Справа № 640/13283/21 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О.
12 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві, Державної судової адміністрації, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві, Державної судової адміністрації, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47230,00 грн згідно з частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік " із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-IX (в редакції, яка діяла з 18.04.2020 по 28.08.2020);
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нарахувати та виплатити невиплачену суддівську винагороду судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 266723,34 грн з урахуванням цієї суми передбачених законом податків та зборів;
- звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення винагороди у межах суми стягнення за один місяць - 78890,00 грн з вирахуванням податків і зборів.
В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в м. Києві протиправно протягом квітня-серпня 2020 року виплачено суддівську винагороду з урахуванням обмежень визначених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", внаслідок чого суддівську винагороду позивачу було виплачено в меншому розмірі. Листом від 09.10.2020 №6-3189/20-вих, який надійшов до Подільського районного суду міста Києва 12.10.2020 (вх.№41232/20), позивачу відмовлено у виплаті невиплаченої суддівської винагороди з посиланням на необхідність законодавчого врегулювання питання компенсації. За посиланням позивача, відмова Територіального управління Державної судової адміністрації в м.і Києві здійснити йому виплату суддівської винагороди виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, встановленого статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" змусила звертатися до суду з даними позовом, оскільки обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог статей 19, 130 Конституції України, статті 135 Закону № 1402-УІІІ та статті 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2022 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо нарахування та виплати судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47230,00 грн. згідно з частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік " із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-IX (в редакції, яка діяла з 18.04.2020 по 28.08.2020);
- стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 266723,34 грн (двісті шістдесят шість тисяч сімсот двадцять три гривні тридцять чотири копійки), з відрахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів;
- зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 266723,34 грн (двісті шістдесят шість тисяч сімсот двадцять три гривні тридцять чотири копійки);
- в іншій частині позовних вимог відмовлено;
- допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення недоплаченої суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць.
Не погоджуючись з рішенням суду, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2022 та викласти його у наступній редакції: «Стягнути з Державної судової адміністрації України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 266723,44 грн, з відрахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів».
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві як розпорядник коштів для місцевих загальних судів міста Києва та відповідач по справі може проводити нарахування та виплату суддівської винагороди лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік та не може на власний розсуд тлумачити вимоги законодавства за наявності чинного закону, який обмежував суддівську винагороду в спірний період. Апелянт акцентує увагу на тому, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». Керуючись висновками Верховного Суду, викладених у ряді постанов в аналогічних справах, апелянт вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме стягнення з Державної судової адміністрації України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» на його користь недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 31.08.2004 №1026/2004 "Про призначення суддів" ОСОБА_1. було призначено на посаду судді Подільського районного суду міста Києва.
Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 25.06.2009 №1575-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Подільського районного суду міста Києва безстроково.
В матеріалах справи наявна довідка Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 06.10.2020 №804, відповідно до якої обмеження суддівської винагороди за період з квітня по вересень 2020 року становило - 266 723,34 грн.: у квітні 2020 року - 30053,34 грн., у травні 2020 року - 78890,00 грн., у червні 2020 року - 78890,00 грн., у липні 2020 року - 78890,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача-1 із заявою від 24.09.2020, в якій просив здійснити йому нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з вирахуванням з цієї суми передбачених законом податків, обов'язкових платежів та суддівської винагороди, виплаченої за вказаний період в обмеженому розмірі.
Листом від 09.10.2020 №6-3189/20-вих. відповідач-1 відмовив позивачу у виплаті невиплаченої суддівської грошової винагороди з посиланням на необхідність законодавчого врегулювання питання такої компенсації.
Не погоджуючись з виплатою суддівської винагороди в період з квітня по серпень 2020 року у меншому розмірі, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» є протиправною, чим порушено законні права та інтереси позивача.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечення право кожного на справедливий суд визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Положеннями ч. 1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (яка, згідно з Рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року № 4-р/2020, діє в редакції Закону №1774-VIII), базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Крім того, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст. 29 наступного змісту:
"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).".
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 06 жовтня 2020 року № 804 позивачу у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року нараховувалася суддівська винагорода у повному обсязі, однак, її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX.
При цьому, згідно вищевказаної довідки, сума обмеження суддівської винагороди позивача за вказаний період складає 266723,34 грн.
Отже, з квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена ОСОБА_1 з урахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що не заперечується сторонами.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абз. 9 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Зокрема, в Рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
З огляду на викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В Рішенні Конституційного суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також, в зазначеному Рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Таким чином, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження, також, може застосовуватися й до суддів, однак, після закінчення терміну його дії втрачені, у зв'язку з цим, обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки, суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
У постанові від 03 березня 2021 року по справі 340/1916/20 Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого Закон № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено його статтею 29 (п. 10 р. І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (п. 56).
Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
Даний висновок, також, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020.
Таким чином, колегія суддів вважає, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст. 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.
З огляду на зазначене, невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 31 липня 2020 року включно у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є протиправною.
Всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідач застосував до спірних правовідносин положення ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якими ці відносини не регулюються, внаслідок чого, безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
Доводи апелянта про те, що у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року положення ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції правомірно визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві щодо нарахування та виплати судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що належним способом захисту прав позивача є стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 266723,34 грн , з відрахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів, та зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 266723,34 грн.
Водночас, апелянт зазначає, що у віданні Державної судової адміністрації України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", з якої підлягають стягненню кошти за даним рішенням.
Колегія суддів звертає увагу, що спору щодо суми невиплаченої позивачу суми суддівської винагороди в результаті застосування відповідачем обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно між сторонами немає. Учасниками справи сума у розмірі 266723,34 грн., що вказана у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 06 жовтня 2020 року № 804, не спростовується та не заперечується.
Як вказує Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві в апеляційній скарзі виконання судового рішення на користь судді має здійснюватися Державною казначейською службою України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь судів та працівників апаратів судів", розпорядником коштів якої є Державна судова адміністрація України.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Верховний Суд у постановах від 22 грудня 2022 року у справі № 640/23369/20, від 27 лютого 2023 року у справі № 340/6875/21 зазначив наступне: "… у віданні Державної судової адміністрації України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут мається на увазі - з ДСА України)".
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 266723,34 грн суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленого ч. 1 ст. 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" за період з 17 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України в порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 22 грудня 2022 року у справі №640/21651/21, від 22 грудня 2022 року у справі №640/23369/20, від 09 червня 2022 року у справі № 280/136/21.
Враховуючи вищезазначене, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши абзаци третій та четвертий резолютивної частини рішення наступного змісту:
"Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 266723,34 грн суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленого ч. 1 ст. 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України в порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції змінити в резолютивній частині.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2022 року змінити в резолютивній частині, виклавши третій та четвертий абзаци в наступній редакції:
"Стягнути з Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) 266723,34 грн суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленого ч. 1 ст. 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України в порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
І.О. Грибан