07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 285/2226/20
провадження № 61-10669св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новоград-Волинська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
22 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новоград-Волинська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, зокрема, на житловий будинок із господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
Вступивши у володіння спадковим майном він фактично прийняв спадщину після смерті матері у відповідності до статті 549 Цивільного кодексу Української РСР, але із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно тривалий час до нотаріуса не звертався.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний брат позивача - ОСОБА_4 , після чого його син (спадкоємець) - ОСОБА_2 (племінник позивача) почав чинити позивачу перешкоди у користуванні спірним майном та повідомив, що саме він є одноосібним власником спірного домоволодіння.
13 червня 2020 року позивач звернувся до Новоград-Волинської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, яке належало його матері ОСОБА_3 , однак йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері у зв'язку з наявністю іншого спадкоємця, який спадщину прийняв та отримав свідоцтво про право на спадщину на все майно спадкодавця.
Також позивачу стало відомо, що у 2005 році його рідний брат ОСОБА_4 звернувся до Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 та зазначив, що він є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину.
Позивач зазначав, що брат ОСОБА_4 безпідставно переоформив спірний будинок, який залишився після смерті їх матері, виключно на себе та при цьому не повідомив позивача та їх вітчима, які також фактично прийняли спадщину та є спадкоємцями першої черги.
Крім того, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом була допущена низка технічних помилок, зокрема у прізвищі спадкодавця та у місці її народження.
Отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом та переоформивши будинок на себе, його брат ОСОБА_4 в подальшому приватизував земельну ділянку за вказаною адресою, отримавши державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 617385 від 26 травня 2011 року, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 вересня 2005 року, видане державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області, ОСОБА_4 на спадкове майно ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з 5/6 ідеальних часток спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 617385, виданий 26 травня 2011 року на підставі рішення Новоград-Волинської міської ради від 28 грудня 2009 року № 610, з кадастровим номером земельної ділянки 1811000000:00:020:0287, площею 0,0748 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою спірного житлового будинку.
Короткий зміст судових рішень у справі
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спадкові права ОСОБА_1 дійсно порушені, оскільки позивач, як спадкоємець, із 01 лютого 1997 року до 05 березня 2007 року був зареєстрований у спадковому будинку протягом шести місяців після смерті матері. Однак, оскільки позивачу було відомо про прийняття його братом ОСОБА_4 спадщини після смерті матері, суд, урахувавши заяву відповідача про застосування позовної давності, а також те, що ОСОБА_1 з позовом до суду звернувся через двадцять один рік після смерті матері, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Справа була предметом апеляційного перегляду неодноразово.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2023 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним в частині свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 вересня 2005 року, видане державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області, ОСОБА_4 на спадкове майно ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з 5/6 ідеальних часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 617385, виданий 26 травня 2011 року на підставі рішення Новоград-Волинської міської ради від 28 грудня 2009 року № 610, з кадастровим номером земельної ділянки 1811000000:00:020:0287, площею 0,0748 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою житлового будинку: АДРЕСА_1 .
В іншій частині вимог позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач є сином ОСОБА_6 і разом із його братом ОСОБА_4 мав право на спадкування за законом. Позивач фактично прийняв спадщину відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу Української РСР.
Тому суд дійшов висновку, що при видачі спірного свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 вересня 2005 року на ім'я ОСОБА_4 щодо всього спадкового майна, відбулось порушення спадкових прав позивача.
Апеляційний суд також вважав, що позивачем не пропущено строк позовної давності у цій справі, оскільки право на позов у нього виникло з часу отримання його братом ОСОБА_4 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину, тобто з 29 вересня 2005 року. Разом із цим, про порушення своїх прав позивач дізнався 13 червня 2020 року, коли звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері. Достатніх, належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивач міг дізнатися про існування оспорюваного свідоцтва раніше, матеріали справи не містять.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12 липня 2023 року відповідач ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
12 вересня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
31 серпня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача - ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина. До складу спадщини увійшли, у тому числі, 5/6 ідеальних часток спірного житлового будинку, які належали спадкодавцю на підставі:
- свідоцтва про право власності від 28 травня 1990 року, яке видане Новоград-Волинською державною нотаріальною конторою на частку будинку як дружині ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто частка в спільному майні, набутому подружжям за час шлюбу;
- свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 травня 1990 року, яке видане Новоград-Волинською державною нотаріальною конторою на 1/3 частку зазначеного житлового будинку як спадкоємиці померлого ОСОБА_7 .
З 14 лютого 1991 року до 30 січня 1997 року та з 01 лютого 1997 року до 05 березня 2007 року позивач ОСОБА_1 був зареєстрованим у спірному житловому будинку.
29 вересня 2005 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до нотаріуса звернувся рідний брат позивача (син спадкодавиці) ОСОБА_4
Державний нотаріус Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області Борисюк Л. М. на вказаній заяві ОСОБА_4 вчинила застереження про те, що факт прийняття та місце відкриття спадщини перевірила за будинковою книгою, виданою Новоград-Волинським МБТІ 04 червня 1990 року, згідно з якою ОСОБА_6 на день смерті була зареєстрована в АДРЕСА_2 . Разом із нею на день смерті та протягом шести місяців після смерті були зареєстровані: син ОСОБА_4 та ОСОБА_8
29 вересня 2005 року державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області Шкабарі П. В. видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 на спадкове майно, яке складається із 5/6 ідеальних часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться в АДРЕСА_2 .
Інша 1/6 ідеальних часток спірного будинку належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 травня 1990 року, яку він успадкував як син після смерті батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Набувши право власності на все спірне домоволодіння, ОСОБА_4 приватизував земельну ділянку, яка розташована за адресою спірного будинку, 26 травня 2011 року одержавши державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 617385 площею 0,0748 га із кадастровим номером 1811000000:00:020:0287.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
21 серпня 2020 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Новоград-Волинського міського нотаріального округу Плюйка В. П. про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у тому числі на житловий будинок та земельну ділянку, які є предметом розгляду у цій справі, після смерті свого батька ОСОБА_4 , однак йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку із отриманням від Новоград-Волинського міськрайонного суду інформації про відкриття провадження у цій справі та отримання інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої встановлено, що на спірне майно державним виконавцем накладено арешт, про що було винесено відповідну постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
13 червня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Міністерства юстиції України із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 .
Постановою Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області від 13 червня 2020 року № 834/02-31 ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері відмовлено у зв'язку з наявністю іншого спадкоємця, який прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 .
Відповідач в суді першої інстанції заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції
не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Враховуючи, що правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та те, що визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 закінчився до 01 січня 2004 року, до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню як положення ЦК Української РСР (щодо кола спадкоємців та порядку прийняття спадщини), так і положення ЦК України, чинні на момент видачі на ім'я ОСОБА_4 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину (щодо способу захисту, застосованого судом).
Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).
Відповідно до частини першої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).
У ЦК України закріплено можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).
У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18), від14 травня 2018року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 і як спадкоємець першої черги, відповідно до вимог статті 549 ЦК Української РСР, фактично прийняв спадщину після її смерті.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок щодо порушення спадкових прав ОСОБА_1 при видачі державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області на ім'я ОСОБА_4 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 вересня 2005 року.
Разом із цим, у справі, яка переглядається, стороною відповідача у суді першої інстанції заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
При цьому, відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) дійшов до таких правових висновків: «Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов'язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов'язувати саме з таким моментом».
Відповідно до частини другої статті 548 ЦК Української РСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Аналогічні приписи містяться у частині п'ятій статті 1268 ЦК України.
Отже, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Зокрема, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 754/13502/19 (провадження № 61-18607св20).
Апеляційним судом встановлено, що після її смерті ОСОБА_6 спадщину прийняли позивач ОСОБА_1 та його рідний брат ОСОБА_4
29 вересня 2005 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до нотаріуса звернувся спадкоємець ОСОБА_4
29 вересня 2005 року державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області Шкабарі П. В. видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 на спадкове майно, яке складається із 5/6 ідеальних часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться в АДРЕСА_2 .
При таких обставинах саме із фактом видачі вказаного свідоцтва про право на спадщину необхідно пов'язувати перебіг позовної давності у цій справі.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 лише 13 червня 2020 року.
Разом із тим, право спадкоємця на отримання свідоцтва про право на спадщину після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини було визначено статтями 560, 561 ЦК Української РСР.
З 01 січня 2004 року було встановлено обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (стаття 1297 ЦК України).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що зі спливом шести місяців з дня відкриття спадщини спадкоємець, діючи розумно, обачливо і добросовісно, має отримати свідоцтво про право на спадщину.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 , який мав право на спадщину, проявивши належну зацікавленість до спадкового майна, звернувшись у розумний строк після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, міг би довідатися про порушення свого спадкового права, приймаючи до уваги що позивач з такою заявою звернувся до нотаріуса лише через двадцять один рік після відкриття спадщини, а з позовом до суду - більше ніж через п'ятнадцять років після видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , з огляду на дату видачі оскарженого державного акту на право власності на земельну ділянку, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у суді першої інстанції.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 102,00 грн.
Таким чином, сума судового збору, яка підлягала сплаті при зверненні до суду першої інстанції з позовною заявою дорівнювала 1 681,60 грн (2 102,00 х 0,4) х 2).
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Розмір судового збору, який підлягав сплаті при подачі касаційної скарги становив 3 363,20 грн (200% від 1 681,60 грн).
За подачу касаційної скарги заявником, відповідно до квитанцій № 39 від 12 липня 2023 року та № 17 від 11 серпня 2023 року, сплачено усього 3 363,20 грн.
З огляду на те, що суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольнив частково, постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив в силі, на користь ОСОБА_2 за рахунок позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 3 363,20 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2023 року скасувати.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2021 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 а на користь ОСОБА_2 3 363,20 гривень судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов