12.02.24
22-ц/812/61/24
Справа № 484/4366/20
Провадження № 22-ц/812/61/24
07 лютого 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання - Голощаповою А.О.,
за участю представників ТОВ «Партнер - агро»-Титаренко Ю.О.,
Валешинської О.С.,
представника позивачки- ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер - агро», до якої приєдналася Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Закревського В.І. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру Миколаївської області, третя особа ТОВ «Партнер-агро» про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності», відновлення становища, яке існувало до видання розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» та стягнення моральної шкоди, -
У грудні 2015 року позивачка ОСОБА_2 через свого представника звернулася до суду з позовом до Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, Управління Держгеокадастру у Первомайському районі Миколаївської області, Реєстраційної служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, в якому просила визнати недійсними видані на підставі розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області №523-р від 20 листопада 2012р. державні акти про право приватної власності на земельну ділянку 773 осіб та скасувати державну реєстрацію прав власності на ці земельні ділянки.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду від 04 лютого 2016 року за вказаним позовом відкрито провадження у цивільній справі № 484/5719/15-ц.
12 березня 2016 року представником ОСОБА_2 у цивільній справі № 484/5719/15-ц подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій збільшено позовні вимоги шляхом доповнення предмету позову вимогами про визнання незаконними (недійсними) та скасування розпоряджень Первомайської райдержадміністрації від 12.10.2012 року №471-р «Про надання дозволу громадянам України про складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради» та від 20.11.2012 року № 523-р «Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (775 чоловік) для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області».
12 квітня 2016 року представником ОСОБА_2 у цивільній справі №484/5719/15-ц подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій збільшено позовні вимоги шляхом доповнення предмету позову вимогами про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської райдержадміністрації від 12.10.2012 року № 470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності».
В заяві зазначено, що ухвалення Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області розпоряджень №471-р та №523-р, видача державних актів про право приватної власності на земельні ділянки із вказаними в позовній заяві кадастровими номерами, а також реєстрація права приватної власності на такі земельні ділянки здійснені в результаті реалізації (виконання) розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року № 470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності».
Вказує, що 24 листопада 1995 року Ленінська сільська рада народних депутатів Первомайського району Миколаївської області прийняла рішення про передачу у колективну власність 1674 га земель колгоспу «Шлях Леніна». В подальшому, на підставі рішень Ленінської сільської ради в колективну власність Колективного сільськогосподарського підприємства «Шлях Леніна» було додатково передано чотири земельні ділянки розміром 49,76 га, 3,31 га, 22,01 га та 14,04 га, з метою надання частки (паю) громадянам, які були помилково пропущені у первинних списках. Таким чином, загальна площа землі, що була передана з державної власності до колективної власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Шлях Леніна», склала 1763,12 га.
27 листопада 1995 року КСП «Шлях Леніна» отримало Державний акт на право колективної власності на землю, який був зареєстрований в Книзі державних актів на право колективної власності.
Відповідно до Указу Президента України №666/94 від 10 листопада 1994 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видавався сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових гекгарах, а також у вартісному виразі. Пунктом 3 Указу передбачалось, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі продажу, дарування, міни, успадкування, застави.
В лютому 1997 року, липні 1999 року та березні 2000 року 519 членам КСП «Шлях Леніна» були визначені земельні частки (паї) у праві колективної власності на землю. В подальшому землі КСП «Шлях Леніна» були розпайовані поміж 519 осіб, серед яких були і члени цього підприємства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Розпорядженнями голови Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області №19 від 28 січня 1997 року, № 134-р від 15 липня 1999 року, № 45-р від 01 березня 2000 року були видані 519 сертифікатів членам КСП «Шлях Леніна» на загальну земельну ділянку в межах Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.
Отже, земля, яка була передана з державної власності до колективної власності членів КСП «Шлях Леніна» в межах Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, є такою, що в установленому порядку роздержавлена та розпайована, на зазначену землю видано 519 сертифікатів про право власності на земельну частку (пай).
Впродовж 1998-2000 років позивачка та її чоловік ОСОБА_3 уклали 517 ідентичних за змістом договорів, які були нотаріально посвідчені, за умовами яких придбали у інших колишніх членів КСП «Шлях Леніна» право на земельну ділянку (пай), яке посвідчене сертифікатом про право власності на земельну частку (пай).
У 2000 році на підставі розробленої технічної документації щодо виготовлення державного акту про право приватної власності на землю було визначено загальну площу в натурі (на місцевості), яка відповідає 519 земельним часткам (паям), які належать ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - відповідно 989,82 га та 764,15 га (всього 1753,97 га).
26 травня 2000 року Ленінська сільська рада своїм рішенням за №20 передала в приватну власність позивачці земельну ділянку площею 764,15 га і ОСОБА_3 земельну ділянку площею 989,82 га.
16 червня 2000 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 видано один на двох державний акт на право приватної власності на землю за № 315, згідно якого їм передано 1753,97 га землі (764,15+989,82=1753,97).
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали земельну ділянку площею 1753,97 га в установленому порядку у користування ТОВ «Агрофірма ОСОБА_6».
Рішенням Первомайського районного суду Миколаївської області від 11 січня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Миколаївського обласного суду від 14 лютого 2001 року, за результатами розгляду позову прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області визнано недійсним державний акт за реєстраційним номером 315 на право приватної власності на землю, виданий 16 червня 2000 року Ленінською сільською радою Первомайського району Миколаївської області ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1753,97 га.
Проте, прокурором Миколаївської області у позові не ставилось питання про витребування земельної ділянки та повернення її до державної власності з будь-яких підстав і рішення суду з цих питань не приймалось. Також, судами ніколи не визнавались недійсними договори купівлі-продажу, укладені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 519 колишніми членами КСП «Шлях Леніна» про придбання у них прав на земельні ділянки (пай), які посвідчені сертифікатами. Тому вважає, що земля загальною площею 1753,97 га, яка відповідає 519 земельним часткам (паям), залишилася у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі сертифікатів на право власності на земельну частку (пай).
Також посилається на те, що визнання недійсним державного акту № 315 на право приватної власності на землю, виданого 16 червня 2000 року Ленінською сільською радою Первомайського району Миколаївської області ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1753,97 га, не мало наслідком втрату ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права на виділення земельних часток (паїв), придбаних ними за договорами купівлі-продажу у колишніх членів КСП, в натурі, а також земельних часток (паїв), отриманих ними особисто, як членами КСП «Шлях Леніна», які посвідчені сертифікатом. Не мало зазначене судове рішення наслідком і виникнення права власності держави на спірну земельну ділянку.
Наслідком визнання недійсним державного акту №315 є позбавлення його юридичної сили з моменту його видання, тобто він є таким, що ніколи не діяв (є не чинним з моменту його видання). Отже, державний акт №315 не спричинив наслідків виникнення права приватної власності з моменту його видачі, визнання його недійсним потягло незавершеність юридичної процедури виділення в натурі земельних часток (паїв), належних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка закінчувалася видачею державного акта про право приватної власності на земельну ділянку, отже - і зміною статусу землі у формі земельних часток (паїв) на інший об'єкт цивільних прав - земельну ділянку. Відтак виділення в натурі земельних часток (паїв) та передача їх у приватну власність як земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як юридичний факт не відбулися. Отже, чинними залишилися сертифікати на право на земельну частку (пай), а ОСОБА_2 має право в будь-який час звернутися до державних органів щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі та одержання державного акта про право приватної власності на землю.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину права на земельні частки (паї) перейшли до ОСОБА_2 . Отже позивачка є власником 519 земельних часток (паїв).
12 жовтня 2012 року Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області прийняла розпорядження за №470-р про зарахування земельної ділянки в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності і в той же день - розпорядження №471-р про надання дозволу громадянам України на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради. 20 листопада 2012 року відповідач прийняв розпорядження №523-р, яким затвердив проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (775 чоловік) для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.
Таким чином, розпорядження №471-р та №523-р були ухвалені внаслідок реалізації розпорядження №470-p, яким було вилучено в державну власність 1553,97 га розпайованих земель, оскільки іншої землі для ведення сільського господарства в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, в розмірі більше 52,4317 га станом на момент прийняття розпорядження №470-р в державній власності не перебувало, що підтверджується статистичними довідками форми 6-зем, наявними в матеріалах справи. В подальшому 24-26 грудня 2012 року 773 особам були видані державні акти на право власності на земельну ділянку в межах земель, належних ОСОБА_2 відповідно до сертифікатів на земельну частку (пай).
Отже, Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області 12 жовтня 2012 року видала розпорядження №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності», зі змісту якого слідує, що відповідач, будучи органом державної влади, безоплатно примусово вилучив та самовільно визначив статус спірної землі як землі державної власності, зарахувавши до земель запасу саме державної власності 1553,97 га земель із належних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 1753,97 га земель, право на які посвідчено чинними сертифікатами на право власності на земельну частку (пай), тим самим здійснивши дії щодо відчуження зазначеної землі на користь держави в непередбачений законом спосіб.
При цьому таке зарахування 1553,97 га земель до земель державної власності здійснено відповідачем за відсутності ухваленого в установленому порядку та з передбачених законом підстав судового рішення про припинення прав на земельну частку (пай) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 1553,97 га земель, посвідчених сертифікатами про право власності на земельну частку (пай), та передачу спірної землі до державної власності.
Відповідно до статті 19 ЗК України у 2012 році земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, могли перебувати у запасі. При цьому земельним законодавством не було визначено правового механізму переведення (віднесення, зарахування) відповідних земель до земель запасу. Тому у відповідача не було правових підстав та повноважень, правового механізму зараховувати землі навіть державної власності до земель запасу шляхом видання відповідного розпорядження.
Відповідно до положень пункту 3 Указу Президента України від 03 грудня 1999 року №1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою.
Пунктом 3 Указу Президента України від 10 листопада 1994 року №666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» установлено, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.
Члени КСП "Шлях Леніна" ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скористалися зазначеним правом, придбавши 517 земельних часток (паїв) в інших членів цього ж підприємства.
На підставі аналізу ст. ст. 1 та 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі на місцевості земельних часток (паїв)» представник позивачки зазначає, що сертифікати на право на земельну частку (пай), які були видані громадянам в установленому законодавством порядку, вважаються правовстановлюючими документами на землю та є правовою підставою розпоряджатися землею власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай), у тому числі, укладати правочини, не заборонені законодавством, використовувати таку землею за цільовим призначенням особисто чи шляхом передачі у користування, в тому числі, в оренду (пункт 3 Указу Президента України "Про невідкладні заходи що до прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03 грудня 1999 року №1529/99, частина 3 статті 2, розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, розділ IX Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, що набрала чинності з 1 січня 2002 року) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Водночас норми щодо дійсності сертифікатів, вступили вдію із 1 січня 2002 року із набранням чинності нової редакції Земельного кодексу України. На момент виникнення спірних правовідносин така норма була відсутня в законодавстві, тому відповідно до ст.58 Конституції України не може бути застосована в даних правовідносинах.
Таким чином, власник сертифіката про право власності на земельну частку (пай) вправі без обмеження у часі реалізувати своє право на виділення земельної частки (паю) в натурі в межах розпайованих земель.
Право органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб розпоряджатися земельною часткою (паєм) шляхом її відчуження обмежено Земельним кодексом України (пункт 15 Перехідних положень), яким визначено вичерпний перелік способів відчуження земельних часток (паїв).
Отже, земельні ділянки, право на які членам колишнього КСП «Шлях Леніна» посвідчено сертифікатами про право власності на земельну частку (пай) та іншими визначеними законом правовстановлюючими документами, не могли бути передані у власність інших громадян, які не були членами зазначеного колективного сільськогосподарського підприємства.
Примусове відчуження на користь держави (передача в державну власність) земельних часток (паїв), що належать громадянам на підставі сертифікатів на право власності на земельну частку (пай), можливе у встановленому законом порядку за наявності передбачених законом суспільних потреб та виключно після набрання законної сили рішенням адміністративного суду щодо вилучення землі для суспільних потреб, ухваленим за позовом уповноваженого законом суб'єкта владних повноважень.
Передача земельних часток (паїв) до державної власності за розпорядженням місцевої державної адміністрації законодавством не передбачена.
Держава набуває права власності на землю у разі відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, придбання за договорами купівлі - продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини, передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами, конфіскації земельної ділянки.
Згідно частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Така вимога стосувалася і порядку набуття державою землі у власність із встановлених статтею 84 Земельного кодексу України підстав - державна власність на земельну ділянку виникала виключно з моменту її державної реєстрації.
Водночас Первомайська районна державна адміністрація не вчинила жодних дій, спрямованих на державну реєстрацію права власності держави на спірну земельну ділянку, зазначену в розпорядженні №470-р. Тобто земельна ділянка загальною площею 1553,97 га, про яку йдеться в розпорядженні №470-р, не виникла ні як об'єкт цивільних прав, ні як об'єкт державної власності.
Зміст розпорядження №470-p свідчить, що вилучення 1553,97 га земель відбулося поза волею позивачки як власника земельних часток (паїв), тобто мало місце їх примусове вилучення, таке вилучення відбулося безоплатно, без попередньої та повної компенсації позивачці вартості землі, як того вимагає чинне законодавство. Водночас не існувало жодної суспільної потреби, визначеної законом, у вилученні зазначеної землі, а відповідач оскаржуване розпорядження №470-р не обґрунтовував будь-якою суспільною потребою. При цьому задоволення потреб фізичних осіб в земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства за рахунок вилучених в іншої особи земель не є згідно законодавства суспільною потребою.
Не надав відповідач суду і жодного належного доказу встановлення уповноваженими державними органами в діях позивача ознак правопорушень, за які законом передбачено примусове безоплатне вилучення майна.
Крім того, земельна ділянка загальною площею 1553,97 га, про яку йдеться в пункті 1 розпорядження №470-р, не відносилася ні до земель державної власності, ні до земель комунальної власності, оскільки раніше вибула з державної власності, так як у 1995 році була передана у колективну власність членів колективного сільськогосподарського підприємства, в подальшому розпайована між ними, тому відповідач на момент виникнення спірних правовідносин взагалі був позбавлений можливості приймати рішення в порядку ст. 118 ЗК України щодо передачі у власність вказаної землі іншим особам.
Таким чином, видавши розпорядження №470-р, відповідач вжив заходів, спрямованих на примусове безоплатне вилучення 1553,97 га землі ОСОБА_6 та її зарахування до державної власності, тим самим перебрав на себе функції суду, що прямо суперечить імперативним приписам статей 19, 124 Основного закону. Дане розпорядження є незаконним та нікчемним, відтак не підлягало та не підлягає виконанню в силу ст. 60 Конституції України, згідно якої ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
Видаючи оскаржуване розпорядження №470-р, відповідач діяв як орган влади, наділений державою повноваженнями вирішувати земельні питання та видавати обов'язкові для виконання розпорядження. Виходячи із викладеного, відповідач в даних правовідносинах, не будучи власником майна, реалізував владні повноваження, внаслідок чого в позасудовий спосіб безоплатно примусово вилучив в позивачки належні останній на підставі сертифікатів 1553,97га землі, визначив статус такої землі як державної власності та в подальшому розпорядився неналежним йому майном на користь третіх осіб.
Аналіз ст. ст. 1, 2, 13, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст. 17, 122, 151, частин 1, 2 статі 118, абзацу 1 пункту 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції, яка була чинною на момент прийняття спірних розпоряджень), статті 8 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" свідчить про те, що місцеві державні адміністрації вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. Такі правові акти приймаються на основі Конституції і законів України на виконання покладених на них завдань, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед державою, юридичними і фізичними особами (статті 3, 30, 49 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").
Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Порушені права на земельні ділянки підлягають захисту в порядку, передбаченому ст. 152 ЗК України, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Особливістю цього способу захисту прав на землю є те, що відповідачами виступають органи, наділені владними повноваженнями (органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади).
Згідно статей 8, 55 Конституції України, статті 50 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" рішення райдержадміністрацій, їх посадових осіб можуть бути оскаржені в судовому порядку. Визнання в судовому порядку протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 ЦК України) рішень органів державної влади є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень.
Таким чином, розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 12.10.2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» є незаконним та підлягає скасуванню.
Враховуючи зазначене, просив суд прийняти заяву про збільшення позовних вимог, задовольнити в повному обсязі позовні вимоги, викладені в позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог від 12 березня 2016 року, а також визнати незаконним (недійсним) та скасувати розпорядження голови Первомайської районної державної адміністрації від 12.10.2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності».
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 травня 2016 року у цивільній справі №484/5719/15-ц до участі у справі залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору 773 фізичні особи, яким видано державні акти на право власності на спірні земельні ділянки.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 липня 2016 року у цивільній справі №484/5719/15-ц до участі у справі залучено в якості співвідповідачів 773 фізичні особи, яким видано державні акти на право власності на спірні земельні ділянки.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 грудня 2020 року задоволено клопотання представника позивачки про роз'єднання позовних вимог ОСОБА_2 у цивільній справі № 484/5719/15-ц та виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_2 до Первомайської райдержадміністрації, Управління Держгеокадастру у Первомайському районі Миколаївської області, Реєстраційної служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, та ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ТОВ «Партнер-агро» і Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб підприємців апарату виконавчого комітету Первомайської районної ради Миколаївської області, про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12.10.2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності».
Ухвалою суду від 21 січня 2021 року прийнято виділені позовні вимоги до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження у цивільній справі №484/4366/20 та призначено справу до підготовчого засідання.
06 квітня 2021 року представник ОСОБА_2 подав до суду заяву про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що повністю підтримує позовну заяву, із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог щодо визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності», та підтверджує обставини, викладені в них.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. У зв'язку із цим наголошував, що обґрунтовує свої позовні вимоги тими ж обставинами, які викладені в первісному позові та заяві про збільшення позовних з вимог, тобто не змінює підстав позову. Але, враховуючи, що позовна заява та заява про збільшення позовних вимог подані до набрання чинності ЦПК України (нової редакції), а також ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 грудня 2020 року про роз'єднання позовних вимог та ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у даній цивільній справі від 21 січня 2021 року, з метою приведення позовної заяви у відповідність до нових вимог, визначених новою редакцією ЦПК України, позивач не змінюючи підстав позову, подав цю заяву про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог із клопотанням про заміну неналежних відповідачів.
В заяві вказує, що розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2012 року №470-р грубо суперечить, зокрема, статтям 14, 19 Конституції, статтям 3, 6, 7, 21 Закону «Про місцеві державні адміністрації», статтям 17, 19, 122, 154 Земельного кодексу та підлягає визнанню незаконним (недійсним) та скасуванню із відновленням становища, що існувало до порушення законних прав та інтересів позивачки, крім того позивачці заподіяно моральну шкоду.
Також, представник позивачки зазначав, що аналіз матеріалів цивільної справи №484/4366/20 вказує на те, що Управління Держгеокадастру у Первомайському районі Миколаївської області, Реєстраційна служба Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області та ОСОБА_4 не можуть бути відповідачами за позовною вимогою про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної держави адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності», так як у силу приписів Закону України «Про місцеві державні адміністрації» не є відповідальними за видання розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р, а також за наслідки реалізації такого розпорядження; спільні права чи обов'язки Первомайської районної державної адміністрації, Управління Держгеокадастру у Первомайському районі Миколаївської області, Реєстраційної служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області та ОСОБА_4 як співвідповідачів не є предметом спору в даній цивільній справі, оскільки в даній справі не йдеться про їх права та обов'язки, які могли б виникнути або виникли з однієї підстави, так само предметом спору в даній цивільній справі не є однорідні права і обов'язки вказаних фізичних та юридичних осіб.
Посилався також на те, що позивачка не зазначала даних осіб в заяві про збільшення позовних вимог як співвідповідачів за позовною вимогою про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р, так як дана позовна вимога заявлена нею до особи, яка несе відповідальність за законність оскаржуваного розпорядження, а саме - Первомайської районної державної адміністрації. Таким чином, відповідачем в даній справі має бути саме Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області.
Враховуючи викладене, просив визнати незаконним (недійсним) та скасувати розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» та відновити становище, яке існувало до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2 (до видання протиправного розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності»), а також стягнути з Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10000 гривень, завданої виданням протиправного розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» і замінити неналежних відповідачів, а саме - Управління Держгеокадастру Первомайському районі Миколаївської області, Реєстраційну службу Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, ОСОБА_5 на належного відповідача - Первомайську районну державну адміністрацію Миколаївської області.
03 листопада 2021р. представник позивачки звернувся до суду з клопотанням про заміну первісного відповідача належним, в якому просив замінити неналежних відповідачів, а саме Реєстраційну службу Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області та ОСОБА_5 - на належного відповідача - Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області. Клопотання про заміну неналежних відповідачів, що міститься в заяві про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог залишити без розгляду та визначити, що співвідповідачами у даній справі є Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області та Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 грудня 2021 року замінено неналежних відповідачів у цивільній справі № 484/4366/21, а саме: Реєстраційну службу Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області і ОСОБА_4 належним відповідачем - Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області. Продовжено розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р "Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності".
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 лютого 2023 року у задоволенні клопотання представника третьої сторони ТОВ "Партнер-Агро" про об'єднання цивільної справи №484/4366/20 з цивільною справою №484/5719-15-ц в одне провадження відмовлено. Клопотання представника позивачки про заміну предмету позову та уточнення позовних вимог задоволено. Продовжено розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору ТОВ "Партнер-Агро", про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р "Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності", відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2 (до видання протиправного розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р "Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності"), стягнення з Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн, завданої відповідачем виданням протиправного розпорядження.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано незаконним та недійсним розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12.10.2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності». Стягнуто з Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану відповідачем виданням протиправного розпорядження, в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок. В решті позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що 24 листопада 1995 року рішенням Ленінської сільської ради народних депутатів Первомайського району Миколаївської області передано у колективну власність членів КСП «Шлях Леніна» 1674 га земель для сільськогосподарського виробництва.
27 листопада 1995 року КСП «Шлях Леніна» було видано Державний акт на право колективної власності на землю, та зареєстровано його в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право колективної власності на землю на території Первомайської ради народних депутатів за №17.
Рішенням 8 сесії 23 скликання Ленінської сільської ради від 09 грудня 1999 року в колективну власність членів КСП «Шлях Леніна» було додатково передано чотири земельні ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва площею 49,76 га, 3,31 га, 22,01 га та 14,04 га, про що зроблено відповідні відмітки в державному акті на право колективної власності на землю. Загальна площа переданої у колективну власність членів КСП «Шлях Леніна» землі для товарного сільськогосподарського виробництва склала 1763,12 га.
У період з лютого 1997 року по березень 2000 року за рішенням загальних зборів КСП було проведено поділ землі колективної власності на 521 (п'ятсот двадцять одну) земельну частку (пай) по 3,3 умовних кадастрових гектарів кожну.
У 1997-2000 роках відповідно до розпоряджень голови Первомайської райдержадміністрації Миколаївської області №19 від 28.01.1997 року, №134-р від 15.07.1999 року, №45-р від 01.03.2000 року (із врахуванням додаткового розпаювання земель КСП) членам КСП «Шлях Леніна» були визначені земельні частки (паї) у праві колективної власності на землю та кожен член КСП «Шлях Леніна» отримав правовстановлюючий документ на земельну частку (пай) у формі сертифіката на право на земельну частку (пай). Зазначені сертифікати на право власності на земельну частку (пай) у встановленому порядку були зареєстровані у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай). Тобто відбулася державна реєстрація права власності на земельну частку (пай).
Отже сільськогосподарські землі, зазначені у Державному акті на право колективної власності на землю, були в установленому порядку роздержавлені (приватизовані) та передані у колективну власність членів КСП «Шлях Леніна» на земельний масив загальною площею 1763,12 га в межах Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, у визначених в Державному акті на право колективної власності на землю межах з 25 листопада 1995 року, а члени КСП «Шлях Леніна» з 27 листопада 1995 року стали суб'єктами права колективної власності на землю для товарного сільськогосподарського виробництва, набувши право спільної часткової власності на зазначену землю у рівних частках - по 3,3 умовних кадастрових гектарів.
З цього ж моменту відбулась зміна форми власності на землю з держаної на колективну і держава втратила право розпоряджатися переданими в колективну власність членів КСП «Шлях Леніна» сільськогосподарськими землями. З урахуванням зазначеного жоден орган державної влади не міг та не може бути розпорядником таких земель. У подальшому держава могла набути право власності на цю землю виключно в порядку, визначеному законом.
Отже, землі, передані у колективну власність членам КСП «Шлях Леніна», могли бути розподілені виключно між членами КСП «Шлях Леніна» та не могли й не можуть безоплатно передаватися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування у приватну власність іншим громадянам, які не були членами КСП «Шлях Леніна», оскільки такі землі не відносяться до земель державної або комунальної власності. Члени КСП «Шлях Леніна», які отримали сертифікат на право власності на земельну частку (пай), мали право на розпорядження такими земельними частками (паями), у тому числі, продавати, дарувати, обмінювати, передавати в заставу, у спадщину.
Згідно наявних у матеріалах справи договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв) у період з 1998 року по 2000 рік ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скориставшись переважним правом на придбання земельних часток (паїв), із дотриманням чинного на той час законодавства, уклали 517 нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, згідно яких придбали в інших членів КСП «Шлях Леніна» право на земельну частку (пай), набувши таким чином права власності на земельні частки (паї) на території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області у межах, визначених державним актом на право колективної власності на землю. Невід'ємною частиною вказаних 517 договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв) є сертифікати на право на земельну частку (пай). Зазначені 517 договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв) були укладені в нотаріальній формі, що повністю відповідало вимогам чинного на той час законодавства, зокрема, Указу Президента України від 21.04.1998 року №332/98 «Про захист прав власників земельних часток (паїв)», Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Державного комітету земельних ресурсів України від 06.06.1996 року №14/5/48, ЦК України, іншим актам законодавства.
Після укладення 517 договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв), права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на вказані земельні частки (паї) були в установленому порядку зареєстровані у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) згідно чинних на той час вимог Указу Президента України від 21 квітня 1998 року №332/98 «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» та постанови КМУ України від 12 жовтня 1995 року №801 «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)». Тобто відбулася державна реєстрація права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 517 земельних часток (паїв), відповідних сертифікатів на право власності на земельну частку (пай), що підтверджується довідкою Первомайського районного відділу земельних ресурсів Миколаївської області № 16 від 22.01.2001 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що право власності на 517 земельних часток (паїв) в межах земель колективної власності членів КСП «Шлях Леніна» перейшло в законний спосіб від 517 колишніх власників земельних часток (паїв) - членів КСП «Шлях Леніна» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Ці договори були укладені до введення законодавчої зборони на відчуження земельних часток (паїв) та інших земель сільськогосподарського призначення для товарного виробництва, відповідали вимогам чинного на той час законодавства, у судовому порядку недійсними не визнавалися та є дійсними дотепер.
У 2000 році, на підставі технічної документації щодо виготовлення державного акту про право приватної власності на землю, розробленої Державним підприємством Земельно-кадастрове бюро при Первомайському районному відділі земельних ресурсів Державного комітету земельних ресурсів України, було визначено в натурі (на місцевості) загальну площу землі, яка припадає на належні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 519 земельних часток (паїв) відповідно 989,82 га та 764,15 га, а усього 1753,97 га.
26 травня 2000 року рішенням Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області №20 за рахунок належних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельних часток (паїв) в межах, визначених державним актом про право колективної власності на землю, передано в приватну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення для товарного виробництва ОСОБА_2 - площею 764,15 га та ОСОБА_3 - площею 989,82 га. Згідно технічної документації, загальна площа землі, що припадає на усі належні їм на праві власності земельні частки (паї), склала 1753,97 га.
16 червня 2000 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видано один на двох державний акт на право приватної власності на землю за №315 на зазначені 1753,97 га.
Рішенням Первомайського районного суду Миколаївської області від 11.01.2001 року у справі № 2-19, залишеним ухвалою Миколаївського обласного суду від 14 лютого 2001 року без змін, державний акт за № 315 було визнано недійсним.
02 лютого 2012 року відділом Держкомзему у Первомайському районі Миколаївської області внесено запис до Книги реєстрації державних актів на право приватної власності по Ленінській сільраді про скасування державної реєстрації Державного акта №315.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду в адміністративній справі №2-а/1421/119/2012 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до відділу Держкомзему у Первомайському районі Миколаївської області про визнання протиправними дій по внесенню запису до Книги реєстрації державних актів на право приватної власності по Ленінській сільраді про скасування державної реєстрації Державного акта №315 та зобов'язання анулювати вказаний запис відмовлено.
Згідно форм 6-зем в державній статистичній звітності у 2003, 2005, 2010, 2011, 2012 роках по Ленінській сільській ради Первомайського району Миколаївської області обліковувалися ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, по земельних частках (паях) площею загальною площею 1765,68 га - за ОСОБА_3 ( 989,8200 га), за ОСОБА_2 (764,5100) , за іншими особами - 11,71 га, що підтверджується листом Відділу в Первомайському районі Головного управління Держкомзему в Миколаївській області від 04.01.2021 року №1/118-21 та формами державної статистичної звітності 6-зем станом на 1 січня 2003 року, на 1 січня 2005 року, на 1 січня 2010 року, на 1 січня 2012 року.
При ухваленні рішення Первомайським районним судом Миколаївської області від 11.01.2001 року в справі №2-19, яким визнано недійсним державний акт №315, судом не вирішувалося питання про витребування чи передачу земельної ділянки до державної власності або про припинення права власності ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 на земельну ділянку чи земельні паї, не були застосовані жодні наслідки визнання зазначеного правопосвідчувального документа недійсним (реституція тощо).
12 жовтня 2012 року Первомайською райдержадміністрацією видано оскаржуване розпорядження №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» (далі - розпорядження №470-р), яке підписано першим заступником голови райдержадміністрації С.В. Бондаренком як виконувачем обов'язків та функцій голови Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області. Вказаним розпорядженням зараховано земельну ділянку загальною площею 1553,97 га в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області до земель запасу державної власності, а також доручено відділу Держкомзему Первомайського району Миколаївської області внести зміни до державної статистичної звітності. В преамбулі розпорядження №470-р зазначено правові підстави його прийняття, а саме рішення Первомайського районного суду Миколаївської області від 11.01.2001 року, справа №2-19, що вступило в законну силу 14.02.2001 року, про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю за реєстраційним №315, виданого 16.06.2000 на ім'я громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1753,97 га, пункти 1, 2, 7 статті 119 Конституції України, статті 17, 140, пункти 12 та 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, пункти 1, 2, 7 статті 2, пункт 7 статті 13, ч.1 статті 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації.
Проаналізувавши зазначені обставини, суд дійшов висновку, що:
- після видачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 державного акта №315 сертифікати на право власності на земельну частку (пай), належні ОСОБА_6 , а також 517 укладених договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв), не втратили чинність (не втратили дійсність) та є чинними (є дійсними);
- після набрання законної сили рішенням Первомайського районного суду від 11.01.2001 року в цивільній справі №2-19 земля загальною площею 1753,97 га, яка відповідає зазначеним земельним часткам (паям), залишилася у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі чинних (дійсних) правовстановлюючих документів, а саме - договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв), сертифікатів на право власності на земельну частку (пай);
- визнання недійсним державного акту №315 не мало наслідком втрату ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на земельні частки (паї), що складають земельний масив загальною площею 1753,97 га;
- рішення Первомайського районного суду від 11.01.2001 року в цивільній справі №2-19 не мало наслідком виникнення права власності держави на спірну землю чи її частину;
- наслідком визнання судом недійсним державного акта №315, є повернення сторін та правовідносин до правового стану, який існував до видання державного акта №315, а саме - володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вказаним земельним масивом на праві власності на підставі вчинених правочинів з їх купівлі-продажу та сертифікатів на право власності на земельну частку (пай);
- після визнання судом недійсним державного акта №315 правовстановлюючі документи на право власності на земельну частку (пай), у тому числі, сертифікати на право власності на земельну частку (пай), договори купівлі-продажу земельних часток (паїв), продовжили свою дію;
- визнаний недійсним державний акт №315 є таким, що не діяв з моменту його видання, отже не спричинив жодних правових наслідків;
- посилання в розпорядженні №470-р відповідачем Первомайською райдержадміністрацією на рішення Первомайського районного суду від 11.01.2001 року у цивільній справі №2-19, як на підставу зарахування до земель державної власності (земель запасу державної власності) земельного масиву, належного ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є необґрунтованим та таким, що не відповідає змісту вказаного судового рішення;
- власник вказаних земельних часток (паїв), право на які посвідчено сертифікатами на право власності на земельну частку (пай), іншими правовстановлюючими документами ОСОБА_2 (у тому числі, як спадкоємець ОСОБА_3 ) має право звернутися до державних органів щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі та в установленому порядку одержати документ про право власності на землю. При цьому загальний розмір земельної ділянки, яка припадає на належні ОСОБА_2 земельні частки (паї), може бути уточнено в процесі виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) із урахуванням меж, визначених державним актом про право колективної власності на землю, технічною документацією, та чинних нормативно-правових актів, якими врегульовано дане питання.
Таким чином, на момент ухвалення розпорядження №470-р позивачка правомірно володіла земельним масивом загальною площею 1753,97 на території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, при цьому вказаний земельний масив не відносився до земель державної власності, у тому числі, і 1553,97 гектарами, які згідно змісту розпорядження №470-р віднесені до земель запасу.
Передавши в 1995 році зазначену у розпорядженні №470-р землю у колективну власність, держава втратила щодо неї всі повноваження власника та набути їх могла лише у встановленому законом порядку.
З 11.01.2001р. до 12.10.2012р. ні Первомайською райдержадміністрацією, ні іншими державними органами не було вчинено жодних дій щодо оспорювання земельних прав ОСОБА_2 та/або ОСОБА_3 на належні їм земельні частки (паї) чи витребування землі з їх володіння та набуття державою права власності на спірну землю.
Підстави припинення права власності на землю визначені ст. 28 ЗК України від 18.12.1990 року та ст. 140 ЗК України від 25.10.2001 року. Ці підстави є вичерпними. Однак обставин, які б вказували на припинення права власності позивачки на земельні частки (паї), судом не встановлено.
Питання про вилучення (викуп) земельних ділянок для суспільних потреб здійснювалося відповідно до статей 17, 151 ЗК України від 25.10.2001, ст. 8 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».
Відповідно до змісту пункту 15 Перехідних положень ЗК України від 25.10.2001 року та ст. 16 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) примусове, тобто без згоди власника, вилучення земель сільськогосподарського призначення, у тому числі тих, право на які посвідчено сертифікатами на право власності на земельну частку (пай), за рішенням суб'єкта владних повноважень можливе виключно за наявності визначених зазначеним законом суспільних потреб шляхом їх попереднього викупу. При цьому орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що прийняв рішення про вилучення земельної ділянки, у разі недосягнення згоди з власником землі щодо її викупу для суспільних потреб звертається до адміністративного суду із позовом про примусове відчуження зазначених об'єктів. Отже, розгляд справ про примусове вилучення майна для суспільних потреб, у тому числі, земельних часток (паїв), віднесено законом до виключної підсудності адміністративних судів. Примусове ж відчуження на користь держави (передача в державну власність) земельних часток (паїв), що належать громадянам на підставі сертифікатів на право власності на земельну частку (пай), можливе у встановленому законом порядку за наявності передбачених законом суспільних потреб та виключно після набрання законної сили рішенням адміністративного суду щодо вилучення землі для суспільних потреб, ухваленим за позовом уповноваженого законом суб'єкта владних повноважень.
Передача належних громадянам земельних часток (паїв) до державної власності чи земель запасу державної власності за розпорядженням голови місцевої державної адміністрації законодавством не передбачена.
Згідно частини 2 статті 19 Земельного кодексу України (в редакції на момент видання розпорядження №470-р) земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Отже, перебування таких земель у власності чи користуванні фізичних осіб чи юридичних осіб виключало можливість передачі (віднесення) органом державної влади таких земель до земель запасу державної власності.
Із урахуванням викладеного, суд першої інстанції констатував, що у Первомайської райдержадміністрації були відсутні повноваження своїм розпорядженням зарахувати до земель державної власності чи земель запасу державної власності землі недержавної форми власності, зокрема 1553,97 га спірних земель із 1753,97 га земель, що розташовані на території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.
Не могла Первомайська райдержадміністрація розпорядитися зазначеною землею і як безхазяйним майном за умови якби власник цієї землі був невідомий.
Приймаючи рішення, суд відхилив доводи третьої особи ТОВ «Партнер-агро» про те, що внаслідок визнання судом недійсним державного акта №315 спірна земля в силу ст. 80 ЗК України 1990 року автоматично перейшла у державну власність, оскільки судом не було встановлено факту, що право ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 на спірну землю припинялося з підстав, зазначених в статтях 27 та 28 ЗК України 1990 року, та навпаки встановлено, що на момент ухвалення розпорядження № 470-р, земельний масив, про який йдеться в пункті 1 оскаржуваного розпорядження не відносився ні до земель державної власності, ні до земель комунальної власності, оскільки вказана земля у 1995 році вибула з державної власності та була передана у колективну власність членів КСП «Шлях Леніна», в подальшому розпайована між ними, тому Первомайська райдержадміністрація на момент виникнення спірних правовідносин взагалі була позбавлена можливості приймати рішення щодо розпорядження вказаною землею.
З урахуванням викладеного, Розпорядження №470-р суперечить імперативним приписам статей 6, 19, 124 Основного закону, відповідно до яких орган державної влади має діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, привласнення функцій судів іншими органами чи посадовими особами заборонено.
Також суд першої інстанції відхилив аргументи третьої особи та відповідачів щодо неефективності обраного позивачем способу захисту цивільного права, оскільки у даній справі встановлено незаконність розпорядження №470-р, оскаржуване розпорядження №470-р не потягло тих юридичних наслідків, на які воно було спрямоване, тобто зазначена в розпорядженні №470-р земельна ділянка загальною площею 1553,97 га не перейшла у державну власність та відповідно до земель запасу державної власності; оскарження позивачем розпорядження №470-р спрямоване на захист законного інтересу позивачки у юридичній визначеності на майбутнє, а інтерес позивачки у юридичній визначеності на майбутнє порушується, допоки існує незаконне розпорядження №470-р, тобто має місце триваюче порушення; позивачка може оскаржити розпорядження №470-р впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу позивачки.
Констатував суд і те, що позивачкою строк позовної давності не пропущено, що у зв'язку з виданням розпорядження №470-р мало місце «втручання» у право власності позивачки на майно, а саме право на земельні частки (паї) і таке втручання не було правомірним.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, що наявними в даній справі доказами підтверджується, що позивачка змушена протягом понад 10 років, із березня 2013 року, захищати в органах влади, зокрема, в судах, свої права та законні інтереси, порушення яких спричинено виданням розпорядження №470-р, у зв'язку із чим вона зазнає тривалих душевних страждань. Тому суд вважав, що компенсація моральної шкоди в розмірі 10000 гривень є розумною та справедливою, а відшкодування моральної шкоди належить покласти на відповідача, яким порушено законні права та інтереси позивачки шляхом видання незаконного розпорядження №470-р, а саме на Первомайську районну державну адміністрацію Миколаївської області.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, третя особа - ТОВ «Партнер-Агро» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Апелянт вважає, що рішення підлягає скасуванню у зв'язку з порушення норм процесуального права; неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильним застосуванням норм матеріального права, що виразилися в застосуванні закону, який не підлягає застосуванню та не застосуванні закону, який підлягав застосуванню.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. При цьому посилається на те, що судами адміністративної юрисдикції в цих конкретних правовідносинах встановлена наявність спору між позивачкою та 773 власниками земельних ділянок, а також те, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядуванні вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції оскільки виникає спір про цивільне право.
Роз'єднавши позовні вимоги та виділивши в окреме провадження вимоги ОСОБА_2 щодо незаконності Розпорядження № 470-р, суд, на думку апелянта, нівелював наявний між учасниками справи спір про право та встановлені судами адміністративна юрисдикції обставини, усунув від участі в його розгляді 773 власника земельних ділянок (учасників спору з приводу прав на землю). Штучне роз'єднання судом вимог позивачки призвело до розгляду спору, який не стосується прав державних органів, які позивачка зазначила в якості відповідачів. В той же час, судом були штучно створені умови для виключення з числа учасників справи 773 власників земельних ділянок, спір з якими фактично виник у позивачки, що встановлено в судових рішеннях в адміністративній справі № 814/2071/15.
Це призвело до порушення основоположних принципів цивільного судочинстві, зокрема до розгляду вимог, що заявлені представником позивачки в заяві про збільшення позовних вимог (фактично зміна предмету позову) в справі № 484/5719/19 після початку розгляду справи по суті, за відсутності процесуального рішення суду про прийняття таких вимог до розгляду чи їх повернення позивачеві, до позбавлення 773 учасників справи, в якій розглядається спір про право, будь-яких процесуальних прав щодо виділених судом вимог, та вирішення судом питання прав на землю без її власників.
Отже, оскаржуваним рішенням суд першої інстанції, без участі 773 власників землі, вирішив питання щодо їх прав та інтересів, зокрема законності набуття права власності на земельні ділянки, що їм належать, що є безумовною підставою для його скасування.
Також апелянт вказує, що задовольнивши клопотання представника позивачки про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог від 06.04.2021, суд розглянув справу, в якій були одночасно змінені предмет та підстави позову, що прямо суперечить вимогам ч. 3 ст. 49 ЦПК України та відповідно до ч. 6 ст. 185 ЦПК України вона мала бути повернута, так як по суті ця заява є новим позовом, чого судом першої інстанції зроблено не було.
Про зміну предмету позову свідчать нові вимоги, не зазначені у позовній заяві, а саме: про визнання незаконним та скасування розпорядження № 470-р (зазначена в заяві про збільшення позовних вимог у справі № 484/5719/15, рішення судом щодо прийняття такої вимоги до розгляду не приймалось); про відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2 ; про відшкодування ОСОБА_2 10 000 грн моральної шкоди. Про зміну підстав позову в заяві свідчить виключення обставин отримання прав власності на землю 773 фізичними особами, опис фактів (обставин), які не були зазначені в позовній заяві, в тому числі обставин завдання моральної шкоди та надання доказів, які ці обставини підтверджують.
Вважає, що роз'єднання вимог позивачки та оспорювання в цій справі розпорядження № 470-р, є неналежним способом захисту порушеного та наявного, на думку позивачки, права, тобто цей спосіб не відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 ЦК України, є неефективними. Крім того, розпорядження № 470-р є ненормативним актом органу державної влади, який вичерпав свою дію після його реалізації. Це розпорядження не стосується подальшого розпорядження землею, не є підставою набуття права власності на землю 773 особами (таким актом є розпорядження №523-р), тому не може бути предметом окремого судового розгляду.
Таким чином, позивач, ініціюючи роз'єднання позовних вимог та виділення в окрему справу оскарження розпорядження № 470-р, одночасно змінивши предмет та підстави позову, розпорядився своїм правом щодо предмету спору, обравши неналежний спосіб захисту, що має наслідком відмову у задоволенні позову.
Крім того апелянт вказує, що ТОВ «Партнер-Агро» упродовж судового розгляду неодноразово (04.01.2021, 05.04.2021, 29.05.2023) заявлялися відводи судді Закревському В.І. з мотивів порушення ним вимог процесуального закону та упередженості при розгляді справи, отже рішення суду ухвалене суддею, якому було заявлено відвід, підстави якого є обґрунтованими.
Також зазначає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, які мають значення для справи, зокрема, не встановив обставин перебування з 24-26 грудня 2012 року спірної землі в приватній власності 773 фізичних осіб на підставі державних актів на право приватної власності на землю. Так, зазначаючи про наявність Розпоряджень №471-р та №523-р та 773 власників землі на підставі державних актів на право власності на землю в ухвалі від 04.12.2021 (справа 484/5719/15-ц), якою виділив вимоги ОСОБА_2 щодо скасування Розпорядження № 470-р в це окреме провадження, суд не врахував ці обставини при розгляді справи та формуванні висновків. Проте, ці обставини встановлені судовими рішеннями у справі № 915/1111/13 (рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.08.2013, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2014, ухвала Вищого господарського суду України від 12.05.2014), що містяться в матеріалах даної справи.
Встановлення та врахування цих обставин мають значення для справи, оскільки свідчать про вичерпання дії Розпорядженням № 470-р, внаслідок передачі землі в приватну власність Розпорядженням № 523-р, наявність спору про право на землю між ОСОБА_2 та 773 її власниками, в зв'язку з чим відповідачі в цій справі є неналежними, а також про неефективність способу захисту права, яке вважає наявним позивачка, оскарженням Розпорядження 470-р.
Суд першої інстанції також не встановив, хоча досліджував відповідні докази, обставини, зокрема: факт відмови КСП «Шлях Леніна» від права колективної власності (рішення № 3 від 24.09.1999 членів КСП «Шлях Леніна», рішення Ленінської сільської ради народних депутатів від 26.05.2000 № 20), припинення подружжям ОСОБА_6 членства в КСП «Шлях Леніна» (рішення правління КСП «Шлях Леніна», викладене у витягу з протоколу № 10 від 25.12.1999), реалізації сертифікатів (заява від 27.12.1999 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Ленінської сільської ради народних депутатів та Первомайської районної державної адміністрації про видачу їм державного акту на право приватної власності на землю).
Ці обставини мають значення для розгляду цієї справи, оскільки визначають процес приватизації землі внаслідок роздержавлення.
Крім того, висновки суду першої інстанції про законність та дотримання порядку передачі землі в колективну власність та розпаювання, відповідність вимогам законодавства Державного акту на право колективної власності №17 від 27.11.2095, встановлення обставин розпаювання землі між 521 членом КСП «Шлях Леніна», додаткового розпаювання в 1997-2000 роках, віднесення землі, що передана до запасу Розпорядженням № 470-р, як належної ОСОБА_2 на праві на земельну частку (пай) за 517 сертифікатами на право на земельну частку (пай), не доведено належними доказами.
Так, обставини процедури розпаювання та передачі землі в колективну власність не були предметом розгляду, відповідні докази судом не досліджувались. Досліджений судом акт про право колективної власності на землю № 17 є фіктивним та містить неправдиві відомості (згідно з інформацією Головного управління статистики у Миколаївській області № 3.2-09/1816-18 від 24.05.2018 суб'єкт з назвою колективне сільськогосподарське підприємство «Шлях Леніна» з'явився 19.06.1997 (через 2 роки після видачі акту)), не оформлений належним чином та не містить обов'язкового списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, що свідчить про недопустимість та недостовірність такого доказу.
Також суд першої інстанції визнав обставини набуття прав ОСОБА_2 на земельні частки (паї), що разом складають земельний масив загальною площею 1753,97 га, що не підтверджено доказами. Так, судом досліджено 517 сертифікатів на земельну частку (пай) по 3,3 умовних кадастрових гектари, тобто 3,3*517 = 1706,1, інших документів матеріали не містять.
Також апелянт зазначає про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, про відсутність у позивачки ОСОБА_2 законного інтересу, що підлягає судовому захисту, що висновок суду про належність на праві власності останній земельних часток (паїв) не відповідає встановленим обставинам в цій справі та обставинам, що встановлені судовими рішеннями, що він здійснений внаслідок неправильного тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, та незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Законодавство України 1990-2000 років, прийняте на реалізацію земельної реформи своєю концепцією визначало спрямування на перехід прав власності на землю держави до фізичної особи (у формі одноособової приватної власності або спільної часткової власності члена підприємства) - роздержавлення та приватизація. Результатом роздержавлення землі має бути саме приватизація громадянами земельних ділянок і законодавець встановлює граничний розмір площі землі в приватній власності не окремо для процедури виділення земельної частки (паю) в натурі, а для володіння громадянином землею взагалі будь - то в частках, або окремо і повністю.
Отже, обмеження граничним розміром загальної площі земельної ділянки,
що може бути у приватній власності громадянина - 50 га сільськогосподарських угідь, встановлене Указом № 666/94, розповсюджується й на володіння громадянином земельними частками (паями) згідно сертифікатів на право на земельну частку (пай). Громадянин не може володіти такими частками (паями) в розмірі більшому за граничний.
Можливість до 18.01.2021 укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї) свідчить саме про надання законодавцем громадянам правомочностей власника частки (паю), однак не виключає необхідності дотримання встановлених граничних розмірів.
Таким чином, апелянт вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом 1997-2000 років згідно з укладеними договорами купівлі - продажу прав на земельні частки (паї) та сертифікатами про право на земельну частку (пай) набуто прав власності на 517 земельних часток (паїв) загальною площею 1706,1 га з порушенням граничного розміру загальної площі земельної ділянки, що може бути у приватній власності громадянина (50 га).
Натомість судом першої інстанції допущене невірне тлумачення Указу № 666/94 в частині розповсюдження обмеження розміру земельної ділянки, що може перебувати в приватній власності громадянина, лише на правовідносини виділення земельної частки (паю) в натурі при виході з підприємства, та незастосування таких обмежень щодо прав володіння громадянином самою земельною часткою (паєм).
В подальшому, після відмови 24.09.1999 КСП «Шлях Леніна» від права колективної власності відповідно до ст. 28 Земельного кодексу України 1990 року та згідно з рішенням № 3 від 24.09.1999 членів КСП «Шлях Леніна» на підставі рішення Ленінської сільської ради народних депутатів від 26.05.2000 № 20, яким земля в розмірі 1753, 97 га передана в приватну власність, після виходу 25.12.1999 подружжя ОСОБА_6 з членів КСП «Шлях Леніна» (рішення правління КСП «Шлях Леніна», викладене у витягу з протоколу № 10 від 25.12.1999), право колективної власності на землю 26.05.2000 припинилось.
В той же час 27.12.1999 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 реалізували свої права на відведення землі (часток (паїв)) в натурі, звернувшись до Ленінської сільської ради народних депутатів та Первомайської районної державної адміністрації із заявою про видачу їм державного акту на право приватної власності на землю, використали набуті ними сертифікати.
16.06.2000 виникло право приватної власності на землю внаслідок видачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 державного акту на право приватної власності на землю № 315, вичерпання дії сертифікатів. Відповідно до ст. 22 ЗК України 1990 року право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності на землю посвідчується державними актами (ст. 23).
Отже, право колективної власності на землю припинилось внаслідок відмови підприємства від нього. З видачею державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельні частки (паї) набули форми приватної земельної ділянки, виникло право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 1753, 97 га.
14 лютого 2001 року набрало законної сили рішення суду 2001 року, яким визнано недійсним державний акт за реєстраційним номером 315 на право приватної власності на землю, виданий 16.06.2000 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельні розміром відповідно 764,15 га і 989,82 га (загальна площа - 1753,97 га). При цьому позбавлення судом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права приватної власності здійснено у зв'язку з їх неправомірною поведінкою: порушенням граничного розміру загальної площі земельної ділянки, що може бути в приватній власності громадянина, визначеного в Указі № 666/94.
Отже, висновок суду першої інстанції, що рішення суду 2001 року не спричинило жодних наслідків ні для держави, ні для подружжя ОСОБА_6 здійснений з невірним тлумаченням та застосуванням норм матеріального права. Такий висновок є порушенням принципу правової визначеності та фактичним переглядом судового рішення, що вже давно набуло чинності.
З набранням зазначеним вище судовим рішенням законної сили державний акт на право приватної власності на землю № 315 став недійним, а відповідачі позбавленими права приватної власності на землю. Спосіб захисту прав держави, який застосовано судом, відповідав завданню цивільного судочинства. Оскільки на той час виникнення права власності на землю було пов'язане з отриманням саме державного акту, визнання недійсним акту на право приватної власності припинило правовідносини власності ОСОБА_6 на землю. Первомайський районний суд Миколаївської області в рішенні 2001 року застосував саме визначені законом наслідки та способи захисту - припинення правовідношення власності на землю шляхом визнання недійсним правового титулу - державного акту № 315, чим захистив (позов подано прокурором в інтересах держави) та відновив право держави на відповідну землю, яке було порушене ОСОБА_7.
Суд у даній справі звузив можливість позбавлення права власності підставами для його припинення, передбаченими ст. 28 Земельного кодексу України 1990 року та ст. 140 Земельного кодексу України 2001 року, де йдеться про правомірно набуті у власність землі (окрім частини 2 ст. 38) та виникнення порушень земельного законодавства в процесі здійснення права власності, тому їх застосування не є релевантним для досліджуваної в цій справі ситуації.
Висновок суду першої інстанції, про те що 517 сертифікатів на право на земельну частку (пай) після отримання ОСОБА_7 державного акту на право приватної власності на землю № 315 та після його скасування не втратили свою чинність та продовжили свою дію разом з договорами їх купівлі - продажу, на думку апелянта, суперечить вимогам закону, оскільки судом не застосовано норму матеріального права - пункт 6 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам4' і організаціям», де вказано, що після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації. Аналогічна норми викладена в п. 3.1 Методичних рекомендацій щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04.06.1996 року №47/172/48.
Тобто повернення правопосвідчувального документа його видавнику після реалізації отриманого свідчить про припинення його дії, втрату ним своєї чинності, оскільки не може одночасно існувати і право на виділення паю в натурі і право власності на цю землю.
Аргументація суду першої інстанції про неможливість повернення сертифікатів оскільки вони стали невід'ємною частиною договорів купівлі - продажу та посвідчення прав на земельні частки (паї) саме договорами купівлі - продажу не відповідає змісту законодавства. Єдиним документом, що посвідчував право на земельну частку (пай) громадянина до 2003 року був сертифікат (абз. 3 п. 2 Указу № 666/94, п. 10 Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 20.02.1996 року №11), а його віднесення як частини будь-яких угод не виключає обов'язку його повернення та не продовжує його дію після використання.
Також на думку апелянта, судом першої інстанції застосовано закон, що не підлягав застосуванню, а саме Закон України «Про порядок виділення в натурі на місцевості земельних часток (паїв)» 2003 року, який визначав правовстановлюючим документом на право на земельну частку (пай) разом з сертифікатами - договори їх купівлі - продажу. В той же час в 2001 році такий закон не діяв і він не може бути застосований до правовідносин, які виникли раніше.
Отже, 16 червня 2000 року 517 сертифікатів, що були отримані подружжям ОСОБА_6 , внаслідок їх купівлі - продажу, втратили свою чинність і повинні були бути повернуті до їх видавника - Первомайської районної державної адміністрації, а утримання їх у володінні позивачкою є правопорушенням.
Крім того, відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України 1990 року землями запасу є всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до статей 27 і 28 цього Кодексу. На момент видання районною адміністраціє розпорядження №470-р ОСОБА_2 вже була позбавлена права власності на землю судовим рішенням, тому посилання суду на його порушення суперечить фактичним обставинам.
Також припинилось і право колективної власності. Отже, землі в розмірі 1553,97 га в межах Ленінської сільської ради після набрання законної сили рішенням суду 2001 року (14.02.2001) не перебували ні в колективній, ні в приватній власності, право власності за ними припинено судовим рішенням, тому вони в силу закону з 14.02.2001 є землями запасу державної власності.
Таким чином, апелянт вважає, що розпорядження № 470-р лише формалізувало знаходження землі у власності держави, яка перебувала в запасі згідно вимог закону, тому воно є законним та не підлягає скасуванню.
Також на думку апелянта судом першої інстанції, у порушення вимог ст. 256 ЦК України не було застосовано наслідки сплину строків позовної давності, про який заявлено відповідачами у справі що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову, так як позивачкою подано заяву про збільшення позовних вимог, де зазначено прохання скасувати розпорядження № 470-р, 12.04.2016, тобто через 3 роки та 6 місяців з часу його прийняття. При цьому посилається на те, що хоча конкретна дата, коли позивачка дізналась про існування оскаржуваного розпорядження № 470-р, нею приховується, матеріали справи свідчать, що 25.03.2013 представником ОСОБА_2 підписано позовну заяву з вимогою скасування в тому числі і Розпорядження № 470-р, подану до Миколаївського окружного адміністративного суду, в тексті якої викладено весь зміст розпорядження, а 05.04.2013 згідно ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду та протоколу судового засідання позивачка ознайомилась з витребуваним судом екземпляром Розпорядження № 470-р.
Тобто на момент подачі позивачем заяви з вимогами про скасування Розпорядження № 470-р, минуло більше трьох років, а отже строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлений ст. 256 Цивільного кодексу України, позивачкою пропущено.
Суд першої інстанції, надавши судовий захист вимогам позивачки, вказав на взаємовиключні обставини, а саме: позовна давність переривалася, строки позовної давності не починали свій відлік, позовна давність позивачкою була пропущена з поважних причин. Зазначені висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються належними доказами.
Не відповідають вимогам закону і посилання суду першої інстанції про можливість оскарження Розпорядження №470-р впродовж усього часу тривання порушення інтересу ОСОБА_2 з урахуванням правової позиції, викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.09.2020 у справі №469/1044/17. Предметом спору у зазначеній справі було витребування у власника земельної ділянки, що належала до земель водного фонду, тому посилання на цю постанову є нерелевантними.
Оскільки Розпорядження №470-p прийняте у відповідності до положень закону, а у позивачки відсутні права та законні інтереси, за захистом яких вона звернулась до суду, вимоги в частині відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
Викладені порушення, допущені судом першої інстанції, потягли за собою, на думку апелянта, ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.
Від Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги ТОВ «Партнер-агро», в якій відповідач також просить скасувати рішення суду та залишити позовні вимоги без задоволення.
Зазначає, що відповідно до земельного законодавства чинного станом на 1998-2000 роки право власності на землю виникає за сукупності виконання двох обов'язкових умов: встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); та одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку (стаття 22 ЗК України).
За приписами статті 23 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
11 січня 2001 року рішенням Первомайського районного суду Миколаївської області (справа № 2-19, 2001 р.) було задоволено позов прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю площею 1753, 97 га та визнано недійсним державний акт, виданий 16 червня 2000 року за реєстраційним №315 Ленінською сільською радою на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв'язку із порушенням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вимог земельного законодавства. 14 лютого 2001 року після перегляду Миколаївським обласним судом рішення суду набрало законної сили.
2 лютого 2012 року відділом Держкомзему у Первомайському районі було внесено запис до Книги реєстрації Державних актів на право приватної власності по Ленінській сільській раді Первомайського району Миколаївської області про скасування державної реєстрації Державного акта від 16.06.2000 року № 315. 19 вересня 2012 року Одеський апеляційний адміністративний суд (справа № 2-а/1421/119/2012) прийняв постанову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій відділу Держкомзему у Первомайському районі Миколаївської області по скасуванню державної реєстрації Державного акту №315. Даним рішенням суду підтверджено законність дій відділу Держкомзему у Первомайському районі Миколаївської області щодо внесення запису про скасування державної реєстрації виданого Позивачу державного акту на право приватної власності на землю № 315.
Наслідком визнання акту недійсним є позбавлення його юридичної сили з моменту складання, тобто судовим рішенням від 11.01.2001 року встановлено, що такий державний акт ніколи «не діяв». В мотивувальній частині Первомайський районний суд Миколаївської області вказав на те, що такий акт початково складено із порушеннями, оскільки видано один державний акт на двох осіб, що не передбачалось діючим на той час законодавством. Таким чином, у зв'язку з визнанням недійсним, як Державного акта №315, так і скасування його державної реєстрації, відсутня одна з підстав виникнення права власності на земельну ділянку, передбачена ст. 22 ЗК України, діючого на час видачі державного акта, а саме, забороняється приступати до використання земельної ділянки, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею.
Отже, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, припиняє правовідношення власності позивача на землю.
Також, відповідач не погоджується із твердженням суду першої інстанції стосовно відсутності повноважень у першого заступника голови районної держадміністрації С. В. Бондаренка на підписання Розпорядження №470-р, оскільки згідно положень ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» перший заступник та заступники голів місцевих державних адміністрацій виконують обов'язки, визначені головами відповідних державних адміністрацій, і несуть персональну відповідальність за стан справ на дорученій їм ділянці роботи. Згідно ч.4 ст. 39 цього Закону у разі відсутності голови місцевої державної адміністрації його функції і повноваження виконує перший заступник голови, а у разі відсутності останнього - один із заступників голови місцевої державної адміністрації.
Розпорядження № 470-р є ненормативним актом одноразової дії органу виконавчої влади, який вичерпав свою дію після його реалізації, що відповідає зазначеному в п.4 рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року по справі №1-9/2009.
Крім того, згідно п. 4 абзацу 3 Указу Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» граничний розмір загальної площі земельної ділянки, що може бути у приватній власності громадянина, не повинен перевищувати норм, встановлених ЗК України для селянських (фермерських) господарств. Частина перша статті 52 ЗК України 1990 року, яка встановлювала розміри земельних ділянок селянських (фермерських) господарств, визначала, що для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачка отримала 764, 15 га землі, а її чоловік 989,82 га землі, а всього 1753,97 га землі, що значно перевищує визначений законодавством граничний розмір. Крім того, відповідно до пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
З огляду на викладене, вважає, що оскільки ОСОБА_2 отримала державний акт на земельну ділянку, вона використала своє право і відповідно сертифікат на право на земельну частку (пай) повністю вичерпав свою дію, оскільки сертифікат є дійсним до моменту отримання державного акту на земельну ділянку. Отже, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства (пункти 16,17 Перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин).
Відповідно до статей 125 та 126 цього Кодексу, право власності на земельну ділянку у особи виникає після одержання та державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку. З урахуванням висновків Первомайського районного суду про те, що у власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в будь-якому випадку не могло перебувати більше 100 га земель у кожного і, відповідно, 200 га землі всього, до земель запасу Первомайська районна державна адміністрація зарахувала земельну ділянку без врахування цієї частки (1753,97-1553,97=200).
Відповідно до ч.2 ст. 19 ЗК України чинного станом на час прийняття оскаржуваного розпорядження, земельні ділянки кожної категорії земель (в тому числі сільськогосподарського призначення), які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. У зв'язку з вищезазначеним, розпорядженням Первомайської районної держадміністрації від 12.10.2012 року № 470-р земельні ділянки площею 1553,97 га в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області зараховано до складу земель запасу державної власності.
Отже, оскаржуваним розпорядженням законно, в повній мірі були використані повноваження Первомайської районної державної адміністрації відносно земельної ділянки, яка не перебувала ні у власності, ні у користуванні будь-яких осіб.
12.10.2012 року розпорядженням Первомайської районної державної адміністрації №471-р надано дозвіл громадянам України на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах території Ленінської сільської ради (далі за текстом - Розпорядження №471-р).
20.11.2012 року Первомайською райдержадміністрацією прийнято розпорядження №523-р «Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (775 чоловік) для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області», яким затверджено Проект землеустрою та передано земельні ділянки у приватну власність 775 осіб.
Також вважає, що вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 гривень з відповідача не підлягають задоволенню, оскільки розпорядження №470-р було прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, яке діяло станом на час прийняття оскаржуваного розпорядження.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.10.2023 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від представника позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Партнер-агро», в якому представник зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Посилається, що суд правильно дійшов висновку, що за своєю правовою природою оскаржене розпорядження №470-р є необґрунтованим та протиправним актом конфіскації майна без вироку суду, що явно виходить за межі повноважень відповідача - Первомайської райдержадміністрації, а аргументи апеляційної скарги є юридично неспроможними.
Проаналізувавши положення ч.6 ст.41 Конституції України, статті 141 ЦК УРСР (1963 року), яка втратила чинність на підставі Закону №3718-12 від 16.12.1993, ч. 1 ст. 354 ЦК України (чинної з 01.01.2004), ч.1 та 2 ст. 59 Кримінального кодексу України, ст. 35 Кримінального кодексу УРСР (1960 року), зазначає, що оскільки ні суд під час розгляду цивільної справи №2-19 в рішенні від 11.01.2001, ні інший суд не встановив факт вчинення правопорушення ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 , за яке законом передбачена конфіскація майна, відповідно не призначив їм покарання у вигляді конфіскації належних їм земельних часток (паїв), а в резолютивній частині рішення суду від 11.01.2001 року відсутні жодні вказівки про конфіскацію конкретно та чітко визначеного майна в дохід держави, то жодних правових підстав стверджувати про позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судом права власності на жодне належне їм майно не існувало та існує. Тому, висновки суду першої інстанції в цій частині є законними і обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги їх жодним чином не спростовують.
Щодо твердження апелянта, що позбавлення судом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права приватної власності здійснено у зв'язку з їх неправомірною поведінкою: порушенням граничного розміру загальної площі земельної ділянки, що може бути в приватній власності громадянина, визначеного в Указі № 666/94, вказує, що Державний акт №315 було складено відповідно до технічної документації щодо виготовлення державного акта про право приватної власності на землю, в процесі чого було ідентифіковано земельні частки (паї), належні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та встановлено площу земельного масиву, яка відповідає належним ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельним часткам (паям) -1753,97 га.
Рішенням суду 2001 року було визнано недійсним державний акт за №315, жодних інших позовних вимог суд у вказаній справі не розглядав. Зокрема, суд не розглядав позовних вимог про припинення (позбавлення) права власності подружжя ОСОБА_6 на земельні частки (паї).
Водночас, відповідно до чинних на той момент положень ч.4 ст.29 Земельного кодексу України (в ред. 1990р.), єдиним законним способом реалізації відповідними суб'єктами владних повноважень порядку припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою, в разі порушення вимог земельного законодавства, було саме звернення з позовом про припинення права власності на земельну ділянку.
Відповідно до чинних на дату прийняття вказаного судового рішення положень ст.206 ЦПК УРСР (в ред. 1963р.) суд, присуджуючи майно в натурі, повинен вказати в рішенні вартість майна, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності.
Натомість, суд не вказав в резолютивній частині рішення про жодну вартість майна, яке підлягало б стягненню з відповідачів, що дає підстави для висновку, що рішення суду від 11.01.2001р. у справі №2-19 не передбачало стягнення жодного майна з відповідачів на користь держави.
Тому вважає, правильними висновки суду першої інстанції, що для інших осіб, у тому числі, і для держави, зазначене рішення суду жодних правових наслідків не створило, оскільки саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказана земля належала на праві власності на земельну частку (пай) до складання Державного акта №315, визнаного судом недійсним. Визнання судом недійсним державного акту №315 не призвело до втрати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права на землю - права власності на земельні частки (паї), яким відповідає земельний масив загальною площею 1753,97 га, оскільки таке право власності набуто ними як в процесі приватизації землі (особисто отримані паї), так і шляхом набуття паїв у власність відповідно до договорів купівлі- продажу земельних часток (паїв).
Твердження апелянта стосовного того, що оскаржуване «розпорядження є ненормативним актом органу влади, який вичерпав свою дію після його реалізації», і не може бути «предметом окремого судового розгляду», та про неналежність та неефективність обраного позивачем способу захисту цивільного права, є необґрунтованими, юридично неспроможними.
Твердження апелянта щодо неможливості оскарження розпорядження райдержадміністрації в рамках «окремого судового розгляду» суперечить приписам статтям 8, 55 Конституції України; частині 4 статті 11, пункту 10 частини 2 статті 16, частині 1 статті 21, статті 393 Цивільного кодексу України; частині 3 статті 152, статті 155 Земельного кодексу України; статтям 43, 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».
Щодо застосування формули неможливості «окремого судового оскарження» розпорядження райдержадміністрації через те, що воно «вичерпало свою дію фактом його реалізації», вбачається, що апелянт намагається творчо інтерпретувати рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009. Однак застосування такої формули до даних правовідносин є безпідставним, оскільки в рішенні Конституційного суду України йдеться про неможливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, а не про можливість звернення до суду з позовом щодо скасування рішень органів державної влади або органів місцевого самоврядування з підстав їх незаконності.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування та органів державної влади з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відтак оскаржуване розпорядження є чинним дотепер та ним порушуються права та законні інтереси позивачки.
При визначенні способу захисту порушеного цивільного права судом першої інстанції обґрунтовано враховано правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 в справі №923/466/17.
З огляду на викладене, визнання недійсним незаконного розпорядження №470-р забезпечить припинення невизнання відповідачами прав позивачки на належні їй земельні частки (паї) земельний масив загальною площею 1753,97 га, та припинить неможливість задоволення її законного інтересу (зокрема, виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок), а у випадку неможливості вказаного забезпечить отримання відповідного матеріального відшкодування.
Обраний позивачкою спосіб захисту спрямовано на захист права власності на майно, право власності на земельні частки (паї) та на виділення їх в натурі (на місцевості), яке не визнається відповідачем Первомайською райдержадміністрацією, і щодо якого цей відповідач, не маючи відповідних повноважень, здійснив розпорядчі дії у вигляді конфіскації шляхом прийняття незаконного рішення.
Вказане свідчить про те, що позивачка має право на захист свого порушеного права у той спосіб, який сама обрала (якщо такий спосіб передбачений законом), а суд повинен захистити таке порушене право у обраний саме позивачкою спосіб, навіть якщо він є менш ефективним, ніж інші, у спірних правовідносинах, а не замість нього вирішувати, яким саме чином (в який спосіб) позивачка має захищати своє порушене право.
Відмова у вирішенні ініційованого особою спору через неефективність обраного способу (якщо такий передбачений законом), фактично обмежують право такої особи на доступ до правосуддя, адже, по суті, в таких справах факт наявності в особи доступу до національних засобів правового захисту є ілюзорним і лише для того, щоб їй повідомили, що обраний нею спосіб захисту не допоможе їй у відновлені її порушеного права.
З урахуванням викладеного, судовий захист інтересу позивачки у юридичній визначеності на майбутнє та відновленні становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання незаконним та недійсним індивідуального правового акта відповідача - розпорядження №470-р, яким порушено цивільні та земельні права та законні інтереси позивачки, є належним та ефективним способом захисту цивільного права.
Тому слід відхилити аргументи апелянта щодо неналежності та неефективності обраного позивачкою способу захисту цивільного права, оскільки такий спосіб цивільного права прямо передбачений законом.
Щодо визнання презумпції правомірності правочину до 01.01.2004р. представник позивача зазначає, що принцип презумпції правомірності правочину та принцип презумпції правомірності володіння майном, який належить до основних засад цивільного права, існував як до 01.01.2004, так і після цієї дати, і зміст ЦК УРСР (1963 року) йому не суперечить.
Положення ЦК УРСР (1963 року) не містили дослівного аналогу чинної норми статті 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину тому), як не було до 01.01.2004 і такого поняття, як нікчемний правочин, визнання недійсності якого судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України) тощо.
Тобто, у розумінні норм ЦК УРСР (1963 року), всі правочини були оспорюваними. Визнання угоди недійсною у встановленому порядку вимагалось в усіх випадках. Відповідно до статті 59 ЦК УРСР (1963 року) угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.
Отже, всі угоди до 01.01.2004 вважались апріорі дійсними до моменту визнання їх недійсними у встановленому законом порядку, тобто за рішенням суду.
Навпаки, визнання угоди дійсною передбачалось лише в одному випадку - відповідно до частини 2 статті 47 ЦК УРСР (1963 року), якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а інша сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Таким чином, суд при розгляді даної справи правомірно виходив із презумпції правомірності правочинів - договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв), а також правомірності володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 майном - земельними частками(паями).
Доводи апеляційної скарги що угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними за визначенням, а їх визнання в судовому порядку недійсними чинним на той час законодавством не вимагалось, суперечить наведеним приписам Конституції України, положенням цивільного та земельного законодавства, що діяли на момент виникнення зазначених правовідносин.
Представник позивачки не погоджується зі ствердженням апелянта, що загальна практика застосування способів захисту прав не вимагає визнання недійсними або скасування всіх документів, що були складені, використані до кінцевого юридично значимого факту - в даному випадку отримання державного акту на право приватної власності, що визнання недійсним державного акту не означає, що попередні документи відновлюють свою дію, навпаки - це свідчить про незаконність дій, що призвели до отримання права власності з порушенням закону.
Також хибним є тлумаченням апелянтом рішення суду від 11.01.2001р. у справі №2-19 та чинного на той час законодавства, так як вчинення цивільно-правових угод не здійснюється шляхом «складання документів». Так само «документи», якщо йдеться про цивільно-правові угоди, не скасовуються та не втрачають своєї сили у разі передачі права наступному власнику майна. Тому вважає, що апелянт підміняє засади цивільного та адміністративного права.
Невід'ємною частиною вказаних 517 договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв) є сертифікати на право на земельну частку (пай). Зазначені 517 договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв) були укладені в нотаріальній формі, що повністю відповідало вимогам чинного на той час законодавства, зокрема, Указу Президента України від 21.04.1998 №332/98 «Про захист прав власників земельних часток (паїв)», Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Державного комітету земельних ресурсів України від 06.06.1996 року №14/5/48, Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства.
Після укладення 517 договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв), права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на вказані земельні частки (паї) були в установленому порядку зареєстровані у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) згідно чинних на той час вимог Указу Президента України від 21.04.1998 №332/98 «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» та постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року №801 « Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку пай і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)». Тобто відбулася державна реєстрація права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 517 земельних часток (паїв), відповідних сертифікатів на право власності на земельну частку (пай).
Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що право власності на 517 земельних часток (паїв) в межах земель колективної власності членів КСП «Шлях Леніна» встановленого сертифікатом, згідно з укладеними у період з 1998 по 2000 роки договорами купівлі - продажу права на земельні частки (паї), перейшло в законний спосіб від 517 колишніх власників земельних часток (паїв) - членів КСП «Шлях Леніна» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Також представник позивачки вважає необґрунтованими твердження апелянта про те, що роздержавлення та приватизацію землі площею 1753,97 га необхідно розглядати як угоду між державою та в кінцевому результаті подружжям ОСОБА_6 , що держава передала права на державну землю, а подружжя ОСОБА_6 їх отримало з порушенням закону в частині кількості отриманих у власність земель, що проміжні угоди щодо передачі земельних часток (паїв) від 517 громадян подружжю ОСОБА_6 є частиною процесу роздержавлення та приватизації і також вчинені з порушенням закону, оскільки подружжя ОСОБА_6 жодних угод з державою не укладало, жодних земельних ділянок та/або часток (паїв) від держави не отримувало.
При цьому, держава не могла вимагати віндикації розпайованої землі, оскільки первісне розпаювання відбулося з відома та згоди держави, яка ніколи не ставила під сумнів права 517 приватних осіб - членів КСП «Шлях Леніна» на їх земельні частки (паї). Держава ніколи не ставила під сумнів та не зверталася до суду щодо визнання недійсними 517 договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв), укладених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із 517 колишніми членами КСП «Шлях Леніна».
У зазначених правовідносинах держава в особі Первомайської райдержадміністрації не була стороною угоди, не була власником землі, земельних часток (паїв), а лише виконувала функцію переоформлення земельних часток (паїв) шляхом їх виділення в натурі (на місцевості) та видачі правопосвідчувального документа - державного акта про право власності на земельну ділянку.
Окрім того, державний акт №315 був правопосвідчувальним документом, а правовстановлюючими документами на землю були договори купівлі-продажу права на земельну частку (пай), невід'ємною частиною яких є сертифікати на право на земельну частку (пай), та рішення Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).
Право держави на спірну землею не могло бути порушеним ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки з 1995 році спірна земля вибула з державної власності, була передана в колективну (спільну часткову) власність членів КСП «Шлях Леніна», розпайована між ними, відтак держава могла набути право на цю землю виключно у встановленому законом порядку.
Окрім того, чинним на той час законодавством кількість земельних часток (паїв) та площа землі, яка відповідала цим земельним часткам (паям), законодавчо не обмежувалася. Обмеження стосувалися виключно випадків передачі громадянину інших об'єктів земельних прав - земельних ділянок.
Наслідком визнання недійсною угоди, укладеної всупереч вимогам закону, згідно чинного на той час законодавства, була двостороння реституція.
Оскільки процес виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) передбачає правову трансформацію належних особі земельних часток (паїв) в земельні ділянки у власність тій же особі, то відсутні підстави для твердження, що держава є стороною такого правочину і у разі визнання його недійсним отримує право на майно. Держава в особі компетентних державних органів виконує лише функції переоформлення земельних часток (паїв) у земельні ділянки із видачою державного акту на право приватної власності на землю за процедурою виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості). В таких випадках держава не передає особі державну землю, оскільки така земля вже вибула з державної власності, і держава не має жодних підстав претендувати на таке майно.
Тому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після визнання недійсним Державного акту №315 як власники земельних часток (паїв) продовжили володіти землею на підставі права власності на земельну частку (пай).
Оскільки держава в даних правовідносинах не була попереднім власником землі, то вона не могла набути право власності на землю внаслідок визнання Державного акта №315 недійсним.
Приймаючи рішення у справі, суд правильно виходив з того, що правовідносини щодо видачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 державного акта №315 виникли у 2000 році, а норму пункту 17 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України стосовно дійсності сертифікатів на право власності на земельну частку (пай), уведено в дію із 01.01.2002, тобто із набранням чинності нової редакції Земельного кодексу. Тому, враховуючи положення статті 58 Конституції України, суд першої інстанції правильно зазначив, що на момент вчинення правочинів із придбання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 517 земельних часток (паїв) та видачі їм державного акту №315, вказана норма щодо дійсності сертифікатів була відсутня в законодавстві, тому в силу приписів статті 58 Конституції України не може бути застосована в даних правовідносинах.
Крім того, у разі виділення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 землі в натурі (на місцевості) сертифікати на земельну частку (пай) не могли бути повернуті, оскільки вони стали невід'ємною частиною договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв).
Видача державного акта про право приватної власності на земельну ділянку не мало наслідком втрату чинності такими правоустановчими документами на земельну частку (пай) як договори купівлі-продажу земельної частки (паю), договори міни земельних часток (паїв), свідоцтва про право на спадщину тощо.
Водночас повторне звернення громадянина щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) унеможливлювалося через систему державної реєстрації виникнення, переходу та припинення прав на земельні частки (паї).
Тому отримання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 державного акта №315 не призвело до втрати чинності 517 договорів купівлі-продажу земельної частки (паю), невід'ємною частиною яких є сертифікати на право власності на земельну частку (пай). Вказані договори залишилися дійсними, як і сертифікати на право власності на земельну частку (пай).
У зв'язку із чим аргументи апелянта, що з моменту видачі державного акта №315 втратили чинність (дійсність) правоустановчі документи на земельні частки (паї) або будь-яким іншим чином були припинені права ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на набуті ними у власність земельні частки (паї), що разом складають земельний масив загальною площею 1753,97 га, а також щодо необхідності передачі чи повернення зазначених правоустановчих документів до райдержадміністрації, є необґрунтованими.
Також представник позивачки не погоджується з твердженням апелянта, що аргументація суду першої інстанції про неможливість повернення сертифікатів оскільки вони стали невід'ємною частиною договорів купівлі - продажу та посвідчення прав на земельні частки (паї) саме договорами купівлі - продажу, не відповідає змісту законодавства.
Твердження апелянта про те, що на момент видання районною адміністрацією розпорядження №470-р ОСОБА_2 вже буцімто була позбавлена права власності на землю судовим рішенням, не відповідає фактичним обставинам справи та не підтверджується жодним судовим рішенням, прийнятим з урахуванням вимог ч.4 ст.29 Земельного кодексу України (в ред. 1990р.) щодо порядку припинення прав власності на землю.
Також, немає жодних підстав стверджувати, що в разі гіпотетичної реституції за усіма 517 договорами купівлі-продажу земельних часток-паїв відповідне право власності не повернеться до попередніх власників - приватних осіб, а якимось неймовірним дивом в обхід попередніх власників безоплатно перейде до держави.
Тому, землі в розмірі 1553,97 га в межах Ленінської сільської ради, навіть з урахуванням Рішення суду від 11.01.2001р. у справі №2-19, не перейшли у власність держави і тому вони не є і не можуть бути землями запасу державної власності.
Щодо твердження апелянта про порушення порядку роз'єднання позовних вимог, зазначає, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція ЦПК України. Відповідно до пункту 9 частини 1 розділу XIII ЦПК України установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження у справі №484/5719/15-ц відкрито 04.02.2016, справу призначено до розгляду за чинними на той час нормами процесуального законодавства, норми статей 196, 198, 287 нової редакції ЦПК України набрали чинності вже після цього - 15.12.2017.
Таким чином, в силу наведених приписів цивільного процесуального закону провадження в усіх нерозглянутих по суті цивільних справах почалося спочатку, з урахуванням нових процесуальних норм та правил розгляду цивільних справ.
З урахуванням викладеного, судовий розгляд справи №484/5719/15-ц на момент роз'єднання позовних вимог не розпочався.
Також зазначає, що апелянт помилково вважає, що судом не були залучені до справ 773 особи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на боці відповідачів. Такі твердження є необґрунтованими, оскільки оскаржуване розпорядження не стосується законних прав та законних інтересів зазначених апелянтом 773 осіб, рівно як і законних прав та інтересів ТОВ «Партнер-агро».
Зі змісту оскаржуваного розпорядження прямо випливає, що Первомайською райдержадміністрацією до державної власності («земель запасу державної власності») зараховано розпайовану землю, (земельні частки (паї), загальною площею 1553,97 га), яка на момент ухвалення розпорядження не була державною власністю та згідно правоустановчих документів належала на праві на земельну частку (пай) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відтак оскаржуване розпорядження на момент його видання не могло жодним чином вплинути на законні права та інтереси ні 773 осіб, ні ТОВ «Партнер-агро». Жодна з 773 осіб, які є учасниками цивільної справи №484/5719/15-ц, не звернулася до суду із клопотанням до суду про її залучення як третьої особи у даній справі. Не зверталися із такою заявою до суду і третя особа ТОВ «Партнер-агро» та відповідачі. В даній цивільній справі не йдеться про права 773 осіб, а встановлені в даній цивільні справі обставини не є преюдиційними при розгляді інших судових справ, в яких беруть чи братимуть участь зазначені апелянтом 773 особи. Позовні вимоги щодо правомірності «передачі у власність» земельних ділянок та оформлення документів «на право власності» на земельні ділянки 773 особам є предметом розгляду цивільної справи №484/5719/15-ц.
Крім того, сам апелянт доходить протилежних висновків в рамках однієї апеляційної скарги - з одного боку апелянт заявляє про незалучення до справи 773 третіх осіб, у той же час апелянт зазначає (аркуш 8 апеляційної скарги), що «оскаржуване розпорядження є ненормативним актом органу державної влади, який вичерпав свою дію після його реалізації; це розпорядження не стосується подальшого розпорядження землею; це розпорядження не є підставою набуття права власності на землю 773 особами (таким актом є розпорядження №523-р)».
Позивач погоджується з твердженням апелянта, що оскаржуване розпорядження не стосується подальшого розпорядження землею та не є підставою набуття права власності на землю 773 особами. Оскаржуване розпорядження ухвалене відповідачем Первомайською райдержадміністрацією та стосується лише осіб, зазначених в тексті розпорядження ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3), і спрямоване на безоплатне вилучення земель недержавної власності у їх законних власників, які володіють землею на праві на земельну частку (пай), в державну власність - шляхом зарахування до земель (запасу) державної власності.
Оскільки судом в оскарженому апелянтом рішенні не вирішувалося питання про права та інтереси 773 осіб, то підстави для залучення 773 осіб до участі в даній справі були відсутні.
Щодо зміни підстав та предмету позову, апелянт зазначає, що крім предмету позову, змінено підстави позову, про що свідчить, виключення обставин отримання прав власності на землю 773 особами, опис фактів, обставин, які не були зазначені в позовній заяві, в тому числі обставини завдань моральної шкоди та надання доказів, які ці обставини підтверджують. Проте, в заяві про уточнення позовних вимог та зміну предмету позову від 06.04.2021 викладено обставини, які зазначалися в позовній заяві, та у обсязі, який відповідає виділеним в окреме провадження позовним вимогам. Нові обставини у заяві про уточнення позовних вимог та зміну предмету позову від 06.04.2021 не зазначалися.
Відповідно на стадії підготовчого провадження позивачкою було подано докази на підтвердження виділених в окреме провадження позовних вимог, оскільки при роз'єднанні позовних вимог у виділену справу №484/4366/20 судом не було виділено відповідні копії доказів, якими обґрунтовуються позовні вимоги в цивільній справі №484/5719/15-ц.
З урахуванням викладеного, підстави для висновку про одночасну зміну предмету та підстав позову відсутні.
Що стосується твердження апелянта про сплив позовної давності, то позивачка звернулася до суду із цією заявою (клопотанням) про захист порушеного права незалежно від спливу строку позовної давності, визнання поважними причин пропуску строку позовної давності (у випадку встановлення факту пропуску строку позовної давності), та виклала свої аргументи, які свідчать про те, що вона правомірно, з поважних причин не могла в період з 27.03.2013р. до 24.02.2016р. повторно звернутись з аналогічним позовом, поки адміністративний суд не вирішив долю її позовної заяви. Після цього, у нетривалий час після отримання ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.03.2016, ОСОБА_2 звернулася до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області із заявою в даній цивільній справі щодо зміни предмету позову в частині визнання незаконним та скасування розпорядження №470-р.
З урахуванням викладеного, наявні підстави стверджувати, що причини пропуску трирічного строку пов'язані з обставинами, що залежали не тільки і не стільки від позивачки, а й з обставинами, які перебували поза межами її контролю.
За таких обставин було би неправильним та несправедливим покласти виключно на позивачку відповідальність за помилку у визначенні підсудності відповідної справи і позбавити позивачку права на захист у спірних правовідносинах.
Окрім того, Первомайська районна державна адміністрація у 2014 році вчинила дії, які слід кваліфікувати як вчинення нею дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку в розумінні частини 1 статті 264 ЦК України, що вказує на переривання строку позовної давності, подавши до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву про визнання позову в адміністративній справі №814/3196/14, яка була зареєстрована в суді 21.11.2014 за вхідним номером 19685 та 25.11.2014 за вхідним номером 19883.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина З статті 264 ЦК України).
Суд першою інстанції виходив із того, що строки позовної давності не пропущені, пославшись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 05.09.2020 в справі № 469/1044/17. Із урахуванням викладено, представник позивачки вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що строк позовної давності не був пропущений.
В судовому засіданні представники ТОВ «Партнер-агро» підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.
Представник позивачки не визнав доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, надавши пояснення аналогічні змісту відзиву на апеляційну скаргу.
Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень, тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
За обставинами справи, що переглядається, мета позивачки спрямована на захист права власності на майно, а саме права власності на належні, на її думку, їй земельні частки (паї) земельного масиву загальною площею 1753,97 га, що посвідчені відповідними сертифікатами на право власності на земельну частку (пай) та договорами купівлі-продажу земельних часток (паїв), а також на виділення їх в натурі (на місцевості) з подальшим одержанням державного акту на земельну ділянку, яке не визнається відповідачами і щодо якого Первомайською райдержадміністрацією Миколаївської області здійснені незаконні, на її думку, розпорядчі дії шляхом прийняття розпорядження від 12 жовтня 2012 року № 470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності», в результаті реалізації (виконання) якого Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області прийняті розпорядження від 12 жовтня 2012 року №471-р «Про надання дозволу громадянам України про складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради» та від 20 листопада 2012 року № 523-р «Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (775 чоловік) для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області», а також були видані державні акти про право приватної власності на земельні ділянки 775 особам з реєстрацією їх права приватної власності на ці земельні ділянки.
Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 31/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).
Суд має встановити відповідні факти й оцінити певні дії відповідача як правомірні чи протиправні у мотивувальній частині рішення, вирішуючи питання про задоволення саме тієї позовної вимоги, яка спрямована на вирішення спору, а не на створення передумов для його вирішення у майбутньому. Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).
Згідно з частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, 24 листопада 1995 р. Ленінська сільська рада народних депутатів Первомайського району Миколаївської області прийняла рішення про передачу у колективну власність 1674 га земель колгоспу «Шлях Леніна».
27 листопада 1995 р. КСП «Шлях Леніна» отримав Державний акт на право колективної власності на землю, який був зареєстрований в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право колективної власності на землю на території Первомайської ради народних депутатів за №17.
Рішенням 8 сесії 23 скликання Ленінської сільської ради від 09 грудня 1999 року в колективну власність членів КСП «Шлях Леніна» було додатково передано чотири земельні ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва площею 49,76 га, 3,31 га, 22,01 га та 14,04 га, про що зроблено відповідні відмітки в державному акті на право колективної власності на землю. Таким чином, загальна площа переданої у колективну власність членів КСП «Шлях Леніна» землі для товарного сільськогосподарського виробництва склала 1763,12 га.
У 1997-2000 роках відповідно до розпоряджень голови Первомайської райдержадміністрації Миколаївської області №19 від 28.01.1997 року, №134-р від 15.07.1999 року, №45-р від 01.03.2000 року членам КСП «Шлях Леніна» були визначені земельні частки (паї) у праві колективної власності на землю по 3,3 умовних кадастрових гектарів кожному та кожен член КСП «Шлях Леніна» отримав правовстановлюючий документ на земельну частку (пай) у формі сертифіката на право на земельну частку (пай), які були зареєстровані у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай). Тобто відбулася державна реєстрація права власності на земельні частки (пай).
Впродовж 1998-2000 років позивачкою та її чоловіком ОСОБА_3 укладено з членами КСП "Шлях Леніна" 517 ідентичних за змістом договорів купівлі-продажу, за умовами яких ними придбано у всіх членів КСП "Шлях Леніна" право на земельну ділянку (пай), яке посвідчене відповідним сертифікатом. Внаслідок цього, позивачкою та її чоловіком ОСОБА_3 було набуто право власності на 100% часток (паїв) у праві колективної власності на землю, яке було в установленому порядку зареєстроване у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).
На підставі придбаних сертифікатів подружжя ОСОБА_6 реалізували своє право вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), що виразилося у прийнятті 26 травня 2000р. Ленінською сільською радою Первомайського району Миколаївської області рішення № 20 про передачу в приватну власність позивачці земельної ділянки сільськогосподарського призначення для товарного виробництва площею 764,15га, а ОСОБА_3 - площею 989,82 га.
16 червня 2000 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видано один на двох державний акт на право приватної власності на землю за №315 на зазначені 1753,97 га.
Рішенням Первомайського районного суду Миколаївської області від 11.01.2001 року у справі № 2-19, залишеним ухвалою Миколаївського обласного суду від 14 лютого 2001 року без змін, державний акт на право приватної власності на землю №315 від 16.06.2000р. було визнано недійсним з тих підстав, що при прийнятті рішення про передачу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки загальною площею 1 753,97га Ленінською сільською Радою порушено вимоги абзацу 3 пункту 4 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10.11.1994р. №666 щодо граничного розміру загальної площі земельної ділянки, що може бути в приватній власності громадянина, який не повинен перевищувати норм, установлених Земельним кодексом України для селянських (фермерських) господарств, тобто, згідно із ч. 1 ст. 52 Земельного кодексу України, не більше 50га сільськогосподарських угідь і 100га усіх земель. Також державний акт на право приватної власності на землю видано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 один на двох, що не передбачено постановою Верховної Ради України "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею" від 13.03.1992р. №2201, а також, всупереч тому, що згідно із актами про встановлення меж земельних ділянок в натурі від 15.06.2000р., межі земельних ділянок встановлено для ОСОБА_3 та ОСОБА_2 окремо, а не як для земельної ділянки єдиної площі.
02 лютого 2012 року відділом Держкомзему у Первомайському районі Миколаївської області було внесено запис до Книги реєстрації державних актів на право приватної власності по Ленінській сільраді про скасування державної реєстрації Державного акта №315.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012р. скасовано постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05.04.2012р. та відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до відділу Держкомзему у Первомайському районі Миколаївської області про визнання протиправними дій по внесенню запису до Книги реєстрації державних актів на право приватної власності по Ленінській сільський раді про скасування державної реєстрації державного акту на право приватної власності на землю та зобов'язання анулювати вказаний запис. Даним рішенням суду підтверджено законність дій відділу Держкомзему у Первомайському районі Миколаївської області щодо внесення запису про скасування державної реєстрації державного акту на право приватної власності на землю № 315.
12 жовтня 2012 року Первомайською райдержадміністрацією прийнято розпорядження № 470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» і розпорядження № 471-р «Про надання дозволу громадянам України про складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради».
Серед правових підстав прийняття розпорядження №470-р в преамбулі зазначено саме рішення Первомайського районного суду Миколаївської області від 11.01.2001 року, справа №2-19, що вступило в законну силу 14.02.2001 року, про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю за реєстраційним №315, виданий 16.06.2000 на ім'я громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1753,97 га, що, як вказувала позивачка в первісній позовній заяві (а. с. 6-50 т.1), дозволяє чітко ідентифікувати землі, стосовно яких прийнято рішення Первомайською райдержадміністрацією, як землі, що належать позивачці у тому числі як спадкоємиці ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дані обставини підтверджуються і листом Відділу в Первомайському районі Головного управління Держкомзему в Миколаївській області від 04.01.2021 року №1/118-21 та формами державної статистичної звітності 6-зем станом на 1 січня 2003 року, на 1 січня 2005 року, на 1 січня 2010 року, на 1 січня 2012 року, згідно яких в державній статистичній звітності у 2003, 2005, 2010, 2011, 2012 роках по Ленінській сільській ради Первомайського району Миколаївської області обліковувалися ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, по земельних частках (паях) площею загальною площею 1765,68 га - за ОСОБА_3 ( 989,8200 га), за ОСОБА_2 (764,5100), за іншими особами - 11,71 га.
20 листопада 2012 року Первомайською райдержадміністрацією прийнято розпорядження № 523-р «Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (775 чоловік) для ведення особистого селянського господарства в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області».
В заяві про збільшення позовних вимог шляхом доповнення предмету позову вимогами про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської райдержадміністрації від 12.10.2012 року № 470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» у цивільній справі №484/5719/15, яка надійшла до суду 12 квітня 2016 року, представник позивачки зазначав, що ухвалення Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області розпоряджень №471-р та №523-р, видача державних актів про право приватної власності на земельні ділянки із вказаними в позовній заяві кадастровими номерами, а також реєстрація права приватної власності на такі земельні ділянки здійснені в результаті реалізації (виконання) розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року № 470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах території Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» (а.с.54-59 т.1).
В клопотанні про роз'єднання позовних вимог у цивільній справі №484/5719/15-ц, яке надійшло до суду 10.12.2020р (а.с.114-116,т.1), підставою для роз'єднання позовних вимог представником позивачки зазначено технічні причини, що унеможливлюють розгляд даної цивільної справи протягом тривалого часу. Проте, враховуючи, що позовні вимоги щодо скасування розпорядження №470-р є основними відносно похідних позовних вимог про скасування розпоряджень №471-р та №523-р і про визнання недійсними 773 державних актів та скасування державної реєстрації відповідних речових прав, оскільки розпорядження №471-р та 523-р, а в подальшому і державні акти були видані, а речові права зареєстровані саме внаслідок реалізації незаконного розпорядження №470-р, яким належні позивачці землі, були незаконно віднесені до земель запасу державної власності, а в подальшому протиправно оформлені на 773 осіб, він просив не тільки роз'єднати позовні вимоги ОСОБА_2 в цивільній траві №484/5719/15-ц, виділивши в самостійне провадження її позовні вимоги до Первомайської районної державної адміністрації про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2012 року №470-р, а й зупинити провадження в цивільній справі №484/5719/15-ц до вирішення цивільної справи за позовними вимогами ОСОБА_2 до Первомайської районної державної адміністрації про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності».
Сукупний аналіз змісту зазначених в заяві про збільшення позовних вимог та клопотанні про роз'єднання позовних вимог свідчить про те, що позивачка сама обґрунтовувала свої вимоги в цивільній справі № 484/5719/15-ц тим, що розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2012 року №470-р стало передумовою для прийняття інших розпоряджень №471-р та №523-р та видачі державних актів про право приватної власності на земельні ділянки 773 особам.
З урахуванням викладеного апеляційний суд відхиляє доводи представника позивачки, що встановлені в даній цивільні справі обставини не є преюдиційними при розгляді інших судових справ, в яких беруть чи братимуть участь зазначені апелянтом 773 особи.
В подальшому саме позовні вимоги про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2012 року №470-р за клопотанням представника позивачки були виділені судом під час розгляду справи № 484/5719/15 у самостійне провадження та розглядалися судом першої інстанції у даній справі № 484/4366/20.
20 листопада 2012 року, як встановлено постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 січня 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого Господарського суду України від 12 травня 2014року, Первомайською райдержадміністрацією прийнято також розпорядження за №573-р, яким у власність громадян (773 осіб) для ведення особистого селянського господарства відведено земельні ділянки загальною площею 1520,1737га в межах території Ленінської сільської ради Первомайського району Миколаївської області та видано державні акти на право власності на земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами.
Також даним судовим рішенням встановлено, що 29.12.2012р. між зазначеними фізичними особами та ТОВ "Партнер-Агро" укладено договори оренди землі терміном на 20 років з моменту їх державної реєстрації, які зареєстровані відділом Держкомзему у Первомайському районі 29.12.2012р. за відповідними порядковими номерами. 29.12.2012р. вказаними фізичними особами (773 особи) та ТОВ "Партнер-Агро" складено та підписано акти приймання-передачі об'єкта оренди (земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами).
Сукупний аналіз наведеного свідчить про те, що хоча формально розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» не стосувалося індивідуальних майнових прав 775 землевласників на час його прийняття, однак його слід оцінювати в контексті конкретних спірних правовідносин, які існували на час звернення позивачки до суду за захистом своїх прав, і існують до теперішнього часу, а саме спору між позивачкою та іншими особами щодо земельних ділянок, на які ці особи вже отримали державні акти про право власності та розпорядилися своїм правом власності, передавши їх в оренду ТОВ "Партнер-Агро", і стосовно яких позивачка в свою чергу має намір реалізувати наявне у неї, на її думку, право на виділ їх в натурі з подальшою передачею їх їй у власність. При цьому колегія суддів виходить з того, що розпорядженням голови Первомайської РДА № 470-р змінено правовий статус земель (їх зараховано до земель запасу), який у контексті обставин справи був визначальною умовою для наступного виникнення права власності на землю у 775 фізичних осіб (у тому числі позивачки).
З моменту отримання 773 особами державних актів про право власності на земельні ділянки відбулась новація правовідносин, тобто виникли цивільні правовідносини щодо власності на спірні земельні ділянки.
Наявний у позивачки спір з 773 особами щодо земельних ділянок, на які вони вже отримали державні акти про право власності, розглядається судом за позовом позивачки у справі № 484/5719/15, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог, позивачка і посилалася як на підставу для визнання недійними державних актів 773 осіб, зокрема, на незаконність розпоряджень Первомайської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2012 року №470-р та №471-р, а також розпорядження №523-р від 20 листопада 2012 року.
Заявивши клопотання про роз'єднання позовних вимог у цивільній справі №484/5719/15-ц, яке було задоволено ухвалою суду від 04 грудня 2020 року, позивачка розпорядилася своїми позовними вимогами на власний розсуд, виділивши в самостійне провадження тільки позовні вимоги до Первомайської районної державної адміністрації про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2012 року №470-р.
Правомірність роз'єднання позовних вимог у справі № 484/5719/15 слід вирішувати під час розгляду справи № 484/5719/15.
Проте, проаналізувавши зазначені обставини у їх сукупності з урахуванням змісту заявлених позовних вимог, згідно яких позивачка вважає, що саме їй належить право на отримання земельного масиву загальною площею 1753,97 га у власність згідно сертифікатів на право власності на земельну частку (пай) та договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв), слід дійти висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивачки є саме звернення до суду з позовом про визнання недійсними виданих на підставі зазначених вище розпоряджень Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області ( в тому числі і розпорядження №470-р) державних актів про право приватної власності на земельну ділянку 773 осіб та скасування державної реєстрації прав власності на ці земельні ділянки, так як саме вони є реальною перешкодою для реалізації позивачкою належних їй на її думку прав на виділення їх в натурі (на місцевості) з подальшим одержанням державного акту на них.
Під час розгляду саме цих позовних вимог, які знаходяться на розгляді у суді у справі № 484/5719/15, суд має надати оцінку розпоряджень Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області (в тому числі і розпорядження №470-р) на предмет законності передачі земельних ділянок, які становлять земельний масив загальною площею 1753,97 га, у власність 773 особам, як підстави подальшого визнання чи не визнання виданих 773 особам державних актів недійними.
Роз'єднавши позовні вимоги та виділивши в окреме провадження вимоги ОСОБА_2 щодо незаконності розпорядження № 470-р, суд нівелював наявний між позивачкою та 773 особами спір про право та фактично усунув від участі в його розгляді 773 власника земельних ділянок - учасників спору з приводу прав на землю.
В той же час, визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області №470-р від 12 жовтня 2012 року саме по собі з урахуванням конкретних обставин справи, наведених в тексті постанови, не призведе до поновлення прав позивачки.
Сукупний аналіз матеріалів справи свідчить про те, що виділення в окреме провадження та розгляд позовних вимог про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження №470-р від 12 жовтня 2012 року фактично направлені не на ефективне вирішення спору в одному судовому процесі, а на створення передумов для його вирішення у майбутньому, проте згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим, оскільки вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Обрання позивачкою неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Суд зазначеному належної правової оцінки не надав та помилково розглянув по суті позовні вимоги про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області №470-р від 12 жовтня 2012 року та надав йому правову оцінку, не врахувавши, що оскарження тільки розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області №470-р від 12 жовтня 2012 року з урахуванням конкретних обставин даної справи є неналежним способом захисту прав позивачки.
Посилання суду на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 в справі №923/466/17, є некоректним, так як обставини у справі №923/466/17 та у цій справі не є подібними.
Більш того, принцип єдності судової практики не має абсолютного характеру, оскільки процесуальним законодавством Велика Палата Верховного Суду, об'єднані палати, палати касаційних судів Верховного Суду наділені виключними повноваженнями у встановленому порядку відступати від раніше сформованої правової позиції з огляду на те, що в протилежному випадку це означало б неможливість виправлення судом своєї власної передчасної або «застарілої» позиції, викликаної, наприклад, нечіткістю закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до неоднакового тлумачення норм права, або виключало б можливість динамічного розвитку суспільних правовідносин та права; за певних обставин відступ від попередніх правових позицій суду касаційної інстанції узгоджується із уже усталеним виробленим у праві цивілізаційним підходом, згідно з яким «truth or stability - truth is preferable» (при конкуренції між правдивим (правильний, справедливим) і стабільним пріоритет варто віддавати першому).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З урахуванням викладеного підлягають застосуванню саме останні правові позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначені в тексті даної постанови, а не ті, на які посилається представник позивачки в відзиві на апеляційну скаргу.
З урахуванням викладеного рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» у зв'язку з обранням позивачкою неналежного та неефективного способу захисту. Не підлягають задоволенню також позовні вимоги про відновлення становища, яке існувало до видання розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» та стягнення моральної шкоди, як похідні від позовних вимог про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р, у задоволенні яких відмовлено.
Відмова у задоволенні позовних вимог з зазначених підстав не свідчить про позбавлення позивачки права на доступ до правосуддя і порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 13 Конвенції (права на ефективний спосіб захисту прав), оскільки не позбавляє її права на захист її прав у належний спосіб, а саме шляхом розгляду її позовних вимог, заявлених нею у справі № 484/5719/15, яка перебуває на розгляді у суді.
Посилання представника позивачки в відзиві на апеляційну скаргу на витяги із рішень ЄСПЛ у справі «Ейрі проти Ірландії» від 09.10.1979, у справі «Красуський проти Польщі», у справі « Акдіварп та інші проти Туреччини» у справі «С. проти Сполученого Королівства», свідчить тільки про довільне трактуванням представником окремих положень зазначених рішень, оскільки застосуванню підлягають висновки, а не окремі посилання в тексті таких рішень для обґрунтування висновків рішень ЄСПЛ.
Щодо застосування позовної давності.
У апеляційній скарзі ТОВ «Партнер-агро» скаржиться на те, що судом першої інстанцій не були застосовані наслідки сплину позовної давності, про який заявлено відповідачами.
Приймаючи остаточне рішення у справі, колегія суддів виходить з того, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Однак, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому підстави для застосування позовної давності відсутні.
Крім того, апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що в ухваленні судового рішення у справі брав участь суддя, якому було заявлено обґрунтований відвід, що є самостійною підставою для скасування рішення суду.
Так, згідно п.2 ч.3 ст. 376 ЦПК України якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою, це свідчить про порушення норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
У справі, що переглядається апеляційний судом, головуючому у справі у суді першої інстанції неодноразово заявлявся відвід, в тому числі і ТОВ «Партнер-агро», з тих підстав, що суддя в порушення ст. 175 ЦПК України відкрив провадження у справі № 484/4366/20 (після виділення позовних вимог із справи № 484/5719/15) без оплати її судовим збором не перевіривши заяву на відповідність зазначеним вимогам; в порушення вимог закону у справі №484/5719/15 прийняв заяви позивача від 01.03.2016 та 12.04.2016 про «збільшення» позовних вимог, а саме: визнання незаконними та скасування Розпоряджень №471-р, №523-р, №470-р, які є заявами щодо зміни предмету та підстав позову, в яких заявлено нові позовні вимоги без оплати їх судовим збором; ухвалою суду від 04 грудня 2020р. у справі № 484/5719/15задовольнив незаконні вимоги позивачки щодо роз'єднання позовних вимог та зупинив провадження у справі; надав оцінку та виклав висновки щодо предмету спору - розпорядження № 470-р, належності прав на спірну землю саме позивачці в прийнятій ним 19.04.2016 ухвалі про забезпечення позову у справі №484/5719/15. Крім того, зазначеною ухвалою земельні ділянки площею 1553,97 га, що належать 773 фізичним особам були передані у користування ОСОБА_2 . Вказана ухвала 10.06.2016 скасована судом апеляційної інстанції як незаконна. Зазначені обставини на думку апелянта викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді, в той же час заяви про відвід задоволені не були. Заява про відвід ТОВ «Партнер-Агро» від 04.01.2021 вирішена у порушення вимог ст. 40 ЦПК України, без розгляду її головуючим у справі, тобто розгляд справи здійснював суддя, відносно якого не було вирішено питання про відвід в установленому законом порядку.
Підстави для відводу судді викладені в ст.36 ЦПК України. Так, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених ст.37 цього Кодексу.
Однак, відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об'єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (Білуха проти України, № 33949/02, § 49 - 52, від 9 листопада 2006 року).
Як убачається зі змісту заяв про відвід, підстави для відводу судді фактично зводяться до незгоди учасника справи з процесуальними діями судді як при розгляді даної справи, так і розгляді іншої справи № 484/5719/15.
Проте незгода сторони з процесуальними рішеннями суду, що прийняті в межах його повноважень, реалізованих згідно з вимогами процесуального закону, не може слугувати підставою для його відводу та свідчити про наявність сумнівів в неупередженості його складу.
Схожа позиція висловлена і Радою Суддів України у рішенні від 07 вересня 2017 року №46 в пункті 2 якого зазначено, що наявність судового рішення, яке ухвалене судом в іншій справі у подібних правовідносинах, або за участю тих самих сторін, або з процесуальних, чи інших питань у тій самій справі не породжує у діяльності судді конфлікту інтересів у розумінні Закону України «Про запобігання корупції».
Будь-яких інших обставин, що вказують на наявність підстав для відводу, передбачених ст.36 ЦПК України апелянтом не зазначено.
Виходячи із наведеного колегія суддів вважає, що заяви про відвід головуючому у суді першої інстанції є необґрунтованими, а отже не є підставою для застосування положень п.2 ч.3 ст. 376 ЦПК України.
В той же час, приймаючи рішення у справі, колегія суддів у зв'язку із скасуванням рішення суду першої інстанції та прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав обрання позивачкою неналежного та неефективного способу захисту, вважає неможливим давати аналіз іншим доводам апеляційної скарги, які можуть стати предметом оцінки під час розгляду заявленого позивачкою позову з належним способом захисту.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер - агро», до якої приєдналася Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області задовольнити.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру Миколаївської області, третя особа ТОВ «Партнер-агро» про визнання незаконним (недійсним) та скасування розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності», відновлення становища, яке існувало до видання розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 жовтня 2012 року №470-р «Про зарахування земельної ділянки в межах Ленінської сільської ради до земель запасу державної власності» та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 12 лютого 2024 року.