Справа № 120/12110/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
12 лютого 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправними дій (бездіяльності) щодо невиконання рішення про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправними дій (бездіяльності) щодо невиконання рішення про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі.
Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021, позов ОСОБА_1 задоволено в частині визнання протиправним та скасування рішення Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 3 від 11.12.2020 "Про неуспішне проходження атестації керівником Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 ". Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 11.03.2021 №124к про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області або на рівнозначній посаді тій, яку він обіймав до звільнення, з 13.03.2021. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13.03.2021 по 01.09.2021 у розмірі 188829,81 (сто вісімдесят вісім тисяч вісімсот двадцять дев'ять гривень 81 копійка) з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2022 змінено мотивувальну частину рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021, в іншій частині рішення залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 28.11.2022 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2022 змінено в мотивувальній частині, в іншій частині рішення залишено без змін. В свою чергу, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. Станом на день подання цього позову рішення суду в частині поновлення на посаді в органах прокуратури Офісом Генерального прокурора не виконано. Так, на думку позивача невиконання відповідачем 1 рішення суду від 01.09.2021 в частині поновлення його на посаді суперечить принципу верховенства права та принципу правової визначеності (як складової принципу верховенства права), а також положенням ст. 19 Конституції України. Невиконанням рішення суду в частині поновлення позивача на посаді обумовило виникнення у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в силу приписів ст.236 КЗпП України.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021 у справі №120/83/21-а щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021 у справі № 120/83/21-а про поновлення ОСОБА_1 на посаді, за період з 02.09.2021 по 14.08.2023 в розмірі 811806,79 грн. (вісімсот одинадцять тисяч вісімсот шість гривень сімдесят дев'ять копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем, Офісом Генерального прокурора, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
08 лютого 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021 у справі №120/83/21-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 3 від 11.12.2020 "Про неуспішне проходження атестації керівником Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 ". Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 11.03.2021 №124к про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури.
Окрім того, вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області або на рівнозначній посаді тій, яку він обіймав до звільнення, з 13.03.2021 та стягнути з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13.03.2021 по 01.09.2021 у розмірі 188829,81 (сто вісімдесят вісім тисяч вісімсот двадцять дев'ять гривень 81 копійка) з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
При цьому, рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2022 частково задоволено апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури. Змінено мотивувальну частину рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021 з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у мотивувальній частині постанови. В решті рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 28.11.2022 частково задоволено касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2022 в справі №120/83/21-а змінено щодо мотивів часткового задоволення позовних вимог, виклавши мотивувальну частину в редакції постанови. У решті рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2022 в справі №120/83/21-а залишено без змін.
ОСОБА_1 вважає, що Офісом Генерального прокурора України допущено протиправну бездіяльність щодо невиконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021 у справі №120/83/21-а в частині поновлення його на посаді, внаслідок чого у нього виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, тому позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ч.2 та ч.3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч.1 та ч.7 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” від 14 жовтня 2014 року №1700-VII (далі - Закон №1700-VII) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.
Приписами ч.2 ст.372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 236 КЗпП України закріплено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, чинним законодавством передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно. При цьому, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
У свою чергу, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст.236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
Зазначена правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №640/19103/19 та у подальшому підтримано у постановах Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №460/4900/21, від 15.06.2023 у справі №640/9125/21, від 19.10.2023 у справі № 380/8582/22.
Із матеріалів справи слідує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021 у справі №120/83/21-а вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області або на рівнозначній посаді тій, яку він обіймав до звільнення, з 13.03.2021. На момент звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом (справа №120/12110/23) Офісом Генерального прокурора не виконано рішення суду у справі №120/83/21-а в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Офіс Генерального прокурора та Чернігівська обласна прокуратура посилаються на те, що з приписів статей 21, 24 КЗпП України вбачається, що працівник не може бути допущений до роботи без видання уповноваженою особою відповідного наказу, необхідною умовою (підставою) для
видання якого є його письмова заява. На переконання відповідачів, рішення про поновлення на роботі працівника, незаконно звільненого з роботи підлягає негайному виконанню, проте не зазначає, що дії по виконанню рішення про поновлення на роботі повинні відбуватись негайно після проголошення рішення незалежно від волі працівника.
Апелянт зазначає, що Офіс Генерального прокурора неодноразово направляв листи позивачу щодо виконання рішення суду та поновлення його на посаді, а саме: від 30.11.2022 №07/1/1-1158вих-22, від 27.12.2022 №07.1/1-1374вих-22, від 02.02.2023 №07/1/1-227вих-23, від 05.04.2023 № 07/1/1-580вих-23, від 31.05.2023 №07/1/1/872вих-23. Однак, останні повертались на адресу Офісу Генерального прокурора з відміткою "за закінченням терміну зберігання", "адресат відсутній за вказаною адресою". Апелянт вважає, що поведінка позивача не свідчить про добросовісне користування працівником наданими йому законом правами, тому підстави для нарахування останньому середнього заробітку відповідно до ст.236 КЗпП України відсутні.
Колегія суддів зазначає, що статті 21, 24 КЗпП України визначають правила поведінки особи у правовідносинах щодо укладення трудового договору, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду, відтак, безпідставними є доводи Офісу Генерального прокурора та Чернівської обласної прокуратури щодо необхідності звернення ОСОБА_1 із заявою, яка б свідчила про його бажання та волевиявлення бути поновленим на роботі.
Зазначена правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №640/10445/21, від 03.05.2023 у справі № 640/12115/21, від 27.04.2023 у справі №460/4900/21.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, який, урахувавши раніше висловлену правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
Відтак, доводи апелянта про необхідність звернення позивача з заявами та виконавчими документами для подальшого виконання рішення суду у справі №120/83/21-а, колегія суддів вважає помилковими, оскільки вони спростовуються наведеною практикою Верховного Суду.
Разом із тим, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Із матеріалів справи слідує, що 15.08.2023 Офісом Генерального прокурора прийнято наказ №249к відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді керівника Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області, що винесено на виконання судових рішень у справі №120/83/21-а.
Однак, позивач вважає, що відповідачами не виконано рішення суду у справі №120/83/21-а у повному обсязі. Адже фактично наказом від 15.08.2023 №249-к скасовано наказ Генерального прокурора від 11.03.2021 № 124к лише в частині звільнення його з посади керівника Прилуцької місцевої прокуратури та поновлено на посаді керівника Прилуцької місцевої прокуратури, яка юридично не існує у зв'язку з реформуванням органів прокуратури, однак в частині звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури наказ № 124к від 11.03.2021 не скасовано, а відповідно рішення суду у справі 120/83/21 від 01.09.2023 повністю не виконано.
Колегія суддів зазначає, що в межах справи про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, суд позбавлений можливості надавати оцінку правомірності прийнятого Офісом Генерального прокурора наказу від 15.08.2023 №249-к, адже, у випадку незгоди позивача з таким наказом, процесуальним законодавством передбачена окрема процедура звернення особи із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, що визначена ст.383 КАС України.
Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі (рішення від 01.09.2021 у справі №120/83/21-а) відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 02.09.2021 (наступний день після ухвалення рішення про поновлення на роботі) по 14.08.2023 (день, що передує даті прийняття наказу від 15.08.2023 №249к про поновлення на посаді).
Частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із довідкою Чернігівської обласної прокуратури від 25.05.2021 №121-124вих.21 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці роботи, що передували звільненню, становить 1613,93 грн.
Період затримки виконання рішення суду - 503 робочих днів (з 02.09.2021 по 14.08.2023).
Отже, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду складає 811806,79 грн. (1613,93 грн. х 503 робочих дні).
За змістом статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення
Верховний Суд у постанові від 24.04.2023 у справі №460/4900/21 зазначив, що при вирішенні питання належного відповідача у справі, який в силу приписів статті 236 КЗпП має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, суд мав дослідити та установити: до повноважень якого з відповідачів згідно Закону № 1697-VII належить вирішення питання поновлення позивача на посаді; кого із відповідачів у виконавчому провадженні від 16.04.2021 № 65175011, відкритого на підставі виконавчого листа Рівненського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у справі № 460/6135/20, визначено боржником та покладено обов'язок із виконання судового рішення у справі № 460/6135/20; ким з відповідачів у спірних правовідносинах видано відповідний наказ про поновлення позивача на посаді. Тобто у межах спірних правовідносин суди попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах доказів, мали встановити ким саме з відповідачів допущено затримку виконання судового рішення у справі №460/6135/20.
Окрім того, Верховним Судом відхилено посилання судів попередніх інстанцій на ту обставину, що у фактичних трудових відносинах позивач перебував з прокуратурою Рівненської області, нарахування та виплата заробітної плати, проведення пов'язаних із цим розрахунків здійснювалося прокуратурою Рівненської області (Рівненська обласна прокуратура), із чого на їх думку слідує, що відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №460/6135/20 має бути покладено на Рівненську обласну прокуратуру, позаяк означені обставини не свідчать, що у цьому випадку виконання рішення суду у справі № 460/6135/20 в частині поновлення позивача на посаді здійснювалося саме цим відповідачем.
Отже, стягнення коштів має відбуватись за рахунок суб'єкта владних повноважень, якого зобов'язано судовим рішенням або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді.
Колегія суддів зазначає, що наказ від 15.08.2023 №249к про поновлення ОСОБА_1 на посаді винесено Офісом Генерального прокурора, якого зазначено боржником у виконавчому листі, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 27.01.2022, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме Офіс Генерального прокурора є суб'єктом владних повноважень з якого підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Окрім того, слід звернути увагу на те, що згідно із положеннями п.8 ч.1 ст.39 Закону № 1697-VII посада керівника Прилуцької місцевої прокуратури Чернігіської області належить до адміністративних посад як посад “керівника окружної прокуратури”, а у відповідності до п.3 ч.1 ст.9 Закону № 1697-VII, призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановленому цим Законом, віднесено до повноважень Генерального прокурора.
З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2021 у справі № 120/83/21-а про поновлення ОСОБА_1 на посаді, за період із 02.09.2021 по 14.08.2023 у розмірі 811 806,79 грн.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.