06 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 757/37561-21-ц
провадження № 61-7358св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне агентство України з питань кіно,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного агентства України з питань кіно на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року у складі судді Хайнацького Є. С. та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства України з питань кіно про стягнення заборгованості з виплати стипендії та нарахувань за прострочення виконання грошового зобов'язання,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь:
- заборгованість по виплаті стипендії в розмірі 678 685 грн, інфляційні нарахування в розмірі 79 707,82 грн, 3 % річних в розмірі 36 878,91 грн;
- постановити в резолютивній частині рішення про нарахування та стягнення на користь позивача 3 % річних з визначенням граничного строку їх нарахування до моменту виконання судового рішення в частині погашення основного боргу, вказаного в рішенні суду та у виконавчому документі.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він перебував у складі Ради з державної підтримки кінематографії з 06 березня 2019 року до 06 березня 2021 року на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 202-р від 06 березня 2019 року та № 227-р від 31 березня 2021 року.
Відповідач повинен був йому сплачувати як члену Ради стипендію щомісяця за рахунок коштів загального фонду державного бюджету за програмою «Державна підтримка кінематографії» в розмірі 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (постанова Кабінету Міністрів України № 588 від 26 липня 2018 року).
Він виконував покладені на нього обов'язки належним чином.
За весь час перебування в складі Ради у 2019 році організовано і проведено 22 засідання Ради, ухвалено 399 рішень, у 2020 році організовано та проведено 20 засідань Ради, ухвалено 304 рішення, про що Держкіно прозвітувало на офіційних веб-сайтах.
З початку діяльності Ради та до лютого 2020 році стипендія її членам не виплачувалася, у зв'язку з чим 18 листопада 2019 року члени Ради звернулися до Кабінету Міністрів України з колективним зверненням.
09 грудня 2019 року відповідач надав відповідь згідно з якою виплата стипендії буде здійснена після внесення Кабінетом Міністрів України відповідних змін до постанови № 339 від 18 квітня 2018 року та до річних кошторисних призначень.
З лютого 2020 року йому протягом 11 місяців нараховано стипендію у розмірі 809 270 грн, а за січень-лютий 2021 року - сплачено 127 914,50 грн.
Відповідач не виплатив членам Ради стипендію за 9 місяців (з квітня до грудня) 2019 року та за січень 2020 року, в зв'язку з чим загальний розмір заборгованості становить 678 685 грн.
При цьому, він протягом часу роботи Ради жодного разу не пропустив засідання Ради без поважних причин, тому не було підстав для невиплати йому стипендії.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 16 листопада 2021 року позов задовольнив частково.
Стягнув з Державного агентства України з питань кіно на користь ОСОБА_1 678 685 грн заборгованості з виплати стипендії (без урахування податків і зборів), 79 707,82 грн інфляційних втрат та 36 878,91 грн - 3 % річних.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
В решті позову відмовив.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відсутність бюджетного фінансування не може виправдовувати невиконання відповідачем встановленого законодавством обов'язку з виплати відповідачу стипендії, а також виключати необхідність захисту таких коштів від знецінення. Сама по собі відсутність коштів у боржника не є підставою для невиконання вказаного обов'язку.
Також суд першої інстанції зазначив, що у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання - виплати стипендії позивачу як члену Ради з державної підтримки кінематографії, вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України та стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних за несвоєчасне виконання ним грошового зобов'язання є обґрунтованими.
На час розгляду справи судом відповідач не надав даних, що свідчать про сплату заборгованості у добровільному порядку. Також відсутні заперечення відповідача щодо правильності наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат і трьох процентів річних.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача в порядку частини десятої статті 265 ЦПК України 3 % річних з визначенням граничного строку їх нарахування до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалення рішення в цій частині є правом суду, а позивач не обґрунтував доцільності застосування цієї норми.
Київський апеляційний суд постановою від 12 квітня 2023 року апеляційну скаргу Державного агентства України з питань кіно залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Раєцьким А. О. , залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року та ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача встановленої законом стипендії з квітня до грудня 2019 року та за січень 2020 року.
Також суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 79 707,82 грн та 3 % річних в розмірі 36 878,91 грн за період прострочення з 16 квітня 2019 року до 24 червня 2021 року відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання - виплати стипендії позивачу як члену Ради з державної підтримки кінематографії; врахував, що на час розгляду справи судом відповідач не надав даних, що свідчать про сплату заборгованості у добровільному порядку, також відсутні заперечення відповідача щодо правильності наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат і 3 % річних.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від Державного агентства України з питань кіно у травні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що відсутність забезпечення практичної реалізації положень Закону України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» і відповідно правового врегулювання питання виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії в бюджетному законодавстві України за період з 26 квітня 2017 року до 25 вересня 2019 року / 06 лютого 2020 року.
Станом на дату призначення членів Ради з державної підтримки кінематографії (06 березня 2019 року) Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339 (далі - Порядок), в редакції станом на 06 березня 2019 року, не передбачав виплату стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії.
Враховуючи те, що станом на час призначення ОСОБА_1 членом Ради з державної підтримки кінематографії в пункті 10 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України в редакції від 06 грудня 2018 року та пункті 4 Порядку був відсутній напрям видатків з Державного бюджету України на державну підтримку кінематографії й відповідно виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, кошторисні призначення на її нарахування і виплату Державним бюджетом України на 2019 рік не передбачалися, тому відповідач відповідно до чинного бюджетного законодавства України не мав законних підстав для нарахування стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії та взяття на облік кредиторської заборгованості у 2019 році, оскільки необхідні для виконання зобов'язань щодо оплати стипендії правові норми були прийняті наприкінці 2019 року та набули чинності на початку 2020 року.
Враховуючи появу у судовій практиці спорів такої категорії (позовів членів Ради з державної підтримки кінематографії до Держкіно, як органу державної влади), які виникли з правовідносин, які не можна кваліфікувати однозначно як «трудові», оскільки члени Ради з державної підтримки кінематографії не перебувають у трудових відносинах з відповідачем, зважаючи на наявність таких подібних спорів на розгляду у судах одночасно і адміністративної і цивільної юрисдикції є необхідним з огляду на положення частини першої статті 19 ЦПК України часткове відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18), від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18), від 01 квітня 2020 року у справі № 804/2823/16 (провадження № 11-433апп19) в частині правильного визначення правового характеру правовідносин між членом Ради з державної підтримки кінематографії.
Застосування судами попередніх інстанцій вказаних правових висновків є неправильним в частині кваліфікації правовідносин між відповідачем та позивачем як «трудових».
Відсутність висновків Верховного Суду про правильне застосування норм права у таких відносинах створює ситуацію прецедентну відносно неправильного застосування судами положень законодавства України при розгляді подібних справ.
Суди попередніх інстанцій на порушення норм процесуального права не врахували під час розгляду пункт 6 Порядку, згідно з яким член Ради не отримує стипендію у разі, коли у попередньому місяці він не брав участі у засіданнях Ради без поважних причин.
ОСОБА_1 був відсутній на засіданні Ради з державної підтримки кінематографії 23 травня, 19 червня, 27 червня, 04 вересня та 10 жовтня 2019 року, тому вимога про сплату стипендії за вказані періоди є безпідставною.
Також суди знали про клопотання про огляд електронних доказів, проте залишили його без задоволення та не оглянути електронні докази.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Представник ОСОБА_1 - адвокат Раєцький А. О. у червні 2023 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що позивач звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету міністрів України, Державного агентства України з питань кіно щодо невиплати стипендії члену Ради з державної підтримки кінематографії за період з квітня 2019 року до січня 2020 року, ухвалою якого 19 травня 2021 року закрито провадження у справі, оскільки спір не підсудний судам адміністративної юрисдикції.
Заявник не навів обґрунтованих доводів для перегляду рішень з підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга зводиться до цитування окремих норм, власного викладення обставин та переоцінки доказів, що вже здійснено судом апеляційної інстанції; суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідач помилково вважає, що стаття 617 ЦК України звільняє від виконання зобов'язань; у касаційній скарзі не вказано як висновок Верховного Суду щодо застосування статті 617 ЦК України вплине на правильність/неправильність вирішення цього спору.
Закон не обмежує право на стипендію, вона залежить від розміру бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів, тому підлягає виплаті, незважаючи на те, чи передбачені кошти на це у бюджеті на час виникнення такого права чи пізніше.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції більш ніж через 1 рік та 2 місяці після відкриття апеляційного провадження, відповідач в судовому засіданні подав нові докази, які не є новими та були в розпорядженні відповідача увесь час.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 травня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Печерського районного суду міста Києва.
Справа № 757/37561/21-ц надійшла до Верховного Суду 14 червня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 березня 2019 року розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про утворення Ради з державної підтримки кінематографії та затвердження її складу» № 202-р від 06 березня 2019 року було утворено Раду з державної підтримки кінематографії в складі 8 осіб, до якої увійшов ОСОБА_1 , який виконував повноваження члена Ради до 06 березня 2021 року.
Члени Ради з державної підтримки кінематографії, зокрема ОСОБА_1 , 18 листопада 2019 року звернулися із колективною заявою до Кабінету Міністрів України, в якій просили розпочати виплату стипендій та виплатити заборгованість за попередні сім місяців.
Листом Державного агентства України з питань кіно від 09 грудня 2019 року повідомлено, що кошторисні призначення на нарахування і виплата стипендії державним бюджетом на 2019 рік не передбачалися, і відповідно до бюджетного законодавства Держкіно не мало підстав для нарахування стипендії членам Ради та брати на облік кредиторську заборгованість у 2019 році. Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339» та внесення в установленому порядку відповідних змін до річних кошторисних призначень та паспорту бюджетної програми 1806030 «Державна підтримка кінематографії» Держкіно зможе взяти поточні зобов'язання для нарахування та виплати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографії.
Листом Державного агентства України з питань кіно від 10 січня 2020 року повідомлено, що прийняття зазначеної постанови відбулося на засіданні Кабінету Міністрів України 27 грудня 2019 року і очікується її офіційне оприлюднення.
Наказом Міністерства культури України від 08 лютого 2019 року № 93 з додатком до нього затверджено паспорт бюджетної програми на 2019 рік Міністерства культури України за КПКВК 1806010 «Керівництво та управління у сфері кінематографії».
Наказом від 08 лютого 2019 року № 94 з додатком до нього затверджено паспорт бюджетної програми на 2019 рік Міністерства культури України за КПКВК 1806030 «Державна підтримка кінематографії», наказом Міністерства культури України від 08 лютого 2019 року № 95 з додатком до нього затверджено паспорт бюджетної програми на 2019 рік Міністерства культури України за КПКВК 1806060 «Гранти Президента України молодим діячам мистецтва для створення і реалізації творчих проектів в сфері кінематографії та премії за видатні досягнення у галузі кінематографії».
Супровідним листом від 01 червня 2020 року Державне агентство України з питань кіно надало на адвокатський запит копії документів, на підставі яких нараховувалися та виплачувалися стипендії членам Ради 2019-2021 років з лютого 2020 року до лютого 2021 року з сумами стипендій, які підлягали до сплати та які фактично було виплачено членам Ради.
Згідно з наказом Держкіно від 27 липня 2020 року № 209, яким відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України «Про підтримку кінематографії в Україні» та Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588, наказано нарахувати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографу за лютий, березень, квітень 2020 року відповідно до графіку засідань Ради та присутності членів на засіданні в січні-квітні 2020 року.
Відповідно до додатку № 2 до вказаного наказу, яким є розрахунок стипендії членів Ради у лютому-квітні 2020 року, кожному члену Ради нараховано 220 710 грн, до виплати з урахуванням податків та обов'язкових зборів підлягає 177 671,55 грн.
28 липня 2020 року ОСОБА_1 виплачено 177 671,55 грн нарахованої стипендії.
Наказом Держкіно від 21 вересня 2020 року № 288 вирішено нарахувати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографу за травень-вересень 2020 року. Згідно з додатком до вказаного наказу, яким є розрахунок стипендії членів Ради у травні-вересні 2020 року, кожному члену Ради нараховано 367 850 грн, до виплати з урахуванням податків та обов'язкових зборів підлягає 296 119,25 грн.
28 вересня 2020 року ОСОБА_1 виплачено 296 119,25 грн нарахованої стипендії.
Наказом Держкіно від 13 жовтня 2020 року № 336 вирішено нарахувати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографу за жовтень 2020 року. Згідно з додатком № 2 до вказаного наказу, яким є розрахунок стипендії членів Ради у жовтні 2020 року, кожному члену Ради нараховано 73 570 грн, до виплати з урахуванням податків та обов'язкових зборів підлягає 59 223,85 грн.
28 вересня 2020 року ОСОБА_1 виплачено 59 223,85 грн нарахованої стипендії.
Наказом Держкіно від 18 листопада 2020 року № 376 вирішено нарахувати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографу за листопад 2020 року. Згідно з додатком № 2 до вказаного наказу, яким є розрахунок стипендії членів Ради у листопаді 2020 року, кожному члену Ради нараховано 73 570 грн, до виплати з урахуванням податків та обов'язкових зборів підлягає 59 223,85 грн.
28 вересня 2020 року ОСОБА_1 виплачено 59 223,85 грн нарахованої стипендії.
Наказом Держкіно від 23 грудня 2020 року № 427 вирішено нарахувати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографу за грудень 2020 року. Згідно з додатком № 2 до вказаного наказу, яким є розрахунок стипендії членів Ради у грудні 2020 року, кожному члену Ради нараховано 73 570 грн, до виплати з урахуванням податків та обов'язкових зборів підлягає 59 223,85 грн.
24 грудня 2020 року ОСОБА_1 виплачено 59 223,85 грн нарахованої стипендії.
Наказом Держкіно від 11 лютого 2022 року № 33 вирішено нарахувати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографу за січень-лютий 2021 року. Згідно з додатком № 2 до вказаного наказу, яким є розрахунок стипендії членів Ради у січні-лютому 2021 року, кожному члену Ради нараховано 158 900 грн, до виплати з урахуванням податків та обов'язкових зборів підлягає 127 914,50 грн.
11 лютого 2021 року ОСОБА_1 виплачено 127 914,50 грн нарахованої стипендії.
Відповідно до розрахунку кошторису на 2020 рік бюджетної програми 3806030 «Державна підтримка кінематографії» з нарахування та виплати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографії всього за лютий-грудень 2020 року передбачається до сплати 809 270 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
26 квітня 2017 року набрав чинності Закон України «Про державну підтримку кінематографії» від 23 березня 2017 року, який визначає засади державної підтримки кінематографії в Україні, що має на меті створення сприятливих умов для розвитку кіновиробництва, встановлення прозорих процедур здійснення фінансування державою проектів у сфері кінематографії.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про державну підтримку кінематографії» державна підтримка кінематографії здійснюється за рахунок коштів, передбачених для зазначених цілей відповідно до цього Закону, Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законодавчих актів. Управління коштами, отриманими для цілей державної підтримки кінематографії, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, є розпорядником коштів державної підтримки кінематографії та розпоряджається ними виключно на підставі рішень Ради з державної підтримки кінематографії.
Джерелами формування коштів державної підтримки кінематографії є: 1) кошти, отримані від Українського культурного фонду, що виконує спеціальні функції щодо сприяння національно-культурному розвитку України; 2) кошти Державного бюджету України, передбачені законом про Державний бюджет України на відповідний рік; 3) інші надходження, не заборонені законодавством. Видатки на державну підтримку кінематографії передбачаються в Державному бюджеті України за окремою бюджетною програмою.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну підтримку кінематографії» з метою ефективного розпоряджання коштами державної підтримки кінематографії у формах, передбачених статтею 7 цього Закону, Кабінетом Міністрів України в установленому ним порядку утворюється Рада з державної підтримки кінематографії (далі - Рада) у складі дев'яти осіб, члени якої призначаються строком на два роки. Після закінчення дворічного строку повноваження члена Ради припиняються автоматично. Одна й та сама особа не може бути включеною до складу Ради більш як на один строк поспіль.
Згідно з положеннями частин четвертої, п'ятої розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну підтримку кінематографії» з дня набрання чинності цим Законом закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом доручено подати на розгляд Верховної Ради України проекти законів України про внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів України з метою забезпечення практичної реалізації положень цього Закону.
На виконання вказаних положень Закону України «Про державну підтримку кінематографії» Кабінетом Міністрів України в 2018 році прийнято Порядок утворення ради з державної підтримки кінематографії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2018 року № 195 (набрав чинності 30 березня 2018 року), Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339 (набрав чинності 18 травня 2018 року), Порядок виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588 (набрав чинності 31 липня 2018 року).
Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону України «Про державну підтримку кінематографії» від 23 березня 2017 року члени Ради не є державними службовцями. За виконання своїх функцій члени Ради отримують плату - стипендію. Розмір та порядок виплати стипендій членам Ради встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії» від 26 липня 2018 року № 588 передбачено, що розмір щомісячної стипендії кожному членові Ради з державної підтримки кінематографії становить 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі, встановленому станом на 1 січня календарного року.
Пунктами 3, 4 Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588 визначено, що виплата стипендій членам Ради здійснюється щомісяця не пізніше ніж 15 числа за рахунок коштів загального фонду державного бюджету за програмою «Державна підтримка кінематографії». Держкіно перераховує стипендії членам Ради на їх особисті банківські рахунки.
Відповідно до пункту 4 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339 (в редакції станом на час утворення Ради 06 березня 2019 року), бюджетні кошти спрямовуються на: 1) виробництво (створення) та розповсюдження документальних, просвітницьких, анімаційних фільмів, фільмів для дитячої аудиторії (з урахуванням художньої та культурної значущості), фільмів художньої та культурної значущості (авторських фільмів) та фільмів-дебютів в обсязі до 100 відсотків включно загальної кошторисної вартості виробництва відповідного фільму; 2) виробництво (створення) та розповсюдження фільму (ігрового, анімаційного тощо), обсяг яких не може перевищувати 80 відсотків загальної кошторисної вартості виробництва фільму за умови підтвердження заявником наявності у нього коштів, необхідних для фінансування виробництва фільму, в обсязі не менш як 20 відсотків загальної кошторисної вартості виробництва (створення) відповідного фільму; 3) виробництво (створення) та розповсюдження телевізійного фільму, телевізійного серіалу, обсяг яких не може перевищувати 50 відсотків загальної кошторисної вартості виробництва телевізійного фільму, телевізійного серіалу за умови підтвердження заявником наявності у нього коштів, необхідних для фінансування виробництва телевізійного фільму, телевізійного серіалу, в обсязі не менш як 50 відсотків загальної кошторисної вартості виробництва (створення) відповідного телевізійного фільму, телевізійного серіалу; 4) проведення міжнародних і вітчизняних кінофестивалів, кіноринків, кіноконференцій, кіносемінарів та інших кіномистецьких заходів та забезпечення участі в них фахівців у сфері кінематографії; забезпечення виконання міжнародних договорів у сфері кінематографії; проведення днів українського кіно за кордоном та днів кіно зарубіжних країн в Україні; 5) фінансову підтримку державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» під час виконання його статутних завдань з метою сприяння збереженню та популяризації творів кіномистецтва; 6) фінансову підтримку Національної спілки кінематографістів у частині виконання її статутних завдань з метою сприяння розвитку та популяризації кінематографії; 7) покриття витрат, пов'язаних з видачею державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів; 8) популяризацію національних фільмів шляхом повної або часткової оплати витрат на проведення творчих зустрічей, презентацій, прем'єрних показів, рекламування (незалежно від використаних рекламних засобів) та інших необхідних заходів, у тому числі за участю творчих груп фільмів; 9) оплату заходів із збереження, відновлення, реставрації та популяризації національної кінематографічної спадщини, повернення її в Україну, якщо вона перебуває за кордоном, а також для оплати виготовлення архівних комплектів вихідних матеріалів національних фільмів, що відповідають сучасним технологічним вимогам щодо тривалого консерваційного зберігання в Державному фонді фільмів архівного комплекту вихідних матеріалів, вихідних матеріалів та фільмокопій усіх національних фільмів; 10) покриття витрат, пов'язаних з проведенням конкурсного відбору фільмів для формування програми виробництва та розповсюдження національних фільмів (проведення експертної оцінки кінопроектів, придбання канцелярських товарів, оргтехніки, обладнання, програмного забезпечення).
06 лютого 2020 року набрали чинності зміни до вказаного Порядку № 339, зокрема перелік напрямків використання бюджетних коштів доповнено підпунктом 12 - виплата стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії.
Крім того, 25 вересня 2019 року набрали чинності зміни до пункту 10 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України, зокрема доповнено даний пункт підпунктом «г», згідно з яким включено державну підтримку кінематографії у склад видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, на культуру і мистецтво.
Встановивши, на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, наявність у ОСОБА_1 як члена Ради з державної підтримки кінематографії заборгованості із стипендії розмірі 678 685 грн, а також врахувавши вищенаведені норми матеріального права, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність для задоволення позовних вимог в означеній частині.
Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на 3 % річних з таких підстав.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наведені обставини та в результаті повного та всебічного дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання - виплати стипендії позивачу як члену Ради з державної підтримки кінематографії, вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України та стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних за несвоєчасне виконання ним грошового зобов'язання.
Доводи касаційної скарги про відсутність бюджетного фінансування та грошових коштів не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 23 рішенням ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Відповідно до статей 6, 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Станом на дату призначення членів Ради з державної підтримки кінематографії (06 березня 2019 року) підпункт «г» пункту 10 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України та пункт 4 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339, не передбачалось видатків на виплату стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії.
Водночас Порядок виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588, яким встановлено розмір і порядку виплати стипендій, набрав законної сили 31 липня 2018 року, отже право на отримання стипендії та її розмір нормативно врегульовані до початку функціонування Ради, а отже позивач ОСОБА_1 , виконуючи функції члена цієї Ради в період з 06 березня 2019 року до 06 березня 2021 року мав право на отримання цієї стипендії в установлені в цьому Порядку № 588 строки і розмірі.
Крім того, з набранням чинності змін до Порядку № 339 та пункту 10 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України правові колізії у бюджетному та спеціальному (яке регулює правовідносини в сфері кінематографії) щодо виплати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографії були усунуті, а відтак у відповідача не було перешкод для виплати позивачу стипендії за минулий період в розмірі 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі, встановленому станом на 1 січня календарного року, на отримання якої щомісяця не пізніше ніж 15 числа за рахунок коштів загального фонду державного бюджету за програмою «Державна підтримка кінематографії» за період з квітня 2019 року до 06 березня 2021 року він мав право відповідно до положень Закону України «Про державну підтримку кінематографії» Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339, Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588.
Положення наведених нормативних актів не містять заборони щодо виплати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографії за минулий період, тобто з квітня 2019 року до січня 2020 року включно.
Натомість, пунктом 19 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339, прямо передбачено, що використання бюджетних коштів здійснюється з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.
Крім того, згідно з пунктом 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, виплату стипендії, а також на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.
Аргументи касаційної скарги про наявність підстав для часткового відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18), від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18), від 01 квітня 2020 року у справі № 804/2823/16 (провадження № 11-433апп19) в частині правильного визначення правового характеру правовідносин між членом Ради з державної підтримки кінематографії, суд касаційної інстанції також відхиляє.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) Європейський суд з прав людини наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
У пункті 49 Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень Консультативна рада європейських суддів вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Такі висновки сформульовані в численних постановах Великої Палати Верховного Суду (постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).
З урахування викладеного, Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявниками аргументи для відступлення від зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду про правильне застосування норм права у таких відносинах створює ситуацію прецедентну відносно неправильного застосування судами положень законодавства України при розгляді подібних справ, суд касаційної інстанції також не бере до уваги з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо наслідків невиконання судом обов'язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення.
Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 був відсутній на засіданні Ради з державної підтримки кінематографії 23 травня, 19 червня, 27 червня, 04 вересня та 10 жовтня 2019 року, тому вимога про сплату стипендії за вказані періоди є безпідставною, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Враховуючи те, що зазначені в касаційній скарзі доводи не були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, тому не можуть бути предметом перегляду Верховним Судом.
Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судами попередніх інстанцій суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суди попередніх інстанцій суд порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема отримання доказів та/або дослідження доказів.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо клопотання Державного агентства України з питань кіно про розгляд справи за участю його представника
Державне агентство України з питань кіно у травні 2023 року подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, зокрема просить справу розглядати за участю його представника.
Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити в задоволенні клопотання Державного агентства України з питань кіно про розгляд за участю його представника справи за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства України з питань кіно про стягнення заборгованості з виплати стипендії та нарахувань за прострочення виконання грошового зобов'язання за касаційною скаргою Державного агентства України з питань кіно на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року.
Касаційну скаргу Державного агентства України з питань кіно залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров