Справа № 761/19486/23
Провадження № 2/761/2585/2024
(заочне)
17 січня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В.,
з участю секретаря: Бражнічекно І.О.
представника позивача: Змієвської Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У травні 2023 року на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відповідно до якої позивач просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» у зв'язку з неналежним виконанням судового рішення 3249,60 доларів США - 3% річних та 10 982,13 грн., які складаються з 1 725,96 грн. - 3% річних та 9 256,17 грн. інфляційних витрат.
Позов мотивовано тим, що 20.09.2007 між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк» (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства»), та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №19/АК-2007. Згідно Договору про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги від 06.03.2018р., право вимоги за договором кредиту від 20.09.2007р., первісний кредитор відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами. Внаслідок відступлення прав вимоги, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» є єдиним власником всіх прав вимоги за договором кредиту від 20.09.2007р. (у тому числі, але не обмежуючись, прав на отримання всіх платежів за укладеними договорами, і всіх прав Заставодержателя) з 06.03.2018р. Викладені обставини встановлені ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.04.2021р. по справі №2-11176/11 (провадження №6/761/550/2021). Згідно з зазначеним договором, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», як новий кредитор, набув право вимоги до ОСОБА_1 щодо отримання загальної суми заборгованості, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму боргу, усі та будь-які штрафні санкції на дату набрання чинності рішенням, а також право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за договором кредиту та договором поруки з дати набрання чинності.
У позовній заяві зазначено, що в зв'язку із невиконанням умов кредитного договору, первісний кредитор звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06.08.2012р. по справі №2-11176/11 позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» заборгованість за договором №19/АК-2007 від 20.09.2007 року в розмірі: заборгованості за кредитом 17565,00 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ України становить 140239,60 грн.; простроченої заборгованості за кредитом 10302,72 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ України становить 82253,83 грн.; простроченою заборгованістю за нарахованими процентами 8225,58 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ України становить 65670,56.; простроченої заборгованості за нарахування комісією 9170,23 грн.; пені 10000,00 грн. На виконання рішення суду, стягувану було видано виконавчі документи про стягнення з відповідача. Виконавчий документ, виданий на виконання рішення суду, знаходився на виконанні у Солом'янський відділі державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ у місті Києві. Державним виконавцем вживались заходи примусового виконання рішення в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1. Не зважаючи на вжиті заходи примусового виконання та перебування протягом значного часу виконавчого документа на виконанні, станом на подання зазначеного позову, рішення суду відповідачем не виконано, заборгованість не погашена. Позивач вважає, що підтвердженням факту невиконання рішення є те, що відповідно до п.9 ч. 1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Відповідно до ч.3 цієї статті у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Таким чином, позивач вважає, що за відсутності оригіналу виконавчого документа в суді з відміткою державного виконавця про фактичне виконання, виконавчий документ не є виконаним.
В обґрунтування позову, позивачем вказано, що з відповідача підлягає стягнення коштів у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за рішенням суду, для зобов'язання в доларах США та у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за рішенням суду в частині зобов'язання в національній валюті, відповідно до вимог ст.625 ЦК України за період з 29.05.2020 по 29.05.2023 із загальної суми заборгованості, за рішення суду, 36093,30 доларів США та 19 170,23 грн. , що становить 3249,60 доларів США - 3% річних та 10 982,13 грн., які складаються з 1 725,96 грн. - 3% річних та 9 256,17 грн. інфляційних витрат
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 14.06.2023 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом. Розгляд цивільної справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином у позовній заяві просив розглянути позовну заяву без участі представника позивача.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
Разом з тим, відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що представник позивача щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2012 року в цивільній справі № 2-11176/11 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» суму заборгованості за кредитним договором 19/АК-2007 від 20.09.2007 в розмірі: заборгованість за кредитом 17 565, 00 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ України становить 140 239, 60 грн.; прострочену заборгованість за кредитом - 10 302, 75 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ України становить 82 253, 83 грн.; прострочену заборгованість нарахованими процентами 8 225, 58 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 65 670, 58 грн.; прострочену заборгованість за нарахованою комісією 9 170, 23 грн., пеня 10 000 грн.; судовий збір в розмірі - 1 700 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в розмірі - 120 грн.
Однак, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача коштів у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за рішенням суду, для зобов'язання в доларах США та у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми за рішенням суду в частині зобов'язання в національній валюті, відповідно до вимог ст.625 ЦК України за період з 29.05.2020 по 29.05.2023 із загальної суми заборгованості, за рішення суду, 36093,30 доларів США та 19 170,23 грн., що згідно розрахунку позивача становить 3249,60 доларів США - 3% річних та 10 982,13 грн., які складаються з 1 725,96 грн. - 3% річних та 9 256,17 грн. інфляційних витрат
Окрім того, позивачем в обґрунтування переходу права вимоги до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», зазначено, що згідно Договору про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги від 06.03.2018р., право вимоги за договором кредиту від 20.09.2007р., первісний кредитор відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами. Внаслідок відступлення прав вимоги, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» є єдиним власником всіх прав вимоги за договором кредиту від 20.09.2007р. (у тому числі, але не обмежуючись, прав на отримання всіх платежів за укладеними договорами, і всіх прав Заставодержателя) з 06.03.2018р. Викладені обставини встановлені ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.04.2021р. по справі №2-11176/11 (провадження №6/761/550/2021).
Як передбачено ч.1 ст. 512, ст. 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас, положеннями ч.ч.1, 2, 5 ст. 442 ЦПК України встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Однак, позивачем до суду не надано доказів та матеріли справи не містять ні Договору про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги від 06.03.2018р., право вимоги за договором кредиту від 20.09.2007р., ні копії ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 21.04.2021р. по справі №2-11176/11 (провадження №6/761/550/2021), яка набрала законної сили про заміну стугвача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» його правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».
Таким чином, належних, допустимих та достатніх доказів того, що стягувача Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» було замінено стягувачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (позивач по справі) у виконавчому листі чи виконавчому провадженні виданого на виконання рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2012 року у справі № 2-11176/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» суму заборгованості за кредитним договором 19/АК-2007 від 20.09.2017, і що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» є належним позивачем у вказаній справі.
Нарахування за ч.2 ст. 625 ЦК України трьох процентів річних від простроченої суми та індексу інфляції за весь час прострочення, нарахованого на суму боргу, має компенсаційний характер, а не штрафний, зважаючи на що три проценти річних за даною статтею не є неустойкою, в розумінні ст. 549 ЦК України.
З правового аналізу вказаної норми вбачається, що нараховані на суму боргу три проценти річних та інфляційна складова боргу входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отримані компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові та стягнутими рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2012 року, відомості, про набрання законної сили яким, матеріали справи не містять, оскільки згідно долученої до матеріалів справи копії вступної та резолютивної частини рішення від 06.08.2012 по справі №2-11176/11 міститься відмітка, що станом на 06.09.2012 рішення не набрало законної сили (а.с. 8).
Як уже зазначалось, та встановлено рішенням від 06.08.2012 суду по справі № 2-11176/11, що з відповідача ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» суму заборгованості за кредитним договором 19/АК-2007 від 20.09.2017 в розмірі: заборгованість за кредитом 17 565, 00 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ України становить 140 239, 60 грн.; прострочену заборгованість за кредитом - 10 302, 75 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ України становить 82 253, 83 грн.; прострочену заборгованість нарахованими процентами 8 225, 58 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 65 670, 58 грн.; прострочену заборгованість за нарахованою комісією 9 170, 23 грн., пеня 10 000 грн.; судовий збір в розмірі - 1 700 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в розмірі - 120 грн.
Позивачем обґрунтовано період стягнення 3 відсотки річних від простроченої суми та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України з 29.05.2020 року по 29.05.2023 року.
У ч.2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 проценти річних та інфляційні втрати визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 процентів річних та інфляційних втрат за основу має братися прострочена сума, визначена у судовому рішенні.
Невиконане грошове зобов'язання, на яке позивач просить нарахувати 3 проценти річних, є не зобов'язанням за кредитним договором № 19/АК-2007 від 20.09.2007 року, а трансформованим з нього зобов'язанням, встановленим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2012 року, дані про виконання чи не виконання якого матеріали справи не містять.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) спостерігалася інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто відбулося дефляція). Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Так, при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у судовому рішенні, а періодом, за який підлягають стягненню три проценти річних, є період з дня набрання цим рішенням законної сили та до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, матеріали справи не містять доказів та позивачем не зазначено в позовній заяві, щодо дати отримання виконавчого листа за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2012 року у справі № 2-11176/11.
До позовної заяви долучено копію постанови старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ у м. Києві Сканцевої Н.С. від 21.08.2014 про відкриття провадження НОМЕР_1 про примусове виконання виконавчого документу: виконавчий лист №2-11176/11 Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» боргу у розмірі 307 334,22 грн. (а.с.9) .
При цьому, матеріали справи не містять доказів щодо результатів вказаного виконавчого провадження, також даних щодо можливого часткового погашення заборгованості із урахування того, що рішення було винесено та виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення уже більше 9 років тому. Тому суд позбавлений можливості встановити дійсну суму заборгованості для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що вказаний позивачем період, а саме дата, з якої нараховано три проценти річних та інфляційних втрат, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки матеріали справи не містять доказів невиконання рішення суду від 06.08.2012 ухваленого у справі №2-11176/11, зокрема актуальної інформації щодо стану примусового виконання вказаного рішення суду (інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження), а постанова старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ у м. Києві Сканцевої Н.С. від 21.08.2014 про відкриття провадження НОМЕР_1 (а.с. 9) таким доказом не являється.
У зв'язку із викладеним, суд позбавлений можливості самостійно здійснити перерахунок 3 процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язко доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
За загальним правилом, у відповідності зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи - у разі відмови в позові покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 16, 207,525, 526, 530, 625, 629, 634,638, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 280-282, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України,-
в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17.01.2024.
Суддя: