01 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 363/3965/15-ц
провадження № 61-11533св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
треті особи: ОСОБА_2 , Національний банк України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В. та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 липня 2023 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Матвієнко Ю. О., Крижанівської Г. В. у справі за заявами ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , Національний банк України, про стягнення коштів за договорами банківського вкладу та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) в якому, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з банку на свою користь, як нового кредитора, 4 000 000 грн суми банківських вкладів,
396 712,32 грн процентів за користування грошовими коштами за період з 01 лютого 2005 року по 31 липня 2005 року та 9 141 917,84 грн за період з 01 серпня 2005 року по 31 грудня 2016 року, три проценти річних на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 1 457 697,58 грн, 13 999 492,64 грн збитків від інфляції та 3 % пені згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 532 059 617,12 грн, а всього - 561 055 437,50 грн; вказану суму видати готівкою одноразовою операцією через касу будь-якого відділення Київського регіонального управління АТ КБ «ПриватБанк».
Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 23 вересня 2019 року позов задовольнив частково.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договорами банківського вкладу від 31 січня 2005 року за №№ 177s756063, 177s756064, 177s756065, 177s756066, 177s756067, 177s756068, 177s756069, 177s756070 суму вкладів у розмірі 4 000 000 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01 лютого 2005 року по 31 липня 2005 року у розмірі 396 712,32 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01 серпня 2005 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 9 141 917,81 грн, три проценти річних на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 1 457 697,58 грн, інфляційні втрати на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 13 981 181,40 грн, 3 % пені від сум неповернутих вкладів в сумі 274 257,53 грн, а всього на суму 29 251 766,64 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 9 605 грн.
Київський апеляційний суд постановою від 06 липня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 25 серпня 2020 року, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами за договорами банківських вкладів (депозиту) від 31 січня
2005 року за №№ 177s756063, 177s756064, 177s756065, 177s756066, 177s756067, 177s756068, 177s756069, 177s756070, трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України, пені згідно з частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» змінив.
Зменшив розмір процентів за користування грошовими коштами, які підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за період з 01 лютого
2005 року по 31 грудня 2016 року, з 9 538 630,13 грн до 839 232,85 грн.
Зменшив розмір трьох процентів річних, які підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за період з 31 серпня 2012 року по 31 грудня 2016 року, з 1 457 697,58 грн до 520 692,48 грн.
Зменшив розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за період з 31 серпня 2012 року по 31 грудня 2016 року,
з 13 981 181,40 грн до 4 489 907,28 грн.
Збільшив розмір пені згідно з частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь
ОСОБА_1 з 274 257,53 грн до 23 988 004,40 грн.
У зв'язку з цим загальну суму стягнення збільшив з 29 251 766,64 грн
до 33 837 837 грн.
В іншій частині рішення залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені скасував та у задоволенні позову в цій частині відмовив.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині зменшення розміру стягнених процентів за користування грошовими коштами та розміру загальної суми стягнення змінив, зменшивши розмір стягнених процентів
до 381 369,84 грн та розмір загальної суми стягнення до 9 391 969,60 грн.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судового збору змінив, зменшив розмір судового збору до 6 090,00 грн.
В іншій оскарженій частині постанову Київського апеляційного суду від 06 липня
2020 року залишив без змін.
Вирішив питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
У квітні та червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із заявами про перегляд постанови Київського апеляційного суду від 06 липня
2020 року за нововиявленими обставинами.
Заяви мотивував тим, що 15 червня 2023 року він дізнався про отримання
ОСОБА_2 процентів за укладеними депозитними договорами, що і є нововиявленою обставиною у цій справі.
Короткий зміст оскаржених судових рішень,
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року повернув особі, яка її подала.
Постановляючи ухвалу апеляційний суд вказував, що судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи в цьому випадку є постанова Верховного Суду
від 23 лютого 2022 року, а тому постанова апеляційного суду від 06 липня 2020 року не є тим судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи, отже вона не може переглядатись судом апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами.
Київський апеляційний суд ухвалою від 26 липня 2023 року повернув заяву
ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року.
Апеляційний суд вказував, що судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи в цьому випадку є постанова Верховного Суду від 23 лютого 2022 року, а тому постанова апеляційного суду від 06 липня 2020 року не є тим судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи, отже вона не може переглядатись судом апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами.
Апеляційний суд також зауважив, що аналогічна заява про перегляд постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року надходила до Київського апеляційного суду 21 квітня 2023 року. Київський апеляційний суд ухвалою
від 20 липня 2023 року повернув заяву ОСОБА_1 , роз'яснив йому право на звернення із заявою про перегляд судового рішення до суду, який ухвалив остаточне рішення у справі.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 липня 2023 року в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
Наведені в касаційних скаргах доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник вказує, що нововиявленою обставиною у цій справі є те, що ОСОБА_2 , отримував проценти на свої карткові рахунки у період дії депозитних договорів
№№ 177s756063-177s765070 від 31 січня 2005 року, які були передані заявникові на підставі договору про відступлення права вимоги від 01 серпня 2015 року. При передачі договорів на підставі договору цесії про такі обставини ОСОБА_2 не повідомляв.
ОСОБА_1 вказує, що він подав заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в тій частині, якою було змінено рішення місцевого суду, проте вона була залишена без змін постановою суду касаційної інстанції.
Вказує, що апеляційний суд не звернув уваги на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03 лютого 2021 року у справі
№ 826/20239/16.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2023 року відкрив провадження та витребував справу № 363/3965/15-ц з Вишгородського районного суду Київської області.
Справа № 363/3965/15-ц надійшла до Верховного Суду 25 січня 2024 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами має здійснюватися із дотриманням вимог статей 423-429 ЦПК України, які визначають підстави і порядок перегляду, коло суб'єктів звернення із заявою про перегляд судових рішень, об'єкти перегляду, а також компетенцію (процесуальні повноваження) судів, які здійснюють такий перегляд.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
З урахуванням видів судових рішень предметом перегляду є судові рішення, передбачені частинами першою, третьою - п'ятою статті 258 ЦПК України, а саме рішення, постанови, ухвали та судові накази.
За змістом частини першої статті 425 ЦПК України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення.
Відповідно до частин другої та третьої статті 429 ЦПК України справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
У частинах шостій та сьомій статті 429 ЦПК України передбачено, що з набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі.
Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.
Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 756/217/15-ц (провадження «№ 61-4067св23) вказував, що повноваження скасовувати таке рішення і постановлювати процесуальний документ з приводу розгляду заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами, відмовляти у її задоволенні, тобто розглядати заяву по суті, є компетенцією суду, судове рішення якого переглядається.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Таким чином, оскільки у цій справі Верховний Суд постановою від 23 лютого
2022 року змінив як рішення місцевого суду так і постанову суду апеляційної інстанції, висновки Київського апеляційного суду, викладені в ухвалах від 20 липня 2023 року та від 26 липня 2023 року про те, що заява ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами підлягає поверненню правильні.
Колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд ухвалою від 15 лютого 2023 року (провадження № 61-12050вно22) у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 за нововиявленими обставинами відмовив. Постанову Верховного Суду від 23 лютого 2022 року залишив в силі.
Аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом у оскарженій ухвалі правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові
від 03 лютого 2021 року у справі № 826/20239/16 колегія суддів відхиляє, оскільки у наведеній заявником справі суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову та змінив це рішення лише у частині розподілу судових витрат, судом, який ухвалив рішення по суті спору і до компетенції якого належить здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, є суд першої інстанції, який ухвалив рішення по суті спору, а не суд апеляційної інстанції. Таким чином висновки про застосування приписів статті 365 КАС України Великою Палатою Верховного Суду здійснено за інших фактичних обставин.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У поданому у вересні 2023 року до Верховного Суду клопотанні ОСОБА_1 просив передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 826/20239/16 та постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 524/3242/15-ц.
Колегія суддів вважає, що це клопотання не підлягає задоволенню, адже у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 826/20239/16 (провадження № 11-314апп20) зазначено, що виходячи з положень частин першої, другої статті 365 цього Кодексу в поєднанні із наведеними вище законодавчими правилами повноваження суду на цей перегляд стосується лише тих рішень, якими закінчено розгляд справи та які набрали законної сили. Нововиявлені обставини, їхня фактична, юридична, доказова, змістовна природа спрямовані на зміну чи скасування визнаного раніше законного, обґрунтованого та справедливого судового акта з результатами розв'язання спору. Із логіки завдання стадії провадження за нововиявленими обставинами можна побачити, що ці обставини тим, що завжди стосуються суті спору, визначають, «наче вказують», що вони підлягають перегляду саме тією судовою інстанцією, яка розв'язала спір, її присуд набрав законної сили й таким чином здійснилося правосуддя, або тією судовою інстанцією, яка втрутилася в рішення суду по суті й ухвалила своє змінене чи нове судове рішення, яке набрало законної сили.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що цільове і системне розуміння положень наведеного законодавства та обставин справи дають підстави для висновку про можливість відступлення від правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 травня 2019 року у справі
№ 524/3242/15, за якою у разі, коли суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат, а у решті залишив без змін, судом, який ухвалив рішення по суті спору і до компетенції якого належить здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, все одно (однаково) є суд апеляційної, а не першої інстанції, попри те, що суд другої інстанції як суд факту та права не задіював своїх інстанційних процесуальних повноважень в частині дослідження та фактів і обставин справи, що мають значення для правильного, обґрунтованого та справедливого вирішення спору, й не ухвалював рішення про скасування або зміну рішення суду першої інстанції за наслідками апеляційного чи касаційного перегляду.
Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що у розумінні проаналізованих вище норм процесуального права саме в суді першої інстанції у проваджені за нововиявленими обставинами має переглядатися рішення цього самого суду, якщо заявлені нововиявлені обставини стосуються висновків і розсуду цього суду в частині, яка за наслідками апеляційного чи касаційного перегляду залишилася без змін. У тому разі, якщо суди апеляційної чи касаційної інстанції змінять рішення суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, то саме судові акти судів цих інстанцій можуть і мають бути предметом перегляду у провадженні за нововиявленими обставинами, оскільки в цій частині (по суті спору чи з інших підстав) рішення суду першої інстанції зазнало сутнісних змін або було скасовано.
Таким чином питання про відступлення від правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 травня 2019 року у справі
№ 524/3242/15 вже вирішене.
Що ж до питання відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 826/20239/16 колегія суддів зазначає, що підстави для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 403 ЦПК України.
Тлумачення змісту частини п'ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності про передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявником не наведено мотивів та аргументів для такої передачі, наведені заявником обґрунтування у розумінні положень статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, які були б підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому у задоволенні клопотання необхідно відмовити.
Щодо клопотання представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Мусійченка Д. Л. про повернення касаційних скарг ОСОБА_1 у зв'язку із зловживанням процесуальними правами та застосування до нього заходів процесуального примусу у вигляді штрафу
У серпні 2023 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Мусійченко Д. Л. подав до Верховного Суду клопотання в якому просив повернути касаційні скарги ОСОБА_1 у зв'язку із зловживанням процесуальними правами та застосувати до нього заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.
Подане клопотання представник банку мотивував тим, що на розгляді у суді першої інстанції перебуває клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про поворот виконання рішення у цій справі на загальну суму 24,5 млн. грн, проте, внаслідок дій ОСОБА_1 направлених на затягування розгляду інших процесуальних питань у цій справі, вказане питання не вирішується.
Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Статтею 144 ЦПК України визначені види заходів процесуального примусу, в тому числі і штраф.
Згідно з частиною першою статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:
1) невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев'ятою статті 203 цього Кодексу.
Чинним цивільним процесуальним законодавством не встановлено імперативного характеру застосування заходів процесуального примусу, в тому числі й штрафу, оскільки це є правом суду, а не його обов'язком.
Аналізуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для застосування заходів примусу, передбачених статтею 148 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 не вчиняв дій (бездіяльності), які б могли бути розцінені судом як зловживання процесуальними правами.
Крім того, оскільки касаційні скарги подані з дотриманням приписів статті 394 ЦПК України підстав для їх повернення заявнику колегія суддів не вбачає.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
У задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - адвоката Мусійченка Данила Леонідовича про повернення касаційних скарг ОСОБА_1 у зв'язку із зловживанням процесуальними правами та застосування до нього заходів процесуального примусу у вигляді штрафу відмовити.
Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвали Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року та від 26 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров