12 лютого 2024 року
Київ
справа № 200/12883/21
адміністративне провадження № К/990/3782/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.08.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2023 у справі № 200/12883/21 за позовом Приватного підприємства «АБ ПЛЮС» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
30.01.2024 до суду втретє надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС, скаржник), через підсистему «Електронний суд» 29.01.2024.
Попередні касаційні скарги Верховний Суд повернув ухвалами від 06.12.2023, 17.01.2024 на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) як такі, що не містили підстав для касаційного оскарження судових рішень. Суд зазначив про незмістовність наведеного скаржником обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пунктів 1 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд роз'яснив вимоги щодо обов'язкових умов, які мають бути зазначені у касаційній скарзі у випадку її подання на цих підставах.
Під час перевірки втретє поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі так і не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись з касаційною скаргою втретє, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз'яснень, наданих Верховним Судом. Аналогічно попереднім касаційним скаргам, у поданій втретє скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, і зазначає ті ж самі постанови Верховного Суду. Обґрунтування ж цього пункту зводиться до незгоди із наданою судом правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Висновки Верховного Суду у справах, пов'язаних з питанням дослідження реальності господарських операцій є сформованими і усталеними. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, які саме документи мають силу первинних, а які обставини можуть свідчити про нереальність господарських операцій. Верховний Суд у своїх постановах послідовно дотримується позиції про обов'язок судів надавати оцінку обставинам та наданим на їх підтвердження доказами у їх сукупності.
З огляду на зміст судових рішень у цій справі, відсутні підстави вважати, що вони суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, а підставою для задоволення позову став висновок, що сукупність встановлених обставин і досліджених доказів підтверджують реальність господарських операцій, які давали підстави для формування даних податкового обліку на підставі тих документів, які були складені позивачем з його контрагентами.
Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень якими у задоволенні позовів платників податків було відмовлено також не свідчить про застосування судами у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд неодноразово (постанови від 20.12.2021 у справі №200/6804/19-а, від 19.05.2022 у справі №1.380.2019.002234, від 25.04.2023 у справі № 520/723/20) висловлював позицію про те, що вимога пункту 44.6 статті 44 ПК України стосується тих документів, які є підставою для внесення показників до податкової звітності. Інші документи знаходяться поза межами дії норми пункту 44.6 статті 44 ПК України.
Зі змісту касаційної скарги неможливо встановити щодо яких саме первинних документів скаржник вважає застосовними вимоги пункту 44.6 статті 44 ПК України.
Посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про наявність підстав для скасування судових рішень, передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 353 КАС України. Разом з тим, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про не дослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, яких у касаційній скарзі не викладено.
Крім того, посилаючись у касаційній скарзі на пункти 1 і 4 частини другої статті 353 КАС України скаржник не наводить доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і які саме обставини залишилися у справі не встановленими. При цьому, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту. Однак, як на обставину, яку встановлено на підставі недопустимих доказів, скаржник посилається саме на висновки суду, зроблені за результатом розгляду справи.
Скаржник конкретно не зазначає, які саме докази, які наявні в матеріалах справи, залишилися не дослідженими та яку саме обставину такі докази підтверджують. Посилаючись на недопустимість доказів, скаржник також не зазначає, яку саме обставину встановлено на їх підставі. Доводи про надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним недослідженню таких доказів, неповному з'ясуванню судом обставин та/або встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.
Суд вчергове звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Донецькій області підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.08.2023 та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2023.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.08.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2023 у справі №200/12883/21 за позовом Приватного підприємства «АБ ПЛЮС» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя М.М. Гімон