Головуючий І інстанції: Єгупенко В.В.
12 лютого 2024 р. Справа № 520/20343/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2023, по справі № 520/20343/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_2 -Н
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 -Н щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04.03.2022 по 08.09.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 -Н здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 04.03.2022 по 08.09.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 -Н здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 04.03.2022 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 -Н щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04.03.2022 по 08.09.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 -Н здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 04.03.2022 по 08.09.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
В іншій частині позову відмовити.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що при непроведенні остаточного розрахунку при звільненні для роботодавця настає відповідальність, яка визначена ст. 117 КЗпП України. Отже, встановивши порушення прав позивача у вигляді непроведення остаточного розрахунку при звільненні, суд повинен був захистити це право у спосіб, передбачений законом.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що Військова частина НОМЕР_3 -Н не є належним відповідачем у даній справі, оскільки відповідач є структурним підрозділом Військової частини НОМЕР_2 , а отже не є суб'єктом владних повноважень.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_2 -Н підлягає задоволенню, апеляційна скарга позивача - залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Як встановлено судовим розглядом, позивач з 04.03.2022 по 08.09.2022 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_4 .
Не погодившись із нездійсненням перерахунку розміру грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020 року, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача належало використовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, а з 01 січня 2021 року - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Із матеріалів справи встановлено, що позивач фактично проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
За інформацією, повідомленою Військовою частиною НОМЕР_2 , Військова частина НОМЕР_1 є структурним підрозділом останньої, не має власного фінансово-економічного органу та не здійснює виплату грошового забезпечення військовослужбовцям.
Згідно з витягом з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованою юридичною особою є саме Військова частина НОМЕР_2 .
Відповідно до п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Так, до матеріалів справи додано грошовий атестат № 322/4/рз/1043 ОСОБА_1 , який було видано Військовою частиною НОМЕР_2 .
Доказів здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу Військовою частиною НОМЕР_2 -Н матеріали справи не містять.
На підставі викладеного слід дійти висновку, що саме Військова частина НОМЕР_2 є суб'єктом владних повноважень, до обов'язків якого належало здійснення виплати грошового забезпечення позивача під час проходження позивачем служби у період, в який виникли спірні правовідносини.
Натомість, Військова частина НОМЕР_1 , до якого спрямовані позовні вимоги ОСОБА_1 , не є належним відповідачем у даній справі.
Підстави та порядок заміни неналежної сторони у адміністративному процесі встановлено приписами ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
За змістом наведеної норми можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Згідно з ч. 4 ст. 48 КАС України, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Відповідно до ч. 7 ст. 48 КАС України, заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Із матеріалів справи встановлено, що у ході розгляду справи відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , у відзиві на позовну заяву повідомляв про неналежність відповідача у даній справі, з огляду на що просив замінити первісного відповідача належним - Військовою частиною НОМЕР_2 .
Крім того, матеріали справи містять відзив, наданий до суду першої інстанції Військовою частиною НОМЕР_2 , у якій остання також повідомляла суд, що Військова частина НОМЕР_1 є структурним підрозділом Військової частини НОМЕР_2 та не є окремою юридичною особою.
Таким чином, у даному випадку суд першої інстанції, встановивши, що адміністративний позов подано не до тієї особи, зобов'язаний був за правилами ст. 48 КАС України здійснити заміну первинного відповідача на належного, або, у разі наявності заперечень позивача, залучити як другого відповідача.
Втім, Військова частина НОМЕР_2 до участі у справі в якості належного відповідача судом першої інстанції залучена не була.
Отже, питання щодо заміни неналежного відповідача у справі, залучення до участі у справі співвідповідача судом першої інстанції не розглядалось всупереч вимогам ч. ч. 3, 4 ст. 48 КАС України, що на думку колегії суддів свідчить про порушення норм процесуального права при ухваленні рішення судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Отже, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, передбачених частинами 3, 4 ст. 48 КАС України з урахуванням приписів ст. 317 КАС України, є підставою для скасування судового рішення.
У той же час, суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження в силу ч. 7 ст. 48 КАС України не наділений повноваженнями щодо заміни неналежного відповідача, оскільки така заміна допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про відсутність можливості в межах наданої КАС України компетенції виправити вказане процесуальне порушення, допущене судом першої інстанції.
При цьому, в силу приписів ст. 315 КАС України суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями направляти справу на новий розгляд, у разі виявлення порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову з мотивів того, що позов заявлено до неналежного відповідача.
Одночасно, слід вказати, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача, із заявою про поновлення строку на звернення до суду у разі необхідності.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 -Н - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 по справі № 520/20343/23 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов І.С. Чалий