 р. судом встановлено, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л. М. та зареєстрованого за №168, відповідно до умов якого ОСОБА_2 набула у власність житловий будинок з відповідними господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (Т.1 а.с. 28 - 30).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2020 р. (справа №199/8289/16-ц) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Людмила Миколаївна про визнання договору дарування недійсним задоволено повністю: визнано недійсним договір дарування житлового будинку з відповідними господарчими будівлями та спорудами, укладений 15.02.2010 р. між ОСОБА_15 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М. за реєстром №168, реєстрація в Реєстрі права власності за №29584493 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93631699 (Т. 1 а.с. 15 - 19).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.02.2021 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року скасовано, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Людмила Миколаївна про визнання договору дарування недійсним відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95320533).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.03.2021 р. клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Людмила Миколаївна про визнання договору дарування недійсним, задоволено повністю: судом скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.12.2016 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Людмила Миколаївна про визнання договору дарування недійсним, у виді заборони будь-якого відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , до розгляду справи по суті (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95834168).

На підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.10.2023 р. та договору купівлі-продажу житлового будинку від 26.07.2021 р., судом встановлено, що житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Насобіною Т.В. 26.07.2021 р., ОСОБА_2 був відчужений та на даний час належить ОСОБА_3 (Т. 1 а.с. 75-76, 125 - 126).

Судове рішення у справі №199/8289/16-ц набрало законної сили 29.03.2023 р., що підтверджується постановою Верховного Суду (Т. 1 а.с. 20-25): касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та в частині стягнення судових витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 8 грудня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112058327).

Судом на підставі відповіді №260991 від 06.10.2023 р. з Єдиного державного демографічного реєстру встановлено, що місце проживання відповідача ОСОБА_2 з 09.06.2023 р. зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ( Т.1 а.с. 37).

На підставі довідки про реєстрацію місця проживання від 12.06.2020 р. судом встановлено, що ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 05.02.2007 р. (Т. 1 а.с. 50).

Згідно з актом про непроживання, який наданий позивачем, він засвідчений головою квартального комітету Л.Гудковою 04.11.2015 р., свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтверджують, що ОСОБА_2 , 1974 р.н., по АДРЕСА_1 лише прописана, але не проживає з 2006 р. по даний час, її речі у будинку відсутні (Т1. а.с. 10).

Згідно з письмовим свідченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , від 04.11.2015 р., підпис якої підтверджена головою квартального комітету №5 Гудковою Л.І. та який наданий позивачем, ОСОБА_7 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , стверджує, що ОСОБА_2 , 1974 р.н., по АДРЕСА_1 , не мешкає з 2007 р. (Т. 1 а.с. 11).

Відповідно до акту про непроживання від 19.10.2023 р., який наданий позивачем, гр.гр. ОСОБА_8 (яка мешкає у АДРЕСА_3 ), ОСОБА_9 (яка мешкає у АДРЕСА_1 ), підписи яких засвідчені головою квартального комітету №5 ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , 1974 р.н., по АДРЕСА_1 не проживає з 2006 р. по даний час, її особистих речей у будинку не має (Т. 1 а.с. 79).

За адресою АДРЕСА_1 , було відсутнє газопостачання (Т. 2 а.с. 12), за його підключення 29.07.2015 р. ОСОБА_1 сплачено 1854,00 грн.

На підставі спадкової справи №337/2016 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 , судом встановлено, що 13.04.2016 р. ОСОБА_1 , син померлого ОСОБА_4 , звернувся до Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с. 227), свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 не було видано, постановою нотаріуса Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 26.10.2016 р. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , оскільки реєстрація права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 проведена за іншою особою (Т. 1 а.с. 235 звор.).

Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 у строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, до нотаріальної контори не зверталися.

29.11.2023 р. ОСОБА_2 звернулася до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , зазначив, що після смерті батька залишилося спадкове майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , яке вона прийняла (Т. 1 а.с. 239 звор.).

06.12.2023 р. ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 , оскільки станом на час смерті ОСОБА_4 право власності на зазначений будинок було зареєстровано за іншою особою (Т. 1 а.с. 243).

Як встановлено судом на підставі відповіді з ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 08.01.2024 р. №431/156, ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_6 , 07.04.2016 р. на виклик щодо «Раптової смерті» гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїжджала слідчо- оперативно група №1 АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, був зібраний матеріал щодо «раптової смерті» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , №8463 від 07.04.2016 р.

Показання свідків.

Допитана судом свідок ОСОБА_16 дала показання, відповідно до яких вона є сусідкою родини ОСОБА_17 , вона мешкає за адресою АДРЕСА_3 , через калитку знаходиться буд. 16; ОСОБА_2 ніколи не жила у буд. АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 жила в своєму будинку, адресу якого свідок не знає, у будинку АДРЕСА_1 мешкали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які померли. ОСОБА_4 знаходився у сина ОСОБА_18 та весь час кликав ОСОБА_18 .

Допитана судом свідок ОСОБА_6 дала показання, відповідно до яких вона є головою квартального комітету №5 з 1990 р. до цього часу, вулиця Георгієвського не відноситься до очолюваного нею кварталу. ОСОБА_2 не проживала по АДРЕСА_1 , вона мешкала по АДРЕСА_5 , за цією адресою розташований будинок, який був придбаний нею приблизно у 2000 р., добудований та в ньому вона мешкає разом зі своєю родиною (чоловік та донька). Нею дійсно була надана довідка про те, що ОСОБА_4 мешкає за адресою: АДРЕСА_6 , оскільки до неї з цього питання звертався ОСОБА_1 , для виклику лікаря, без довідки лікар не відвідує.

Процесуальні дії у справі:

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2023 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання права власності в порядку спадкування за законом;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2023 р. забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання права власності в порядку спадкування за законом: заборонено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_5 ), а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти дії з державної реєстрації речових прав на наступне нерухоме майно - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_5 ) 15.03.2010 р. на підставі договору дарування ВММ №764332 реєстр 168, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М.;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2023 р. за клопотанням позивача витребувані докази: витребувано від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Насобіної Т.В. (м. Дніпро, Донецьке шосе, 7) у копії договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26.07.2021 р. реєстр 580;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.11.2023 р. за клопотанням позивача витребувані докази: витребувано від Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори засвідчену копію спадкової справи, яка відкрита після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , та довідку про осіб, які подали до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.11.2023 р. заяву ОСОБА_1 про заміну одного заходу забезпечення позову іншим у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Насобіна Тетяна Володимирівна, про визнання права власності в порядку спадкування, про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено повністю: заборонено гр. ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_7 ) вчиняти будь - які дії з відчуження домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (РНОКПП НОМЕР_2 );

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.11.2023 р. задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шпигановича Є.А. про допит свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2023 р. для вирішення питання про відвід судді Спаї В.В. передано цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Насобіна Тетяна Володимирівна, про визнання права власності в порядку спадкування, про витребування майна з чужого незаконного володіння для вчинення дій з визначення судді, який розглядатиме заяву про відвід, зупинено провадження у цивільній справі;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2023 р. заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шпигановича Євгенія Андрійовича, про відвід судді Спаї В.В. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Насобіна Тетяна Володимирівна, про визнання права власності в порядку спадкування, про витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без задоволення;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15.12.2023 р. поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Насобіна Тетяна Володимирівна, про визнання права власності в порядку спадкування, про витребування майна з чужого незаконного володіння;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.12.2023 р. закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні 23.01.2024 р.;

-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31.01.2024 р. в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шпигановича Євгенія Андрійовича про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , де треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Насобіна Тетяна Володимирівна, про витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовлено.

Правовідносини між учасниками справи виникли із захисту права власності позивача на спадкове майно та регулюються ст. 216, ч. 1 ст. 236, ст.ст. 387, 388, 1216, 1217, 1218, ч. 2 ст. 1220 ЦК України.

Дослідив докази в межах заявлених суду вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Час відкриття спадщини визначається ч. 2 ст. 1220 ЦК України як день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом, та до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем,

у шестимісячний строк подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Такий обов'язок з боку позивача був виконаний, втім, у видачі йому свідоцтва про право на спадщину було відмовлено через те, що право власності на спадкове майно зареєстровано за іншою особою (Т. 1 а.с. 235 звор.).

Як встановлено судом та зазначено вище, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (спірне спадкове майно) станом на день смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування житлового будинку з відповідними господарчими будівлями та спорудами, який був укладений 15.02.2010 р. між ОСОБА_15 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М. за реєстром №168, реєстрація в Реєстрі права власності за №29584493. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 р. (справа №199/8289/16-ц), яке набрало законної сили 29.03.2023 р., договір дарування від 15.02.2010 р., зазначений вище, визнаний судом недійсним з передбаченої ч. 1 ст. 225 ЦК України підстави.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано (ст. 216 ЦК України).

Як встановлено судом, повернення майна ОСОБА_2 унеможливлено, адже майно відчужено нею на користь іншої особи - гр. ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 26.07.2021 р., який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Насобіною Т.В. (реєстр 580).

Оскільки після смерті ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини ніхто, окрім його сина ( ОСОБА_1 ), не звертався, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем майна померлого ОСОБА_4 .

Стосовно посилання ОСОБА_2 на те, що вона прийняла спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України, адже постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, про що, на її думку, свідчить реєстрація її місця проживання за однією зі спадкоємцем адресою станом на 07.04.2016 р., то дані посилання не є слушними, виходячи з того, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем є доведеність факту їх спільного проживання, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків. На підтвердження обставин, що обґрунтовують заперечення відповідача проти позову, ОСОБА_2 наданий лише письмовий доказ: довідка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , за якою, як встановлено судом, було припинено газопостачання, за його підключення 29.07.2015 р. ОСОБА_1 сплачено 1854,00 грн. (Т. 2 а.с. 12).

Суду не надані докази про пов'язаність ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

Випадки для витребування судом доказів з власної ініціативи у цій справі не встановлені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Щодо показань свідків, то гр.гр. ОСОБА_16 та ОСОБА_6 підтвердили, що ОСОБА_2 не проживала постійно із ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , вона мала власне інше житло, в якому проживала зі своєю родиною.

Як встановлено судом на підставі відповіді з ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 08.01.2024 р. №431/156, ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_6 , 07.04.2016 р. на виклик щодо «Раптової смерті» гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїжджала слідчо - оперативно група №1 АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, був зібраний матеріал щодо «раптової смерті» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , №8463 від 07.04.2016 р.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 89 ЦПК України).

Докази про фактичне проживання ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини суду не надані.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

ОСОБА_2 не подала заяву у строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, до нотаріальної контори; окрім того, ОСОБА_4 станом на 07.04.2016 р. не належало будь-яке майно, на яке могла бути відкрита спадщина.

Таким чином, ОСОБА_2 вважається такою, що не прийняла спадщину.

Суд погоджується із доводами відповідача ОСОБА_2 щодо недопустимості наданих позивачем письмових доказів - актів про непроживання, які засвідчені підписом голови квартального комітету №5 ОСОБА_6 , оскільки органами самоорганізації населення є будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про органи самоорганізації населення»). Орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань місцевого значення (ч. 1 ст. 3 зазначеного вище закону).

Повноваження органів самоорганізації населення визначені у ст.ст. 14 та 15 зазначеного вище Закону, та до повноважень голови квартального комітету не належить складання актів про непроживання, зокрема засвідчення підписів інших осіб в них.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що право власності на спірний будинок АДРЕСА_8 набуто ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2021 р., укладеного ним із ОСОБА_2 .

Набуттю ОСОБА_2 права власності на спірне майно передувала недобросовісна поведінка останньої, коли вона, будучи обізнаною про важке психічне захворювання батька та використовуючи його на власну користь, коли батько в силу захворювання не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, спромоглася укласти з ним договір дарування будинку АДРЕСА_1 .

Недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, та зазначений договір дарування після смерті батька сторін ( ОСОБА_4 ) за позовом іншої особи (рідного брата ОСОБА_2 ), адже його цивільні права порушені, був визнаний судом недійсним. Таким чином, спірне майно у разі смерті ОСОБА_4 підлягало включенню до спадкової маси та спадкуванню, втім, вибуло з володіння ОСОБА_4 незаконно.

Як встановлено рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2020 р. (справа 199/8289/16-ц (2/199/640/20), ОСОБА_4 з 1980 року перебував на обліку у лікарів-психіатрів спочатку з діагнозом: «Невроз іпохондричний», з 1982 року у зв'язку з негативною динамікою психічного стану діагноз був змінений на: «Шизофренія, безперервній тип перебігу, в'ялоперебігаюча форма, сенесто- іпохондричний синдром. Виражений астенічний тип дефекту». З даним діагнозом ОСОБА_4 регулярно спостерігався психіатрами амбулаторної служби, неодноразово лікувався в психіатричних стаціонарах. багаторазово переосвідчувався лікарсько-трудовою експертної комісією, якою був визнаний непрацездатним інвалідом 2 групи внаслідок психічного захворювання. Опис психічного статусу з формальністю контакту, в'ялістю, пасивністю, безініціативністю, астенізованістю, емоційною невиразністю, іпохондричністю, наявністю численних скарг соматичного характеру з фіксацією на хворобливих відчуттях, відсутність психопродуктивної симптоматики, обмеженість інтересів побутовими потребами, відповідають встановленому діагнозу і відображають негативну динаміку психічної хвороби. На додаток, психічний стан ОСОБА_4 окрім розладів шизофренічного спектру, суттєво погіршували органічні психічні розлади, спричинені ураженням головного мозку перенесеними черепно-мозковими травмами та інсультом у 2006 році. Про це свідчать записи в амбулаторній карті з психоневрологічного диспансеру, де, починаючи з 1987 року, констатувалось наростаюче інтелектуальне зниження та ослаблення пам'яті у ОСОБА_4 . Після перенесеного інсульту у 2006 році лікарі різних спеціальностей (психіатри, невропатологи, сімейні лікарі, терапевти), різних медичних закладів (див. амбулаторні карти, історії хвороби) констатували у ОСОБА_4 торпідне мислення, зниження пам'яті та інтелекту, що свідчить про наявність органічних психічних розладів судинно-травматичного генезу. Тим самим ускладнюючи і поглиблюючи наявну у підекспертного шизофренічну симптоматику... Таким чином, результати вищенаведеного аналізу матеріалів цивільної справи, медичної документації, співставлення отриманих даних з діагностичними стандартами та діючою в Україні міжнародною класифікацією психічних І поведінкових розладів 10-го перегляду, свідчать про те. що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на період укладання договору дарування 15.02.2010 року страждав на хронічне психічне захворювання «Шизофренія» (F20.9 за МКХ- 10). Дані психічні розлади позбавляли ОСОБА_4 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення договору дарування від 15.02.2010 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93631699).

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 помер; позивач є спадкоємцем померлого ОСОБА_4 за законом (перша черга спадкування), відтак, позивач був незаконно позбавлений права на спадкове майно.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Тобто договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , є недійсним з 15.02.2010 р.

Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_3 придбав спірне майно в особи, яка не мала права його відчужувати, та те, що майно вибуло з власності позивача не з його волі, наявні підстави для витребування спірного майна у ОСОБА_3 на користь позивача та визнання за ним права власності на житловий будинок з господарськими будівлями спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування, що в цьому випадку, з огляду на відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, є належним способом захисту порушеного права.

За обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підлягає також врахуванню, що відчуження спірного майна мало місце за ціною, яка мала б викликати сумнів у ОСОБА_3 (135 000,00 грн.), який, проявивши обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на цю квартиру, зокрема перевіривши наявність/відсутність спорів відносно нерухомого майна в інших державних реєстрах та наявність/ відсутність заборон на його відчуження, у тому числі у минулому за необхідності отримавши правову допомогу, мав би зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу 26.07.2021 р.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 89 ЦПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

При ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача ОСОБА_2 про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, були оцінені судом з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.

Суд, безпосередньо дослідивши зібрані докази, оцінивши їх на предмет належності і допустимості, достатності та достовірності кожний окремо та в сукупності і логічному взаємозв'язку, приходить до висновку, що позивачем надані докази в порядку ст.ст. 76 - 81 ЦПК України, які свідчать про порушення його прав, як спадкоємця, з боку відповідачів.

Доводи відповідача ОСОБА_2 не спростовують наведених вище висновків суду, у зв'язку з чим для суду, враховуючи визнання судом недійсним правочину (договору дарування від 15.02.2010 р.) та те, що він не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, наявні підстави для поновлення порушених прав позивача у спосіб, обраний при зверненні до суду із даним позовом: визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , на житловий будинок АДРЕСА_1 з відповідними будівлями та спорудами, та витребування майна з чужого незаконного володіння.

При цьому набувач ОСОБА_3 не позбавлений права на відшкодування за рахунок продавця майна збитків на підставі статті 661 ЦК України. Розрахунки між власником та добросовісним набувачем при витребуванні майна із чужого незаконного володіння проводяться у відповідності до порядку, визначеного статтею 390 ЦК України.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ч.ч. 2, 3, ч. 1 ст. 5, ст.ст. 9, 10, 12, 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 76 - 80, 89, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ч.ч. 1, 6 та 8 ст. 259, ст.ст. 264 - 265, ч. 4 ст. 268, ст. 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , де треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Насобіна Тетяна Володимирівна, про витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_6 ) право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , на житловий будинок АДРЕСА_1 з відповідними будівлями та спорудами.

Витребувати від ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_6 ) майно: житловий будинок АДРЕСА_1 з відповідними будівлями та спорудами.

Дата складення повного судового рішення 12.01.2024 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Спаї