31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 195/1127/22
провадження № 61-9729св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
третя особа - регіональна філія «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року у складі судді Кондус Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АО «Укрзалізниця»), третя особа - регіональна філія «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця») про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про розірвання трудового договору.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 28 березня 2017 року вона працювала начальником резерву локомотивних бригад цеху експлуатації структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Наказом №55/ос від 31 березня 2022 року позивача звільнено з посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, а саме, за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором.
Зазначений наказ незаконний, оскільки вчинення нею дисциплінарних проступків не доведено належними та допустимими доказами.
Крім того, позивача не було ознайомлено з наказом від 06 вересня 2021 року №45/С про оголошення догани. Це також вказано в листі Мелітопольської профспілкової організації працівників залізничного транспорту від 09 лютого 2022 року №36.
Відповідачем порушені строки застосування дисциплінарного стягнення, оскільки порушення трудової дисципліни, начебто вчинені нею в січні - лютому 2021 року, прийняття наказу від 06 вересня 2021 року №45/С. Тому застосування дисциплінарного стягнення на підставі цього наказу не можна вважати законним і обґрунтованим.
Наказом начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» від 30 грудня 2021 року №70/С за неналежне виконання посадових обов'язків начальнику резерву локомотивних бригад цеху експлуатації ОСОБА_1 згідно зі статтею 147 КЗпП України оголошено догану.
Цей наказ не можна вважати законним і обґрунтованим, оскільки позивача також не ознайомлена з ним.
З огляду на відсутність належних доказів систематичного невиконання позивачем обов'язків, покладених на неї трудовим договором та посадовою інструкцією, звільнення її на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України є незаконним.
Крім того, всупереч частини 3 статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення начальник Мелітопольського локомотивного депо обмежився загальними фразами без зазначення, в чому саме полягає ступінь тяжкості вчиненого проступку та заподіяної ним шкоди, не вказав відомості про попередню роботу працівника.
Розриваючи трудовий договір з позивачем, відповідач не взяв до уваги вищевказані обставини та не врахував, що застосування до працівника такого дисциплінарного стягнення, як звільнення, є крайнім заходом.
Звільнення позивача відбулось без згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Позивач є членом Мелітопольської профспілкової організації працівників залізничного транспорту.
Начальник структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» направив до Мелітопольської профспілкової організації працівників залізничного транспорту клопотання від 24 січня 2022 року №01-04/НК про надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.
В межах строків визначених статтею 43 КЗпП України у відповідь на вказане подання Мелітопольська профспілкова організація працівників залізничного транспорту листом від 09 лютого 2022 року № 36 повідомила про відмову у наданні згоди на звільнення позивача.
Таким чином, не зважаючи на наявність належним чином обґрунтованої та аргументованої відмови профспілкового органу на звільнення працівника, позивача протиправно звільнено з роботи.
В наказі №55/ос від 31 березня 2022 року за формою П-4 безпідставно вказано, що звільнення погоджено з профспілковою організацією, що не відповідає дійсності.
Крім того, позивача незаконно звільнили під час її тимчасової непрацездатності, оскільки вона перебувала на лікарняному в період з 31 березня 2022 року по 04 квітня 2022 року.
Починаючи з 26 лютого 2022 року по теперішній час місто Мелітополь Запорізької області знаходиться на тимчасово окупованій території України. Проведення на території Запорізької області активних військових дій призвело до повного припинення транспортного сполучення та зупинення роботи залізничного транспорту.
У зв'язку з цим з 01 березня 2022 року наказом начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» введений режим простою з 24 лютого 2022 року.
З початку тимчасової окупації залізничний вокзал та локомотивне депо фактично захоплено та контролюється військовими Російської Федерації. Будь-яких цивільних осіб на територію Мелітопольського локомотивного депо не пропускали. Копію оспорюваного наказу позивач фактично отримала тільки 14 червня 2022 року у нового керівництва локомотивного депо, яке протиправно призначено окупаційною військовою адміністрацією.
Відповідач не направляв їй копію наказу.
На підставі викладеного позивач просила:
визнати незаконним та скасувати наказ начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 31 березня 2022 року № 55/ос «Про розірвання трудового договору з начальником резерву локомотивних бригад ОСОБА_1 »;
поновити ОСОБА_1 на посаді начальника резерву локомотивних бригад структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року позов ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця», третя особа - РФ "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про розірвання трудового договору задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ начальника структурного підрозділу "Мелітопольське локомотивне депо" РФ "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 31 березня 2022 року № 55/ос «Про розірвання трудового договору з начальником резерву локомотивних бригад ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника резерву локомотивних бригад структурного підрозділу "Мелітопольське локомотивне депо" РФ "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця".
Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 992,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що:
вчинення позивачем дисциплінарних проступків не доведено належними та допустимими доказами;
позивач є членом Мелітопольської профспілкової організації працівників залізничного транспорту. Обґрунтовуючи відмову у наданні згоди виборний профспілковий орган виходив з того, що по жодному факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку, вказаному в клопотанні, не надано будь-якого документу, підтверджуючого скоєння цих порушень; стосовно наказів від 06 вересня 2021 року №45/с, від 30 грудня 2021 року №70/с зазначено, що відповідно до пункту 3.1.10 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, яка є чинна по цей час: «На оперативні наради, на яких розглядаються випадки браку в роботі працівників, запрошувати представника профспілки, членом якої є цей працівник» та відповідно до пункту 2.2.11 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинним по цей час: «На оперативні наради, на яких розглядаються випадки браку в роботі чи порушення трудової дисципліни, запрошувати представника профспілкового органу профспілкової організації, членом якої є цей працівник». Однак, представники профспілки не були запрошені, що є порушенням. Крім того, за вищезазначеними наказами, клопотання на згоду щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності на профспілку не надходило; з наказом від 06 вересня 2021 року № 45/с позивач до теперішнього часу не ознайомлена. Таким чином, не зважаючи на наявність належним чином обґрунтованої та аргументованої відмови профспілкового органу на звільнення працівника, позивача протиправно було звільнено;
разом з цим, в наказі № 55/ос від 31 березня 2022 року за формою П-4 безпідставно вказано, що звільнення погоджено з профспілковою організацією, що не відповідає дійсності;
крім того, неможливе звільнення працівника під час перебування на лікарняному у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, а згідно доданого до позову листка непрацездатності серія АЛВ № 995159 позивач перебувала на лікарняному в період з 31 березня 2022 року по 04 квітня 2022 року;
в справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю;
за таких обставин, відповідно до положень статті 235 КЗпП України, відповідач зобов'язаний поновити позивача на попередній роботі.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, встановивши на основі дослідження всіх наявних у справі доказів у їх сукупності та співставленні, їх належної оцінки, правильного визначення характеру спірних правовідносин і норм права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, дійшов правильного висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачкою дисциплінарних проступків, які стали підставою для її звільнення. Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 367 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. При цьому, апеляційний суд зазначив, що відповідач, не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, не надав будь-яких доказів в обґрунтування своїх заперечень.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2023 року АТ «Укрзалізниця» подало касаційну скаргу на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, в якій просили скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не врахували правовідносини, які склалися між роботодавцем та працівником під час оголошення воєнного стану. Суд лише констатував факт правовідносин без урахування положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Суд першої інстанції виходив з того, що прийняття наказу від 06 вересня 2021 року №45/С про оголошення догани здійснено з порушенням строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, тому є незаконним та необґрунтованим. Наказом від 30 грудня 2021 року позивачу також оголошено догану, з якою вона не погодилась, тому наказ не можна вважати законним та обґрунтованим. Крім того, позивача не ознайомили з даним наказом. Але судом викладені докази не досліджувались, витребувані не були. Представник позивача не зробив жодного запиту при підготовці позовної заяви, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не надав оцінки заяві позивача про отримання доказів у «нового керівництва локомотивного депо», строкам звернення позивача з даним позовом. Матеріали справи не містять доказів отримання позивачем наказу саме 14 червня 2022 року. Відповідач з 25 лютого 2022 року не контролював відповідний структурний підрозділ. Суд першої інстанції помилково зазначив, що відповідач не надав клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, в той час як вони неодноразово висловлювали позицію щодо не співмірності заявленої правничої допомоги.
Позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , у якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення без змін.
Відзив мотивований тим, що суди належним чином перевірили дотримання відповідачем правил і порядку застосування до позивача дисциплінарних стягнень, що передували її звільненню та встановили грубі порушення: по жодному з фактів відповідачем не надано доказів на підтвердження дійсного скоєння порушень трудової дисципліни, позивач не була належним чином ознайомлена з наказами, у позивача не відібрали пояснень, не дотримані строки застосування дисциплінарних стягнень, позивач була звільнена під час її тимчасової непрацездатності, без згоди профспілкової організації, не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, наказ про звільнення не був вручений у день звільнення, оскільки позивач була відсутня на роботі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 195/1127/22, витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання АТ «Укрзалізниця» про зупинення виконання рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року відмовлено.
У жовтні 2023 року матеріали цивільної справи № 195/1127/22 надійшли до Верховного Суду та передані судді доповідачеві ОСОБА_3.
Розпорядженням від 02 серпня 2023 року у зв'язку із відставкою судді ОСОБА_3 призначено повторний автоматизований розподіл справи та визначено суддю доповідача ОСОБА_4 .
Розпорядженням від 17 листопада 2023 року у зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_4 призначено повторний автоматизований розподіл справи та визначено суддю доповідача Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 липня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Фактичні обставини
Суди встановили, що з 28 березня 2017 року ОСОБА_1 працювала начальником резерву локомотивних бригад цеху експлуатації структурного підрозділу "Мелітопольське локомотивне депо" РФ "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" згідно наказу № 103/ос.
Наказом № 55/ос від 31 березня 2022 року позивач була звільнена з посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, а саме, систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором з зазначенням, що звільнення погоджено з профспілковою організацією, що не відповідає дійсності.
Позивач є членом Мелітопольської профспілкової організації працівників залізничного транспорту.
Начальник структурного підрозділу "Мелітопольське локомотивне депо" ВФ "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" направив до Мелітопольської профспілкової організації працівників залізничного транспорту клопотання від 24 січня 2022 року № 01-04/НК про надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.
У відповідь на вказане подання Мелітопольська профспілкова організація працівників залізничного транспорту листом від 09 лютого 2022 року № 36 повідомило про відмову у наданні згоди на звільнення позивача.
Обґрунтовуючи відмову у наданні згоди виборний профспілковий орган виходив з наступного:
- по жодному факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку вказаному в клопотанні не надано будь-якого документу, який підтверджує вчинення цих порушень;
- стосовно наказів від 06 вересня 2021 року №45/с, від 30 грудня 2021 року № 70/с зазначено, що відповідно до пункту 3.1.10 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, яка є чинна по цей час: «На оперативні наради, на яких розглядаються випадки браку в роботі працівників, запрошувати представника профспілки, членом якої є цей працівник» та відповідно до пункту 2.2.11 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинним по цей час: «На оперативні наради, на яких розглядаються випадки браку в роботі чи порушення трудової дисципліни, запрошувати представника профспілкового органу профспілкової організації, членом якої є цей працівник». Однак, представники профспілки не були запрошені, що є порушенням. Крім того, за вищезазначеними наказами, клопотання на згоду щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності на профспілку не надходило;
- з наказом від 06 вересня 2021 року № 45/с позивач до теперішнього часу не ознайомлена.
Відповідно до копії листка непрацездатності наданого амбулаторією загальної практики сімейної медицини №7 м. Мелітополь - ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному з 31 березня 2022 року по 04 квітня 2022 року включно.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (стаття 139 КЗпП України).
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (частина третя статті 149 КЗпП України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України).
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.
Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
Під час розгляду справи роботодавець зобов'язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов'язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року справі № 554/9493/17 (провадження № 61-38286св18)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що: «Верховний Суд вказав, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19), зазначено, що «системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем. За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав».
Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства (частина перша статті 43 КЗпП України).
Норми частини третьої статті 40 КЗпП України забороняють звільняти працівника у період тимчасової непрацездатності та відпустки, якщо таке звільнення відбувається з ініціативи роботодавця (тобто на підставі статей 40, 41 КЗпП України).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який триває і на даний час.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Cуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Положеннями статей 76-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частини перша, друга та четверта статті 95 ЦПК України).
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина п'ята статті 95 ЦПК України).
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суди встановили, що:
наказом № 55/ос від 31 березня 2022 року позивач була звільнена з посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, а саме, систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором з зазначенням, що звільнення погоджено з профспілковою організацією, що не відповідає дійсності;
звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 надала копії:
наказів від 31 березня 2022 року (т. 1 арк. спр.13, 37-38), посадової інструкції начальника резерву локомотивних бригад (т. 1 арк. спр. 34-35), протоколу засідання профкому від 07 лютого 2022 року (т. 1 арк. спр. 36), звернення начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» до Мелітопольської профспілкової організації працівників залізничного транспорту від 24 січня 2022 року про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 (т. 1 арк. спр.43- 44), відмови профспілкового органу в дачі згоди на розірвання трудового договору (т. 1 арк. спр.45), які не засвідченіналежним чином;
заперечуючи проти задоволення позовних вимог «АТ «Укрзалізниця» посилались на те, що з 25 лютого 2022 року місто Мелітополь, де знаходився структурний підрозділ позивача - «Мелітопольське локомотивне депо», перебуває під тимчасовою окупацією військ рф, в зв'язку з чим відповідач втратив контроль над майном підприємства, позивач до них з приводу надання оригіналів документів не зверталась;
під час розгляду справи позивач не заявляла клопотань про витребування доказів;
задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що вчинення позивачем дисциплінарних проступків не доведено належними та допустимими доказами, не зважаючи на наявність належним чином обґрунтованої та аргументованої відмови профспілкового органу на звільнення працівника, позивача протиправно було звільнено, неможливе звільнення працівника під час перебування на лікарняному у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю;
але суди не звернули уваги на те, що:
в матеріалах справи взагалі відсутні накази, якими позивач була притягнена до дисциплінарної відповідальності;
надані позивачем копії документів не засвідчені належним чином;
відповідач ставив під сумнів відповідність поданих копій оригіналу;
у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності та норми статті 43 КЗпП України не застосовуються;
отже, суди належним чином не з'ясували обставини справи та дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Тому, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року скасувати.
Справу № 195/1127/22 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року прийняття втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук