22 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, шляхом проведення відеоконференцзв'язку між Київським апеляційним судом та ДУ «Київський слідчий ізолятор», матеріали провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року,
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року обвинуваченим ОСОБА_7 і ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 27 липня 2023 року.
Таке рішення суд, врахувавши тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , яке відноситься до категорії тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, а також дані про особу кожного з обвинувачених, які раніше не судимі, не працюють, не одружені, не мають міцних соціальних зв'язків, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існує ризик переховування обвинувачених від суду та ризик незаконного впливу на свідків, які ще не допитані, з метою уникнення кримінальної відповідальності, і тому визнав необхідним продовжити ОСОБА_7 і ОСОБА_8 строк тримання під вартою, оскільки інший запобіжний захід не зможе запобігти цим ризикам і забезпечити їх належну процесуальну поведінку.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , вважаючи ухвалу суду незаконною та такою, ____________________________________________________________
Справа №11-кп/824/3747/2023 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_10
Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України Доповідач ОСОБА_1
що прийнята з порушенням вимог кримінального процесуального закону, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 будь-який інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема домашній арешт у нічний час доби.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що прокурор в порушення вимог ч. 3 ст. 199 КПК України, не навів жодних обставин, які б свідчили або могли свідчити про наявність вказаного ним ризику щодо переховування обвинуваченої від суду з метою уникнення можливого покарання, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, як і не навів жодних переконливих аргументів щодо можливого впливу обвинуваченої на свідків, що не були допитані, у зв'язку з чим продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою втрачає сенс в розумінні мети його застосування саме відносно ОСОБА_7 .
Припущення прокурора щодо можливого переховування ОСОБА_7 від суду з метою уникнення покарання були спростовані захисником з посиланням на вже досліджені судом рапорти оперуповноваженого, що складалися безпосередньо на місці події, протоколи огляду місця події, висновки експертних досліджень та судово-медичної експертизи, інші докази, з яких зрозуміло, що ОСОБА_7 не має відношення до скоєного правопорушення, а відтак, і ризик переховування від суду виглядає надуманим, як і ризик впливу на свідків, що не були допитані.
Захисник зазначає, що під час розгляду клопотання про обрання або продовження застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою обов'язково необхідно розглянути можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Оскільки тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, його застосування можливе виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Під час розгляду питання про продовження запобіжного заходу захист наполягав у своєму клопотанні, що на теперішній час відсутні будь-які об'єктивні обставини, які б дозволяли вважати, що при умові зміни ОСОБА_7 запобіжного заходу на інший, не пов'язаний з триманням під вартою, остання буде ухилятися від покладених на неї процесуальних обов'язків або негативно впливати на свідків. Захист стверджував, що ОСОБА_7 , яка обвинувачена за ч. 2 ст. 121 КК України, цілком здатна виконувати покладені на неї процесуальні обов'язки і не перебуваючи під вартою.
Задля встановлення справедливого балансу між припущеннями сторони обвинувачення щодо існування ризику втечі ОСОБА_7 та презумпції знаходження особи на свободі (рішення ЄСПЛ «Кашников проти Росії»), захист зазначив про можливу зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на інший більш м'який запобіжний захід, зокрема, домашній арешт у нічний час доби за місцем постійної реєстрації.
Санкція ч. 2 ст. 121 КК України свідчить, що це тяжкий злочин, а відтак, і ризик переховування мав право на існування на етапі первинного застосування запобіжного заходу, тобто до 04 листопада 2022 року. Проте, на п'ятому розгляді судом питання продовження запобіжного заходу вказаний ризик об'єктивно зменшується до мінімального, що цілком дозволяло розглянути питання застосування альтернативного запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою. Стверджувати, що ОСОБА_7 стала би переховуватися з метою уникнення покарання за кримінальне правопорушення без надання реальних доказів, є абсурдним.
За наведеного, захисник вважає, що суд, під час вирішення питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, по суті обмежився припущеннями прокурора, про нібито існування надуманих ризиків переховування від суду та впливу на свідків, що не були допитані.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , вважаючи ухвалу суду незаконною внаслідок істотного порушення вимог КПК України і європейського права, а також такою, що порушує права ОСОБА_8 та не відповідає повноті судового розгляду, а викладені в ній висновки фактичним обставинам справи, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешт у нічний час доби.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що в клопотанні прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вказано про наявність таких ризиків, як можливого переховування від органів досудового розслідування і суду та можливість незаконного впливу на свідків.
Про існування вказаних ризиків також зазначено і в оскаржуваній ухвалі суду.
Разом з тим, захисник не погоджується з такими висновками суду та вважає, що жодний ризик, передбачений ст. 177 КПК України, прокурором не доведений. Обвинуваченому ОСОБА_8 не має сенсу переховуватись від суду, оскільки він розуміє, що цим сам собі нашкодить, що може в подальшому призвести до негативних наслідків.
В ухвалі суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вказано, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на даному етапі не зменшилися, однак обґрунтування даного факту в ухвалі суду відсутнє.
Крім того, на думку адвоката, зазначені ризики навпаки зменшилися, у справі допитані потерпілі та майже всі свідки, не допитано лише одного свідка ОСОБА_11 , яка перебуває за межами України, тому ризик впливу на неї відсутній. Жодного доказу того, що ОСОБА_8 спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_12 , прокурором під час судового розгляду не надано взагалі, тому відсутній ризик його переховування від суду.
Підставою для застосування щодо особи запобіжного заходу є наявність реальних ризиків вчинення обвинуваченим дій, які перешкоджатимуть належному проведенню судового розгляду, але в жодному випадку не припущення прокурора.
При цьому, сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, наприклад справа «Летельє проти Франції».
Разом з тим, до клопотання прокурора не надано жодного суттєвого доказу щодо існування заявлених ризиків, окрім формального цитування фраз положень КПК України, в зв'язку з чим продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необґрунтованим, що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.
Крім того, захисник зазначає, що судом не взято до уваги дані про особу ОСОБА_8 , а саме те, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання, неофіційно був працевлаштований, що свідчить про стійкі соціальні зв'язки, активну законослухняну громадську позицію, а відтак, чудово розуміє відповідальність за можливе порушення покладених на нього зобов'язань.
Враховуючи зазначене та оцінюючи в сукупності обставини вчиненого правопорушення, захисник вважає, що прокурор не довів суду належним чином неможливість застосування до обвинуваченого, зважаючи на дані про його особу, більш м'якого запобіжного заходу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по відношенню до ОСОБА_8 , з урахуванням наведених обставин, є невмотивовано жорстким. Застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час доби буде достатнім та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
З огляду на вказані вимоги закону та враховуючи, що захисник ОСОБА_9 повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, від якого ніяких клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло, а також зважаючи на скорочені терміни розгляду таких апеляційних скарг, та те, що обвинувачений ОСОБА_8 не заперечував щодо апеляційного розгляду без участі його захисника ОСОБА_9 , апеляційний розгляд здійснено за відсутності захисника ОСОБА_9 , участь якого у даному провадженні є необов'язковою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 та обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на підтримку доводів апеляційних скарг, а також заперечення прокурора щодо апеляційних прохань сторони захисту, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводи захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в апеляційних скаргах, а також посилання обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду, про відсутність підстав для продовження обвинуваченим ОСОБА_7 і ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , Деснянським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 12022100030002688 по обвинуваченню ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , кожного з них, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , кожному з них, запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, врахувавши тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , яке відноситься до категорії тяжких злочинів, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, а також дані про особу кожного з обвинувачених, які раніше не судимі, не працюють, не одружені, не мають міцних соціальних зв'язків, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існує ризик переховування обвинувачених від суду під тяжкістю покарання, яке їм загрожує у разі визнання винуватими, та ризик незаконного впливу на свідків, які ще не допитані, з метою уникнення кримінальної відповідальності, і тому визнав необхідним продовжити ОСОБА_7 і ОСОБА_8 строк тримання під вартою,оскільки інший запобіжний захід не зможе запобігти цим ризикам і забезпечити їх належну процесуальну поведінку.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи сторони захисту в апеляційних скаргах та під час апеляційного розгляду, про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , кожному з них, обвинувачення у вчиненні умисного тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, що мало наслідком спричинення смерті потерпілого, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у його вчиненні, а таке передбачено у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, а також, приймаючи до уваги всі наявні у матеріалах провадження дані про особу кожного з обвинувачених, які раніше не судимі, не працюють, не одружені, не мають міцних соціальних зв'язків, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачені можуть переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків, які ще не допитані, та враховуючи ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилаються в апеляційних скаргах захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження обвинуваченим ОСОБА_7 і ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Твердження захисника ОСОБА_6 про те, що прокурор в порушення вимог ч. 3 ст. 199 КПК України, не навів жодних обставин, які б свідчили або могли свідчити про наявність вказаного ним ризику щодо переховування обвинуваченої ОСОБА_7 від суду з метою уникнення можливого покарання, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, як і не навів жодних переконливих аргументів щодо можливого впливу обвинуваченої на свідків, що не були допитані, у зв'язку з чим продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою втрачає сенс в розумінні мети його застосування саме відносно ОСОБА_7 , є надуманими, оскільки у клопотанні прокурор зазначив, що підставами вважати, що обвинувачена ОСОБА_7 може переховуватись від суду є тяжкість вчиненого злочину у сфері злочинів проти життя та здоров'я особи, а також відсутність у останньої будь-якого місця роботи чи джерела прибутку. Крім того, у клопотанні прокурор зазначив, що у вказаному кримінальному провадженні допитано ряд свідків, анкетні дані та місця проживання яких відомі обвинуваченій, у зв'язку з чим остання з метою уникнення кримінальної відповідальності, може незаконно впливати на свідків шляхом погроз, вмовляння чи підбурювання до дачі неправдивих показань, або до безпідставної відмови від дачі показань, що буде перешкоджати здійсненню об'єктивного судового розгляду, як цього вимагають норми кримінального процесуального законодавства України, що підтверджує наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Також слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження суд апеляційної інстанції не уповноважений досліджувати обставини вчинення кримінального правопорушення, перевіряти належність і допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, а тому доводи захисника ОСОБА_6 про те, що припущення прокурора щодо можливого переховування ОСОБА_7 від суду з метою уникнення покарання були спростовані захисником з посиланням на вже досліджені судом докази, з яких зрозуміло, що ОСОБА_7 не має відношення до скоєного правопорушення, а відтак і ризик переховування від суду виглядає надуманим, як і ризик впливу на свідків, що не були допитані, а також доводи захисника ОСОБА_9 про те, що жодного доказу того, що ОСОБА_8 спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_12 прокурором під час судового розгляду не надано - не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду.
Доводи захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_9 в апеляційних скаргах та посилання обвинуваченої ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду про те, ризик впливу на свідків, які ще не допитані, відсутній, оскільки не допитано лише одного свідка ОСОБА_11 , яка перебуває за межами України, не заслуговують на увагу, оскільки у даному кримінальному провадженні ще не допитані всі свідки, при цьому прокурор має право заявити про допит свідків на будь-якій стадії судового розгляду, відповідно до визначеного судом обсягу доказів, які будуть досліджуватися, та порядку їх дослідження, а тому з великою ймовірністю існує ризик незаконного впливу на них.
Наведені в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_9 дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , а саме те, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання, неофіційно був працевлаштований, що свідчить про стійкі соціальні зв'язки та активну законослухняну громадську позицію, самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та які наведені вище, може бути досягнута шляхом застосування до нього іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Враховуючи наведене, підстав для застосування до обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , кожного з них, більш м'якого запобіжного заходу, що є змістом апеляційних вимог захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_9 задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року, якою обвинуваченим ОСОБА_7 і ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 27 липня 2023 року, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3