09 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 453/1433/21
провадження № 61-1537ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Державного податкового університету на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача Університету державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 30 вересня 2020 року Львівським апеляційним судом винесено постанову, яка набрала законної сили, згідно з якою визнано недійсним запис № 36 у її трудовій книжці від 16 червня 2017 року, поновлено на роботі з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу від 16 червня 2017 року № 342-к, стягнуто з Університету на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 червня 2017 року по 30 червня 2019 року в сумі 414 860,00 грн та 5 000,00 грн моральної шкоди, в решті вимог відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 18 травня 2021 року та від 09 серпня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Університету державної фіскальної служби України та третьої особи ОСОБА_2 , відповідно, на постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року відмовлено.
На заяву від 31 серпня 2021 року позивачка отримала від Універститету Державної фіскальної служби України завірену копію наказу від 02 вересня 2021 року № 508-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » та водночас повідомлення про здійснення Університетом перерахунку коштів в повному розмірі.
06 вересня 2021 року Університет державної фіскальної служби України оплатив визначений судом середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 червня 2017 року по 30 вересня 2020 року та моральну шкоду.
Зазначала, що в пункті 2 Наказу № 508-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » зазначено, що вважати трудові правовідносини з професором кафедри теорії права та держави Універститету державної фіскальної служби України припиненими з 31 серпня 2017 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору. З даним пунктом позивачка категорично не погоджується, оскільки постанова Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року, яка набрала законної сили, є невиконаною в частині поновлення її на роботі дотепер, а тому вважає, що з відповідача на підставі статті 236 КЗпП України підлягає стягненню на її користь середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Враховуючи наведене вище, просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги та стягнути середній заробіток за затримку виконання рішення суду за період з 01 жовтня 2020 року по 01 вересня 2021 року включно в сумі 115 495,15 грн; стягнути з Університету державної фіскальної служби України на її користь 6 000,00 грн моральної шкоди та понесені судові витрати.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного податкового університету на користь ОСОБА_1 110 833,66 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Стягнуто з Державного податкового університету на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1 000,00 грн. Стягнуто з Державного податкового університету на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 2 062,95 грн.
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу Державного податкового університету залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення змінено, шляхом збільшення суми стягнення з 110 833,66 грн до 115 495,15 грн. В решті рішення залишено без змін. Стягнуто з Державного податкового університету на користь ОСОБА_1 1 385,94 грн сплаченого судового збору.
У січні 2024 року Державним податковим університетом через засоби поштового зв'язку подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах: визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
При цьому згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України справа не відноситься до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Ураховуючи наведене, оскільки Державним податковим університетом подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного податкового університету на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник