09 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 160/9321/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року (суддя Озерянська С.І,) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за щорічну основну відпустку за 2019, 2020, 2021 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019, 2020, 2021 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 13.08.2019 по 03.04.2023;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 13.08.2019 року по 03.04.2023 року;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 03.04.2023;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період з 13.08.2019 по 03.04.2023;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості не отриманого харчування з 13.08.2019 по 03.04.2023;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 13.08.2019 по 03.04.2023;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 03.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні. Позивачу не виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки та щорічної основної відпустки за 2019, 2020, 2022 роки; здійснено нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період служби; не проведено виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та неотримане продовольче забезпечення; не проведено нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу з 30.01.2020 року по 03.04.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022, 01.01.2023. Грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року. Відповідач здійснив виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди. Така бездіяльність відповідача щодо не проведення вищевказаних виплат є протиправною, такою, що порушує законні права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023 року.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за щорічну основну відпустку за 2019, 2020, 2021 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019, 2020, 2021 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 03.04.2023.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період з 13.08.2019 по 03.04.2023.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 03.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язан Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021 року, 01.01.2022, 01.01.2023 з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Непогодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що Військова частина НОМЕР_1 не може погодитися з рішенням суду у частині зобов'язання нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно. Відповідно до п. 4, 5 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком. З аналізу наведених норм слідує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем проходження військової служби. Згідно матеріалів справи, про що зазначено в мотивованій частині рішення суду, встановлено, що позивачем відповідної заяви (рапорту) про грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно до Військової частини не надавалось, тому грошова компенсація позивачеві не нараховувалась. Внаслідок чого Військова частина вважає безпідставним задоволення позову позивача в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини та відповідно зобов'язання щодо нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно за період з 13.08.2019 по 03.04.2023. Щодо зобов'язання стосовно нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 , 01.01.2023 то судом неправильно тлумачено спеціальну норму права, що регулює ці правовідношення, а саме п. 4 Постанови КМ № 704, що призвело до помилкового вирішення спірного питання. Постановою КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови № 704 визначено, іцо розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (надалі також Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Таким чином, згідно з Постановою КМУ № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Щодо зобов'язання виплати компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Відповідач вважає, що судом не було враховано вимоги пункту 17 статті 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII як норми матеріального права. Відповідно до вимог пункту 17 статті 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами 1, 6 та 12 цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Тобто в особливий період військовослужбовцям військової служби за контрактом надаються: щорічна основна відпустка із збереженням грошового забезпечення; відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Крім того, пунктом 19 статті 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово- лікарської комісії, припиняється. Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. З огляду на викладене грошова компенсація за невикористану відпустку, як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Тому при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час дії особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується. Таким чином, вважає, що судом не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення вимоги пункту 17 статті 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII як норми матеріального права.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що ОСОБА_1 в період з 13.08.2019 по 03.04.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 02.09.2020, виданого Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_4 , позивач являється учасником бойових дій.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по особовому складу від 31.03.2023 № 73-РС за підпунктом Г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» солдата ОСОБА_1 звільнено в запас з військової служби.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.04.2023 № 93 солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини з 03.04.2023 року.
Відповідно до карток особового рахунку ОСОБА_1 за 2019,2020,2021,2022,2023 роки грошова компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023, позивачу не була нарахована та виплачена.
Відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2023 рік, позивачу була нарахована та виплачена компенсація невикористаної відпустки в розмірі 20471,92 грн. у 2023 році.
Відповідно до карток особового рахунку ОСОБА_1 за 2019,2020,2021,2022,2023 роки, військовою частиною була нарахована та виплачена індексація за період з 13.08.2019 року по 03.04.2023.
Відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2023 рік, компенсацію за неотримане речове майно за період з 13.08.2019 по 03.04.2023 не було нараховано та виплачено військовою частиною.
Відповідно до карток особового рахунку ОСОБА_1 за 2019- 2023 рік, грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 13.08.2019 року по 03.04.2023 не було нараховано та виплачено військовою частиною.
Відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2022 рік, позивачу нарахована грошова допомога для оздоровлення в розмірі 13677,38 грн.
Позивач вважаючи, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів із позивачем повних розрахунків, звернувся за захистом до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог.
Оскільки, Військовою частиною НОМЕР_1 оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а тому предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду, лише в цій частині.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльность Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 03.04.2023 та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період з 13.08.2019 по 03.04.2023 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з ст. 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
За пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Пункт 5 Порядку №178 передбачає, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Пункт 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, передбачає, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Як встановлено п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З наведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Крім того, судова колегія зазначає, що п.4 Порядку №178 передбачено, що виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Зазначений висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів зазначає, що жодних доказів, що позивач звертався з рапортами чи заявами щодо надання довідки про вартість речового майна та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 03.04.2023 до суду першої та апеляційної інстанції не надано, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню за відсутності спору, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у вищевказаній частині, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у вищевказаній частині.
Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2019,2020,2021 роки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2019,2020,2021 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно карток особового рахунку позивача за 2019-2023 роки, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена компенсація невикористаної основної відпустки лише у 2023 році, та не було нараховано і виплачено таку компенсацію у інші роки служби. В свою чергу з наданих карток у графі «фактично відпрацьований час» вбачається, що позивач перебував на службі без надання відпусток.
Відповідачем не було надано інформацію та докази на її підтвердження щодо виплати компенсації за невикористані дні основної відпустки позивача у період 2019-2021 роки, або доказів використання таких днів відпустки.
Колегія суддів зазначає, що належних доказів стосовно виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2019-2021 роки до суду першої та апеляційної інстанції сторонами не надано, матеріали справи не містять.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2019,2020,2021 роки, а тому позовні вимоги визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за з 2019,2020,2021 роки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2019,2020,2021 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023 підлягають задоволенню.
Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 16-2 Закону України №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
За приписами п.14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абз.1).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті (абз.2).
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абз.3).
Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов в цій частині, виходив з того, що позивач мав право на додаткову відпустку за час проходження служби як особа, що має статус учасника бойових дій, а, отже, у випадку звільнення з військової служби має право на компенсацію за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Вирішуючи спір між сторонами, слід врахувати правові висновки, викладені Верховним Судом у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
У вказаному судовому рішенні Верховним Судом, з аналізу положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про відпустки», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зроблено такі висновки.
По-перше, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 счастини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється. Однак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військовоїслужби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
По-друге, припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
За наведеного вище правового регулювання з урахуванням висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у випадку звільнення військовослужбовця йому виплачується компенсація за всі невикористані дні щорічної, а також додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При цьому право на отримання таких виплат не обмежується будь-яким строком.
Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020 рік, оскільки позивачем 02.09.2020 отримано посвідчення учасника бойових дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у вищевказаній частині, з ухваленням нового судового рішення про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 03.04.2023 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 03.04.2023.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення поховних вимог у відповідній частині.
Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 з урахуванням раніше виплачених сум та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закону №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Отже, з 30.01.2020 - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2589,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684,00 грн.
Приписами ч.2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.
Суд наголошує на неможливості виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, що передбачені законом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що у період з 29.01.2020 - 31.12.2020 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у період з 01.01.2021 - 31.12.2021 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у період з 01.01.2022 - 31.12.2022 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у період з 01.01.2023 - 28.04.2023 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік».
Доводи апеляційної скарги, частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, та приймаються колегією суддів в якості належних, у відповідній частині.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що в оскаржуваній частині висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за щорічну основну відпустку за 2019, 2020, 2021 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019, 2020, 2021 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 03.04.2023.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021 року, 01.01.2022, 01.01.2023 з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишии без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко