31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 760/12082/21
провадження № 61-676св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,
Зміст вимог позовної заяви
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про реєстрацію права власності та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Позов мотивований тим, що її рідна бабуся ОСОБА_5 була оголошена померлою на підставі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року у справі № 760/24903/14-ц з моменту набрання законної сили цим рішенням суду, тобто із 26 квітня 2016 року. 21 липня 2016 року Солом'янський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видав свідоцтво про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 1/4 частину будинку на АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії НВХ 071446 від 13 липня 1992 року. Позивачка є єдиною спадкоємицею за законом за правом представлення після смерті баби, яка заповіту не складала. Мати позивачки ОСОБА_6 , яка є донькою ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому до неї як до онуки повинна перейти за правом представлення та частина спадщини, яка б належала її матері на час відкриття спадщини, якби вона була жива. Позивачка не подала заяву про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк, оскільки не знала про наявність рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року про оголошення ОСОБА_5 померлою, про це їй стало відомо лише 10 березня 2021 року. При цьому ні вона, ні інші заінтересовані особи участі у вказаній справі не брали. Після ознайомлення із судовим рішенням вона дізналася, що її баба ОСОБА_5 оголошена померлою за заявою відповідача ОСОБА_2 . На підставі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_5 , подав заяву до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини (спадкова справа № 568/2016) та 25 травня 2017 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину будинку на АДРЕСА_1 , зареєстрував за собою право власності на вказане спадкове майно. ОСОБА_2 нікого не повідомляв про оголошення ОСОБА_5 померлою, до участі у справі заінтересованих осіб свідомо не залучав, інформацію про відкриття спадщини і наявність спадкової справи № 568/2016 приховав, у заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину зазначив, що інших спадкоємців, передбачених законом, немає. Позивачка стверджувала, що відповідач зробив це свідомо з метою заволодіння спадковим майном одноосібно і позбавлення її та інших спадкоємців права на спадкування за законом. Про недобросовісність поведінки ОСОБА_2 свідчить те, що йому було достовірно відомо про наявність інших спадкоємців, з якими він перебуває у родинних відносинах, проживає в одному будинку та зустрічається щодня, а також спільно з ними на праві часткової власності володіє будинком на АДРЕСА_1 . Крім неї, спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є рідний брат померлої ОСОБА_4 і племінник померлої ОСОБА_3 . Така недобросовісна поведінка відповідача відносно позивачки позбавила її права прийняти спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, чим порушено її права. Дізнавшись 10 березня 2021 року про смерть бабусі від її дядька ОСОБА_3 та після ознайомлення з рішенням Солом'янського районного суду міста Києва, 19 березня 2021 року вона звернулася до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом, проте 24 березня 2021 року нотаріус Фролова А. О. винесла постанову
№ 1389/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті баби, оскільки після смерті ОСОБА_5 була заведена спадкова справа № 568/2016 за заявою її племінника ОСОБА_2 , спадкоємця п'ятої черги, у встановлений законом шестимісячний термін ніхто зі спадкоємців до нотаріальної контори не звертався, тому ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 . Позивачка зазначала, що саме її необізнаність про наявність рішення суду щодо оголошення ОСОБА_5 померлою і приховування з боку ОСОБА_2 факту ухвалення рішення у справі № 760/24903/14-ц зумовило порушення її прав як спадкоємиці та позбавило можливості отримати у спадщину за правом представлення 1/4 частину житлового будинку, що призвело до набуття спадкового майна особою, яка не мала права на спадкування, оскільки вона як онука спадкодавця в першу чергу має право на спадкування за правом представлення.
У зв'язку з наведеним позивачка просила:
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 , видане 25 травня 2017 року на ім'я ОСОБА_2 ;
скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 20585954, що був внесений на підставі свідоцтва від 25 травня 2017 року про право на спадщину за законом про реєстрацію права власності на 1/4 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;
визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на спадкове майно, а саме на 1/4 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 21 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину будинку на АДРЕСА_1 , видане 25 травня 2017 року на ім'я ОСОБА_2 .
Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 20585954 про реєстрацію права власності на 1/4 частину будинку на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на спадкове майно, а саме на 1/4 частину будинку на АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка належними та допустимими доказами довела ті обставини, на які посилалася, як на підставу своїх позовних вимог, які відповідач належним чином не спростував. При цьому суд зазначив, що права позивачки порушені, бо вона має першочергове право спадкування, проте не вступила у спадщину внаслідок недобросовісної поведінки відповідача у справі, який вступив у спадщину та оформив спірне спадкове майно на себе. З огляду на це нотаріус відмовила ОСОБА_1 в задоволенні заяви про вступ у спадщину, тому суд вважав, що за обставин цієї конкретної справи у позивачки існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
позивачка як спадкоємець за правом представлення після смерті баби ОСОБА_5 не подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк з моменту набрання законної сили рішенням суду про оголошення ОСОБА_5 померлою;
крім того, позивачка не зверталася до суду із позовом про визначення їй додаткового строку для подання нею заяви про прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України;
з огляду на те, що позивачка не прийняла спадщину у встановленому законом порядку, вона згідно з законом вважається такою, що не прийняла спадщину, і відповідно, прав на неї не має;
наведене свідчить про відсутність порушення її прав ОСОБА_2 , який хоча і є спадкоємцем наступної черги після позивачки, проте успадкував частину будинку після смерті ОСОБА_5 .
Аргументи учасників
У січні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли касаційна скарга та доповнення до неї, у яких вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що:
при відмові у задоволенні позову апеляційний суд не звернув увагу на те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку (аналогічний неврахований апеляційним судом висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19);
суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що поведінка відповідача, зокрема, приховування від спадкоємців інформації щодо встановлення у судовому порядку факту оголошення спадкодавця померлою, не відповідає критерію добросовісності, та саме внаслідок такої поведінки позивачка не мала змоги своєчасно прийняти спадщину. Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що за обставин цієї конкретної справи позивачка довела існування перешкод для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, що є підставою для задоволення позову;
при ухваленні рішення суд першої інстанції врахував положення про спадкування за правом представлення, а також принцип черговості спадкування за законом, на обов'язковості дотримання яких наголошував Верховний Суд у постановах: від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 401/898/17.
У березні 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - Нечваля Я. В. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , мотивований тим, що позов у справі, що переглядається, поданий передчасно, оскільки на момент звернення до суду позивачка мала статус спадкоємця, який не прийняв спадщину, однак ОСОБА_1 не заявила вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Наведене свідчить про те, що відповідач не порушував її прав, які можуть бути захищені у судовому порядку. Задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 14 липня 2021 року у справі № 237/2312/17, від 29 липня 2022 року у справі № 478/1932/19, від 20 лютого 2019 року у справі № 216/1509/15, від 13 лютого 2019 року у справі № 622/282/16-ц, від 11 серпня 2021 року у справі № 697/354/20, від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16-ц, від 12 квітня 2021 року у справі № 589/1863/13-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 182/6357/19, від 15 червня 2022 року у справі № 638/4895/15-ц. Спадкові правовідносини чітко врегульовані Книгою 6 «Спадкове право» ЦК України, жодна з норм якої не зобов'язує відповідача як спадкоємця допомагати позивачці у реалізації її права на спадкування, натомість зобов'язує ОСОБА_2 своєчасно прийняти спадщину, у зв'язку з цим суд першої інстанції необґрунтовано виснував своє рішення про задоволення позову виключно на підставі принципу недобросовісності відповідача. Більше того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що недобросовісно діяла саме позивачка, яка мала на меті уникнути етап вирішення питання про можливість визначення їй у судовому порядку додаткового строку для прийняття спадщини. Постанови Верховного Суду, на які міститься посилання у касаційній скарзі, є нерелевантними. Представник відповідача стверджує, що з урахуванням заявлених позовних вимог відсутні підстави для врахування доводів позивачки про поважність причин пропуску строку для звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. При зверненні до суду з цим позовом позивачка пропустила позовну давність, що є підставою для застосування частини четвертої статті 267 ЦК України. Представник ОСОБА_2 просить вирішити питання про стягнення витрат на правничу допомогу і повідомляє, що у майбутньому він подасть клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу з обґрунтованим розрахунком понесених витрат.
У травні 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - Нечваля Я. В. надійшло клопотання, у якому він просить стягнути з ОСОБА_1 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Клопотання мотивоване тим, що 04 серпня 2021 року ОСОБА_2 та адвокат Нечваль Я. В. уклали договір про надання правової допомоги, а 01 березня 2023 року - підписали додаток № 3 до цього договору, у якому визначені повноваження адвоката під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. До клопотання заявник додав: додаток № 3 до договору про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року, рахунок від 06 березня 2023 року на сплату 15 000,00 грн за послуги щодо супроводження справи № 760/12082/21 у Верховному Суді згідно з додатком від 01 березня 2023 року № 3 до договору про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року та квитанцію про сплату означеного розміру витрат на правничу допомогу від 06 березня 2023 року, акт і звіт про обсяг наданих послуг від 27 квітня 2023 року, накладні та описи відправлення копій клопотання усім учасникам справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року залишено без руху, надано строк для усунення недоліку скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року продовжено ОСОБА_2 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року справу призначеного до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п'яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням доповнень від 16 січня 2023 року, містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19, від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 401/898/17.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, щоСолом'янський районний суд міста Києва розглянув справу № 760/24903/14-ц за заявою ОСОБА_2 про оголошення фізичної особи померлою. Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року заяву ОСОБА_2 задоволено, оголошено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлою від дня набрання законної сили рішенням суду.
На підставі вказаного рішення суду Солом'янський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) склав актовий запис про смерть від 21 липня 2016 року № 15 і того ж дня, 21 липня 2016 року, видав свідоцтво про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 .
У зв'язку з оголошенням ОСОБА_5 померлою відкрилася спадщина на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 липня 1992 року серії НВХ 071446.
27 липня 2016 року ОСОБА_2 як спадкоємець п'ятої черги подав до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті його тітки ОСОБА_5 .
25 травня 2017 року ОСОБА_2 видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 . Право на вказане спадкове майно ОСОБА_2 зареєстрував у встановленому законом порядку.
ОСОБА_1 є онукою померлої ОСОБА_5 , яка мала право на спадкування після смерті баби за законом за правом представлення, оскільки мати позивачки ОСОБА_8 , яка є донькою ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У встановлений законом шестимісячний строк після набрання законної сили рішенням суду про оголошення її баби ОСОБА_5 померлою ОСОБА_1 не подала заяву про прийняття спадщини, із бабою на момент смерті не проживала.
19 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом.
Постановою державного нотаріуса Фролової А. О. від 24 березня 2021 року № 1389/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав того, що після смерті ОСОБА_5 була заведена спадкова справа № 568/2016 за заявою її племінника ОСОБА_2 , спадкоємця п'ятої черги, у встановлений законом шестимісячний термін ніхто зі спадкоємців до нотаріальної контори не звернувся, ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
У частині першій статті 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої і третьої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року у справі № 760/24903/14-ц за заявою ОСОБА_2 оголошено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлою від дня набрання законної сили рішенням суду;
апеляційний суд встановив, що позивачка не прийняла спадщину ні шляхом проживання зі спадкодавцем, ні шляхом подачі заяви нотаріусу у шестимісячний строк з моменту набрання законної сили рішення суду про оголошення спадкодавця померлим. Вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 не заявляла;
апеляційний суд врахував, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду; відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові;
з урахуванням того, що позивачка у визначений законом строк спадщину після смерті ОСОБА_5 не прийняла, вимогу про визначення додаткового строку для прийняття спадщини не заявила, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у визнанні недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 , виданого 25 травня 2017 року на ім'я ОСОБА_2 , скасування запису про реєстрацію права власності на означене майно за відповідачем і визнання за позивачкою в порядку спадкування за законом права власності на вказане спадкове майно.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі і доповненні до неї на неврахування апеляційним судом висновків, викладених:
у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц, оскільки у вказаній справі суди встановили, що спадкоємці у визначений строк звернулися із заявами про прийняття спадщини, та у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 у зв'язку з тим, що у зазначеній справі Верховний Суд встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 (позивача) разом зі спадкодавцем ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини. Натомість у справі, що переглядається, встановлено, що позивачка не прийняла спадщину після смерті баби у шестимісячний строк з моменту набрання законної сили рішення суду про оголошення її померлою;
у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 401/898/17, оскільки у вказаній справі суди встановили, що підставою звернення до суду була відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно. У справі, що переглядається, підставою звернення до суду була відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з тим, що відповідач уже прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 та отримав свідоцтво про право власності на спадкове майно.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Щодо клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини другої, частини шостої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18 викладено висновок про те, що розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року у справі № 915/517/21 містить висновок, що «відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Подібні правові позиції викладено у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
У відзиві на касаційну скаргу, копія якого направлялася, зокрема і ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 - адвокат Нечваль Я. В. зазначав, що 04 серпня 2021 року між відповідачем та адвокатом Нечвалем Я. В. був укладений договір про надання правової допомоги. Орієнтовний розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції становить 15 000,00 грн. Адвокат повідомив, що у подальшому надасть клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, у якому буде надано обґрунтований розрахунок понесених витрат із відповідними доказами. У відзиві представник ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_9 понесені ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу.
У клопотанні про стягнення витрат на правничу допомогу адвокат Нечваль Я. В. - представник ОСОБА_2 посилається на те, що 01 березня 2023 року він та ОСОБА_2 уклали додаток № 3 до договору про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року, копія якого додана до клопотання, у якому сторони дійшли згоди про те, що: адвокат надає клієнту, зокрема, але не виключно, такі послуги: підготовка та подача відзиву на касаційну скаргу у справі № 760/12082/21, підготовка та подача клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, за необхідності: підготовка та подача інших процесуальних документів у справі № 760/12082/21, участь у судових засіданнях у справі № 760/12082/21, ознайомлення з матеріалами справи та ін.; гонорар адвоката за надання правової допомоги є фіксованим і становить 15 000,00 грн. До клопотання заявник приєднав також рахунок від 06 березня 2023 року на оплату послуги щодо супроводження справи № 760/12082/21 у Верховному Суді відповідно до додатку № 3 до договору про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року у розмірі 15 000,00 грн, квитанцію від 06 березня 2023 року про сплату ОСОБА_2 витрат за послуги щодо супроводження справи № 760/12082/21 у Верховному Суді у розмірі 15 000,00 грн, акт надання послуг від 27 квітня 2023 року та звіт від 27 квітня 2023 року про обсяг наданих послуг до додатку від 01 березня 2023 року до договору про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року, а також накладні та описи відправлення копій клопотання усім учасникам справи.
Ураховуючи складність справи, обсяг наданої адвокатом Нечвалем Я. В. правничої допомоги ОСОБА_2 , заявлений розмір витрат і їх документальне підтвердження, відсутність доводів протилежної сторони щодо неспівмірності розміру цих витрат, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги та доповнення до неї не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук