26 липня 2023 року м. Київ
Справа № 757/8684/22-ц
Провадження: № 22-ц/824/8075/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Лелюх Віти Миколаївни в інтересах Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Бусик О.Л.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 30 липня 2018 року він працює в структурному підрозділі «Київські ТЕЦ» КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - відповідач, КП) на посаді слюсаря з ремонту парогазотрубінного устаткування 6-го розряду. 31 січня 2022 року директором КП було видано наказ №73-К про відсторонення йоговід роботи з 31 січня 2022 року до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, або дня надання одного з документів, передбаченого наказом комунального підприємства «Про обов'язкові профілактичні щеплення», що посвідчує отримання щеплення або наявність протипоказань для проведення такого щеплення. Вказаний наказ вважав незаконним, оскільки щеплення від COVID-19 не віднесене до обов'язкових щеплень, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і таке щеплення не включене до календаря щеплень, а тому його відсторонення з підстав ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є протиправним. Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами та наказ Міністерства охорони здоров'я України №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» не може бути законною підставою для його відсторонення. Також вказував, що будь-яка дія, пряма чи опосередкована, будь-якої особи та у будь-якій формі, направлена на будь-яке примушування до вакцинації від COVID-19, натяк на вакцинацію від COVID-19, погроза звільненням чи відстороненням від роботи працівників комунальних підприємств, є прямою дискримінацією. Через незаконні дії відповідача він, позивач, був позбавлений можливості реалізувати своє конституційне право на працю, а тому просив суд визнати незаконним і скасувати наказ №73-К від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи» в частині відсторонення від виконання службових обов'язків ОСОБА_1 , поновити його, позивача на посаді, стягнути з відповідача суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 31.01.2022 року до дня поновлення на роботі, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи слюсаря 6-го розряду обчислювати виходячи з його середньоденної заробітної плати в розмірі 1012 грн. 13 коп. за кожен день вимушеного прогулу, а також стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 3500 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» №73-К від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_1 .
Стягнуто з КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 21 688 грн. 60 коп. без врахування прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.
Не погодившись з судовим рішенням, адвокат Лелюх В.М. в інтересах КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно внесених змін до Постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання ощиренню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 року, вакцинація від COVID-19 для працівників, які підпадають під перелік, що затверджений наказом МОЗ № 2153 та наказом МОЗ України № 2664 від 31.01.2022року є обов'язковою. Як наказ МОЗ України від 31.01.2022 № 2664, яким працівників комунальних підприємств віднесено до осіб, що підлягають обов'язковій вакцинації проти COVID-19, так і пункт 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 (в редакції постанови від 20.10.2021 № 1096), яким зобов'язано керівників відповідних закладів забезпечити відсторонення від роботи працівників, що відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, є чинними, не визнані неконституційними, не оскаржені та не скасовані в судовому порядку, а відтак, підлягали безумовному виконанню директором структурного підрозділу «Київські теплові мережі» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО». КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» входить до переліку об?єктів комунальної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Отже, дія наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року N 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" (із змінами внесеними наказом Міністерства охорони здоров?я України від 31.01.2022 року N 2664) розповсюджується на працівників КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» та всіх підпорядкованих йому підрозділів. Також суд не урахував, що позивач не зазначив у позовній заяві та не надав суду доказів про стан свого здоров'я, що було б перешкодою для щеплення, а тому дії позивача обґрунтовано були розцінені відповідачем як ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Вказала і про те, що положення статті 27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» регулюють випадки, пов?язані з обов?язковістю щеплень за іншими інфекційними захворюваннями, зазначеними в ст. 27 вказаного Закону, а питання про те, чи може бути працівника допущено до роботи, має вирішувати санітарно-епідеміологічна служба. При цьому вказівок на те, в якому порядку працівник відсторонюється від роботи роботодавцем (стаття 46 К3п|1) ця норма не містить. Водночас, обов?язковість щеплень для працівників комунальних підприємств від COVID-19 вже встановлена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення (МОЗ), а наслідки відмови або ухилення Кабінетом Міністрів України (постанова N 1236). Жоден з цих нормативних актів не містить додаткової підстави для відсторонення подання відповідної служби. Звертала увагу на те, що Державну санітарно-епідеміологічну службу ліквідовано у 2017 році, а її повноваження розподілені між Державною службою з питань праці Міністерства охорони здоров'я України та Державною службою з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яким не передані повноваження щодо відстсронення невакцинованих працівників. Застосувавши положення статті 235 КЗпП України, суд не врахував ту обставину, що трудовим законодавством не врегульовано порядок відновлення права працівника у зв?язку з незаконним відстороненням та компенсації у зв?язку з цим втраченої частини заробітку, та застосував аналогію закону при вирішенні питання поновлення порушеного права позивача і стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв?язку з незаконним відстороненням від роботи без збереження заробітної плати. Чинним законодавством прямо не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Необхідність відсторонення позивача ґрунтувалась на уникненні загрози захворювання інших працівників, з якими він мав можливість перебувати в контакті через виконання робочих завдань, оскільки робоче місце позивача знаходиться за адресою (станом на дату відсторонення) вул. Пухівська, 1-А в майстернях турбінного відділення головного корпусу Теплоелектроцентралі Моб (надалі TELI-6), ОСОБА_1 ремонтує та здійснює технічне обслуговування основного та допоміжного обладнання котлотурбінного відділення, розташованого в головному корпусі ТЕЦ-6, обладнання, розташоване у головному корпусі ТЕЦ-6, обслуговує та ремонтує персонал чотирьох підрозділів: ??котлотурбінного цеху ТЕЦ-6; ??електричного цеху ТЕЦ-6, ??цеху теплової автоматики та вимірювань ТЕЦ-6; ??ремонтно-механічного цеху ТЕЦ-6. Також до ремонту обладнання залучається персонал підрядних організацій, для всіх працівників передбачені місця загального користування: санвузол, душові, роздягальні, кімнати відпочинку та прийняття їжі. Дістатися до робочого місця ОСОБА_1 може лише через загальну прохідну ТЕЦ-6 та інші загальні приміщення (коридори, вестибюль тощо). До посадових обов?язків ОСОБА_1 відноситься ремонт турбінного обладнання у складі бригади з 5 слюсарів з ремонту парогазотурбінного устаткування на чолі з майстром з ремонту устаткування турбінного І групи (на дату відсторонення), виконує розпорядження начальника цеху, заступника начальника цеху з ремонту, старшого майстра з ремонту устаткування турбінного І групи, начальника дільниці. Також протягом робочого дня співпрацює з працівниками інших дільниць свого цеху та решти цехів ТЕЦ-6. ОСОБА_1 протягом робочого дня спілкується із багатьма співробітниками СП «КИЇВСЬКІ ТЕЦ», однак, суд першої інстанції вказаного не урахував та неправильно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 14.12.2022 року у справі № 130/3548/21.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні Кравець Т.П. в інтересах КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
ОСОБА_1 та його представник адвокат Бурчак В.С. заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вислухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 з 30 липня 2018 року працює в структурному підрозділі «Київські ТЕЦ» Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на посаді слюсаря з ремонту парогазотрубінного устаткування 6-го розряду.
Наказом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» №17 від 12 січня 2022 року керівникам структурних підрозділів апарату управління та директорам СП доручено довести до відома працівників підпорядкованих підрозділів про те, що з 31 січня 2022 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов'язковим для працівників КП «Київтеплоенерго» та при необхідності надати до 27 січня 2022 року включно до відділу адміністрування Департаменту управління персоналом СП такі документи: документ про отримання працівником повного курсу вакцинації, або однієї дози дводозової вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених до використання в надзвичайних ситуаціях, або міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозової вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозової вакцинації чи двома дозами дводозової вакцинації (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених до використання в надзвичайних ситуаціях, або висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, виданого заходом охорони здоров'я у встановленому законодавством порядку.
У разі ухилення або відмови від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та ненадання працівником зазначених документів в строк до 21 січня 2022 року, вжити заходи, передбачені підпунктом 2 пункту 41-6 постанови (а.с.70).
З вказаним наказом позивач був ознайомлений 14 січня 2022 року особисто, про що поставив свій власноручний підпис (а.с.71).
У зв'язку з відмовою/ухиленням від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 31 січня 2022 року директором комунального підприємства було видано наказ №73-К, яким було відсторонено позивача від роботи з 31 січня 2022 року до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, або дня надання одного з документів, передбаченого наказом комунального підприємства «Про обов'язкові профілактичні щеплення», що посвідчує отримання щеплення або наявність протипоказань для проведення такого щеплення.
Вказаний наказ відповідачем видано на виконання ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами, наказу Міністерства охорони здоров'я України №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» (зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров'я України №2664 від 30 листопада 2021 р.)
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відсторонення позивача від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Відповідачем не було наведено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду слюсаря з ремонту парогазотрубінного устаткування 6-го розряду, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства, тощо. Його, позивача, відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював у Комунальному підприємстві, всі працівники якого підлягали обов'язковому щепленню проти COVID-19. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самого позивача.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
- відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою cтатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (речення третє частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров'я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази Міністерства охорони здоров'я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням. У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров'я України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID?19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) викладено наступні висновки.
Відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності хворих на COVID-19) не викликає сумнівів
У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід проводити оцінку загрози, яку потенційно при виконанні трудової функції може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням вищевказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , слід надати оцінку тому, чи було нагально необхідним відсторонення його від роботи та наскільки саме таке відсторонення було пов'язано із досягненням зазначеної легітимної мети.
Встановлено, що ОСОБА_1 підлягав обов'язковому профілактичному щепленню проти COVID-19 згідно переліку затвердженого наказом МОЗ України №2153 від 04 жовтня 2021 року.
При цьому, слід також враховувати суспільну загрозу, яку потенційно може нести працівник в силу своєї роботи. Зокрема, слід враховувати й інші обставини, зокрема: кількість контактів працівника на робочому місці (прямих / непрямих); форму організації праці працівника (дистанційна / надомна); умови, в яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19; контакт із продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів цивільної справи, позивач є працівником Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» та працює на посаді слюсаря з ремонту парогазотурбінного устаткування. Під час виконання своїх посадових обов'язків ОСОБА_1 здійснює спілкування з іншими працівниками підприємства, які в свою чергу можуть здійснювати контакт із споживачами послуг підприємства.
Від проходження вакцинації ОСОБА_1 відмовився, оскільки вважав, що щеплення від COVID-19 не є обов'язковим, а вакцина не пройшла сертифікацію, а тому не може бути використана.
Колегія суддів зазначає, що твердження щодо необов'язковості вакцинування спростовується тим, що COVID-19 на підставі наказу МОЗ від 05.02.2020 року № 521 було внесено шляхом доповнення розділу «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19» до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який також затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, а наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153, тобто, аналогічним по юридичній силі спеціальним нормативно правовим актом вакцинацію проти COVID-19 включено до обов'язкових профілактичних щеплень для працівників окремих видів професій.
Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об'єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов'язків відмови чи ухилення працівника від обов'язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об'єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров'я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов'язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.
Інформування ОСОБА_1 про обов'язкове щеплення підтверджується аркушом ознайомлення, в якому 14 січня 2022 року він поставив свій підпис, чим підтвердив його поінформованість про наслідки відмови від вакцинації.
З приводу посилань ОСОБА_1 у заяві, поданій директоруструктурного підрозділу «Київські теплові мережі» на те, що вакцина від COVID-19 не пройшла сертифікації, необхідно зазначити, що відповідно до наказу МОЗ від 09.03.2021 року № 419 в Україні зареєстровано для екстреного медичного застосування вакцину для профілактикиCOVID-19 «КОРОНАВАК», що вирощена з використанням клітин VERO, інактивована, наказом МОЗ від 22.02.2021 року № 308 зареєстровано для екстреного медичного застосування вакцину CHADOX1 NCOV19 CORONAVIRUS (РЕКОМБІНАНТН А), КОВІШЕЛД/CHADOX1 NCOV19 CORONAVIRUSVACCINE (RECOMBINANT), COVISHIELD (вакцина фірми Пфайзер (виробництва Бельгії та Німеччини). Отже, на момент виникнення у позивача обов'язку щодо проходження обов'язкового профілактичного щеплення, в Україні вже було зареєстровано мінімум дві вакцини від COVID-19, а тому останній мав право вибору між ними.
Колегія суддів звертає увагу на те, що організація дистанційної та надомної роботи позивача була неможливою, що ним не спростовувалось, жодних доказів того, що у нього наявні протипоказання для проведення обов'язкового щеплення, позивач не надав.
Дослідивши встановлені обставини, зокрема, об'єктивну необхідність під час виконання своїх трудових обов'язків позивачем особисто контактувати з іншими людьми, апеляційний суд доходить висновку про наявність у відповідача правових підстав для відсторонення позивача від роботи станом на 31 січня 2022 року у зв'язку із відмовою здійснити щеплення, що було пропорційним меті охорони здоров'я іншим працівникам даного підприємства та втручання в права позивача, а відтак мало об'єктивні підстави та було виправданим.
Необхідно зазначити, що при розгляді подібних справ необхідно перш за все враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об'єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).
Окрім того, відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігалося його робоче місце, більш того в лютому 2022 року він був допущений до роботи, а отже таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга адвоката Лелюх В.М. в інтересах КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» підлягає задоволенню, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Лелюх Віти Миколаївни в інтересах Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 09 лютого 2024 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова