12 лютого 2024 року ЛуцькСправа № 140/33497/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі ГУ ПФУ в Кіровоградській області, відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 04 вересня 2023 року №032350023119 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку позивачу відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХІІ від 28.02.1991; зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області призначити та виплачувати пенсію позивачу з 28 серпня 2023 року зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХІІ від 28.02.1991.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №032350023119 від 16.06.2023 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХІІ від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ) у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (26 років) та недосягненням встановленого законодавством пенсійного віку з урахуванням зменшення (56 років).
З метою збільшення страхового стажу позивачем було здійснено доплату для його зарахування в розмірі 36 707 грн.
Позивач 28.08.2023 (після досягнення 56 років) повторно звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, однак у результаті розгляду поданих нею документів на призначення пенсії, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №032350023119 від 04.09.2023 їй відмовлено у її призначенні на підставі ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у зв'язку з тим, що, на думку пенсійного органу, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 14 днів, що не дає права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку.
Вказує, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, наявне у неї посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Вважає, що відмова відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку є необґрунтованою.
З наведених підстав просила позов задовольнити.
ГУ ПФУ в Кіровоградській області у відзиві на позовну заяву від 04 грудня 2023 року №1100-0902-9/64132 позовні вимоги не визнає, мотивуючи тим, що з моменту аварії по 31.07.1989 позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, однак, період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 14 днів, що не дає права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку.
У зв'язку з відсутністю підстав в призначенні позивачу пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, ГУ ПФУ в Кіровоградській області просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідач ГУ ПФУ у Волинській області правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалося, доказів у спростування позовних вимог не надало, про причини неподання відзиву суд не повідомило.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 15).
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням від 27 січня 2000 року серії НОМЕР_1 (арк. спр. 7).
Позивач 28 серпня 2023 року звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) визначено, що заява на призначення/перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).
Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до пункту 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем провадився за принципом “екстериторіальності” Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на підставі заяви та наданих документів було винесено рішення №032350023119 від 04.09.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у зв'язку із відсутністю права на призначення пенсії.
У рішенні пенсійного органу зазначено, що пенсійний вік заявниці складає 55 років, страховий стаж позивача становить 25 років.
За доданими документами встановлено, що з моменту аварії по 31.07.1989 особа проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, однак, період проживання в цій зоні станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 14 днів, що не дає права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку (арк. спр. 13).
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 04.09.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” позивач звернулась з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи” особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, зокрема, право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
Підпунктом п'ятим пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (з наступними змінами та доповненнями) (далі - Порядок №22-1) передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років.
Частинами третьою, четвертою статті 15 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту п'ятого Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (далі - Порядок №51), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку № 51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 31 липня 2018 року у справі №751/2050/17, від 22 січня 2019 року у справі №129/1535/17, від 21 листопада 2019 року у справі №572/47/17 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Судом встановлено, що позивачу видано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 27 січня 2000 року, відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (арк. спр. 7).
Отже, наявне у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання останньої у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Разом з тим відповідно до довідки, виданої Довжицькою сільською радою від 21 вересня 2018 року № 1139 вказано, що ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживала в с. Довжиця з дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по 12.07.1989 (арк. спр.8).
Село Довжиця Камінь-Каширського району Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Тобто, відповідно до наданих позивачем суду та пенсійному органу документів підтверджено факт її проживання та території гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років.
Доводи відповідача про те, що позивач станом на 01 січня 1993 року проживала у зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років суд до уваги не бере, оскільки основним документом, що підтверджує право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
При цьому суд зазначає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються, не надано доказів того, що видача позивачу посвідчення була оскаржена, або, що таке посвідчення є недійсним.
Відповідно до положень статті 55 Закону №796-XII, умовами надання пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно статті 55 Закону №796-XII.
Із рішення про відмову у призначенні пенсії убачається наявність у позивача необхідного страхового стажу 25 років (арк. спр. 13).
Згідно положень пункту 4 частини другої статті 55 Закону №796-XII зменшення пенсійного віку для потерпілих від Чорнобильської катастрофи (особам, які постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років) становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Оскільки позивач станом на 26 квітня 1986 року проживала у зоні гарантованого добровільного відселення, тобто має початкову величину зниження пенсійного віку, станом на 01.01.1993 року має 3 роки проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та наявне Посвідчення потерпілої від наслідків Чорнобильської катастрофи, відтак, має право на пенсію із зниженням пенсійного віку. Дані обставини підтверджуються також довідкою Довжицької сільської ради від 21.09.2018 №1139.
Суд констатує, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Позивач звернулась за призначенням пенсії 28 серпня 2023 року (при досягненні повних 56 років) , а відтак має право на пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Виходячи з викладеного, рішення №032350023119 від 04.09.2023 про відмову у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону №796-XII є протиправним та підлягає скасуванню,отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Тому, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Частиною другою статті 245 КАС України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Рішення №032350023119 від 04.09.2023 про відмову у призначенні пенсії, стосується прав конкретної особи та є індивідуальним актом, а тому підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.
Пунктом 4.2 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області.
Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що виплачує пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні підстави для задоволення щодо нього позовних вимог.
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення позивачу пенсії за віком, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується - у справі “Гурепка проти України” (Gurepka v. Ukraine); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце ( рішення від 26.10.2000 р. у справі “Кудла проти Польщі” (Kudla v. Poland), ) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі “Гарнага проти України” (Garnaga v. Ukraine).
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частин першої та другої ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зауважує, що відповідно до пункту першого статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи приписи пункту першого статті 45 Закону №1058-IV, факт звернення позивача із заявою про призначення пенсії 28 серпня 2023 року, суд уважає, що з метою належного захисту порушених прав, пенсійний орган належить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону №796-XII з 28 серпня 2023 року, тобто з дня звернення позивача із заявою до пенсійного органу.
Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб'єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій, недобросовісно, нерозсудливо, непропорційно.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, враховуючи, що позов підлягає до задоволення частково, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Кіровоградській області (яким винесено рішення про відмову у призначенні пенсії) необхідно стягнути судовий збір в сумі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок), який сплачений відповідно до квитанції від 08 листопада 2023 року №1232800707 (арк. спр. 4).
Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вулиця Соборна, 7А, ідентифікаційний код юридичної особи 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 04 вересня 2023 року №032350023119 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити призначення ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 28 серпня 2023 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області судовий збір у сумі 536,80 (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст рішення складено та підписано 12 лютого 2024 року.