Справа № 560/15244/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
12 лютого 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Т-Стиль" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т-Стиль" до Державної служба України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорт про визнання протиправною та скасування постанови,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Т-Стиль" звернулось до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 030261 від 16.08.2023 року в розмірі 17000 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач скористався правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти доводів позивача та просив відмовити в її задоволені.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до направлення на перевірку від 18.06.2023 №015733 службовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті 24.06.2023 на автодорозі у Рівненській області с.В.Житин, б/п №16 проведено перевірку транспортного засобу вантажного сідлового тягача-Е марки SCANIA (н.з. НОМЕР_1 ) з напівпричіпом н/гір.-контейнеровозом-Е марки FAYMONVILLE (н.з. НОМЕР_2 ), який належить ТОВ "Т-Стиль", з питань дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
За результатами перевірки складений акт №020936 від 24.06.2023 року, яким зафіксовано відсутність товарно-транспортної накладної на перевезення вантажу. Суть порушення: перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 48 Закону "Про автомобільний транспорт".
Акт №020936 від 24.06.2023 водій ОСОБА_1 підписав без зауважень, надавши пояснення на зворотному боці акта.
Згідно наданих пояснень, зазначених на зворотному боці акта №020936 від 24.06.2023, встановлено, що водій заперечує проти обставин викладених у акті, щодо відсутності ТТН на вантаж, який він перевозить, та відзначає про наявність у нього бажання надати відповідну ТТН.
Відділом державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 030261 від 16.08.2023 року, яким з ТОВ "Т-Стиль" стягнуто 17000 грн.
Позивач, вважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, врегульовано Законом України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344).
Відповідно до статті 1 Закону № 2344 автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; а водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Замовник транспортних послуг - юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів.
Вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.
Внутрішні перевезення - перевезення пасажирів і вантажів між населеними пунктами, розташованими на території однієї держави; автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом.
Згідно статті 2 Закону з№2344-III законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, Законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов'язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.
Відповідно до статті 47 Закону № 2344 до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування. До комплексу допоміжних операцій, пов'язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів, перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб, сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу, накопичення, формування або дроблення партій вантажу, зберігання вантажу, транспортно-експедиційні послуги.
Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Правила технологічних перевезень вантажів транспортними засобами затверджуються керівництвом виробничого об'єкта.
Приписами ст. 48 Закону № 2344 визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила).
Відповідно до пункту 1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Згідно з пунктом 11.1 Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Як встановлено з матеріалів справи, за результатами проведення перевірки уповноваженими особами відповідача складено Акт №020936 від 24.06.2023 року, яким зафіксовано відсутність у позивача товарно-транспортної накладної на перевезення вантажу. Суть порушення: перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 48 Закону "Про автомобільний транспорт".
За унормуванням абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, за змістом абзацу 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 відповідальність за вказаною нормою наступає виключно у разі відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-III, а саме посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційних документів на транспортний засіб, товарно-транспортної накладної або інших визначених законодавством документів на вантаж, інших документів, передбачених законодавством.
Так, обгрунтовуючи власні доводи, позивач відзначив про надання пояснень головному спеціалісту відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Донецькій області Сидоренку О.Б. стосовно того, що перевезення вантажу здійснюється у відповідності до товарно-транспортної накладної №1 від 24.06.2023, проте на момент проведення перевірки він не може її знайти, а тому начальник юридичного відділу ОСОБА_2 надасть наявний у нього примірник.
Відтак, в розрізі встановлених обставин, судова колегія резюмує, що на момент проведення відповідачем перевірки у позивача були відсутні документи, перелік яких визначений ст. 48 Закону "Про автомобільний транспорт".
При цьому, судова колегія критично оцінює посилання апелянта на пояснення водія ОСОБА_1 , що містяться на зворотному боці акта перевірки щодо виявленого бажання надати товарно - транспортну накладну, та погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані пояснення водія не дають підстав вважати, що водій фактично надав працівникам трансбезпеки товарно-транспортну накладну №1 від 24.06.2023 на момент проведення рейдової перевірки.
Таким чином, судова колегія вважає, що відповідачем доведено факт відсутності у водія ТОВ "Т-Стиль" документів, передбачених статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", що свідчить про порушення вимог автомобільного законодавства щодо умов та порядку здійснення перевезення вантажів.
При цьому, судом першої інстанції достеменно встановлено, що позивачем не було реалізовано право на оскарження відповідних дій до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю, а також не було надано жодних пояснень та заперечень по даному акту.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Щодо інших доводів апелянта, то надаючи їм оцінку, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Т-Стиль" залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.