12 лютого 2024 року Справа № 280/9347/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича (69035, м. Запоріжжя, а/с 324) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
07.11.2023 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1, ВЧ НОМЕР_1 ) та Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2, ВЧ НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не погодження рапорту позивача про звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утримання військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
зобов'язати відповідача 1 направити до відповідача 2 погоджений рапорт позивача про звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утримання військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
зобов'язати відповідача 2 звільнити позивача за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утримання військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що у нього на утриманні та вихованні знаходяться троє неповнолітніх дітей, з яких двоє рідних та один пасинок. З огляду на дані обставини, позивач звернувся з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 14 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Проте, подання (рапорт) на звільнення позивача не було погоджено командиром В/Ч НОМЕР_1 та в подальшому не передано для розгляду командиру В/Ч НОМЕР_2 . Позивач вказує на те, що сімейне законодавство передбачає обов'язок вітчима утримувати свого пасинка. Пасинок позивача - ОСОБА_2 свого біологічного батька майже не пам'ятає, адже позивач з ОСОБА_3 (мати пасинка) почали проживати спільно однією сім'єю, коли пасинку було 5 років. В такому випадку обов'язок щодо утримання ОСОБА_2 позивач повністю взяв на себе більше 10 років тому. В зв'язку з чим позивач вважає, що В/Ч НОМЕР_1 та В/Ч НОМЕР_2 допустили протиправну бездіяльність щодо не звільнення його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 13.11.2023 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
15.11.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позову.
Ухвалою від 23.11.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19.12.2023 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що у позивача не виникає обов'язку щодо утримання неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язок вітчима утримувати пасинка виникає у випадку передбаченому ч.1 ст.268 Сімейного кодексу України, а саме мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ним проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів, сетер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. На момент подачі рапорту для звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років передбаченим підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», позивач не надав достатніх відомостей для задоволення його рапорту. Вважає, що підстави передбачені законом для звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 відсутні. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог - повністю.
Станом на час розгляду справи відзив від відповідача 1 до суду не надходив.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
13.10.2012 ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 (прізвище після укладення шлюбу « ОСОБА_5 »), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 , видане міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції (актовий запис №973).
Від попереднього шлюбу у ОСОБА_3 та її колишнього чоловіка ОСОБА_6 є дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , зареєстрованого Червоною сільською радою Віликобілозерського району Запорізької області від 13.08.2007 (актовий запис № 10).
У позивача з ОСОБА_3 є двоє спільних дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , видане 04.09.2013 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Оріхівського районного управління юстиції Запорізької області (актовий запис №146)) та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 , видане 03.11.2015 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Оріхівського районного управління юстиції Запорізької області (актовий запис №248)).
ОСОБА_3 вважається багатодітною матір'ю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_7 від 07.08.2018.
Всі діти, проживають разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , а також актом ТОВ Керуюча компанія «МРІЯ» від 03.08.2023 про фактичне проживання мешканців.
Біологічний батько ОСОБА_2 - ОСОБА_6 має заборгованість зі сплати аліментів за виконавчим листом №2-53, виданим в 2011 році Великобілозерським районним судом Запорізької області, про стягнення аліментів з ОСОБА_6 , що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів.
На теперішній час позивач проходить військову службу у В/Ч НОМЕР_1 на посаді кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти.
19.09.2023 позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби до В/Ч НОМЕР_1 на підставі абзацу 14 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
До рапорту позивачем було додано: копію військового квитка, копію паспорта громадянина України, нотаріально завірені копії: свідоцтва про шлюб, свідоцтв про народження: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , посвідчення багатодітної матері, а також, копії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , акт ТОВ Керуюча компанія «Мрія» на предмет фактичного проживання та копію розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_6 .
19.09.2023 командир стрілецької роти військової частина НОМЕР_1 капітан ОСОБА_9 погодив рапорт позивача на звільнення та проставив власноручний підпис.
В подальшому, ОСОБА_9 підготував подання про звільнення ОСОБА_1 на ім'я командира В/ч НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_10 та разом із супровідним листом передав на погодження до помічника командира з правової роботи В/Ч НОМЕР_1 старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_11 .
Старший лейтенант юстиції ОСОБА_12 не погодив звільнення позивача, про що власноручно проставив на супровідному листі (дослівно): «Не погоджено. Надані документи не свідчать про наявність підстав для звільнення за пп. 2 п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
З огляду на це, подання на звільнення позивача не було погоджено командиром В/Ч НОМЕР_1 та не передано для розгляду командиру В/Ч НОМЕР_2 .
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідачів, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України регламентовано, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У пункті 20 частини 1 статті 106 Конституції України закріплено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до положень частин другої, третьої статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, у період дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Законом України «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану» від 20.09.2022 №2599-ІХ, внесено зміни підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, відповідно до яких, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий час, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 13.10.2012 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , було укладено шлюб.
На час укладення шлюбу, у ОСОБА_4 (після шлюбу - змінила прізвище на « ОСОБА_5 ») була неповнолітня дитина: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , біологічним батьком якого є ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .
Відповідно до ч.1 ст. 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч.1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_3 , має право на участь у вихованні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо його утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останнього немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, по подібній справі, в постанові від 14 грудня 2023 року у справі №160/11228/23 (адміністративне провадження №К/990/35121/23).
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи встановлено, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби не додав доказів того, що ОСОБА_2 не має діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних його утримувати або наявності у матері цієї дитини поважних причин, з яких вона не може надавати йому належного утримання.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, суд резюмує, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідачів з вказаним рапортом, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відсутність належних доказів для звільнення позивача з військової служби, з указаної підстави, свідчить про правомірність оскаржуваної поведінки військових частин, тож у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Інші доводи позивача, викладені в позовній заяві, не впливають на правильність вирішення спору по суті.
При цьому суд звертає увагу, що ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява №30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов'язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов'язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява №20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява №22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, пункт 54).
Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог. Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20 (адміністративне провадження №К/9901/15171/21).
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича (69035, м. Запоріжжя, а/с 324) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «12» лютого 2024 року.
Суддя Р.В. Кисіль