09 лютого 2024 року м. Київ
Справа № 759/7402/22
Провадження: № 22-ц/824/4877/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н. С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона з ОСОБА_2 мають спільну дитину - Дмітрія, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дитина проживає разом з нею та перебуває повністю на її утриманні. Відповідач надає допомогу нерегулярно та недостатньо для повного забезпечення дитини, а у 2022 році взагалі не надав кошти.
Вказувала, що офіційний дохід відповідача є незначним, та він є досить забезпеченою людиною: має на праві власності нерухоме майно, утримує особистий автомобіль, є засновником юридичної особи. Останнім часом здійснив витрати, суми яких перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи.
За викладених обставин, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 10 000 грн. щомісячно з дня подачі позову і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина в розмірі 5000 грн. (п'ять тисяч грн.) щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 01 липня 2022 року.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував її аргументи, надані довідки та виписки з лікувальних закладів, при цьому, були враховані лише фіктивні факти, визначені відповідачем.
Зазначала, що відповідач володіє майном на суму більше 10 млн. грн., доказів, що він придбав це майно за кошти матері, про що вказував у відзиві на позовну заяву, він не надав. Відмічала, що у власності відповідача є земельні ділянки, від обробітку яких він отримує дохід. Посилання відповідача на те, що він відмовився від своєї частки квартири, яка була спільним майном подружжя, відхиляє, з огляду на те, що така квартира була придбана на її кошти.
Вказувала, що дійсно отримувала від відповідача кошти в розмірі 4000 доларів США, при цьому, він їх отримав від продажу спільного майна. Зауважила, що в березні 2017 року відповідач надав розписку про обов'язок здійснення виплат на утримання дитини 5000 грн щомісячно, що становило за її розрахунком 250 доларів США, а тому суму в розмірі 4000 доларів вона зарахувала до періоду відсутності допомоги з боку ОСОБА_2 .
Зазначала, що ОСОБА_2 не працевлаштований, однак отримує високий дохід від ведення господарської діяльності, відомості про його працевлаштування та отримання мінімального доходу вважає недостовірними.
Відмічала, що їх спільна з відповідачем дитина має проблеми зі здоров'ям, а відповідач, якому відомо про вказане, належного утримання дитини не здійснює.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що він не володіє майном, визначеним позивачкою. Зауважив, що при здійснені пошуку майна в реєстрі вона користувалась виключно критерієм прізвища, ім'я та по-батькові, що зумовило потрапляння до списку інших осіб з аналогічним прізвищем та ім'ям. При цьому, ним було надано відомості суду першої інстанції яким саме майном він володіє та зазначено про джерела надходження.
Відмічає, що наявність в нього земельної ділянки не вказує на те, що він отримував дохід, оскільки позивачка не встановила які саме ділянки перебувають в його власності, чи придатні вони до обробітку та чи здійснювався він їх обробіток. Він не являється засновником жодної юридичної особи, не є фізичною-особою підприємцем та не займається підприємницькою діяльністю. До вересня 2022 року був аспірантом, а наразі працевлаштований, працює дистанційно, довідка про доходи міститься в матеріалах справи.
Наголосив на тому, що за домовленістю із позивачкою про відсутність матеріальних претензій та її відмови від вирішення питання про стягнення аліментів у судовому порядку, він відмовився від частки квартири, яка перебувала в спільній сумісній власності.
Вказав, що він надає грошові кошти на утримання дитини, сплачує процедури у лікарів, возить сина на обстеження. При цьому, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що дитина дійсно потребує, а позивач витрачає щомісяця на утримання сина 20 000 грн, половину з яких просить стягувати з нього.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 09 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м.Києві.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 21 червня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.
З довідки Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків №427 від 01 грудня 2022 року ОСОБА_2 навчався в аспірантурі з 17 вересня 2018 року по 18 вересня 2022 року та отримував стипендію в останній рік близько 6500 грн. на місяць.
Відповідно до довідки ТОВ «Енергоремонт-1» №6 від 30 грудня 2022 року ОСОБА_2 працює на посаді менеджера з окладом 6800 грн.
ОСОБА_2 має ще одного неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання якого сплачує аліменти за рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області в розмірі частини всіх доходів (№2-475/11).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що дитина сторін на даний час проживає разом із матір'ю та перебуває на її утриманні. Відповідач офіційно працює, отримує дохід, має нерухоме майно, утримує ще одну дитину. Аліменти на утримання сина Дмітрія в розмірі 5000 грн є необхідними та достатніми для забезпечення потреб дитини, її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Згідно з ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Встановлено, що сторони справи проживають окремо, неповнолітня дитина перебуває на утриманні ОСОБА_1 , а тому, враховуючи обов'язок утримання сина, з ОСОБА_2 підлягають стягненню аліменти на користь позивачки.
При перевірці висновку суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів, колегія суддів виходить із того, що спільна дитина сторін проживає разом із позивачкою, у зв'язку з чим цілодобовий обов'язок останньої полягає не тільки у матеріальному забезпеченні дитини, а ще й у постійному вихованні та контролі, що потребує з боку позивача значних моральних втрат. ОСОБА_1 витрачає кошти, необхідні для дитини, на харчування, на проїзд до навчального закладу, купівлю одягу, придбання підручників, зошитів, канцелярських товарів та іншого приладдя для навчання, а також на забезпечення дозвілля дитини, оздоровлення та відпочинку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є молодим працездатним чоловіком, працевлаштований та отримує заробітну плату. Має у власності рухоме та нерухоме майно. Відомостей про незадовільний стан здоров'я суду не надано. На утриманні відповідача є також ще один неповнолітній син.
З урахуванням вищезазначених обставин, висновок суду про стягнення із відповідача аліментів на утримання дитини в розмірі 5000 грн. є цілком обґрунтованими, при цьому визначення їх в розмірі 10000 грн., на якому наполягає позивачка, не відповідає розміру реальних витрат на дитину та становитиме для відповідача надмірний тягар, призведе до його скрутного матеріального становища і неможливості фактичного існування, з огляду на його встановлений матеріальний стан.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач здійснює господарську діяльність, пов'язану із продажем будівельних матеріалів та обробітком земельних угідь не підтверджені належними доказами. Здійснені копіювання з мобільних додатків, які вказують на іменування номеру телефону відповідача, як продавця будівельних матеріалів, та наявність оголошень із вказаним номером телефону на платформі он-лайн оголошень «OLX» не можуть вказувати на те, що ОСОБА_2 дійсно проводить вказану діяльність та отримує дохід. Наявність земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності відповідача не може вказувати, що він здійснює їх обробіток та отримує відповідний дохід від продажу зернових культур, як це безпідставно вважає позивачка.
В свою чергу, належними доказами на підтвердження отриманого доходу ОСОБА_2 є довідка видана ТОВ «Енергоремонт-1», згідної якої відповідач працює менеджером та його оклад становить 6800 грн., та довідка Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків, згідно якої відповідач в період з вересня 2018 року по вересень 2022 року був аспірантом на отримував стипендію.
Посилання скаржника на наявність у ОСОБА_2 у власності значної кількості нерухомого майна також не заслуговує на увагу, оскільки, як вірно відмітив відповідач, при здійсненні запитів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачка обрала критерій пошуку за «частковим співпадінням», що зумовило відображення інформації, яка імовірно не стосується відповідача, а відтак суд позбавлений можливості встановити із наданих інформаційних довідок обсяг нерухомого майна відповідача. При цьому, для визначення матеріального стану ОСОБА_2 , можливо враховувати лише те майно, право власності на яке було визнано ним у відзиві.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що здійснення або ж не здійснення відповідачем утримання сина в добровільному порядку до моменту звернення ОСОБА_1 із позовом, не може впливати на визначення розміру аліментів. Наявність у сторін розбіжностей з приводу визначення спільного сумісного майна також не може бути враховано при визначенні розміру аліментів.
Окрім того, варто зазначити, що частина із визначених позивачкою витрат, якими вона обґрунтовувала позов, зокрема витрати, пов'язанні із лікуванням, відвідуванням басейну, купівлею планшету, оплатою навчання не можуть впливати на розмір аліментів, оскільки вказані витрати за своєю суттю являються додатковими та є підставою для звернення із окремим позовом в разі відсутності домовленості батьків щодо вирішення вказаного питання.
При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати реальні витрати на утримання дітей відповідного віку, без врахування додаткових витрат, які полягають в забезпеченні розважальними послугами чи товарами та залежить від матеріальних можливостей батьків. В той же час, зі списку витрат на дитину, наданого позивачкою (а.с.66), витрати спрямовані саме на утримання дитини не перевищують 10 000 грн., що, із урахуванням права дитини на отримання матеріальної допомоги з боку обох батьків, також вказує на правильний висновок суду першої інстанції про визначення аліментів в сумі 5 000 грн.
Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.
При цьому, колегія суддів ураховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2023 року підлягає залишенню без змін, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова