31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 199/7376/16-ц
провадження № 61-11401св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І.,
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренессанс-Клуб», Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя»,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області
в інтересах Дніпровської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренессанс-Клуб» (далі - ТОВ «Ренессанс-Клуб»), Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя» (далі - КЖЕП «Лівобережжя»), про витребування майна.
Позов мотивований тим, що під час здійснення представницьких повноважень прокуратура області встановила факт безпідставного вибуття нежитлового приміщення АДРЕСА_1
з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра на підставі біржових торгів, які визнані недійсними в судовому порядку.
Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради просив витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення АДРЕСА_1 .
Справу суди розглядали неодноразово.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року, з урахуванням ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня
2018 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення
АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 60249412101).
Стягнено із ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі
4 063,50 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедури його відчуження, майно вибуло від власника поза його волею, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від
14 березня 2018 року заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року залишено без задоволення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин частини першої статті 388 ЦК України, оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння Дніпровської міської ради поза її волею. Проте вказаний висновок суперечить нормам матеріального та процесуального права.
Рішення ухвалене місцевим судом у заочному порядку, тому відповідач була позбавлена реальної можливості подати заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, а заявила про їх застосування в заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21 травня 2013 року у справі № 38/5005/6636/2012 встановлено припинення з 14 серпня 2012 року повноважень Дніпропетровської міської ради як представника власника спірного майна, тобто саме з цієї дати міська рада знала про наявність свого порушеного права, проте з позовом до суду перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради звернувся лише в жовтні 2016 року, тобто після спливу позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 03 березня 2021 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що позовна давність може бути застосована лише до позовних вимог, які є обґрунтованими та доведеними. Водночас суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи з волі власника вибуло спірне майно та чи
є ОСОБА_1 його добросовісним набувачем.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний об'єкт нерухомості вибув з володіння власника поза його волею, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що пред'явлення позову до добросовісного набувача про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає закону.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про пропуск позивачем позовної давності, оскільки лише після постановлення ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 38/5005/6636/20, якою було встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, прокуратурі та Дніпровській міській раді стало відомо про порушені права та особу, яка їх порушила.
Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року залишено без змін.
Залишаючи касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі
у справі
Не погоджуючись із заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року, особа, яка не брала участі
у справі, - ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 травня 2023 року проведення підготовчих дій закінчено, справу призначено до судового розгляду.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від
04 жовтня 2017 року у справі за позовом першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради до
ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ «Ренессанс-Клуб», КЖЕП «Лівобережжя», про витребування майна закрито.
Ухвала суду мотивована тим, що заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2 , а тому апеляційний суд вважав, що провадження за його апеляційною скаргою на заочне рішення
Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від
04 жовтня 2017 року підлягає закриттю.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
27 липня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від
12 липня 2023 року і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня
2017 року вирішено питання про права заявника, оскільки спірне майно було придбано відповідачкою, яка перебуває у шлюбі із ОСОБА_2 , а тому воно є об?єктом спільної сумісної власності подружжя, на яке поширюється презумпція спільності права власності подружжя. Заявник вказує, що він
є співвласником спірного нежитлового приміщення, проте до участі у справі
як відповідач або в іншій якості залучений не був.
Доводи інших учасників справи
22 вересня 2023 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від
12 липня 2023 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
21 вересня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 23 жовтня 2003 року
№ 232-10/ХХІУ «Про виконання рішення обласної ради від 18 липня 2003 року № 202-9/XXIV «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади міста Дніпропетровська» затверджено розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради від 18 серпня 2003 року № 159-р «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Лівобережжя».
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» до комунальної власності територіальної громади міста прийнято, зокрема, житлово-комунальне підприємство «Лівобережжя»
з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, за актом приймання-передачі від 18 серпня 2003 року.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 «Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради» з метою реалізації Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста Дніпропетровська на 2008-2012 роки, затвердженої рішенням міської ради від 26 грудня 2007 року № 14/26
(зі змінами та доповненнями), підвищення ефективності, надійності функціонування системи житлового господарства, раціонального використання бюджетних коштів у сучасних ринково-економічних умовах, відповідно до листа Управління житлового господарства Дніпровської міської ради від 01 грудня 2010 року № 8/4891 та керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в України», міська рада вирішила провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради, зокрема КЖЕП «Лівобережжя», шляхом передання об'єктів нерухомого майна з їх балансу на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності
з нерухомістю».
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2012 року у справі № 38/5005/6636/2012 відкрито провадження у справі про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя».
На час відкриття провадження у справі про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» не виконало в повному обсязі рішення Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9, унаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на його балансі за відсутності правових підстав.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року у справі № 38/5005/6636/2012 КЖЕП «Лівобережжя» визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру.
На підставі зазначеної постанови ліквідатором КЖЕП «Лівобережжя» призначено арбітражного керуючого Барановського О. М., нежитлове приміщення № 25 на АДРЕСА_2 включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута з метою продажу.
Надалі вказане нежитлове приміщення було реалізоване Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» шляхом проведення біржових торгів, оформлених протоколом від 27 грудня 2012 року № 22, переможцем яких визначено ТОВ «Ренессанс-Клуб».
На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради від 18 серпня 2003 року № 159-р, рішення Дніпропетровської міської ради від 26 лютого 2003 року № 35/7 відділ Дніпропетровського міського управління юстиції 07 травня 2013 року провів за КЖЕП «Лівобережжя» державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 25 на АДРЕСА_2 .
10 червня 2013 року між КЖЕП «Лівобережжя» і ТОВ «Ренессанс-Клуб» укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Мудрецькою І. В., за умовами якого КЖЕП «Лівобережжя» передало у власність ТОВ «Ренессанс-Клуб» нежитлове приміщення № 25 на АДРЕСА_2 , загальною площею 127,1 кв. м.
За договором купівлі-продажу нерухомого майна від 15 жовтня 2013 року ТОВ «Ренессанс-Клуб» відчужило спірне нежитлове приміщення на користь ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора задоволено, визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» - арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , а також щодо продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10 червня 2013 року № 721, зареєстрований приватним нотаріусом Мудрецькою І. В., укладений між ліквідатором - арбітражним керуючим Саричевою Н. В.
і ТОВ «Ренессанс-Клуб», з відчуження зазначеного нежитлового приміщення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження є однією з основних засад судочинства.
Держава гарантує право на апеляційний перегляд справи, який здійснюється після її розгляду в суді першої інстанції, а касаційне оскарження допускається
у визначених законом випадках.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду,
а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Реалізація конституційного права, зокрема на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від відповідних процесуальних норм, в цьому випадку - норм ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити
в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вказані норми визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право,
(2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним,
а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції
є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи
у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо
в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав
і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 910/2795/20.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою
з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Чинний ЦПК України передбачає необхідність з'ясування апеляційним судом наявності правового зв'язку між заявником і сторонами у справі; чи вирішено місцевим судом питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.
Якщо заявник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено в повному обсязі, витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення
АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 60249412101).
ОСОБА_2 також вказує, що він не брав участі у розгляді справи,
а оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права, інтереси. Суд першої інстанції не залучив його до участі у справі як співвласника нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .
Заявник наголошує, що заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2017 року вирішено спір, яким позбавлено ОСОБА_1 права власності на спірне майно, чим позбавлено й ОСОБА_2 права власності на свою частку як її співвласника. Посилаючись на вказане, вважав, що суд першої інстанції порушив його права як чоловіка ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно зі статтею 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя
в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
ОСОБА_2 у касаційній скарзі наголошує, що він не брав участі
у розгляді даної справи, а оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права, інтереси.
ОСОБА_2 вважає, що він з 15 жовтня 2013 року як чоловік
ОСОБА_1 на підставі статей 60, 61 СК України, частини третьої статті 368 ЦК України став співвласником спірного нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі «Світлана Науменко проти України», заява № 41984/98, § 53).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
ОСОБА_1 , як учасник справи, реалізувала своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі та право на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції. Процесуальні дії ОСОБА_1 були спрямовані на захист своїх прав як набувача спірного майна. Отже, ОСОБА_1 діяла у цій справі в спільних інтересах - своїх та свого чоловіка як набувачів нежитлового приміщення АДРЕСА_3 .
Крім того, ОСОБА_2 на підставі довіреності представляв інтереси ОСОБА_1 у суді першої та апеляційної інстанцій, що, у свою чергу, підтверджується відповідними процесуальними документами, а також протоколами судових засідань (т. 2, а. с. 7-8, 53, 161, 167-167, 168, 202, 203,
245-246, 247, 249-250, 252).
Права одного з подружжя ( ОСОБА_2 ), який не був стороною договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2013 року, при розгляді справи про витребування майна і непред'явленні до нього позовних вимог, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір і є відповідачем у справі.
Аналогічний висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 911/2780/20 та від 13 червня 2023 року у справі
№ 902/196/19.
З огляду на викладене висновок апеляційного суду щодо закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України є правомірним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня
2023 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат зі сплати судового збору немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
В. І. Крат
М. Ю. Тітов