СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/9161/23
пр. № 2/759/398/24
25 січня 2024 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судових засідань Сініцина В.А., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Врона А.В., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Паламарчук Д.Ю., розглядаючи у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною, -
У травні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Врону А.В. звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною, в якій просить довіреність від 27.09.2018 року, видану ОСОБА_2 та посвідчену головним лікарем Бориспільської ЦРЛ - Щуром О.П., що зареєстрована у книзі реєстрації вихідної документації Бориспільської ЦРЛ за № 1604 від 27.09.2018 року, визнати недійсною, а також вирішити питання судових витрат у справі.
Свої вимоги мотивує тим, що 24.10.2018 року нею (Покупець) від свого імені із подальшим оформленням права власності відповідно до законодавства та ОСОБА_3 (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_1 , житловою площею 47,9 м2, загальною площею 117,2 м2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Забалуєвою Г.М., зареєстрований в реєстрі за № 412, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок (кадастровий номер земельної ділянки № 5110136900:38:025:0057, площа 0,0149 га, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Забалуєвою Г.М., зареєстрований в реєстрі за № 415.
Разом з тим, в Київському районному суді м. Одеси була розглянута справа № 947/20577/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності на нерухоме майно та переведення прав та обов'язків покупця.
За даною справою, ОСОБА_2 було подано позов, до якого надано копію довіреності від 27.09.2018 року, посвідчену головним лікарем Бориспільської ЦРЛ - Щуром О.П. та зареєстровану у книзі реєстрації вихідної документації ЦРЛ за № 1604 від 27.09.2018 року без її подальшого посвідчення нотаріусом чи іншою уповноваженою на те особою.
З тексту вказаної довіреності вбачається, що вона була видана ОСОБА_2 , який нібито уповноважує її укласти та зареєструвати вищевказані договори купівлі-продажу дачного будинку та земельної ділянки від його імені за довіреністю.
На підставі даної довіреності, судом у справі № 947/20577/22 було незаконно передано у власність ОСОБА_2 - нерухомість, що належить їй на праві приватної власності: дачного будинку АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер № 5110136900:38:025:0057, на якій розташований вказаний будинок, чим було порушено її права та інтереси на мирне володіння та розпорядження своїм майном.
Зазначає, що договори купівлі-продажу дачного будинку та земельної ділянки від 24.10.2018 року були укладені нею особисто, від свого імені, вона не діяла на підставі жодної з довіреностей, дані правочини щодо купівлі-продажу нерухомого майна були укладені нею за власним волевиявленням та без сприяння сторонніх осіб, про що свідчать, зокрема, п. 5 Договору купівлі-продажу будинку та п. 3.3. Договору купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, якими визначено, що дані об'єкти були придбані нею одноособово за власні особисті кошти, що вона отримує об'єкти в особисту власність та не перебуває у будь-яких шлюбних або сімейних відносинах.
Вказує, що про існування довіреності дізналась вже під час розгляду справи № 947/20577/22 та об'єктивно не розуміє походження вказаної довіреності, причини її укладання та яким чином укладання договорів купівлі-продажу між нею та ОСОБА_3 відносяться до даної довіреності та вказаного в ній «волевиявлення» ОСОБА_2 , оскільки вона на момент укладання вищезазначених договорів придбання нерухомого майна не була повідомлена та обізнана про наявність такої довіреності та про мету її укладання.
Вважає, що довіреність від 27.09.2018 року, видана ОСОБА_2 та посвідчена головним лікарем Бориспільської ЦРЛ - Щуром О.П., що зареєстрована у книзі реєстрації вихідної документації Бориспільської ЦРЛ за № 1604 від 27.09.2018 року, є недійсною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що остання була укладена без її подальшого посвідчення нотаріусом чи іншою уповноваженою на те особою, посвідчена в порушення Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, не уповноваженою на те особою, а також з порушенням вимог п. 10 Порядку, згідно якого посвідчені заповіти і довіреності реєструються посадовими, службовими особами, крім капітанів морських або річкових суден, що плавають під прапором України, начальників пошукових або інших експедицій, в реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, і запис у реєстрі є доказом посвідчення заповіту чи довіреності.
Вказує, що дана довіреність не може бути належною підставою для уповноваження особи на здійснення дій від імені довірителя, оскільки документ зареєстрований лише у книзі вихідної документації по Бориспільській ЦРЛ, при цьому запис про дану довіреність - відсутній у відповідному реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених.
Тому, виходячи з аналізу положень п. 10 Порядку, вважає, що відсутні будь-які належні та допустимі докази посвідчення довіреності, яку було видано ОСОБА_2 , оскільки підтвердженням посвідчення довіреності є відповідний запис у реєстрі, а запис у даному реєстрі відносно вказаної довіреності здійснено не було. Відповідно, неможливо належним чином упевнитись в законності такої довіреності, часу її укладання та посвідчення, а, тим більше, у її достовірності та належності.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначенням підготовчого засідання (а.с. 20).
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками направлялась на його адресу, вказану в позовній заяві.
Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення отримано відповідачем 30.05.2023 року (а.с. 23).
Відповідач скористався правом на подання відзиву у встановлений судом строк, та 12.06.2023 року представником останнього - адвокатом Паламарчуком Д.Ю. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх безпідставністю.
Вказав, що дійсно він 27.09.2018 року, перебуваючи на лікуванні у Бориспільській ЦРЛ, склав та підписав довіреність, якою уповноважив Хітрук Н.В. укласти та зареєструвати на його ім'я договір купівлі-продажу дачного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером 1135474551101, та земельної ділянки 0,0149 га, з реєстраційним номером 1116253951000, на якій він знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та передати продавцю в якості розрахунку за договором купівлі - продажу належні йому 3 250 000,00 грн. Довіреність була посвідчена головним лікарем Бориспільської центральної районної лікарні Щур О.П. та зареєстрована за реєстровим № 1604, й видана строком на один рік, без права передоручення.
Зазначив, що подання даного позову ОСОБА_4 є спробою перегляду судового рішення у іншій цивільній справі № 947/20577/22 від 17.03.2023 року, яким було частково задоволено його позов та переведено права і обов'язки покупця за договорами купівлі-продажу від 24.10.2018 року на нього та визнано право власності, оскільки мотивуючи пред'явлення позову у цій справі незаконністю судового рішення про передачу у власність нерухомого майна у іншій цивільній справі № 947/20577/22, що оскаржується до суду апеляційної інстанції, позивач намагається здійснити спробу не передбаченого ЦПК України оскарження судового рішення про переведення прав покупця та визнання права власності у іншому територіальному суді першої інстанції.
Також, вказав про відсутність правових підстав для визнання довіреності недійсною, оскільки довіреність реєстровий № 1604 від 27.09.2018 року дійсно була складена у письмовій формі та належно посвідчена, що відповідає вимогам ст. 205, ч. 2 ст. 207 ЦК України, не містить дефектів, які витлумачуються з положень ст. 203 ЦК України, а ним та письмовими доказами підтверджується факт видачі ним оспорюваної довіреності та передання довіреності ОСОБА_1 , та про недоведеність порушення прав позивача й невідповідність обраного позивачем способу правового захисту завданням цивільного судочинства (а.с. 37-71).
Відповідь на відзив не надходила.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Врона А.В. позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі, виходячи з обставин, викладених у позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Паламарчук Д.Ю. проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні, виходячи з обставин, викладених у відзиві. Також, просив застосувати строки позовної давності.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 24.09.2018 року по 28.09.2018 року включно проходив лікування у терапевтичному відділенні КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» (а.с. 80-83).
27.09.2018 року ОСОБА_2 видано довіреність, якою уповноважено ОСОБА_1 укласти та зареєструвати договір купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_3 , з реєстраційним номером 1135474551101 та земельної ділянки 0,0149 га, з реєстраційним номером 1116253951000, на якій він знаходиться, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що посвідчена головним лікарем Бориспільської центральної районної лікарні Щур О.П. та зареєстрована у книзі реєстрації вихідної документації по Бориспільській ЦРЛ за № 1604 (а.с. 12, 87).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 24.10.2018 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Забалуєвою Г.М. та зареєстрований в реєстрі за № 412, ОСОБА_3 передала у власність (продала) ОСОБА_1 дачний будинок номер АДРЕСА_4 , загальною площею 117,2 м2, розташований на земельній ділянці площею 0,0149 га, кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:38:025:0057. Продаж дачного будинку вчинено за 1 781 440, 00 грн. (а.с. 6-8).
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.10.2018 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Забалуєвою Г.М. та зареєстрований в реєстрі за № 415, ОСОБА_3 передала у власність (продала) ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0149 га, кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:38:025:0057, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 . Продаж дачного будинку вчинено за 104 300,00 грн. (а.с. 9-11).
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі ст. 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
З аналізу викладених вище положень законодавства вбачається, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 1, абз. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Правове поняття довіреності, а також особливості її видачі, врегульовано ЦК України.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року у справі № 923/876/16).
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).
Захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в спосіб, визначений ч. 2 цієї статті.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.02.2021 року в справі № 754/5841/17 зазначено, що «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом».
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли би порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року в справі № 761/26815/17 зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Однак, як установлено судом, ОСОБА_1 не навела, на чому ґрунтуються її вимоги в контексті наявності порушення її прав саме довіреністю. З огляду на доводи, викладені в позові, позивач фактично не погоджується з рішенням у іншій цивільній справі № 947/20577/22 від 17.03.2023 року, яке вона вважає незаконним внаслідок того, що на підставі оспорюваної довіреності судом у справі № 947/20577/22 було незаконно передано у власність ОСОБА_2 нерухомість, що належить їй на праві приватної власності, чим було порушено її права та інтереси на мирне володіння та розпорядження її майном.
Проте, представництво за довіреністю, автоматично припиняє свою дію з моменту повного виконання повіреним дій, на вчинення яких він був уповноважений від імені та в інтересах довірителя. Це положення ґрунтується на виключному характері повноважень повіреного, неможливості їх розширення і має застосовуватись незалежно від часу, який залишився до спливу строку дії довіреності, визначеного у ній.
Як вбачається, спірний письмовий документ (довіреність) від 27.09.2018 року, строк дії якого був визначений один рік, не був використаний у правовідносинах, що регулюються цивільним законодавством і виникають з договору купівлі-продажу через норми цивільного права про представництво. Строк довіреності на момент звернення до суду і вказаним позовом також закінчився, так само як і на момент пред'явлення позову, що був розглянутий у справі № 947/20577/22. Відповідно, він автоматично припинив свою дію 27.09.2019 року.
Таким чином, вказана довіреність не може бути предметом окремого судового розгляду, і правова оцінка законності виданої довіреності може надаватись в межах судового розгляду в порядку, визначеним чинним законодавством України, для відносини щодо укладення договорів купівлі-продажу через норми цивільного права про представництво.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Разом з тим, слід зазначити, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження а ні підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, а ні посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог.
Звертаючись до суду, позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідача. Позивачем не вказано, чим саме відповідач порушив її права.
Розглядаючи справу суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, позивачем не надано належні та допустимі докази у розумінні ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог.
Виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, приймаючи до уваги наявні у матеріалах справи письмові докази, враховуючи обґрунтування позову та доводи заперечень, суд приходить до висновку про те, що позивачем не подані належні та допустимі докази, що містять відомості щодо предмета доказування, і за таких умов заявлений позов не підлягає задоволенню.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Оскільки позов не підлягає задоволенню у зв'язку з недоведеністю заявлених вимог, суд не вирішує питання щодо пропуску позивачем строків позовної давності.
Питання судових витрат слід вирішити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-89, 258, 259, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя Н.О. Горбенко