12 лютого 2024 року Справа № 280/9715/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
20.11.2023 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо автоматичного нарахування сум зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області скасувати існуючу суму автоматичного нарахування сум зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 , яка станом на 07.11.2023 за даними електронного кабінету становить 35 588,74 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці; фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Стверджував, що він не є підприємцем та не забезпечує себе роботою самостійно, а тому не є платником єдиного внеску.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що відповідно до наявної інформації, позивач 09.10.2000 року зареєстрований, як фізична особа - підприємець. На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску за 2017-2020 роки відповідачем нарахувано єдиний соціальний внесок у розмірі 35588,74 грн. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 27.11.2023 позовну заяву було залишено без руху на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановлено відповідачу термін для усунення недоліків. Позивачем через канцелярію суду надані документи на виконання ухвали суду, якими були усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 12.12.2023 визнано поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовною заявою та поновлено строк для звернення до суду з даною позовною заявою, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , була зареєстрована як фізична особа - підприємець 08.10.2000, про що 06.10.2020 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис за номером: 2000800170001005307.
06.10.2020 проведено запис про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням за № 2000800060002005307.
17.02.2020 Головним управління ДПС у Запорізькій області була прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1389-55 з якої вбачається, що станом на 31.01.2020 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн.
Крім того, згідно інтегрованої картки платника податків, судом встановлено, що позивачу за період з 2017 року по 2020 рік нарахування єдиного соціального внеску складають 35588,74 грн.
Позивач не погодившись з діями відповідача щодо автоматичного нарахування сум зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку позивача, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464- VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно статті 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов'язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.
Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
В частині сьомій статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п'ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що згідно відомостей, отриманих з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які кореспондуються з інформативно - аналітичної системи податкового органу, ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 09.10.2000 по 06.10.2020 перебував на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області, Василівська ДПІ (Василівський район), як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Зазначає, що в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (Для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які провадять незалежну професійну діяльність) нарахування проведені відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: за 2017 рік по строку 09.02.2018 року автоматично нараховано єдиний внесок у сумі 8448,00 грн; за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 року - 2457,18 грн; за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 року - 2457,18 грн; за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 року - 2457,18 грн; за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 року - 2457,18 грн; за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 року 2754,18 грн; за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 року 2754,18 грн; за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 року - 2754,18 грн; за 4 квартал 2019 року по строку 20.01.20 року - 2754,18 грн; за 1 квартал 2020 року по строку 21.04.2020 року - 2078,12 грн; за 2 квартал 2020 року по строку 20.07.2020 року - 1039,06 грн.; за 3 квартал 2020 року по строку 19.10.2020 року - 3178,12 грн. За період з 2017 по 2020 роки нарахування єдиного соціального внеску складають 35588,74 грн. Таким чином, згідно зазначених вище відомостей відображених в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (Для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність) за період з 2017 року по 2019 рік заборгованість складала 29 293,44 грн. (сума зазначена у вимозі ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 № Ф-1389-55).
Однак, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 № Ф-1389-55 не містять жодного розрахунку боргу, ані періодів, ані сум нарахування, не зазначено також про наявність нарахованих штрафних санкцій.
Суд зазначає, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а отримання доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.
Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.
Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.
Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).
Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.
Але доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірний період відповідачем до матеріалів справи не надано.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 (№ в ЄДРСР 86203700).
Суд зазначає, що факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов'язує таку особу до активного її ведення.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Щодо тверджень відповідача про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 09.10.2000 суд зазначає, що до 01.07.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який після низки змін отримав назву Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі фізичних осіб, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, визначався Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.
За змістом пунктів 9-12 вказаного Положення було визначено, що за результатом державної реєстрації фізичної особи, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, суб'єктом підприємницької діяльності, видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.
Крім того, з аналізу пункту 13 Положення вбачається, що у п'ятиденний термін з дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації мав обов'язок подати відповідні відомості до органу державної податкової служби.
Відповідно до пункту 14 Положення підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи). Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.
З урахуванням зазначеного, можна дійти висновку, що до набуття чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» статус фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності підтверджувався свідоцтвом про державну реєстрацію, яке, крім іншого, було підставою для постановки такої особи на облік до податкового органу.
Ані свідоцтва про реєстрацію позивача суб'єктом підприємницької діяльності, ані будь-яких інших законодавчо визначених документів, у тому числі тих, на підставі яких позивача взято облік в податковому органі як фізичну особу-підприємця на загальній системі оподаткування, суду не надано, у зв'язку з чим твердження відповідача про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця 09.10.2000 є безпідставним, а відповідно і дії щодо нарахування ЄСВ протиправними.
Пізніше був прийнятий Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» №2390-VI від 01.07.2010 (далі за текстом Закон №2390-VI). Відповідно до п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно з п.п.3-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до п.п.7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Суд зазначає, що позивач, як підприємець був зареєстрований до 01.07.2004, та в установлений зако ном строк не подавав державному реєстратору реєстраційну картку для включення відо мостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, а отже позивач не був вклю чений до відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців, виписка з Єдиного державного реєстру мені не надавалася. Той факт, що позивач не був включений до ві домостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців, та не мав статусу фі зичної особи -підприємця в період нарахування сум єдиного внеску підтверджується і витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань. Із витягу слідує, що
06.10.2020 були включені відомості про фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 за №2000800170001005307 та того ж дня, 06.10.2020, проведено запис про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням за №2000800060002005307.
Таким чином, свідоцтво позивача про державну реєстрацію підприємця оформлене з використанням бланків старого зразка, так як видане до 01.07.2004 вважається недійсними, та позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця в період нарахування відповідачем сум єдиного внеску.
За таких підстав, ураховуючи все зазначене вище, суд дійшов висновку, що нарахування в інтегрованій картці платника податків за період з 2017 року по 2020 рік єдиного соціального внеску у розмірі 35588,74 грн є протиправним.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача скасувати існуючу суму автоматичного нарахування сум зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 , яка станом на 07.11.2023 за даними електронного кабінету становить 35 588,74 грн, суд зазначає наступне.
Оперативний облік податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування контролюючими органами здійснюється відповідно до Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Порядок), який затверджено наказом Міністерством фінансів України від 12.01.2021 № 5.
Приписами пункту 4 розділу V Порядку встановлено, що працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв'язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.
Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв'язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій. Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.
Cтатус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) ("Скасовується в судовому порядку" / "Вручено, судовий розгляд").
У підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та рішень щодо єдиного внеску змінюється на "Скасовується в судовому порядку" / "Вручено, судовий розгляд".
У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на "Скасовується в судовому порядку"), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.
Інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі "Апеляційне та судове оскарження" підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.
Працівники підрозділів, які проводять контрольно-перевірочні заходи, щоденно опрацьовують інформацію, завантажену в підсистему, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскаржень.
Тож, в силу положень вищевказаного порядку, працівники контролюючого органу можуть виключати з ІКП суми донарахувань та змінювати стан рішень контролюючого органу, якими визначено вказані суми зобов'язань.
Суд зазначає, що спосіб захисту прав та інтересів осіб, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
"Ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачу суми єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн, визначеної в оскаржуваній вимозі, ефективним та таким, що відповідає вимогам законодавства способом відновлення порушеного права позивача суд вважає зобов'язання відповідача здійснити коригування в індивідуальній картці платника ОСОБА_1 шляхом вилучення відомостей про вказану суму заборгованості з ЄСВ.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України” заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що позивачем було укладено договір про надання правничої допомоги від 07.11.2023 з Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС», предметом якого (п.1.1 Договору) є правнича допомога пов'язана із скасуванням нарахувань, пов'язаних зі сплатою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, штрафів та пені із цього збору; зобов'язання Головне управління ДПС у Запорізькій області вчинити певні дії.
Згідно із п.4.3 Договору порядок обчислення гонорару (фіксований розмір) встановлюється у Додатку 1 до даного Договору, який складається з вартості правничої допомоги та становить: за підготовку тексту позовної заяви - 4 500 грн; за підготовку тексту відповіді на відзив 2 500 грн; за участь в одному судовому засіданні у суді першої інстанції - 3000 грн за кожне судове засідання.
Згідно із п.4.7 Договору остаточний розмір та обсяг наданих послуг, а також остаточний розрахунок за надані послуги, а також розмір фактичних витрат, пов'язаних із наданням послуг, визначаються та здійснюються на підставі акту приймання-передачі послуг.
Згідно детального опису робіт (наданих послуг) виконаних Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» відповідно до договору про надання правничої допомоги від 07.11.2023, складається з: підготовки тексту позовної заяви та направлення її до суду- 4 500грн.
Отримання правничої допомоги, підтверджується договором про надання правової допомоги від 07.11.2023 з Додатком 1 до нього, рахунком №11/11 від 16.11.2023, платіжною інструкцією №2РL119322 від 17.11.2023, актом приймання-передачі послуг правової допомоги від 17.11.2023.
Cуд зауважує, що згідно позиції ВС від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, розмір відшкодування судових витрат дійсно повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціну позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Тож, перевіривши зміст наведених документів, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи у суді першої інстанції у співмірності до наданих послуг становить 2000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо автоматичного нарахування сум зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 у розмірі 35588,74 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці ОСОБА_1 «Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність» шляхом виключення самостійно нарахованої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сум заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 35588,74 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн (одну тисячу сімдесят три гривні 60 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний. 166, код ЄДРПОУ 44118663).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 12.02.2024.
Суддя О.В. Конишева