07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 474/454/18
провадження № 61-14756св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лавріненко Максим Іванович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кубрак Олег Олександрович, на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2023 року у складі судді Репушевської О. В.та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.,
Описова частина
Історія справи
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Доброжанівської сільської ради про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , якій на праві власності належали земельні ділянки загальною площею 9,88 га сільськогосподарського призначення, розташовані в межах Доброжанської сільради Врадіївського району Миколаївської області.
19 квітня 2018 року ОСОБА_1 отримала від приватного нотаріуса Врадіївського нотаріального округу повідомлення про смерть ОСОБА_3 , про відкриття спадкової справи та про наявність заповіту, що був укладений ОСОБА_3 10 травня 2011 року на її користь.
Необізнаність щодо наявності заповіту ОСОБА_3 на її користь стала перешкодою для своєчасного звернення із заявою про прийняття спадщини.
Ураховуючи викладене просила визначити їй додатковий строк у два місяці для звернення з заявою про прийняття спадщини.
Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 06 червня 2018 року первісного відповідача Доброжанівську сільську раду замінено на належного відповідача ОСОБА_2 .
У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.
Зустрічний позов мотивований тим, що спадкоємець ОСОБА_3 була її матір'ю та проживала разом з її родиною. На ім'я ОСОБА_2 складено заповіт на земельні ділянки, який посвідчено 13 липня 2010 року. З 2010 року за станом здоров'я мати потребувала сторонньої допомоги, з дому не виходила, намірів розпорядитись ділянками на користь сторонніх осіб не мала, а тому не могла у 2011 році укласти заповіт без відома членів своєї родини на ім'я ОСОБА_1 .
Крім цього вказувала на те, що в заповіті зазначено інше прізвище спадкоємця- ОСОБА_1 , а не як прізвище позивачки за первісним позовом - ОСОБА_1 . Інші дані, які надали б можливість більш повно ідентифікувати особу спадкоємця, відсутні.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 заповіт від 10 травня 2011 року не підписувала, ОСОБА_2 просила визнати його недійсним.
Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 14 серпня 2020 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що приватний нотаріус Демченко Т. М. після одержання 21 березня 2018 року від ОСОБА_2 заяви про відкриття спадщини повідомила ОСОБА_1 про відкриття спадщини за заповітом ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак з матеріалів справи не зрозуміло, яким чином приватний нотаріус ідентифікувала спадкоємицю ОСОБА_1 із особою позивачки - ОСОБА_1 .
Оскільки матеріали судової справи, окрім повідомлення про відкриття спадщини № 414/02-14 від 19 квітня 2018 року, не містять інших даних щодо часу та обставин, за яких позивачка дізналася про існування заповіту, суд вважав, що вказана обставина відповідає критерію поважності та може бути підставою для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Але позивачка не змогла докладно та чітко пояснити, яким чином її було повідомлено про наявність заповіту та коли саме їй стало відомо про смерть спадкодавиці, з огляду на існування між ними договірних відносин щодо оренди земельних ділянок, які є предметом спадкування, а також щодо її звернення до нотаріуса для оформлення спадкових прав.
Також суд вважав, що не зважаючи на характер причин пропуску строку на прийняття спадщини, позивачка не довела, що є саме тією особою, яку зазначено у заповіті ОСОБА_3 від 10 травня 2011 року як ОСОБА_1 , а тлумачення заповіту не дає можливості достеменно встановити, що позивачка є саме тією особою, яку спадкодавець у заповіті зазначила як спадкоємця. Тому ОСОБА_1 не є спадкоємицею, не має права на прийняття спадщини та права на звернення до суду в порядку статті 1272 Цивільного кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції послався на висновки судової почеркознавчої експертизи, відповідно до яких заповіт від 10 травня 2011 року підписано власноручно ОСОБА_3 .
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 14 серпня 2020 року скасовано в частині позову ОСОБА_1 , у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що питання щодо належності ОСОБА_1 заповіту ОСОБА_3 , який складено 10 травня 2011 року на користь ОСОБА_1 , позивачка не порушувала, підстав таких вимог не зазначала, доказів на підтвердження цього факту суду не надавала. Тому висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позивачкою факту, що вона є тією особою, на користь якої складено заповіт, виходять за межі предмету заявленого позову в межах тих обставин, які суд мав досліджувати, а тому ці висновки є передчасними. Суперечності щодо прізвища спадкоємиці не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту за правилами статей 213, 1256 Цивільного кодексу України за ініціативою суду, а позивачка ОСОБА_1 таких вимог не заявляла.
Також апеляційний суд посилався на те, що помилкове написання в заповіті прізвища спадкоємця не створює подвійного розуміння волі заповідача і не вимагає від суду тлумачення змісту заповіту. Водночас, наявність неусунутих в установленому законом порядку суперечностей у прізвищі позивача та прізвищі спадкоємиці за заповітом, без встановлення юридичного факту (належність правовстановлюючого документу) за пунктом 6 частини першої статті 315 ЦПК України, перешкоджає позитивному вирішенню питання про встановлення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом.
Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 14 серпня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини скасовано та передано справу в цій частині на розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд зазначив, щоусправі, що переглядається:
суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді власне позовної вимоги про тлумачення змісту заповіту, так і, зокрема, при розгляді позовної вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини;
з урахуванням того, що зміст заповіту може містити розпорядження про призначення спадкоємця (спадкоємців) і/або визначення спадкового майна (спадщини), то і тлумачення змісту заповіту може здійснюватися щодо таких розпоряджень заповідача, а тому апеляційний суд зробив неправильний висновок, що написання в заповіті прізвища спадкоємця не вимагає від суду тлумачення його змісту, а позивачка не порушувала вимог щодо належності їй заповіту ОСОБА_3 , який складено 10 травня 2011 року на користь ОСОБА_1 ;
суд першої інстанції вказав, що тлумачення заповіту не дає можливості достеменно встановити, що позивачка є саме тією особою, яку спадкодавець у заповіті зазначила як спадкоємця. Проте такий висновок належним чином не мотивував та не врахував, що сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності;
встановивши, що приватний нотаріус Демченко Т. М. після заведення спадкової справи повідомив ОСОБА_4 про відкриття спадщини за заповітом ОСОБА_3 , існування між ними договірних відносин щодо оренди земельних ділянок, щодо яких складено заповіт, звернення позивачки до нотаріуса про оформлення спадкових прав та зміст постанови нотаріуса щодо причин відмови у видачі свідоцтва про право спадщину у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини, суд не надав належної оцінки цим обставинам.
При таких обставинах Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 терміном два місяці з дня набрання рішенням чинності.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю наявності у позивачки ОСОБА_1 об'єктивних, непереборних та істотних труднощів для вчинення дій, спрямованих на прийняття спадщини. Зокрема, суд встановив, що ОСОБА_1 не знала про існування заповіту ОСОБА_3 . Про ці обставини була повідомлена нотаріусом тільки в квітні 2018 року. Подальша активна поведінка ОСОБА_1 свідчить про те, що вона зацікавлена у прийнятті спадщини.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Кубрак О. О. оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Кубраком О. О., задоволено частково.
Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав, передбачених статтею 1272 Цивільного кодексу України, для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 .
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що сумніви апелянта щодо прізвища спадкоємиці, зазначеного в заповіті як ОСОБА_1 , за принципами справедливості, розумності та дійсності, тлумачиться судом на користь позивачки ОСОБА_1 , оскільки саме з нею ОСОБА_3 мала тривалі договірні відносини щодо оренди спірної земельної ділянки.
Іншої особи зі схожим прізвищем, яку могла б знати ОСОБА_3 , чи з якою мала б будь-які стосунки за життя, відповідачка ОСОБА_2 , яка є донькою заповідачки та стверджує, що до смерті матері мала з нею постійний зв'язок, не зазначає. Жодна інша особа, за період з дня смерті заповідачки - ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка б мала прізвище ОСОБА_5 , про свої права як спадкоємця, не заявила.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов до висновку, що заповіт складено саме на користь ОСОБА_1 , а неправильне зазначення прізвища є лише опискою.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції у своєму рішенні не вчинив дій, визначених статтею 213 Цивільного кодексуУкраїни щодо тлумачення заповіту, тому апеляційний суд вважав за необхідне рішення суду першої інстанції змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13 жовтня 2023 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Кубрака О. О. через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 24 листопада 2023 року ОСОБА_1 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
14 листопада 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції у Миколаївській області 26 лютого 2015 року.
Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з двох земельних ділянок загальною площею 9,88 га, з кадастровими номерами 4822381300:02:000:0540 та 4822381300:01:000:0588, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташованих в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.
Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності серії МК № 075470, виданого Врадіївською райдержадміністрацією 22 жовтня 2003 року.
За життя ОСОБА_3 склала два заповіти.
Відповідно до заповіту від 13 липня 2010 року на користь доньки ОСОБА_2 , що був посвідчений приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лавріненком М. І . та зареєстрований в реєстрі за № 650, ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 земельну ділянку призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9,88 га, що розташована в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області та належить на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 22 жовтня 2003 року Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області, серія МК № 075470.
Відповідно до заповіту від 10 травня 2011 року на користь ОСОБА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лавріненком М. І. та зареєстрований в реєстрі за № 353, ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9,88 га, що розташована в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області та належить на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 22 жовтня 2003 року Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області, серія МК № 075470.
Спадкова справа щодо майна померлої ОСОБА_3 була заведена 21 березня 2018 року на підставі заяви ОСОБА_2 .
Подаючи нотаріусу заяву про прийняття спадщини, ОСОБА_2 зазначала, що прийняла спадщину шляхом фактичного постійного проживання зі спадкодавицею та просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку.
З інформаційної довідки зі спадкового реєстру, отриманої 21 березня 2018 року, приватний нотаріус Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т. М., встановила факт складання ОСОБА_3 заповіту 10 травня 2011 року.
30 березня 2018 року на запит приватного нотаріуса Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т. М. приватний нотаріус Лавріненко М. І. направив заповіт ОСОБА_3 , що був посвідчений ним 10 травня 2011 року.
19 квітня 2018 року приватний нотаріус Демченко Т. М. направила ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 повідомлення про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т. М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
23 квітня 2018 року постановою приватного нотаріуса Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т. М. відмовлено ОСОБА_1 у вчинені нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом земельних ділянок, що належали померлій ОСОБА_3 , оскільки спадкоємиця не подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини та вважається такою, що не прийняла спадщину.
Встановлено, що 20 липня 2011 року у книзі записів державної реєстрації на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди за № 482230004000480 зареєстровано договір оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 4822381300:02:000:0540 та 4822381300:01:000:0588, загальною площею 9,88 га, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 строком на 49 років.
Відповідно до довідки Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області від 11 лютого 2020 року № 67 земельні ділянки з кадастровими номерами 4822381300:02:000:0540 площею 7,60 га та 4822381300:01:000:0588 площею 2,27 га обробляються ОСОБА_1 . Щороку ОСОБА_1 сплачується земельний податок на вказані земельні ділянки.
Згідно висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 18-1004/1186 від 15 березня 2019 року рукописний текст, а саме «Текст заповіту прочитано особисто вголос і підписано мною ОСОБА_3 , його зміст та умови дійсно відповідають моїм намірам», який міститься в заповіті від 10 травня 2011 року, який посвідчений приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лавріненко М. І., зареєстрованого в реєстрі за № 353, виконаний ОСОБА_3 . Рукописний текст , а саме: ОСОБА_3 », який міститься в графі/підпис/заповіту від 10 травня 2011 року, який посвідчений приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лавріненко М. І., зареєстрованого в реєстрі за № 353, виконаний ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржене рішення суду першої інстанції у не зміненій при апеляційному перегляді частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з положеннями статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За загальним правилом, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцемпостійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов'язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2021 року у справі № 315/386/19 (провадження № 61-15100св21).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, зазначала, що строк для подання заяви про прийняття нею спадщини пропущений з поважної причини, так як вона не була обізнана про наявність заповіту, складеного на її ім'я, а тому не звернулася до нотаріуса з відповідною заявою у встановлений законом строк.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача.
Відповідно до положень частин другої - четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 терміном два місяці з дня набрання рішенням чинності, оскільки остання не знала про існування заповіту спадкодавця. Про ці обставини вона була повідомлена нотаріусом тільки в квітні 2018 року. Подальша активна поведінка ОСОБА_1 дійсно свідчить про те, що вона зацікавлена у прийнятті спадщини.
Викладені у касаційній скарзі доводи щодо відсутності у заповіті ОСОБА_3 будь-яких ідентифікуючих даних спадкоємця ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд в цій частині, з огляду на наявність спору, відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України, здійснив належне тлумачення заповіту.
При цьому, слід приймати до уваги, що тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді власне позовної вимоги про тлумачення змісту заповіту, так і, зокрема, при розгляді позовної вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. До такого висновку Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 23 лютого 2022 року при розгляді цієї справи.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вірно здійснив тлумачення заповіту, та обґрунтовано послався на те, що заповіт складено ОСОБА_3 саме на користь ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржене рішення суду першої інстанції у не зміненій при апеляційному перегляді частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Щодо клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кубрак О. О., про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кубрак О. О., про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми та інших підстав, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для розгляду питання передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції у не зміненій при апеляційному перегляді частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кубрак Олег Олександрович, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником - адвокатом Кубраком Олегом Олександровичем, залишити без задоволення.
Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2023 року у не зміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов