Номер провадження: 22-ц/813/1183/24
Справа № 523/18214/21
Головуючий у першій інстанції Середа І. В.
Доповідач Назарова М. В.
06.02.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Назарової М.В.
суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря - Лупши В.В.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом): Пересипська (раніше - Суворовська) районна адміністрація Одеської міської ради
відповідач (за первісним позовом): ОСОБА_1
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Пересипської (раніше - Суворовської) районної адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Южненської міської ради Одеського району Одеської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в м. Одеса в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2
на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року, ухвалене Суворовським районним судом м. Одеси у складі судді Середи І.В., в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Суворовської районної адміністрація Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Пересипської (раніше - Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Южненської міської ради Одеського району Одеської області про усунення перешкод у здійсненні права користування майном та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Пересипської (раніше - Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Южненської міської ради Одеського району Одеської області про встановлення факту спільного проживання з наймачем житла, визнання наймачем житлового приміщення, зобов'язання укласти договір найму житла,
У жовтні 2021 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради є виконавчим органом міської ради, який здійснює на території Суворовського району міста функції уповноваженого органу з управління неприватизованим житлом, веде облік житлового фонду відповідно до закону, здійснює контроль за його використанням, веде квартирний облік громадян району, які потребують поліпшення житлових умов, та вирішує питання про надання вільних жилих приміщень у встановленому законом порядку.
У червні 2021 року в Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради з'явилася інформації про звільнення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 у зв'язку зі смертю мешканців квартири.
За вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На час смерті квартиронаймачів, квартира не перебувала в їх власності та відноситься до житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
Під час здійснення працівниками Суворовської районної адміністрації повноважень щодо контролю за використанням та утриманням звільненого житлового приміщення 05 серпня 2021 року, з метою обстеження та опечатування задля збереження квартири АДРЕСА_1 та подальшого надання її особам, які перебувають на квартирному обліку, був здійснений вихід за вказаною адресою, під час якого установлено, що вказану квартиру самовільно, без жодного дозвільного документа зайняла ОСОБА_1 , яка здійснювала перешкоди в обстеженні квартири, фактично не надала допуск в житлове приміщення, заявляючи, що там знаходяться її особисті речі.
Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради достеменно відомо, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 02 вересня 2005 року, де фактично і проживала з сім'єю до виникнення спірного питання, що є предметом позову.
Позивач зазначає, що ОСОБА_1 не проживала у спірній квартирі з попередніми мешканцями, не належала до членів їх родини, не вела з ними спільне господарство та не здійснювала утримання житла, вона, як мешканка іншого населеного пункту, не перебуває в Суворовській районній адміністрації (інших районних адміністраціях Одеської міської ради) на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов. Факт постійного мешкання ОСОБА_1 в м. Южному в тому числі підтверджується адресою для листування, зазначеною на її запиті на отримання публічної інформації від 23 вересня 2021 року.
Свої незаконні дії щодо вселення в квартиру ОСОБА_1 мотивує тим, що є донькою померлого ОСОБА_4 , та помилково вважає, що спірна квартира начебто є її спадщиною. Таким чином, відповідачка порушує права осіб (мешканців м. Одеса), які у встановленому законом порядку мають права на отримання вивільненого житлового приміщення, що відноситься до житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
На підставі викладеного, Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради просила усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 , що перебуває в комунальній власності, шляхом виселення ОСОБА_1 в тому числі з її неповнолітніми дітьми з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту спільного проживання з наймачем житла, визнання наймачем житлового приміщення, зобов'язання укласти договір найму житла, який мотивувала тим, що спірна квартира була видана на родину ОСОБА_5 на підставі ордеру, в подальшому після розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та його дружиною, дана квартира перейшла у володіння ОСОБА_6 , після смерті якої там залишились проживати двоє її синів, які були зареєстровані за даною адресою, та її онука - ОСОБА_1 , яка не була зареєстрована.
Зазначає, що спірна квартира є комунальною власністю, головним наймачем квартири була ОСОБА_5 , після смерті якої головним наймачем став ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а після нього став ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та який є її рідним батьком.
Батьки заявниці - ОСОБА_4 та ОСОБА_7 перестали проживати разом коли їй було 5 місяців, а шлюб розірвали у 2000 році, весь цей час з народження позивачка постійно проживала то з матір'ю, то з батьком, який завжди проживав у спірній квартирі. Зазначає, що вона навчалася в школі № 47 в м. Одесі, що є підтвердженням того, що вона проживала разом з батьком в м. Одеса. Вона не була зареєстрована за місцем свого проживання, проте фактично проживала разом з батьком, опікувалася дядьком і батьком до їх смерті, вела з ними спільне господарство, приймала участь в утриманні цієї квартири.
З моменту смерті свого дядька та батька, вона продовжує проживати у спірній квартирі разом із своїми дітьми, утримуючи квартиру та фактично здійснюючи обов'язки наймача.
На підставі викладеного, просила суд встановити факт її постійного проживання та ведення спільного господарства з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 , по день їх смерті. Визнати її наймачем жилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Зобов'язати Суворовську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти з нею договір найму жилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про не визнання позову, який обґрунтований аналогічними доводами, викладеними у зустрічній позовній заяві. На підставі чого, ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради у повному обсязі.
Від Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради надійшов відзив на зустрічну позовну заяву у якому позивач за первісним позовом просив відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року позов Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради задоволено. Виселено
ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року, відмовити у задоволенні позову Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради. Задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.
Доводами апеляційної скарги є те, що cуд, приймаючи позов та вирішуючи спірне питання щодо об'єкту права власності не пересвідчився у повноваженнях особи, що звернулася до суду із позовом, та у правомочності позивача порушувати питання розпорядження квартирою, оскільки позивачем за первісним позовом не надано доказів права власності на спірну квартиру.
В порушення ст. 89 ЦПК України, суд не повно з'ясував обставини справи та не дослідив докази, на які посилалась ОСОБА_1 , а саме - не допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , письмове клопотання про допит яких було подано до суду першої інстанції.
Зазначає, що ОСОБА_1 вселилася до спірної квартири, як донька наймача - ОСОБА_4 , висновки суду про те, що вона є піднаймачем квартири, не відповідають обставинам справи, та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.
Вважає, що ОСОБА_1 після смерті її батька є фактично наймачем квартири і має право на юридичне оформлення фактичних обставин, тобто задоволення її позовних вимог.
Від Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, а висновки, які викладені у ньому, відповідають обставинам справи із вірним застосуванням норм матеріального права. На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради у позовній заяві аргументовано навела свої повноваження щодо функцій управління житловим фондом територіальної громади м. Одеси на території Суворовського району м. Одеси, що не спростовано ОСОБА_1 . Наголошує, що спірна квартира не приватизована попередніми користувачами, та відноситься до житлового фонду комунальної власності територіальної громади Одеси. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження законного вселення ОСОБА_1 до спірної квартири.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Суворовської (наразі - Пересипської) районної адміністрація Одеської міської ради, Службу у справах дітей Южненської міської ради Одеського району Одеської області.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Радулов В.В. підтримали доводи апеляційної скарги. Відповідачка пояснила, що будучи неповнолітньою, жила у батька - з 1991 до 1997 року, потім жила періодично, останнього разу - з 2017 року постійно, разом зі своїми дітьми, звідки вона з м. Одеса щодня громадським транспортом возила молодшого сина до дитячого садочку в м. Южне щодня.
Представник Пересипської (раніше - Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради апеляційну скаргу не визнала.
Інші особи, будучи належно повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення (стаття 58 ЖК України).
Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.
У відповідності до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом із ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Отже, в осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частина перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку їх вселення та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Розпорядженням міського голови від 28 січня 2003 рову № 97-01 «Про передачу майна у повне господарське відання комунальним підприємством «Дирекція єдиного замовника» відповідно до підпункту 20 пункту 2 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на виконання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 20 грудня 2002 року № 480 «Про реформування управліяння житлово-комунальним господарством» майно, у тому разі і будинок, в якому знаходиться спірне житло, передано з балансу управління на баланс КП «Дирекція єдиного замовника «Марсельська» (а.с. 15).
Судом встановлено, що Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради як орган виконавчої влади, який здійснює на території Суворовського району міста Одеси функції уповноваженого органу з управління неприватизованим житлом, веде облік житлового фонду, здійснює контроль за його використанням, веде квартирний облік громадян району, які потребують поліпшення житлових умов та вирішує питання про надання вільних жилих приміщень.
Відповідно до листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради № 2851-08/46 від 08 липня 2021 року, станом на 31 грудня 2012 року згідно з архівними даними, реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 в комунальному підприємстві не проводилась (а.с. 14).
Згідно інформації, сформованої 05 серпня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, відсутні відомості щодо права власності інших речових прав, іпотеки, обтяження щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 12).
Згідно з відомостями Департаменту надання адміністративних послуг № С1-118456-ю/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , всього було зареєстровано 2 осіб: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації - ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дата реєстрації - ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 9).
Довідкою № 1247, виданою ОСОБА_3 , підтверджується, що він постійно проживав і зареєстрований в АДРЕСА_3 і займав жилу площу 1 кімнати, розміром 43,38 кв.м. Також зазначено, що особовий рахунок відкрито на ОСОБА_3 , окрім нього, у квартирі проживає та зареєстрований ОСОБА_4 (брат) (а.с. 43).
Відповідно до листа Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №13421/56-18 від 07 липня 2021 року за даними Державного реєстру актів цивільного стану виявлено актовий запис про смерть від 20 квітня 2021 року, складений Лиманським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; актовий запис про смерть від 05 травня 2021 року, складений Лиманським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 11).
Згідно свідоцтва про смерть, виданого 05 травня 2021 року Лиманським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 42).
05 серпня 2021 року представники Суворовської районної адміністрації в присутності поліцейського складено акт обстеження житлового приміщення, в якому попередили ОСОБА_1 про необхідність звільнення від особистих речей житлове приміщення, а саме кваритири АДРЕСА_1 , яка відноситься до житлового фонду територіальної громади м. Одеси у строк до 10 вересня 2021 року. Зазначено, що 10 вересня 2021 року квартиру буде опечатано представниками Суворовської районної адміністрації. 05 серпня 2021 року обстеження житлового приміщення не здійснювалося. Документ засвідчено підписами представників Суворовської районної адміністрації, поліцейського та ОСОБА_1 (а.с. 17-18).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 в м. Одеса, її батьками є: ОСОБА_4 , ОСОБА_11 (а.с. 41).
Згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим 28 вересня 2002 року відділом реєстрації актів громадського стану Южненського міського управління юстиції Одеської області, після укладення шлюбу між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , остання змінила прізвище на « ОСОБА_13 » (а.с. 73). Цей шлюб було розірвано рішенням Южного міського суду Одеської області від 16 вересня 2019 року у справі № 519/649/19, яке набрало законної сили 17 жовтня 2019 року. Згідно рішення суду після розірвання шлюбу, прізвище дружини залишено « ОСОБА_13 ». Також у рішенні суду вказано, що адресою місця проживання ОСОБА_14 є: АДРЕСА_4 (а.с. 74,75). Від цього шлюбу відповідачка має дітей ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с. 80, 71).
18 грудня 2019 року ОСОБА_14 уклала шлюб з ОСОБА_17 , після державної реєстарції шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_18 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим Южненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а.с. 76). Від цього шлюбу подружжя має дитину - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с. 77).
Відповідно до довідки № 3622/09-03 від 26 серпня 2021 року, виданої відділом надання адміністративних послуг ВК ЮМР Одеського району Одеської області, позивачка ОСОБА_1 з 02 вересня 2005 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 72).
Згідно акту про фактичне проживання, складеного 21 листопада 2021 року, який ОСОБА_1 долучено до зустрічної позовної заяви, вбачається, що сім'я у складі: ОСОБА_20 , ОСОБА_16 , ОСОБА_19 проживають за адресою: АДРЕСА_3 з 1993 року по теперішній час. Цей факт своїми підписами засвідчили: ОСОБА_21 , ОСОБА_8 , ОСОБА_22 та очільник ОСББ «Бульварний» ОСОБА_9 (а.с. 46).
За життя ОСОБА_4 , 24 квітня 2021 року, склав на ім'я ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив останню бути його представником в житлово-будівельних організаціях, у відповідному житлово-будівельному кооперативі, з питань приватизації житла та проведення державної реєстрації прав на квартиру під АДРЕСА_1 . (а.с. 47-48).
Задовольняючи позовні вимоги Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що у справі відсутні належні докази, які підтверджували постійне проживання відповідачки в спірній квартирі, як і не встановлено підстав набуття права на проживання її в квартирі. Суд відхилив твердження відповідачки про її проживання в квартирі та догляд за батьком, відсутність можливості для реєстрації в квартирі свого місця проживання, вказавши про те, що в неї була можливість ще за життя як дядька, так і батька зареєструвати своє місце проживання в квартирі, тому підстав для задоволення її зустрічних вимог не має. Суд дійшов висновку, що доводи позивача знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, оскільки відповідачка займає спірне житлове приміщення, не маючи для цього законних підстав, тому вона підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.
З такими висновками місцевого суду погоджується і колегія суддів.
Так, згідно з частиною першою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення (частина третя статті 116 ЖК України).
Системний аналіз положень вказаних статей дає підстави для висновку, що закон визначає такі підстави для набуття права користування приміщеннями, віднесеними до державного або громадського житлового фонду: отримання ордеру, укладення договору найму або вселення як члена сім'ї наймача. У разі відсутності однієї із вказаних підстав у особи, яка вселилась до жилого приміщення державного або громадського житлового фонду, вона вважається такою, що самоправно його зайняла.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 04 серпня 2021 року у справі № 755/5706/18 (провадження № 61-11877св20), від 06 липня 2022 року у справі № 753/8081/19 (провадження № 61-2799св22).
Статтями 98, 99 ЖК України визначено правовий статус тимчасових мешканців жилого приміщення, та визначено, що вони не набувають самостійного права на займане жиле приміщення незалежно від тривалості проживання.
Верховний Суд під час розгляду справ вказаної категорії неодноразово зазначав, що неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише у разі набуття такого права батьками або законними представниками. У разі втрати цього права батьками або законними представниками правові наслідки поширюються і на неповнолітніх дітей.
Оскільки статус тимчасових мешканців не дає самостійного права на жиле приміщення, то діти цих осіб прав на займане житло теж не набувають, а у випадках самоправного зайняття жилого приміщення, обов'язок виселення без надання іншого жилого приміщення поширюється і на неповнолітніх дітей осіб, які його самовільно зайняли.
Вирішуючи спір, суд вірно застосував вищенаведені норми права, надав відповідну правову оцінку поданим сторонами доказам і встановив, що спірна квартира не приватизована.
Згідно з часиною 5 статті 16 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 29 вказаного Закону передбаченого повноваження щодо управління комунальною власністю. Так, до відання виконачих органів сільських, селищних, міських рад відносяться, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Підпунктом 3.2.7 Положення «Про Суворовську районну державну адміністрацію Одеської міської ради», затвердженого рішенням Одеської міської ради від 13 лютого 2014 року № 4584-У1 (Додаток № 4) визначено, що у галузі обліку та розподілу жилих приміщень та їх бронювання.
Згідно зі ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Отже, вірно визначивши відсутність законних підстав для вселення відповідачки ОСОБА_1 з її дітьми у спірну, суд дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовних вимог Суворовської (наразі - Пересипської) РА Одеської міської ради та виселення відповідачки.
Відповідачкою не спростовано факту її самоправного зайняття спірної квартири, тому суд також вірно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту її спільного проживання з наймачем житла ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнання відповідачки наймачем житлового приміщення замість попереднього та зобов'язання укласти договір найму житла через необґрунтованість таких вимог.
За матеріалами справи у спірній квартирі за життя були зареєстровані ОСОБА_3 з 04 грудня 1992 року та ОСОБА_4 - з 14 січня 1981 року, які є відповідно дядьком та батьком відповідачки і які відповідно померли ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9), а особовий рахунок відкрито на ОСОБА_3 .
Доказів законної підстави вселення ОСОБА_1 до спірної квартири, погодження такого вселення наймачем ОСОБА_3 , часу такого вселення та тривалості проживання суду не надано.
Через таке суд надав відповідну правову оцінку наданому відповідачкою Акту від 21 листопада 2021 року, згідно якого у спірній квартирі проживає сім'я у складі позивачки ОСОБА_1 , 1983 року народження, ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , з 1993 року по теперішній час, що підтвердили сусіди своїми підписами.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом вказаного акту не заслуговують на увагу, оскільки станом на 1993 рік відповідачка була неповнолітньою і її місце проживання мало визначатися за місцем проживання будь-кого з її батьків, натомість її діти народилися лише у 2005 та 2019 роках, і вона пояснювала, что не весь цей час мешкала з батьком.
Що стосується посилань заявниці на недопит у якості свідків сусідів, що підписували акт, то під час закінчення розгляду справи по суті судом першої інстанції вона брала участь у розгляді справи особисто та не заперечувала проти закінчення з'ясування обставин справи та перехід до судових дебатів без допиту таких.
Крім того, вказаний акт не узгоджується з іншими письмовими доказами по справі щодо місця проживання відповідачки у спірній період і які свідчать про те, що відповідачка укладала шлюби та з 02 вересня 2005 року зареєстрована у АДРЕСА_4 , де також проживали та були зареєстровані її чоловік, діти, мати, чоловік матері, а до цього часу вона була зареєстрована у м. Южному за іншою адресою.
Вказану адресу у м. Южному відповідачка зазначала і в листуванні з Суворовською РА, куди вона зверталася 29 жовтня 2021 року по допомогу у вирішенні питання про надання їй ордеру та реєстрацію у спірній квартирі (а.с. 68).
Така саме адреса зазначалася нею і під час розгляду Южним міським судом Одеської області 16 вересня 2019 року у справі про розірвання її шлюбу із ОСОБА_12 (а.с. 74).
Як помилковим є і посилання скаржниці на неврахування судом наданої їй довіреності батьком на вчинення дій, у тому разі і щодо приватизації житла, від 29 квітня 2021 року (а.с. 47), оскільки згідно листа КП «Міське агентство з приватизації житла» від 01 грудня 2021 року № 575/01-09 спірна квартира не приватизована (а.с. 102).
Такий доказ сам по собі не свідчить про спільне проживання відповідачки сімейно з наймачем ОСОБА_3 та батьком першої та ведення з ними спільного господарства.
Доказів того, що відповідачка як мешканка іншого населеного пункту перебувала в Суворівській (наразі - Пересипській) РА на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, суду не надано.
Встановивши, що до часу розгляду справи апеляційним судом спірне житлове приміщення не звільнено, а разом із відповідачкою проживають її неповнолітні діти, апеляційним судом ухвалою від 30 травня 2023 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради та Службу у справах дітей Южненської міської ради Одеського району Одеської області.
Одночасно витребувано у вказаних осіб письмові висновки щодо розв'язання спору з урахуванням відомостей та висновків, одержаних у результаті обстеження умов проживання дітей ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 (спірна квартира) та за зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно Висновку Южненської міської ради Одеського району Одеської області від 17 серпня 2023 року № 812/23-05-03 комісія з питань захисту дитини виконавчого комітету Южненської міської ради вважає, що виселення дітей ОСОБА_16 , 2005 року народження, ОСОБА_19 , 2019 р. народження, порушує права дітей та суперечить їхнім інтересам (а.с. 6-7 т. 2).
Під час складення вказаного висновку обстежено квартиру за адресою місця реєстрації відповідачки та її дітей та встановлено, що в квартирі зареєстровані: ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (вітчим ОСОБА_1 ), якому належить квартира на праві приватної власності, ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_12 (мати відповідачки), які фактично проживають в квартирі, також зареєстровані ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_17 , які в квартирі не проживають.
Натомість, Пересипською РА надані пояснення, відповідно до яких відповідно до підпункту «в» пункту 2.10 Положення Пересипська районна адміністрація як виконавчий орган Одеської міської ради є органом опіки та піклування, утворює раду з питань опіки та піклування та вирішує питання, які належать до компетенції органів опіки та піклування, і саме Пересипська РДА є позивачем за первісним позовом та наполягає на задоволенні свого позову.
Одночасно позивач зазначає, що відповідачка разом зі своїми дітьми зареєстрована у чотирикімнатній квартирі загальною площею 78,66 кв.м, житловою площею 51,66 кв.м.
На підтвердження вказаного факту надає суду відповідь Комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 1 «Золота рибка» комбінованого типу Южненської міської ради Одеської області від 24 липня 2023 року № 30-д/с, згідно якого ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , зарахований до цього дошкільного навчального закладу 30 серпня 2021 року в групу раннього віку № 11, а з 29 серпня 2022 року відвідує молодшу групу № 7;
Інформацію Виконкому Южненської міськради від 23 серпня 2023 року про отримання відповідачкою одноразової матеріальної допомоги як багатодітна сім'я з місцевого бюджету в 2020, 2021, 2022, 2023 роках.
Позивач також вважає некоректним висновок комісії з питань захисту прав дітей виконкому Южненської міської ради Одеської області в частині нібито порушення прав дітей, оскільки за таких обставин саме Южненська міська рада має поліпшити житлові умови цієї сім'ї за рахунок житлового фонду Южненської територіальної громади.
Оцінюючі наведене у сукупності, з урахуванням усіх фактичних обставин даної справи, колегія суддів робить висновок про те, що відповідачка ОСОБА_1 , вселившись у спірну квартиру, не мала мати правомірних очікувань на постійне проживання у ній, оскільки докази її вселення у спірне житло за згоди та за життя квартиронаймача відсутні, а отже таке вселення є самовільним, всупереч встановленому порядку, і ОСОБА_25 (наразі - Пересипська) районна адміністрація як власник житла своєї згоди на таке не надавала.
При цьому тривалість проживання відповідачки ОСОБА_1 у спірній квартирі у силу положень ЖК України не надає їй права на займане спірне житлове приміщення.
Як не має значення для правильного вирішення справи і думка відповідачки про те, що оскільки відповідальним квартиронаймачем спірного житла був дядько ОСОБА_1 , який помер, а потім платником за комунальній послуги став її батько, який за життя видав їй довіреність на приватизацію житла, тому вона як донька свого батька має житлові права на таку квартиру, ґрунтується на власному помилковому тлумаченні відповідачкою норм, що регулюють спірні правовідносини, та помилково ототожнюючи свої спадкові права та право на проживання у житлі комунальної форми власності.
Наведене також не свідчить про можливе погіршення житлових умов дітей відповідачки, яке апеляційним судом належним чином перевірено.
Одночасно колегія суддів зазначає, що добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен учасник діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки.
Доводи апеляційної скарги відхиляються апеляційним судом, оскільки спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними нормами права, вони є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Верховний Суд також неодноразово звертав увагу, що згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім'ї (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.
Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У справі, яка переглядається, судом вірно встановлено, що відповідачка за первісним позовом самоправно займає спірне житлове приміщення без будь-яких правових підстав, а тому задоволення позову Суворовської (наразі - Пересипської) районної ради узгоджується з нормами національного та міжнародного права, прецедентною практикою ЄСПЛ, а доводи апеляційної скарги у цій частині безпідставні.
При цьому самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття жилого приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні (без відповідного рішення про надання цього приміщення та ордера на житлове приміщення).
Виселення такої особи (осіб) пов'язане з відсутністю у неї (них) будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 серпня 2021 року в справі № 755/5706/18 (провадження № 61-11877св20).
У спірних правовідносинах відповідачка за первісним позовом була обізнаною й усвідомлювала, що з моменту закінчення строку договору піднайму займали спірне житло без будь-якої правової підстави.
Таким чином, суд зробив правильні висновки про наявність правових підстав для задоволення позову районної адміністрації, так як відповідачка за первісним позовом підлягає виселенню без надання їй іншого жилого приміщення.
Указане унеможливлює задоволення зустрічного позову про визнання права користування квартирою, оскільки правові підстави для цього відсутні.
З огляду на викладене, суд правильно застосував норми матеріального права і дійшов обґрунтованих висновків по суті вирішення спору, які узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ (частина четверта статті 263 ЦПК України), яка є сталою та сформованою.
ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).
Рішення суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки, оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 09 лютого 2024 року.
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.В. Кострицький
Ю.П. Лозко